Рушійні сили та суб’єкти історичного процесу

Важливим для соціальної філософії є визначення рушійних сил та суб'єктів історичного процесу. 1) Основними рушійними силами соціального розвитку слід вважати потреби, інтереси, цінності. Вони можуть бути індивідуальними і суспільними, матеріальними і духовними.2) Суб'єктами творення і розвитку суспільства виступають також маси і особи. Дійсним творцем історії є народ, народні маси. Вони породжують iсторичних осіб, які мають вирішальний вплив /як позитивний, так і негативний/ на хід історії.3) Рушійною силою суспільства є соціальна революція. Її роль полягає в докорінній зміні усталених суспільних відносин і створенні нової суспільно-економічної формації шляхом класової боротьби. Існують такі типи революцій: буржуазна та соціалістична, які розрізняються за своїм характером і рушійними силами.4) Важливим і постійним джерелом та рушійною силою суспільного розвитку, економічною основою кожної соціальної революції є протиріччя між продуктивними силами і виробничими відносинами. Це протиріччя спонукає суспільство до дотримання загальною соціального закону - закону відповідності виробничих відносин характеру і рівневі розвитку продуктивних сил, тобто до рівноваги між ними.5) Рушійною силою розвитку суспільства є також політична система, найбільш яскраво виражена у формі держави. Політична система - це система політичних партій, організацій, інститутів, рухів та відносин між ними. Політична система органічно входить до надбудови суспільства та обслуговує економічний базис. Важливим компонентом надбудови є держава. Це основна форма управління суспільством політичними засобами. Вона виникла після появи класів і необхідності встановлення злагоди між ними.

134. Філософське осмислення процесів, що відбуваються у сучасному світі, не можливе без аналізу феномена культури у людському бутті. Саме культура є початком і вершиною людських діянь, умовою для досягнень людства й водночас самими цими досягненнями. У всій своїй багатомірності феномен культури є одним з найважливіших компонентів буття людини, що діє на всі сфери нашої діяльності, визначаючи динаміку і спрямованість суспільних процесів. Культура – це система матеріальних та духовних цінностей, що накопичені людством за всю історію, яка відображає рівень розвитку суспільства, показує процес створення і розподілу даних цінностей.Культурність виражає міру засвоєння індивідом культури свого часу й своєї спільноти, про що обов’язково має свідчити спрямованість його діяльності й поведінки.Характерні ознаки культури:1. Культура – це те, що є результатом людської діяльності, тобто створено людиною.2. Культура є сукупністю соціально-історичних та культурних цінно тей суспільства.3. До справжніх здобутків культури відносять лише ті, в яких глибинні якості та можливості людини проявились із максимальним ступенем досконалості і виразності.4. Діалогізм культури означає, що культура для розвитку та нормального функціонування повинна весь час перебувати як у внутрішньому, так і у зовнішньому діалозі.

135. Цивілізація відображує технічну сторону досягнень людства, успіхи у справі зростання індустріальної могутності разом з усіма її складовими (наука, інженерія, система освіти, заводи-гіганти, урбанізація, системи зв’язку й транспорту тощо), хоч інколи несе в собі й морально-правовий аспект (напр., у виразах «цивілізована поведінка», «цивілізовані стосунки»). Цивілізація є деяким функціональним підрозділом культури.Цивілізація розвивалася з первісного суспільства, розвивається й зараз. Етапи розвитку цивілізації можні співвіднести з етапами розвитку суспільства: первісне, рабовласницьке, феодальне, капіталістичне, індустріальне. У діалектико-матеріалістичної філософії та соціології цивілізація розглядається як сукупність матеріальних і духовних досягнень суспільства, подолав рівень дикості і варварства. У первісному суспільстві людина була злитий з природою і родоплемінної спільністю, в якій соціальні, економічні та культурні складові суспільства практично не розділялися, причому самі відносини всередині спільнот носили в значній мірі "природний характер". У більш пізній період, з розривом цих відносин, коли до того часу суспільство розділилося на класи, механізми функціонування та розвитку суспільства рішуче змінилися, воно вступило в нову смугу розвитку, в смугу цивілізації.

