Стаття 182. Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів
1. При визначенні розміру аліментів суд враховує:
1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини;
2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів;
3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;
4) інші обставини, що мають істотне значення.
2. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж ЗО відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених статтею 184 цього Кодексу.
Види доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів
1.Перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліменти на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, затверджується Кабінетом Міністрів України.
Коментована стаття закріплює відсильну норму. Вона не визначає безпосередньо видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів. Вирішення цього питання віднесене до компетенції Кабінету Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 26.02.1993 р. № 146 (в редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 01.07.2002 p. № 869) затверджений Перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб (далі - Перелік). У свою чергу Перелік видів доходів визначає два їх види: а) доходи, з яких провадиться утримання аліментів; б) доходи, з яких утримання аліментів не провадиться.
Згідно Переліку утримання аліментів з працівників провадиться з усіх видів заробітку і додаткової винагороди як за основною роботою, так і за роботою за сумісництвом
Розмір аліментів
Розмір аліментів індивідуальний і він визначається судом в кожному конкретному випадку з урахуванням таких обставин, як стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище самого платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки чи сина; а також інших обставин, що мають важливе значення.
Чи встановлений мінімальний розмір аліментів? Відповідно до ст. 182 СК України виплати на одну дитину не можуть бути менше, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Якщо аліменти менше цього розміру, дитині призначається державна допомога в розмірі різниці між визначеним розміром аліментів і 30 відсотками прожиткового мінімуму.
Отже, розмір аліментів може бути визначений: в частці від доходу матері, батька дитини або у твердій грошовій сумі.
Частка заробітку одного з батьків, яка стягуватиметься як аліменти на дитину, визначається судом. У твердій грошовій сумі аліменти стягуються якщо платник аліментів має мінливий, нерегулярний дохід, або при наявності інших обставин, що мають істотне значення. Визначена судом сума підлягає індексації.
Відповідно до ст.192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом змінений (як зменшений, так і збільшений). Для цього необхідне рішення суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них.
52. У разі виїзду одного з батьків, який є громадянином України, для постійного проживання в іноземній державі, з якою Україна не має договору про подання правової допомоги (далі - постійне проживання за кордоном), він повинен виконати аліментні зобов'язання з утримання дитини (дітей) до досягнення нею повноліття (далі - аліментні зобов'язання), які оформляються договором між цією особою та одним з батьків, з яким залишається дитина (діти), або її опікуном, піклувальником (далі - одержувач аліментів), або договором про припинення права на аліменти для дитини (дітей) у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо). Якщо аліментні зобов'язання не були виконані особою, що виїжджає, стягнення аліментів провадиться за рішенням суду.
2. З метою запобігання ухиленню батьків від утримання дітей до їх повноліття шляхом сплати аліментів особа, що виїжджає для постійного проживання за кордоном, разом із заявою про видачу паспорта громадянина України для виїзду за кордон або оформлення відповідної сторінки у паспорті (далі - паспорт) подає до паспортної служби органу внутрішніх справ за місцем постійного проживання в Україні у разі наявності дитини (дітей), що залишається в Україні, договір про виплату аліментів або нотаріально засвідчену заяву про відсутність у одержувача аліментів вимог щодо стягнення аліментних платежів, або копію рішення суду про виплату аліментів.
53. Договір між батьками про сплату аліментів на дитину
Стаття 189. Договір між батьками про сплату аліментів на дитину
1. Батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину, у якому визначити розмір та строки виплати. Умови договору не можуть порушувати права дитини, які встановлені цим Кодексом.
Договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується.
2. У разі невиконання одним із батьків свого обов'язку за договором аліменти з нього можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.
1. «Розмір аліментів не може визначатися за домовленістю батьків» - така правова установка випливала безпосередньо із Кодексу про шлюб та сім'ю 1969 р. Тому навіть якщо така домовленість між батьками була досягнута і викладена письмово, для суду вона не мала значення, оскільки розмір часток (1/4,1/3,1/2) був визначений у статті 82 КпШС імперативно.
Отже, домовленість між батьками про аліменти була розрахована виключно на добровільне її виконання і тому не мала юридичного значення.
2. У статті 189 СК домовленості (договору) між батьками про сплату аліментів надано правову силу. Батьки можуть домовитися про розмір аліментів, а також про строки їх виплати.
3. Договір про сплату аліментів має бути укладений письмово і підлягає нотаріальному посвідченню. Уразі відсутності нотаріального посвідчення договір може бути визнаний дійсним відповідно до Цивільного кодексу України.
4. Правова сила договору між батьками про аліменти на дитину полягає у можливості його примусового виконання. Той, з ким проживає дитина, у разі невиконання умов договору має право звернутися до нотаріуса. На підставі виконавчого напису нотаріуса аліменти будуть стягуватися державною виконавчою службою у розмірі, визначеному в договорі.
