ГЛАВА 73 «ФАКТОРИНГ» ЦИВІЛЬНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ: НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР
Стаття 1077. Поняття договору факторингу
1. За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.
Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
1. Відповідно до абзацу першого частини першої коментованої статті договір факторингу передбачає, що, по-перше, фактор передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, по-друге, що клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові свою грошову вимогу[1] до третьої особи (боржника). Перша з цих умов означає, що за договором факторингу має надаватися позика або кредит. Друга з цих умов є неповною, оскільки не містить можливої підстави відступлення грошової вимоги. Такі підстави зазначені у ст.1084 ЦК – грошова вимога може відступатися у зв’язку з її продажем клієнтом фактору або з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. За змістом частини другої ст.1084 ЦК фактор має право у разі невиконання клієнтом зобов'язання одержати задоволення за рахунок грошової вимоги до боржника. Отже, договір факторингу в частині забезпечення вимог фактора відповідно до ст. 572 ЦК передбачає заставу грошової вимоги до боржника.
Таким чином, договір факторингу поєднує у собі по-перше, елементи договору позики або кредитного договору, по-друге – елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги. Тому до відносин фактора, клієнта та боржника слід субсидіарно застосовувати положення §1,§2 глави 71, глави 54, §6 глави 49 ЦК, а також положення глави 47 ЦК в частині правил про заміну кредитора у зобов’язанні. При цьому, однак, договір факторингу є окремим поіменованим договором, оскільки главою 73 ЦК встановлені певні спеціальні правила щодо прав та обов’язків фактора, клієнта та боржника.
2. Договір, який не поєднує елементів договорів, зазначених вище, не є договором факторингу. Тому до такого договору не можуть застосовуватись положення главою 73 ЦК, зокрема положення ч.ч. 2, 3 ст. 1079 ЦК, якими встановлюються обмеження за суб’єктним складом сторін договору факторингу. Наприклад, договір купівлі-продажу грошової вимоги, який не передбачає надання покупцем вимоги позики або кредиту продавцю вимоги, може бути укладений будь-якими суб’єктами цивільного права.
3. Положення абзацу другого ч.1 коментованої статті випливають з ч.2 ст.1084 ЦК, тобто цей абзац не встановлює регулювання.
4. Відповідно до ч.2 коментованої статті договором факторингу може передбачатись надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Такі послуги можуть полягати, зокрема, у веденні обліку заборгованості боржника перед клієнтом, веденні переговорів, виставленні претензій, пред’явленні позовів, пред’явленні виконавчих листів чи інших виконавчих документів до виконання тощо.
Стаття 1078. Предмет договору факторингу
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.
У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
1. Предметом договору факторингу є, по-перше, грошові кошти, які фактор передає клієнту у якості позики або зобов’язується передати у якості кредиту, по-друге, грошова вимога, яка продається або передається клієнтом у заставу фактору. У коментованій статті йдеться про другий з цих предметів.
2. У ч.1 коментованої статті зазначені лише наявна вимога, яка визначена як така, строк платежу за якою настав, та майбутня вимога, яка визначена як така, що виникне в майбутньому. У цьому переліку не зазначена так звана недозріла вимога, яка виникла, але строк платежу за якою ще не настав. Разом з тим видається, що недозріла вимога також може бути предметом договору факторингу, а види вимог, вказані у ч.1 коментованої статті, слід розглядати не як вичерпний перелік, а як межі діапазону, який охоплює і недозрілу вимогу.
3. Перше речення абзацу першого ч.2 коментованої статті встановлює день передання майбутньої вимоги, яким вважається день її виникнення. Друге речення встановлює, що якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. Слід мати на увазі, що передання вимоги не може бути обумовлене моментом порушення зобов’язання клієнтом, оскільки таке порушення не є подією, а є дією або бездіяльністю клієнта. Це правило є важливим з огляду на інтереси боржника, бо якби момент переходу вимоги міг бути визначений моментом порушення зобов’язання клієнтом, то в разі спору між клієнтом та фактором щодо наявності чи відсутності такого порушення боржник не міг би знати напевне, чи відбувся перехід вимоги, аж до вирішення спору судом.
4. Абзац другий ч.2 ЦК не встановлює регулювання, бо це правило є наслідком абзацу першого ч.2 коментованої статті. Якщо певні права та обов’язки виникають, змінюються або припиняються безпосередньо в силу вказівки закону, то «оформлення» чи «не оформлення» такого виникнення, зміни або припинення не може мати правових наслідків.