136. Концепція культури О. Шпенглера (1880–1936). У праці «Присмерк Європи» (1918) О. Шпенглер стверджує, що культури не співвідносні одна з іншою, оскільки у кожної культури є своя душа. Філософ виділяє декілька типів душі: «аполлонівську», «магічну», «фаустівську», що знаходяться, на його думку, в основі грецької, середньовічної, арабської та європейської культур, вважаючи, що в основі європейської культури знаходиться душевно-смисловий тип бунтівника (гетевський Фауст), який намагається подолати світ своєю волею. Жити означає для нього боротися, долати, добиватися. Смерть культури є вичерпанням її душі, коли її сенси вже не надихають людей. Вони звернені тепер не на створення культурних цінностей, а на утилітарні інтереси, добробут життя. Цей період О. Шпенглер пов’язує із наступом цивілізації, вбачаючи її небезпечною. Немає нічого поганого у добробуті, але тільки якщо він не затягує тебе повністю, бо тоді вже не лишається душевних сил для чогось іншого. Якщо культура перестає притягувати й надихати людські душі, вона приречена. Концепція культури М. Бердяєва (1874–1948). О. Шпенглер навіть не говорить про людину як творця культури – навпаки, розглядається душа культури, що формує відповідну їй людину. У М. Бердяєва на перший план виходить саме людина як свободна творча особистість, що стоїть вище культури. Такий підхід дає можливість побачити протиріччя, що коріниться всередині самого культурного творчого процесу – протиріччя між безмежністю духу та вже існуючими символічними формами культури, що сковують її. Трагедія культури у О. Шпенглера починається лише з ростом цивілізації, для М. Бердяєва ж проблема знаходиться глибше – в самій сутності культури є елемент, що обмежує й тягне до низу творчий порив духу. Культура та її форми неодноразово протистоять особистості як щось примусове й те, що сковує творчу свободу. З одного боку це береже від свавілля (і тоді це благо) а з іншого – це обмеження творчої свободи вже існуючими предметно-символічними формами, що стискають свободу людини та заважають прямувати до безмежності.

137. Семюель Хантінгтон (1931-2008) - відомий американський політолог і геополітик. 1993 р. у журналі «Foreign Affairs» опублікував статтю «Зіткнення цивілізацій» (The Clash of Civilizations), у якій виклав основні положення своєї теоретичної концепції, яка мала стати «більш застосовуваним і зручним знаряддям для інтерпретації подій на міжнародній арені, ніж інші парадигми».Основна гіпотеза Хантінгтона полягає в тому, що в сучасних міжнародних відносинах стосунки конфлікту чи співпраці між державами визначаються культурною ідентичністю суспільства. Широкі маси населення, розчаровані в ідеології, повертаються до своїх фундаментальних основ, таких як релігія, мова, історія, суспільні цінності й традиції, інституції. Тобто вони намагаються відновити культурну відособленість, що вимагає виділення і навіть протиставлення іншим народам.Найважливішими серед визначених цивілізацій у сучасному світі С. Хантінгтон вважає такі:1. Західну (або атлантичну),що спирається на цінності європейської культури, представлені також у масовій американській культурі, а її морально-етичні принципи ґрунтуються на християнстві.2. Ісламську,притаманну, передусім, арабським, але також й іншим мусульманським країнам, які спираються на культуру Сходу та ісламський фундаменталізм.3. Китайську,що базується на традиційних цінностях конфуціанства, яке розуміють не лише як релігію, але й як філософське вчення.4. Східнослов'янську,побудовану на православ'ї та російській культурі

138. Культура – це система матеріальних та духовних цінностей, що накопичені людством за всю історію, яка відображає рівень розвитку суспільства, показує процес створення і розподілу даних цінностей. У діалектико-матеріалістичної філософії та соціології цивілізація розглядається як сукупність матеріальних і духовних досягнень суспільства, подолав рівень дикості і варварства.Ставлення людини до себе та до оточення визначають цінності, які об’єднують предмети і явища дійсності з людиною та її буттям. Те, що позбавлене цінності, перестає бути значущим для людини. Вони можуть усвідомлюватися людиною на раціональному рівні, або ховатись у темних глибинах несвідомого. Цінності, що стають значимими для певної групи людей, об’єднують їх подібними переживаннями й поглядами, утворюючи цим простір культури. Смисловий світ культури зберігається і передається нащадкам як значущі принципи світобачення і способи буття людей, через що культуру потрібно культивувати, бо вона для кожного народу є джерелом стійкості й гарантом існування, фактором національної гідності, служить підґрунтям для творчого та духовного розвитку наступних поколінь.