54. Припинення права на аліменти на дитину у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно
Стаття 190. Припинення права на аліменти на дитину у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно
1. Той із батьків, з ким проживає дитина, і той із батьків, хто проживає окремо від неї, з дозволу органу опіки та піклування можуть укласти договір про припинення права на аліменти для дитини у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо).
Такий договір нотаріально посвідчується і підлягає державній реєстрації. Якщо дитина досягла чотирнадцяти років, вона бере участь в укладенні цього договору.
2. Набувачем права власності на нерухоме майно є сама дитина або дитина і той із батьків, з ким вона проживає, на праві спільної часткової власності на це майно.
У разі укладення такого договору той із батьків, з ким проживає дитина, зобов'язується самостійно утримувати її,
3. Укладення договору не звільняє того з батьків, хто проживає окремо, від обов'язку брати участь у додаткових витратах на дитину.
4. На майно, одержане за договором відповідно до частини першої цієї статті, не може бути звернене стягнення.
5. Майно, одержане дитиною за цим договором, може бути відчужене до досягнення нею повноліття лише з дозволу органу опіки та піклування.
6. Договір, укладений відповідно до частини першої цієї статті, визнається судом недійсним за вимогою відчужувача нерухомого майна у разі виключення його імені як батька з актового запису про народження дитини.
У разі визнання договору недійсним у відчужувача відновлюється право власності на нерухоме майно.
7. За позовом відчужувача нерухомого майна договір, укладений відповідно до частини першої цієї статті, може бути розірваний у разі невиконання тим із батьків, з ким проживає дитина, обов'язку по її утриманню.
1. Непоодинокими були випадки, коли батько за договором дарування передавав дитині або її матері будинок з домовленістю, що після цього до нього не пред'являтиметься вимога про сплату аліментів. Однак через деякий час мати дитини таку вимогу все ж пред'являла, і суд її задовольняв, посилаючись на те, що мати не може відмовитися від права дитини на аліменти.
Позов батька про визнання недійсним договору дарування суд не задовольняв, вважаючи, що для цього немає достатньої підстави. Ось так, шляхом фактичного обману, батько залишався без будинку, а мати - з будинком та аліментами.
2. Можливість укладення договору, за яким припиняється право дитини на аліменти, передбачена у нашому законодавстві вперше. За цим договором відбувається не відмова від права на аліменти, а лише заміна суб'єкта виконання аліментного обов'язку. Крім того, дитина стає власником чи співвласником нерухомого майна, що має забезпечити її хоча би відносну матеріальну самостійність на майбутнє.
55. Підстави виникнення обов'язку повнолітніх дочки, сина утримувати батьків
Стаття 202. Підстави виникнення обов'язку повнолітніх дочки, сина утримувати батьків
1. Повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
2. Якщо мати, батько були позбавлені батьківських прав і ці права не були поновлені, обов'язок утримувати матір, батька у дочки, сина, щодо яких вони були позбавлені батьківських прав, не виникає.
1. Дочка, син зобов'язані утримувати своїх матір, батька незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Цей обов'язок обумовлений лише фактом походження, зареєстрованим відповідно до статей 122, 125 цього Кодексу.
3. не подавала позову до чоловіка про стягнення аліментів на сина з таких мотивів: «Не хочу, щоб потім він мав будь-які претензії до сина». Але 3. не мала рації.
Та обставина, що мати дитини не пред'явила у свій час позову до її батька про стягнення аліментів або після задоволення позову не подала виконавчого листа для примусового стягнення аліментів, не є перешкодою до виникнення згодом у батька права на утримання від повнолітніх сина чи дочки.
2. Право на утримання від дочки, сина мати та батько матимуть за умови, що є непрацездатними. Непрацездатним вважається той з батьків, хто досяг загального пенсійного віку або є інвалідом І, II чи III групи.
3. Другою умовою виникнення у батьків права на утримання є потреба матеріальної допомоги.
Свідченням такої потреби є отримання матір'ю чи батьком доходів, які є меншими за прожитковий мінімум. Та і наявність цього мінімуму не може заперечити факт потреби в матеріальній допомозі.
Для визначення матеріального стану батьків має братися до уваги і реальне одержання ними певних матеріальних пільг, зокрема тих, що надаватимуться їм як дітям війни.
4. Оскільки обов'язок батьків утримувати дитину не залежить від їх (батьків) матеріального становища, то і обов'язок сина, дочки щодо матері, батька не пов'язується з цією обставиною. Тому якщо дочка, син самі не є достатньо матеріально забезпеченими, суд все ж таки буде вимушений присудити з них аліменти. Таким є загальне правило.
Управління майном дитини
1. Батьки управляють майном, належним малолітній дитині, без спеціального на те повноваження. Батьки зобов'язані дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах.
