Як телевізор впливає на волю людини?

Якщо активність очей зводиться до мінімуму, то їх завмирання, або фіксація передається і всьому тілу і діти годинами сидять перед телевізором непорушно. Лікарі називають цей стан руховим дефіцитом. Але давайте подумаємо чи лише бездумність вводить нас в такий стан чи тут присутній зовнішній вплив на волю дитини, і ця паралізована воля паралізує м’язи тіла. Тому ми можемо говорити, що відбувається атака на вольову сферу, яка управляє м’язами і робить людину рухливою. Відбувається зниження або деградація м’язової активності, паралізується воля – це веде до деградації особистості, неможливості керувати собою в деяких моментах свого життя.
Проілюструємо це результатами дослідження вимірів зміни активності токів кори головного мозку при перегляді телепередач, яке було відкрите ще в 1970р. Герберт Е Крутмен вимірював за допомогою енцефалограми низькі альфа-частоти (8-13Гц), які показують спокійний відключений стан мозку і високі бета частоти (11-30 Гц), котрі вважаються показниками ясності свідомості і активного зорового сприйняття. Коли досліджуваний дивився телевізор, бета частоти майже зникають, домінують альфа частоти, які не лише є показником зниження візуальної уваги, але також нагадують стан при медитації, коли людина всю увагу звертає всередину себе і відключається від зовнішнього світу.
Звідси слідує, що лише від вольового зусилля залежить куди направиться наш погляд:
на зовнішній світ – тоді направлене вольове зусилля передається м’язам ока, орієнтуючи їх на конкретні предмети, зростають бета-частоти;
на внутрішній світ, тоді очі перестають направлено вивчати предмети, а погляд стає оціпенілим і скляним.
На уроці вольове зусилля мало б направлятися на предмет вивчення, але вольове зусилля, на треноване відключати око від зовнішнього світу при довгому перегляді фільмів занадто слабе, щоб послати відповідні імпульси з кори головного мозку, та й активізувати сам мозок на сприймання зовнішньої інформації. Це занадто енергозатратно, тому нетренована, чи фактично де тренована природна активність дитини в пізнанні зовнішнього світу немає цієї енергії, і мозок відключається, тому що йому так легше.
Вчитель має обмаль часу тренувати зворотній процес, а, іноді, не помічає скляного погляду при наявності 20-30 учнів в класі, і дитина поступово переходить в ранг відстаючих, не хоче ходити до школи, а батьки дивуються: «він же так добре вчився в молодших класах!», «він був таким активним до школи», «ти можеш, але чомусь не хочеш». Насправді, ваш син чи дочка, хоче, але не може. А пояснити чому він так слабо включений в урок, чому так важко вчити матеріал і так легко його забути, чому мозок так швидко переключається на інші речі і так слабо контролює увагу ніхто з вас уже не може. Діти хотіли б бачити, але око відключається, м’язи ока не працюють з тією швидкістю, яка потрібна на уроці, вольове зусилля занадто слабе, щоб підтримати увагу. Дитина думає, що вона об’єктивно не може вчитися, у неї розвивається комплекс неповноцінності, до школи ходити не хочеться і хвороба може стати хорошим виправданням відставання в школі.
Без чіткого розуміння, як телевізор впливає на вольову сферу дитини ми не розуміємо причини і не можемо вирішити проблему відставання наших дітей в школі, в інституті, неуспіху в кар’єрі і особистому житті.
Дуже часто я чую запитання: «А як же інші діти?», і мені хочеться сказати: «А так само як і ваші». Якщо батьки не зрозуміють, що треба з цією проблемою працювати, самим менше дивитися телевізор і заповнювати вільний час дітей активним дозвіллям: спорт, музика, походи на природу, то в майбутньому ми одержимо покоління, яке не лише не зможе читати, але й не зрозуміє нашу систему цінностей. По крайній мірі треба обговорювати і аналізувати побачені телепередачі, що хорошого і корисного з них можна взяти і чи варто дивитися програми де напівдеградовані молоді люди сміються з політиків, і показують людей дурнями. Чи мають батьки волю вимкнути телевізор, чи і їхня паралізована воля і де тренований мозок втискають їх в диван і завмирають в трансі, називаючи це відпочинком?
Кілька років я присвятила створенню спеціальних вправ, які входять в навчальну програму нашого центру і допомагають дітям не лише тренувати вольові зусилля на підтримання уваги, але й розвивають мотиваційну сферу: внутрішнє бажання вчитися. Ця програма опрацьовувалася в школі-інтернаті для дітей сиріт і дала можливість дітям, які оцінювалися в молодших класах з посередніми здібностями, закінчити школу з відмінними оцінками з багатьох предметів і закінчити успішно вищі учбові заклади.