139. Формаційний і цивілізаційний підходи відносно вивчення проблем духовності часто протиставляють один одному. У дійсності, акцентуючи різні складові історичного процесу, вони співвідносяться не як взаємозаперечень, а як взаємодоповнюючі. Так етапи розвитку духовності, оглянуті на основі формаційного і стадіально-цивілізаційного підходів, не суперечать один одному.Формаційний підхід досліджує форму державного правління, соціального устрою та роль церкви у суспільстві на певний період, а стадійно-цивілізаційний - соціальні відносно-якісні характеристики суспільства на певному етапі.Наприклад, у період Просвітництва з точки зору формації духовність мала розглядатися як явище, що є частиною періоду, коли суспільство на порозі переходу до нового устрою (технічна революція), роль церкви завдяки філософам-просвітникам занепадає, а соціальний устрій являє собою зародки капіталістично-індустріального. А з точки зору стадійно-цивілізаційного підходу - духовність є ознакою, притаманною гуманістичному суспільству, що живе в епоху змін та хвилювань, а також підносить Людину та раціоналізм.

140. Історію Тоффлер розглядає як послідовне накочування хвиль перемін. Рушiйними силами iсторії не є ні сама по собі технологія, ні самі ідеї чи лише економіка. Не існує головної причини, від якої залежать усі інші. Існує взаємодія безлічі змінних, безмежних у своїй складності причин. Метафора зіткнення хвиль допомогає організувати великі масиви найрізноманітнішої інформації. До того ж такий підхід звертає нашу увагу не тільки на нерозривність i наступність історії, а й на її розриви - нововведення і переломні моменти. І ми живемо саме в такий час. Все, що нині відбувається - це не менш як глобальна революція. Усi суспільні катаклiзми сьогодення викликані, на думку автора, загибеллю старої індустріальної цивілізації і народженням нової, що її Тоффлер називає Третьою Хвилею.

 

141. Економічна теорія життя суспільства є базовою, визначальною. Вона охоплює процеси матеріального виробництва, розподілу, обміну та використання матеріальних благ, а також продуктивні сили й виробничі відносини.Форми екон. сфери:1) економічний простір - середовище, в якому здійснюється господарська діяльність людини2) діяльність інститутів управління економікою3) спосіб виробництва матеріальних благ, до якого належать продуктивні сили та виробничі відносини.Продуктивні сили - це люди з їхніми знаннями, уміннями та трудовими навичками й засобами виробництва.Виробничі відносини - це відносини обміну діяльністю на основі розподілу праці та вироблених матеріальних і духовних благ.Матеріальне вир-во: 1) створює матеріальну базу існування суспільства 2)сприяє вирішенню важливих проблем суспільства 3) позначається на соціальній структурі 4) впливає на політичні процеси 5) відбивається в духовній сфері як безпосередньо, так і на її інфраструктурі.

 

142. Філософія економіки — ще один новітній напрям сучасної соціальної філософії. Її формування припадає на другу половину XX століття, і сьогодні вона вже окреслена власним змістом, сутністю та функціями і представлена різними напрямами й традиціями.Філософію економіки треба так само відрізняти від економічної філософії як досить відмінні у методологічному контексті галузі знання. Економічна філософія спрямована на обґрунтування тих чи інших концепцій суспільного устрою на основі домінантних у цьому суспільстві економічних принципів та ідей. Філософія ж економіки покликана досліджувати та розв'язувати проблеми таких сутнісних вимірів економічного життя суспільства, як власність, вартість, праця, капітал тощо.Філософсько-економічне знання, як основа визначення найбільш сприятливих принципів організації соціально-економічного простору, стає сферою конструювання базисних принципів та засад економічної культури соціуму, яка внаслідок взаємозумовленості економічних і політичних цілей суспільства є сферою формування принципів економічної ідеології як основи політичної економії, адже за визначенням Ф. Фукуями, «будь-яка із проблем сучасної політики за змістом зводиться до економіки». Філософія економіки функціонує як сфера проблематизації методологічних засад економічного знання та формування узагальненої системи економічних категорій. У практичному вимірі філософія економіки розгалужується принаймні на два напрями - філософію господарства та філософію бізнесу, що постають як сфери теоретичного аналізу відповідних вимірів економічної діяльності.

