1. Е. Гаскел як майстер англійського соціального роману. “Мері Бартон. Манчестерська повість”: проблематика, поетика промислового міста, система образів, особливості стилю письменниці.
В ряду англійських романістів особливе місце займає Елізабет Гаскелл, яка у своїх романах, повістях та новелах однією з перших зобразила соціально-політичні проблеми 30 - 50 -х років XIX ст., зокрема чартизму. Соціальні конфлікти епохи стали матеріалом її роману «Мері Бартон».
Батько її був священиком в Манчестері, осередку англійського чартизму, де Елізабет проживала із сім’эю. Товариська, абсолютно позбавлена «вікторіанського» снобізму, Гаскелл швидко завойовує довіру манчестерських робітників. Вона займається благодійністю, викладає в щоденних і недільних школах для робітників, близько сходиться з їх сім'ями. Бесіди з робітниками, співчуття їх тяжкого становища - все це сприяло тому, що наприкінці 30 -х років Гаскелл була створена серія віршованих нарисів «Серед бідних». Ці нариси послужили своєрідною прелюдією до першого і найвідомішого твору - роману «Мері Бартон», який вийшов у світ в жовтні 1848 і відразу поставив початківця письменника в один ряд з найбільшими художниками слова середини століття.
Роман «Мері Бартон» - одне з перших творів про долю робітничого класу в англійській літературі XIX в. і найбільш повне художнє осмислення «політичних і соціальних істин», пов'язаних з життям англійського пролетаріату. Причому, повідомляючи читача про те, що вона не знайома з сучасними економічними та політичними теоріями, керуючись лише безпомилковим чуттям реаліста, Гаскелл «виходить» на найгостріші та сучасні проблеми економічного і соціального життя. У центрі роману - процес становлення чартизму і боротьба чартистів за свої соціально-політичні права. Пильність Гаскелл - художника була підтверджена часом - в передмові до роману вона відзначає, що її спостереження над життям манчестерських робочих незабаром підтвердилися революційними подіями на континенті, в яких провідну роль грали представники класу робітників.
Перший варіант «манчестерської повести» Гаскелл називався «Джон Бартон» і оповідав про гірку і героїчну долю робітника, якого страждання і роздуми про соціальну несправедливість зробили «чартистами і комуністом». На вимогу видавців Гаскелл переробляє свій твір - на перший план висувається історія дочки чартистами Бартона, що ускладнює розповідь про чартизм введенням любовно- пригодницького сюжету, психологізацію конфлікту, а також моралізаторськими тенденціями, що йдуть в англійській літературі від Річардсона і поетів - сентименталистов XVIII століття.
Роман звернений до подій 1839-1842 рр.., Коли після короткого періоду благополуччя англійську промисловість почав стрясати кризу. Сотнями закриваються фабрики, викидаючи на вулицю тисячі робітників, приречених на голодну смерть. Робочі піднімаються на боротьбу, кульмінацією якої були квітневий похід на Лондон і серпнева загальний страйк (1842). Ці події лягли в основу першої частини роману, пов'язаної з соціально- політичною проблематикою. Авантюрно- психологічний план роману пов'язаний з долею Мері Бартон, гарненькою модистки, якої намагається закрутити голову молодий фабрикант Гаррі Карсон, з моральним становленням героїні, яка [ 604 ] воліє залицянням світського тяганини любов і вірність робітника.
«Мері Бартон» - багатоплановий, а часом і суперечливе твір, відображає складність робітничого руху в Англії, так і протиріччя у світогляді письменниці. В її свідомості співчуття до незаможним, чиї горе і сльози вона бачила навколо себе, уживалося з ідеями християнського соціалізму і з відгомонами «манчестерської доктрини», ідеологи якої проповідували ідентичність інтересів робітників і підприємців. Але якщо Гаскелл і прямувала у своїх роздумах ідеям Оуена, Бентама, Кобдена, Брайта, то об'єктивно її роман став вироком носіям «манчестерської доктрини».