Якщо малолітня дитина може самостійно визначити свої потреби та інтереси, батьки здійснюють управління її майном, враховуючи такі потреби та інтереси.
2. Батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав:
укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири;
видавати письмові зобов'язання від імені дитини;
відмовлятися від майнових прав дитини.
3. Батьки мають право дати згоду на вчинення неповнолітньою дитиною правочинів, передбачених частиною другою цієї статті, лише з дозволу органу опіки та піклування.
4. Дозвіл органу опіки та піклування на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається в разі гарантування збереження її права на житло.
5. При вчиненні одним із батьків правочинів щодо майна малолітньої дитини вважається, що він діє за згодою другого з батьків. Другий з батьків має право звернутися до суду з вимогою про визнання правочину недійсним як укладеного без його згоди, якщо цей правочин виходить за межі дрібного побутового.
На вчинення одним із батьків правочинів щодо транспортних засобів та нерухомого майна малолітньої дитини повинна бути письмова нотаріально засвідчена згода другого з батьків.
Якщо той з батьків, хто проживає окремо від дитини протягом не менш як шість місяців, не бере участі у вихованні та утриманні дитини або якщо місце його проживання невідоме, правочини, зазначені в абзаці другому цієї частини, можуть бути вчинені без його згоди.
6. Батьки вирішують питання про управління майном дитини спільно. Спори, які виникають між батьками щодо управління майном дитини, можуть вирішуватися органом опіки та піклування або судом, якщо інше не передбачено о оговором між ними.
7. Після припинення управління батьки зобов'язані повернути дитині майно, яким вони управляли, а також доходи від нього.
8. Неналежне виконання батьками своїх обов'язків щодо управління майном дитини є підставою для покладення на них обов'язку відшкодувати завдану їй матеріальну шкоду та повернути доходи, одержані від управління її майном.
57. Умови усиновлення та порядок його здійснення
Усиновлення здійснюється за взаємною згодою осіб. Згода на усиновлення усиновлювача та дитини, про що згадувалося вище, є необхідною умовою усиновлення. Але окрім зазначених, законом передбачено ще ряд важливих умов, дотримання яких є необхідним для здійснення усиновлення.
Як правило, усиновлюються діти, які не мають батьків. Факт відсутності батьків у дітей, які підлягають усиновленню, посвідчується Свідоцтвом про смерть обох батьків або рішенням суду про оголошення їх померлими. Але досить часто усиновлюється дитина, яка має одного або й обох батьків. За таких обставин усиновлення дитини здійснюється за вільною згодою її батьків. Згода батьків на усиновлення дитини має бути безумовною і може надаватися ними лише після досягнення дитиною двомісячного віку.
Закон застерігає про недопустимість плати за згоду батьків на усиновлення їх дитини. Угода про надання усиновлювачем плати за згоду на усиновлення дитини батьками, опікунами чи іншими особами, з якими вона проживає, є нікчемною (ст. 217 СК України). Письмова згода батьків на усиновлення засвідчується нотаріусом.
Якщо мати чи батько дитини є неповнолітніми, крім їхньої згоди на усиновлення, потрібна згода їхніх батьків.
Мати чи батько дитини мають право відкликати свою згоду на усиновлення до набрання чинності рішенням суду про усиновлення. Лише в окремих випадках закон дозволяє проведення усиновлення без згоди батьків дитини (ст. 219 СК України). Так, усиновлення дитини провадиться без згоди батьків, якщо вони:
1) невідомі;
2) визнані безвісно відсутніми;
3) визнані недієздатними;
4) позбавлені батьківських прав щодо дитини, яка усиновлюється.
Без згоди повнолітніх батьків усиновлення дитини може бути проведено, якщо судом буде встановлено, що вони, не проживаючи з дитиною понад шість місяців без поважних причин, не виявляють щодо неї батьківської турботи та піклування, не виховують та не утримують її.
В силу ст. 220 СК України на усиновлення дитини одним із подружжя потрібна письмова згода другого з подружжя, засвідчена нотаріально. Таким чином, згода на усиновлення дитини другого з подружжя є окремою умовою здійснення усиновлення. Усиновлення дитини може бути проведено без згоди другого з подружжя, якщо він визнаний безвісно відсутнім, недієздатним, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення. Чоловік, дружина можуть також усиновити дитину без згоди другого з подружжя у разі встановлення режиму окремого проживання подружжя (ст. 120 СК України).
На усиновлення дитини, над якою встановлено опіку або піклування, як і на усиновлення дитини, над батьками якої встановлено опіку або піклування, потрібна письмова згода опікуна або піклувальника незалежно від згоди батьків.
Якщо опікун або піклувальник не дав згоди на усиновлення дитини, така згода може бути дана органом опіки та піклування. Якщо суд встановить, що усиновлення дитини відповідає її інтересам, воно може бути проведене без згоди опікуна, піклувальника або органу опіки та піклування.