 

143. Основні засади методології вчення А. Сміта:

- матеріалізм як філософська основа світогляду;

- застосовування абстрактно-логічного (виокремлення найважливіших моментів певного явища, що визначають суть останнього, їх об'єктивне дослідження) і причинно-наслідкового (каузального) методів;

- визнання об'єктивності економічних законів, обґрунтування їх дії у вченні про "невидиму руку ринку", яку він розглядав як "систему звичайної свободи", ринковий механізм саморегулювання, коли об'єктивні закони ринкової економіки діють незалежно від волі та бажань окремих людей, спонтанно забезпечують гармонію інтересів особи та суспільства, а реалізація власних інтересів людини забезпечує суспільні блага.

- принцип невтручання держави в економіку (отримав назву "держава - нічний вартовий"), згідно з яким втручання держави у природний порядок гальмує процес зростання багатства та економічно ефективне розміщення ресурсів.

- концепція економічного лібералізму, що ґрунтується на ідеях "природного порядку" та "економічної людини". На думку А. Сміта, природний порядок - це набір правил, що відповідає суспільній необхідності, для його забезпечення необхідне створення "системи природної свободи", якою е ринковий механізм господарювання. Економічна людина є суб'єктом економічних відносин, вона не залежна, здатна самостійно ухвалювати рішення.

А. Сміт створив струнку логічну теорію функціонування товарного виробництва, складовими якої є вчення про поділ праці, продуктивну та непродуктивну працю, трудову вартість, походження та функції грошей, капітал, його структуру та відтворення.

 

144. У основі політекономії Макса лежать положення марксизму, а саме: матеріалістичний погляд на історію, вчення про комунізм, головна роль пролетаріату у суспільстві.Головні положення марксової економічної теорії:- в основі розвитку економіки - засоби виробництва;

- встановлення нових соціалістичних відносин шляхом пролетарської революції;

- тотальна критика релігії (адже вона є фантастичним відображенням у головах людей земних сил);

- вільна праця рівних людей на засадах суспільної власності на засоби виробництва;

- матерія - головна основа буття та історії;

- головне завдання філософії є аналіз матеріально-практичної діяльності людини з метою; трансформації оточуючого світу ("зміцнення капіталу").

 

145. У своєму творі "Філософія грошей" Георг Зіммель вперше спробував представити гроші як онтологічний феномен. Він виділив їх таку соціальну фунцкію, як бути засобом комунікації та бути засобом оцінки "всього доступного космосу". Він представив гроші як новий предмет філософської рефлексії, який набув онтологічних ознак (став розглядатися як сутність та основа буття) у філософії, так само як і в економіці.Аналіз грошей Зіммеля починається з розгляду їх як філософської та економічної категорії, функцією якої є опосередкування економічного обміну в суспільстві. Автор зазначає, що історична місія полягає не тільки в формуванні "ринкової людини", а й у формуванні "економічної людини" з її особливими ціннісними установками - трудовою етикою.Щодо методологічного підходу до вивчення грошей як філософсько-економіного феномену має бути застосований аксіологічний (ціннісний) підхід, згідно з яким цінності (в даному випадку - гроші) виконують регулятивну, світоглядну та пізнвавальну функції.