Використання принципу контрасту дозволяє Гаскелл показати глибоку прірву, що розділила Англію на дві нації - поруч з убогими житлами будинків вона малює розкішні палаци фабрикантів, перед яскравими вітринами фешенебельних магазинів - голодних робітників, у яких, як у Бартона, немає ні пенні, щоб купити їжі вмираючим від голоду дітям.
Через систему контрастних протиставлень розкривається центральний конфлікт епохи - конфлікт праці і капіталу, робітників і підприємців. Конфронтуючі сили втілені в романі в образах фабрикантів батька і сина Карсонів і робітника - чартистами Бартона. Причому симпатії письменниці явно на боці робітників. Переконана, слідом за Бернсом і Шеллі, в тому, що саме простолюдин є носієм «розуму і честі» нації, Гаскелл з любов'ю і співчуттям малює образи робітників - Бартона і його дочки, їх друзів - Джоба Легга і його внучки Маргарет, закоханого в Мері молодого механіка Джема Уїлсона. Обтяжені нуждою, ці люди зберегли у своїх серцях уявлення про борг і честі. Вони талановиті і працелюбні. «Нехай заробляє собі на хліб у поті чола свого, як сказано в писанні; краще їсти його без масла, ніж бути ледаркою», - говорить про дочку суворий Бартон.
Головний же талант робітників, на думку Гаскелл, полягає в умінні словом і ділом надати допомогу ближньому, який потрапив у біду. Рятуючи від голодної смерті родину робочого Дейвенпорт, закладає у лихваря останній одяг Джон Бартон; ризикуючи життям, виносить з будівлі палаючої фабрики незнайомого робочого Джем Вілсон, виходжує важко хвору Мері сім'я ліверпульського човняра Стерджіса. У цьому і проявляється моральну перевагу робітників над фабрикантами, бо господарі не здатні на безкорисливу допомогу страждаючим. Бартон ненавидить господарів бо жоден з них не простягнув йому руку допомоги, коли помирав від голоду його син Том: «Хіба багач поділиться зі мною своїм достатком, як він мав би зробити, якщо б віра їх була облудою?» - Заявляє він.
Соціально-політичний конфлікт роману, таким чином, постає як конфлікт етичний, причому для робочих критерієм моральності стають істини, які вони могли знайти в єдино доступної їм книзі - Біблії. Роздуми і мова робочих насичені християнськими образами і фразеологією - тут і притча про бідняка Лазаря, апокаліптичний образ Вершника на блідому коні, який топче і косить народ, і т. д.
Релігійно - етична проблематика роману була почасти пов'язана з переконаннями самої письменниці: «У мені живе кілька " я ", - пише вона у листі подрузі. - Одне з них, я вважаю, - справжня християнка, тільки люди чомусь називають його в мені соціалістичним і навіть комуністичним». Але не тільки і не стільки переконаннями письменниці визначається зображення робітників у романі. Гаскелл зуміла реалістично точно відобразити специфічні національні особливості англійського визвольного руху, який, починаючи з селянських повстань і буржуазної революції 1640 -х років, в рішенні земних проблем користується гаслами релігійними. Релігійна аргументація була характерна і для промов чартистських агітаторів у 30 - 40 -ті роки, часто вони були засновані на матеріалі Біблії, а самі збори чартистів проходили в церквах.
Проте в трактуванні образу Бартона Гаскелл виходить за вузькі рамки ідей християнського соціалізму. Критично і сміливо мислячий Бартон бачить невідповідність релігійних догм про божественне милосердя і несправедливості, що панує у світі. Через релігійний скепсис і відчай він підходить до заперечення релігії і атеїзму.
Образ Джона Бартона - одне з кращих створінь літератури середини століття, що зверталася до теми чартизма. У ряді інших героїв - робітників, що з'явилися в англійському романі цієї пори, він виділяється своєю переконаністю, послідовністю в захисті інтересів свого класу, психологічної достовірністю.
