Рішення суду: поняття, види, зміст і вимоги до нього

Рішення суду - це процесуальний документ, в якому законно і обгрунтовано вирішується цивільна справа по суті.

Залежно від обсягу розв'язаних у рішенні питань воно буває основним і додатковим. Основним є рішення, що вирішує по суті вимоги, з приводу яких було відкрито провадження у справі. До­даткове рішення ухвалюється у разі не розв'язання в основному рішенні окремих вимог, щодо яких розглядалася справа.

Законодавець також передбачає наявність заочного рішення, тобто такого, яке ухвалюється у разі, якщо немає відомостей про причину неявки відповідача, повідомленого належним чином, або причина його неявки визнається судом неповажною.

В юридичній літературі виділяються й інші види рішень суду: про визнання, про присудження, конститутивні, альтернативні, факультативні тощо¹.

Рішення суду має відповідати ряду вимог, передбачених ЦПК України, зокрема воно повинно бути:

1) ухвалене у встановленому порядку (ст. 209 ЦПК України);

2) законним і обґрунтованим (ст. 213 ЦПК України);

3) відповідного змісту (статті 215-217 ЦПК України);

4) проголошене в певному порядку (ст. 218 ЦПК України).

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивіль­ного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Це формальна вимога, що полягає у правильному застосуванні норм матеріального і процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Це фактична вимога до суті рі­шення, яке повинно грунтуватись на встановлених обставинах, що мають значення для справи.

Рішення суду складається з чотирьох частин.

1) вступної, що визначає час та місце ухвалення рішення; на­йменування суду, який його ухвалив; прізвища та ініціали судді

¹ Див.: Штефан М. Й. Цивільне процесуальне право: Підручник.- К.: Ін Юре, 2005.- С. 402^05.

(суддів - при колегіальному розгляді); прізвища та ініціали секре­таря судового засідання; імена (найменування) сторін та інших осіб, які брали участь у справі; предмет позовних вимог;

2) описової, в якій зазначається узагальнений виклад позиції відповідача; пояснення осіб, які беруть участь у справі; інші дока­зи, досліджені судом;

3) мотивувальної, що містить встановлені судом обставин і ви­значені відповідно до них правовідносини; мотиви, з яких суд вважає встановленою наявність або відсутність фактів, якими об­ґрунтовувалися вимоги чи заперечення, бере до уваги або відхиляє докази, застосовує зазначені в рішенні нормативно-правові акти; відповідь на питання, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду, а якщо були, то ким; назву, статтю, її частину, абзац, пункт, підпункт закону, на підставі якого вирішено справу, а також про­цесуального закону, яким суд керувався;

4) резолютивної, в якій зазначається висновок суду про задово­лення позову або відмову в позові повністю чи частково; висновок суду по суті позовних вимог; розподіл судових витрат; строк і по­рядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження.

Крім того, суд, ухвалюючи рішення на користь кількох позива­чів або проти кількох відповідачів, повинен зазначити, в якій час­тині рішення стосується кожного з них, або зазначити, що обов'я­зок чи право стягнення є солідарним.

У рішенні суду може бути визначений порядок його виконання, надана відстрочка або розстрочка виконання, зазначені заходи для забезпечення його виконання.

Суди ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчен­ня судового розгляду в нарадчій кімнаті (детальніше про порядок ухвалення і проголошення рішення суду див. гл. 21 цього посібника).

Копії рішення суду видаються особам, які брали участь у справі, на їхню вимогу не пізніше п'яти днів з дня проголошення рішення.

Якщо хтось з осіб, які брали участь у справі, не був присутній у судовому засіданні, йому надсилаються копії рішення суду протя­гом п'яти днів з дня його проголошення рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Отримати повторно копію рішення суду можна лише на під­ставі відповідної заяви за плату у розмірі, встановленому законо­давством.

261 § 3. Виправлення недоліків рішення судом, яКий його ухвалив

Після проголошення рішення суд, який його ухвалив, не може сам скасувати або змінити це рішення (ч. 2 ст. 218 ЦПК України). Якщо при ухваленні рішення були допущені помилки, вони мо­жуть бути виправлені лише вищестоящим судом.

Виключенням із цього правила є надання суду права скасувати заочне рішення на підставах, визначених ч. 1 ст. 232 ЦПК України, а також права переглянути судове рішення у зв'язку з нововиявле-ними обставинами (ч. 1 ст. 363 ЦПК України).