146. Проблему цінностей та успішного господарства розглядав німецький філософ та соціолог Макс Вебер. За його вченням ефективність господарства залежить від менталітету, віросповідання нації. Він стверджував, що його цікавить не об'єктивний аспект економічної поведінки, а певні нахили людей до раціональної економічної поведінки. Він критикував впровадження капіталізму Марксом у держави східної Європи, бо на його думку капіталізм має базуватися на довготривалому веденні торгівлі, сумлінного співставлення податків, прибутків та витрат, а також на господарській діяльності, в основі якої лежить тривале очікування прибутку шляхом обміну (мирного придбання).[а дальше нужно написать о нашем замечательном славянском менталитете, по причине которого мне стало лень писать дальше самому:)]

 

147. [народ, по поводу кейнсианства напишу вам коротко и своими словами, потому что теория, о которой спрашивают, сама проста как табуретка, а воды вы и сами сможете налить]Отже, сутність кейнсіанської теорії полягає в тому, що стабільність макроекономіки держави залежить від зайнятості трудових ресурсів країни. Революційною свого часу вона була тому, що за нею не пропозиція створює попит, а попит створює пропозицію. Далі слідує простий причинно-наслідковий ланцюг: зацікавленість споживача у придбанні продукції - збільшення обсягу виробництва продукції - залучення більшої кількості трудових ресурсів - зменшення безробіття - зменшення державних витрат або збільшення податків - підйом економіки.Повна зайнятість на ринку праці майже неможлива, але якщо вона буде перевищувати рівень безробіття хоча б у 1,5-2 рази, то підйом економіки почнеться, хоча й повільними темпами.[я бы мог вам ещё график красивый сделать, но думаю, он не понадобится на экзамене по философии]

 

148. Фрідріх фон Хайєк є представником неокласичного напрямку в економічній науці, який виник наприкінці 19 ст. Основною неокласичною теорією вважається маржиналізм (напрям економічної теорії що характерізується використанням граничних величин, статичністю,сприйняттям ринкової економіки як рівноважної системи). Хайєк вважав, що ринок з його законами в змозі регулювати економічні відносини та встановлювати необхідні пропорції, він спрямовує виробництво на потреби споживачів, стимулює і забезпечує ефективність виробництва. Він вивчають такі проблеми, як: механізм формування ринкової ціни та фактори, що його визначають; структуру потреб споживача і можливості їх задоволення при певному рівні доходів; формування витрат виробництва на певний товар; проблеми продуктивності капіталу. Сучасним варіантом неокласичної теорії вважається теорія раціональних очікувань, яка грунтується на тих самих принципах: раціональність поведінки господарських суб'єктів; повнота інформації; досконала конкурентність, негайна реакція попиту і пропозиції на нову економічну інформацію та ін.

 

149. Сучасні тенденції еволюції методології економічної науки:

1) поглиблення диференціації та спеціалізації наукових дослі­джень, а, отже, збільшення числа конкуруючих і навіть альтернати­вних теорій;

2) зближення відносно відокремлених напрямів економічної теорії;

3)синтез її окремих провідних напрямків;

4) посилення міждисциплінарного підходу до наукових дослі­джень, у тому числі прагнення до синтезу економічної науки з ін­шими галузями суспільствознавчого знання;

5) виникнення нових варіантів теорії конвергенції (сходження, зближення) соціально-економічних систем з урахуванням економі­чних реформ у постсоціалістичних країнах, Китаї та В'єтнамі;

6) розбіжність точок зору щодо сучасного стану загальної еко­номічної теорії і розповсюдження у літературі оцінки його як пе­редкризового.

Із появою нових філософських вчень та підходів стали зявлятися нові методи досліджень. Наприклад, Френсіс Бекон ввів у широкий обіг метод індукції (вивчення явмща зсередини, від окремого до загального) і цей метод одразу почав використовуватись у дослідженні економічної науки.

Також використовуються й такі методи: дедуцкія, гіпотези, абстракція, аналогія, моделювання тощо.

 

150.

- сучасні економічні відносини неможливо уявити без базових знань ділового етикету, від знань якого дуже часто залежать підсумки переговорів та імовірність підписання контракту, взаємопорозуміння між партнерами тощо.

- через гостру необхідність у поглибленні наукових знань в галузі етикету створили економічну етику — розділ науки, що визначає методи і форми досягнення етично виправданих економічних цілей, які ведуть до росту продуктивності праці і на цій підставі сприяють підвищенню добробуту населення.

