Проблемне навчання - це сучасний рівень розвитку дидактики і передової педагогічної практики. Воно виникло як результат досягнень передової практики і теорії навчання і виховання у поєднанні з традиційним типом навчання є ефективним засобом загального й інтелектуального розвитку учнів. Проблемним називають навчання тому, що організація навчального процесу базується на принципі проблемності, а систематичне рішення навчальних проблем - характерна ознака цього типу навчання. Оскільки вся система методів при цьому спрямована на всебічний розвиток школяра, його пізнавальних потреб, на формування інтелектуально активної особистості, проблемне навчання є справді розвиваючим навчанням. На основі узагальнення практики і аналізу результатів теоретичних досліджень можна дати наступне визначення поняття В«проблемне навчанняВ»:
Проблемне навчання - це тип розвиваючого навчання, в якому поєднуються самостійна систематична пошукова діяльність учнів із засвоєнням ними готових висновків науки, а система методів побудована з урахуванням цілепокладання та принципу проблемності; процес взаємодії викладання і навчання орієнтований на формування світогляду учнів, їх пізнавальної самостійності, стійких мотивів навчання і розумових (включаючи і творчі) здібностей під час засвоєння ними наукових понять і способів діяльності, детермінованого системою проблемних ситуацій [38].
Проблемна ситуація насамперед характеризує певний психологічний стан учня, що виникає в процесі виконання такого завдання, яке вимагає відкриття (засвоєння) нових знанні про предмет, способах або умовах виконання завдання. Головний елемент проблемної ситуації - невідоме, нове, те, що має бути відкрите для правильного виконання завдання, для виконання потрібної дії [38].
Проблемне навчання є провідним елементом сучасної системи розвиваючого навчання, що включає зміст навчальних курсів, різні типи навчання і способи організації навчально-виховного процесу в школі.
Проблемне навчання характеризується системою не будь-яких методів, а саме, методів побудованих з урахуванням цілепокладання та принципу проблемності. В«Проблемна ситуаціяВ» і В«навчальна проблемаВ» є основними поняттями проблемного навчання, яке розглядається не як механічне складання діяльностей викладання та навчання, а як діалектична взаємодія і взаємозв'язок цих двох діяльностей, кожна з яких має свою самостійну функціональну структуру [45].
Суттєвим недоліком у сучасній практиці й теорії проблемного навчання вважається обмежене розуміння постановки проблем [43].
Вплив на емоційно-чуттєву сферу учнів створює умови, що сприяють активної розумової діяльності. У тра-Діціон типі навчання активізація навчальної діяльності в значній мірі досягалася саме за рахунок підвищення інтересу учнів, збудження їх бажання і т. д. Не применшуючи значення такої мотивації, необхідно підкреслити, що саме проблема - першопричина активного мислення, безпосередній його побудник, що детермінують вищий рівень розумової діяльності. Емоційність і способи її створення є невід'ємним елементом проблемного навчання, але ніяк не рівнозначним його еквівалентом.
Застосування проблемного навчання в практиці для молодших
класів середньої загальноосвітньої школи
Відомо, що теорія і практика проблемного навчання розробляються на підставі досягнень психології мислення. У експери-них психологічних дослідженнях С.Л. Рубінштейна, Л.І. Анциферової, А.В. Брушлинского, А.М. Матюшкіна, К.А. Славської, а також в роботах Ю.М. Кулюткіна, В.Н. Пушкіна, О.К. Тихомирова містяться передумови для вирішення важливої педагогічної задачі виховання мислення, здатного відкривати нове.
Для практики навчання особливо важливо те, що мислення не може бути зведене до функціонування вже готових знань. С.Л. Рубінштейн висунув вимога розкрити мислення, передусім як продуктивний процес, здатний приводити до нових знань, досліджувати його активний, творчий аспект. Таким чином, у вітчизняній психології було поставлено завдання вивчати не тільки і не стільки підсумки розумової діяльності, а насамперед процес, який призводить до цього результату і сприяє не тільки міцному засвоєнню знань, але й В«вихованню справжнього, самостійного, продуктивного творчого мислення В»[62].
У ході досліджень було виявлено, що найбільш яскраво продуктивні процеси мислення виступають при постановці та вирішенні людиною різноманітних проблем, висунутих життям: економічних, соціальних, юридичних, педагогічних, виробничих, наукових, навчальних і т.д. Це підтверджується тим, що проблемність - невід'ємна риса пізнання, так як наявність проблем, проблемних ситуацій обумовлено загальним взаємозв'язком і взаємозумовленість в світі. Включення пізнаваного об'єкта в нові системи зв'язків і відносин з іншими об'єктами дозволяє відкривати в ньому нові властивості та ознаки [62].
Отже, організація самостійного пошуку учнів в процесі навчання створює оптимальні умови і для засвоєння нових знань, і для розвитку мислення.
Неприпустимо механічне розуміння процесу засвоєння знань, тому як таке засвоєння знань, абсолютно ігнорує власну розумову роботу учня [60].
Проблемна ситуація, стимулюючи розумову діяльність учнів в процесі навчання, допомагає забезпечити той діяльний стан мозку, яке є необхідною умовою для утворення нових зв'язків, у зв'язку з цим розглядається як одна з головних умов виникнення пізнавальної потреби, так як вона допомагає учням усвідомити тему уроку в навчальній діяльності, спеціально для цього организуемой вчителем. Головна перевага такого усвідомлення на відміну від простого словесного роз'яснення вчителя полягає в тому, що проблема не ставиться ззовні, а виникає у самого школяра в процесі його роботи. Це веде до того, що мотиви учня співпадають з метою вирішення проблеми. І діяльність учня набуває активний, цілеспрямований характер [3].
Дослідження А. А. Смирнова та П. І. Зінченка показують, що при створенні проблемних ситуацій процес запам'ятовування виявляється найбільш ефективним. У школярів активізується пізнавальна установка, що особливо важливо при поясненні нового матеріалу на уроці. Застосування на уроці системи проблемних завдань і питань, що потребують свідомих зусиль та активних пошуків, створює, на думку П. І. Зінченко, умови раціонального використання мимовільної та довільної пам'яті учнів у навчанні [39].
У дослідженнях, що проводилися під керівництвом Н.А. Менчинской і Г.С. Костюка, вивчалася ефективність різних шляхів навчання. Учені прийшли до Таких висновків: на першому етапі засвоєння відбувається швидше в тих випадках, коли даються готові вказівки про дії, але на подальших етапах, коли для рішення пропонуються відносно нові задачі і вимагається самостійно застосовувати знання до їх вирішення, перевага на боці тих учнів, які навчаються проблемним методом [44].
На думку багатьох дослідників, проблемне навчання є одним з найбільш ефективних шляхів розумового розвитку школярів, розвитку їх самостійного, творчого мислення (А.В. Брушлінскій, Т.В. Кудрявцев, Г.С. Костюк, В.А. Крутецкий, А.М. Матюшкин, Н.А. Менчинська та ін.)