Однак законодавець дозволяє суду, який ухвалив рішення, ви­правляти деякі його недоліки шляхом:

1) виправлення описок та арифметичних помилок у судовому рішенні (ст. 219 ЦПК України);

2) ухвалення додаткового рішення (ст. 220 ЦПК України);

3) роз'яснення рішення суду (ст. 221 ЦПК України).

Виправити допущені у судовому рішенні описки чи арифме­тичні помилки суд може з власної ініціативи або за заявою осіб, які беруть участь у справі.

Опискою є несвідома помилка у написанні чого-небудь.

Арифметична помилка - це невірне уявлення особи про фактич­ні обставини, що безпосередньо пов'язані із обчисленням і обра­хуванням найпростіших чисел.

Питання про внесення таких виправлень вирішується в судово­му засіданні, про час і місце якого повідомляються особи, які бе­руть участь у справі. Однак їх неявка не перешкоджає розглядові питання.

Про внесення виправлень у рішення постановляється ухвала, що може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рі­шення суду (п. 10 ч. 1 ст. 293 ЦПК України).

Суд, який ухвалив рішення, може за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рі­шення, якщо:

1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторо­ни подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної суми грошових коштів, які підлягають стягненню, майно, яке підлягає передачі, або які дії треба виконати;

3) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених ст. 367 ЦПК України;

4) судом не вирішено питання про судові витрати.

Додаткове рішення є засобом виправлення неповного основ­ного рішення. Незважаючи не те, що в рішенні мають бути дані відповіді на всі поставлені перед судом в процесі розгляду спра­ви питання, на практиці трапляються випадки недотримання цієї вимоги.

Особи, які беруть участь у справі, можуть подати заяву про ухвалення додаткового рішення до закінчення строку на виконання рішення суду.

Суд ухвалює додаткове рішення після розгляду питання в судо­вому засіданні з повідомленням про його час і місце сторін, хоча їх присутність не є обов'язковою. На додаткове рішення може бути подано скаргу.

Про відмову в ухваленні додаткового рішення суд постановляє ухвалу, яку можна оскаржити в апеляційному порядку окремо від рішення суду (п. 11 ч. 1 ст. 293 ЦПК України).

Якщо рішення суду є незрозумілим для осіб, які брали участь у справі, або для державного виконавця, суд за їхньою заявою роз 'яс-нює своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту.

Однією з важливих вимог, якій повинно відповідати рішення суду, є його зрозумілість. Незрозуміле рішення утруднює його ви­конання. Однак роз'яснення може стосуватися лише вже виріше­них судом питань.

Подання заяви про роз'яснення рішення суду допускається, у випадку, коли воно ще не виконане або не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред'явлене до примусового виконання.

Така заява розглядається судом протягом десяти днів. Неявка осіб, які брали участь у справі, і (або) державного виконавця не перешкоджає розгляду питання.

Ухвала, в якій роз'яснюється рішення суду, надсилається особам, які брали участь у справі, а також державному виконав­цю, якщо рішення суду роз'яснено за його заявою. Ухвалу щодо роз'яснення рішення може бути оскаржено в апеляційному по­рядку окремо від рішення суду (п. 12 ч. 1 ст. 293 ЦПК України).

263 § 4. Набрання рішенням суду законної сили

Законна сила рішення суду - це його особлива властивість, за­вдяки якій воно стає обов'язковим для всіх органів державної вла­ди і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, ор­ганізацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягає ви­конанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України,- і за її межами.

Відповідно до ст. 223 ЦПК України рішення суду набирає за­конної сили після:

1) закінчення десятиденного строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано;

2) закінчення двадцятиденного строку у випадку, коли було по­дано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у цей строк;

3) розгляду справи апеляційним судом у разі подання апеляцій­ної скарги, якщо рішення не було скасовано.

Наслідком набрання рішенням суду законної сили, крім його обо­в'язковості, є те, що сторони та треті особи із самостійними вимо­гами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав, а також оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини.

Якщо справу розглянуто за заявою органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, рішення суду, що набрало законної сили, є обов'язковим для особи, в інтересах якої було розпочато справу.