- побудова нової етико-економічної теорії потребує звернення до теоретичних пошуків західноєвропейської філософії, що відбувалися протягом двох тисячоліть.

- сучасна ділова етика являє собою складну систему підрозділів, а саме: етика ділової розмови, етика рухів, етика ведення переговорів тощо.

- золоте правило економічної етики "Точність - ввічливість королів"

- співвідношення етики та економіки важливе є прямим та істотним в будь-якому випадку, але складність структури ділової етики може бути простішою в залежності від рівня економічного процесу (чи то придбання товару у магазині, чи то укладення багатомільйонного контракту з інвестиційною корпорацією).

Джерела

1. Платон - "Держава". Философ нарушает проблему идеального государства. Он утверждает, что лучшей формой государственного управления является аристократия, а остальные формы выродились. Считал, что государство должно строиться на демократии, справедливости и чётком классовом разделении на три прослойки: мудрые философы-правители, храбрые войны-защитники, сознательные рабочие-ремесленники. Люди должны жить во имя добра. Если каждый будет выполнять свою задачу и будет действовать "не корысти ради", как говаривал небезызвестный отец Фёдор, то всё будет хо-ро-шо.
2. Августин Аврелій - "Сповідь "В данном произведении сей представитель средневековой философии с психбольничным погонялом "Блаженный" философствует на тему динамики личности человека и онтологической сущности красоты, которую рассматривает как фактор влияния на развитие индивида. Августин определяет красоту как гармонию, порядок, свет и прочие прелести мягкостенных заведений. Он сказал, что земная красота - лишь отблеск Божественной. Также ещё этот тип начал видеть красоту в числовых последовательностях (если бы Фибоначчи жил раньше, он бы фапал на его фотку по ходу), искусстве этсетера.
3. Френсис Бекон - "Новый Органон". Это мужик адекватный. Писал о том, что человек должен достичь своего царства на земле и овладеть природой, но не путём её искажения, а путём понимания её законов. Тут он вводит новый метод познания - индвуктивный (от отдельного к общему).
Дядя был сторонником эмпиризма.Философ с мясной фамилией писал, что есть преграды на пути к познанию, которые назвал "идолами":- идолырода (кореняться в сущности человека)- идолы пещеры (связаны с инживид. особенностями людей)- идолы площади (кореняться в передаваемой устным путём инфе)- идолы театра (коренятся в слепой вере в авторитете).Потом он три метода познания описыает: путь паука - вывод истины из самого себя, путь муравья - сбор инфы по кускам, путь пчелы - преобразование эмпирических знаний с помощью рационального мышления.
4. Рене Декарт - "Міркування про метод "Его произведение следовало подписать "привет от капитана очевидности". Парниша утверждает, что способность правильно судить присуща всем людям в отличие от животных, а тот факт, что некоторые люди добились успеха в познании объясняется их умением управлять своими мозгами. Центральной проблемой науки и философии называет проблему метода, который нужен для трушного управления разумом. Главные правила метода: 1) принцип ясности и выразительности, 2) расчленование трудностей на части для решения их, 3) движение от простого к сложному (от общего к отдельному), 4) тщательный осмотр поля исследования.
5. Жан-Жак Руссо - "Роздум про походження та основи нерівності між людьми" В общем, он считал, что в основе неравенства лежит частная собственность. Писал, что в первобытном обществе главной чертой было моральное достоинство человека, а в основе частной собств. - желание обагатиться за счёт других. Неравенство возникло в три этапа: 1) имущественное неравенство, 2) возникновение гос-ва на основе договора богатых и бедных, 3) возникновение власти и деспота (разделение на подчинённых и властвующих). Но тут возникает и равенство - все равны в своём бесправии относительно деспота.