У романі, що розкриває своєрідність чартистській ідеології у всій її складності, вперше право голосу отримують раніше безмовні «руки» (hands), як принизливо називають робочих підприємці. Деякі епізоди роману читаються як політичний роман - дискусія. Так, відправляючи свого делегата Бартона в Лондон, де має відбутися вручення Хартії парламенту, робочі дають йому свій наказ. Поїздка Бартона в Лондон - кульмінаційний момент у розвитку політичного конфлікту в романі. Робочі обмануті у своїх очікуваннях - їх принижують поліцейські, які охороняють з'їзд аристократів до королівського палацу, ображають члени буржуазного парламенту, не вислухавши прохань про допомогу і які виставили робочих депутатів за двері. Зневірившись, манчестерські бідняки вирішують піти на крайні заходи. Приводом для відкритого зіткнення стає отримання промисловцями вигідного замовлення з континенту. Прагнучи до збереження високих прибутків, вони пропонують робітникам «голодні ставки» і, отримавши відмову, наймають штрейкбрехерів. Ображені насмішками господарів робочі організують терористичний акт, жертвою якого стає молодий Гаррі Карсон, а виконавцем, за жеребом, - Джон Бартон. Вбивство Карсона - молодшого зводить воєдино політичний і авантюрний сюжети роману. Прагнучи спокусити гарненьку ученицю кравчині, вступаючи в суперництво з закоханим у Мері Джемом Вілсоном, молодий Карсон, здавалося б, виступає як традиційний гульвіса - лиходій сентиментально - моралізаторського роману. Але Гаскелл «ламає» традиційні закони жанру, роблячи вбивцею Карсона не Джема, а Джона Бартона. Подібний поворот сюжету дозволяє письменниці розкрити складну психологічну колізію: коханому Мері, на якого падає підозра, загрожує загибель на шибениці, в той час як обидва вони знають (і не можуть видати поліції і суду) ім'я істинного вбивці. Тільки довівши алібі Джема, Мері вдається відвести від нього небезпеку. Явним дисонансом до загального викривального тону роману «Мері Бартон» звучить його фінал, в якому найбільш повно втілилися абстрактно - гуманістичні, християнсько - примирливі ідеї Гаскелл. Бартон, з волі автора, не приймаючого ідеї революційного насильства, зрозумів, що вбив не ворога, але «людини і брата», зрозумів, що зло ніколи не принесе добра навіть тим страждальцям, чия справа він так сліпо захищав. Зломлений моральними муками, він відкриває таємницю вбивства батькові своєї жертви, і Карсон - старший, раніше жаждавший помсти, цілком у дусі диккенсовской «різдвяної філософії» прощає вбивцю у його смертного одра: «Багатий і бідний, господар і робочий стали тепер братами, бо їм одно було відомо страждання». Страждання, на думку автора, роблять Карсона іншою людиною - він змінює своє ставлення до робітників, вводить на своїх фабриках нові, більш гуманні умови найму робітників, Так, воліючи випливати не логіці життя і характерів, але абстрактній етичної ідеї, Гаскелл в фіналі роману починає змінювати реалізму. Очевидно, усвідомлюючи утопічність подібного фіналу, письменниця пов'язує долі Мері і Джема Уїлсона, відправляючи їх до Канади, - Англія не місце для подружньої ідилії, яку вона пропонує в нагороду своїм героям.
Незважаючи на примиренський характер фіналу, буржуазні критики відразу відчули «вибухову» силу роману, що з'явився в рік жорстоких розправ над чартистами та їх масової посилання до Австралії. На Гаскелл «обрушилися» рецензенти реакційних «Манчестер Гардіан» і «Единбург ревю». Разом з тим книга Гаскелл отримала високу оцінку знаменитих сучасників Гаскелл. «Розумною і сумною» книгою назвала «Мері Бартон» Ш. Бронте. Діккенс запросив Гаскелл співпрацювати в його журналі «Домашнє слово», де до середини 50 -х років вона публікує свої твори. Але найголовніше - роман знайшов свого читача в середовищі тих, про кого він був написаний: пишаючись «своїм» автором, манчестерські робочі показували будинок письменниці дітям і онукам.