У випадку, коли після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться об­ставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх трива­лість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред'яв­лення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

Отже, основними властивостями рішення суду, яке вступило в законну силу є:

1) неспростовність, тобто неможливість оскарження рішення суду після його вступу у законну силу, інакше як у порядку вста­новленому законом;

2) виключність - неприпустимість вирішення такого самого спору між тими ж сторонами, про такий же предмет спору і за тих же підстав;

3) преюдиціальність, тобто факти, встановлені судом у рішенні, є обов'язковими для всіх інших судів;

4) загальнообов'язковість, що означає обов'язковість рішення суду для всіх учасників процесу.

Законна сила рішення суду не є необмеженою, вона має свої суб'єктивні і об'єктивні рамки, які встановлені законодавцем і ві­дображають ті фактичні відносини, що вирішуються у судовому процесі, і стосуються виключно тих осіб, які його ініціювали і брали в ньому участь.

Суб 'єктивні межі законної сили рішення суду полягають у то­му, що судове рішення розповсюджується на учасників цивільного процесу, і не може зачіпати права й інтереси осіб, які не брали в ньому участі.

Об'єктивні межі законної сили рішення суду визначаються тільки тим колом відносин, які були встановлені судом.

Ухвали суду

Ухвала суду - це процесуальний документ, в якому вирішуються питання, пов'язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопо­тання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкла­дення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або за­криття провадження у справі, залишення заяви без розгляду у ви­падках, встановлених ЦПК України.

Залежно від порядку постановления можна виділити два види ухвал:

1) самостійні ухвали, які постановляються в нарадчій кімнаті. Вони оформлюються окремим процесуальним документом, підпи­суються суддею (суддями) і приєднуються до справи;

2) ухвали, що заносяться до журналу судового засідання. Такі ухвали суд постановляє, не виходячи до нарадчої кімнати.

Зазначені види ухвал, крім порядку їх постановления, відрізня­ються і за змістом.

Самостійна ухвала суду складається з чотирьох частин:

1) вступної, що визначає час і місце постановления ухвали;

265прізвища та ініціали судді (суддів - при колегіальному розгляді); прізвища та ініціали секретаря судового засідання; імена (наймену­вання) сторін та інших осіб, які брали участь у справі; предмет по­зовних вимог;

2) описової, в якій відображається суть питання, що вирішується ухвалою;

3) мотивувальної, що містить мотиви, з яких суд дійшов виснов­ків, і закон, яким керувався суд, постановляючи ухвалу;

4) резолютивної, в якій зазначається висновок суду; строк і по­рядок набрання ухвалою законної сили та її оскарження.

Ухвала, яка постановляється судом не виходячи до нарадчої кімнати, повинна містити лише відомості, передбачені для моти­вувальної та резолютивної частин.

Крім того, якщо ухвала має силу виконавчого документа і під­лягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень, вона оформлюється з урахуванням вимог, вста­новлених ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» (ст. 210 ЦПК України).

Ухвали, постановлені в судовому засіданні, оголошуються не­гайно після їх постановления. Виправлення в ухвалах повинні бути застережені перед підписом судді.

Окремо від рішення суду в апеляційному порядку можуть оскаржуватися лише ухвали, перелічені в ч. 1 ст. 293 ЦПК Украї­ни. Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на таке рі­шення.

Суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону і вста­новивши причини та умови, що сприяли вчиненню порушення, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним осо­бам чи органам для вжиття заходів щодо усунення цих причин та умов (ч. 1 ст. 211 ЦПК України).

Отже, окрема ухвала - це судове рішення, яке опосередковує виявлені судом під час розгляду справи порушення закону.

Особи чи органи, яким було направлено окрему ухвалу, пови­нні повідомити суд про вжиті заходи протягом місяця з дня її надходження.

Таку ухвалу може бути оскаржено особами, інтересів яких вона стосується, у загальному порядку, встановленому ЦПК Ук­раїни.

Список рекомендованої літератури

1. Заворотъко П. П., Штефан М. Й. Судове рішення.- К., 1970.- 188 с.

2. Луспент Д. Д. Настільна книга професійного судді при розгляді ци­вільних справ (складання судових процесуальних документів за новим ЦПК України): Науково-практичний коментар.- X.: Харків юридичний, 2005-640с.

3. Ткачев В. Законность и обоснованность судебных постановлений по гражданским делам.- Саратов, 1987.- 108 с.

4. Фазікош Г. Юридична та соціальна природа судового рішення в цивіль­ному судочинстві: Сучасні наукові погляди // Право України.- 2001.- № 3.-С. 57-60. Розділ III НЕПОЗОВНІ ПРОВАДЖЕННЯ