6. Иммануил Кант и его "Критика чистого разума" Ключевой вопрос произведения - исследование познавальных возможностей разума в отрыве от эмпирических знаний. Использует термин трансцендентность - философский термин, характеризующий то, что принципиально недоступно опытному познанию или не основано на опыте. А дальше, готовьтесь. Кант выделяет синтетические (несут новые знания, но не содержаться в понятии), аналитические (раскрывают свойства данного объекта), априорные (не требуют проверки) и апостериорные (требуют проверки опытным путём) суждения. Дальше самое весёлое. Чаще всего синтетические являются апострериорными, а аналитические - априорными. После подготовки читателя к церебральной ебле он начинает философствовать о том, бывает ли наоборот.
7. Людвиг Фейербах - "Сутність релігії" У этого всё просто: религия - ху*ня, верующие - долбо*бы, Бог - природа, религию придумали, чтобы отчаявшиеся и обездоленные могли поплакаться и понадеяться на что-то радностное. Всё.
8. К. Маркс и "Основы полит. экономики" Он взял антропоцентризм Фейербаха и переделал на свой лад - человек является типо политическим и социальным существом. Человек как основа экономики, скажем так. Дальше он разлагольствует о том, что корень зла - это частная собственность, буржуазия блаблабла коммунизм форева.
9. Фёдор Ницшевскй - "По ту сторону Добра и Зла" Полил говном идеалистов, которые говорили, что даже плохими деяниями человека движут тяга к знаниям, самопознанию, свободе воли. Сказал, на самом деле во всём виновата тяга к власти. Не поленился он упомянуть в очередной раз, что для борьбы со вселенской ху*нёй и достижения власти нужно быть сверхдядькой."Ужасная книга, проистекающая на сей раз из моей души, — очень чёрная, почти каракатица. Меня она бодрит — как если бы я взял нечто «за рога»: по всей очевидности, не «быка»."
10. Зёма Фрейд - "Я и Оно" Начал разделять психику на сознание и подсознание, что, в свою очередь, стало основой психоанализа. психика состоит из "Оно", "Я", "Сверх-Я". "Оно" - несознательная часть психики, которая содержит в себе биологически врождённое инстинктивное желание трахаться. "Оно" насыщено сексуальной энергией либидо."Я" - сознание, рациональная часть психики."Сверх-Я" - подсознательный носитель моральных стандартов.
11. Эрих Фромм - "Иметь или быть?" Старина Фрейд бы ответил "быть, чтобы иметь, чтобы в смысле трахать". Но! Речь пойдёт не об этом. Фромм описывает два способа человеческого существования.Первый - материальный. Люди живут, чтобы срать. такой себе ДухLess.Второй - духовный. Люди живут, чтобы выражать, поражать и развиваться.Естественно положительными чертами Эрих наделяет вторых.
12. Жан-Поль Сартр - " Экзистенциализм - это гуманизм"Сартр демонстрирует человечество в стиле нуар-истории: везде дерьмо, пороки, а человека спасать надо.Призывает к решению общечеловеческих проблем, ибо: если ни одна проблема не может быть решена, то не может быть и действия (двигательная сила общества), тогда это наблюдательная философия и мы снова возвращаемся к буржуазной философии.Мораль: мойте руки перед едой и не забывайте чистить зубы на ночь.
13. Хосе Ортега-и-Гассет "Що таке філософія?" Это произведение представляет собой лекцию упомянутого немного выше Хосе для студентов, которая чем-то похожа на первый семинар с нашим Мартынюком. "Каждый человек - философ, философия - наивысшая форма мировоззрения". Только он ещё акцентирует внимание на том, что все должны осуществлять философскую деятельность грамотно и сознательно, чтобы познать истины жизни.
14. Ауреліо Печчеі - "Людські чесноти" О чём говорит Печчеи. Тут вообще всё простецки: 20-й век - люди на пороге всяких перемен, кризисов, передряг и прочего веселья. Главное - соблюдать человечность, моральность, не засирать окружающую среду, поддерживать жизнь культуры, создать сверхэффективный способ производства. Всё.

15. Грицько Сковорода - "Діалог...""Діалог..." представляет собой вольную интерпритацию Сковородой определённых библийных историй и воспевание в них человека и его положительных качеств. Например, история про Ноя и потоп. Весь такой хороший и морально правильный Ной избран Богом, чтобы создать новый мир.