Як телебачення впливає на розвиток мозку і сприйняття світу?

В першій фазі свого розвитку (від 0 до 4років) дитина сприймає світ всім тілом, її досвід чутливо конкретний, на що наступила, те й бачить, що взяла в руку, те і досліджує. Дитина може облазити всі кімнати і освоїти простір всієї квартири, пробувати на дотик кожен предмет, а от в простір телеекрану він зайти не може. І світ розколюється в голові дитини, вона виключається від освоєння простору навколо себе і перестає бути активною, завмираючи біля телеекрана. В цей час її пасивне сприйняття не бере участі у формуванні певних структур мозку. Безглузда для дитини інформація бомбардує очі і забирає час, який можна було б потратити на дослідження навколишнього світу, заважаючи природному процесу розвитку дитини.
Екран привчає дитину до нерухомості, в той час як всі важливі функції тіла і мозку можуть розвиватися в цей період лише через рух. Рухливість – це життєва стихія дитини. Коли батьки включають телевізор, щоб дитина менше рухалася і сиділа тихо, то це можна розцінювати як насильство, яке викликає такі тяжкі наслідки в майбутньому, що подолати шкоду від цього майже неможливо.
До 25% мозкових структур, які в майбутньому відповідали б за логічне мислення, швидкість пошуку інформації, довгострокову пам’ять, швидкість читання, смислове сприймання слова на слух (слово чує, а зміст передати не може) не розвиваються.
Хто хоче поступати зі своєю дитиною з повною відповідальністю за її розвиток, повинен чітко визначитися чи треба дитині дивитися телевізор і якщо треба, то в яких межах. Рішення не дати дитині дивитися телевізор потребує мужності, але буде повністю обґрунтоване з точки зору сучасних досліджень по фізіології і психології дитячого розвитку.
На другій віковій стадії (4-10 років) вплив телебачення уже не такий катастрофічний, як в перші три чотири роки життя, але почуття дитини підпадають під вплив всіх зовнішніх факторів, поганих і хороших. Діти ще не вміють критично перевіряти інформацію, яка їм надходить, не вміють і не хочуть відгороджуватися від того, що їм пропонує світ. Вони приймають світ таким, яким його бачать на екрані, тому що не володіють критичним і абстрактним мисленням.
Тому дорослим не слід вмикати телепередачі, які перевищують можливість їх розуміння, або є занадто страшні для дитячої психіки. В будь якому разі батькам треба бути біля дитини, щоб відповідати на її запитання і задавати запитання, щоб привчати дитину описувати словесно те, що вона бачить. Якщо далі обговорювати з дитиною персонажі, відношення між ними, порівнювати різні мультики, або передачі між собою, то можна виховати не лише осмислений перегляд телепередач, але і розвинути словниковий запас дитини, тренувати пам'ять, увагу, сприйняття і відтворення А це головна умова, щоб з дитини не виріс бездумний поглинач будь-якої інформації.
На сьогоднішній день виростає нова проблема, про яку суспільство говорить мало: Як захистити дитину від шкідливої інформації, як захистити її інформаційний простір від чужого, наглого втручання, щоб не створювати образи, які в подальшому можуть занапастити її життя.
Згадаймо, як в США діти розстрілювали дітей і вчителів в школі і всі вони зізналися, що наслідували героїв улюблених серіалів, а плануючи вбивство вибирали одяг і зброю, яку бачили у фільмах.
Мені хочеться дати батькам прості рекомендації, виконання яких допоможе надолужити ту шкоду, яку приносить телевізор.
При аналізі побаченого включайте в свою мову питання типу:
Чому ти так думаєш?
Як ти відносишся до цього героя? Чому? А ти можеш порівняти цих героїв?Що у них спільного?
А на кого ти хочеш бути схожий?
Підбадьорюйте дітей своєю зацікавленістю в їх розповіді:
Ти дуже цікаво мислиш.
Я б до цього не додумався.
У тебе оригінальний погляд на ці події.
Ваша зацікавленість буде стимулювати дитину роздумувати над побаченим і привчить його обговорювати з вами незрозумілі проблеми, а в майбутньому і свої проблеми без остраху, що над ним можуть посміятися чи не зрозуміти. Такі розмови стимулюють розвиток нейтронних шляхів, які обробляють інформацію і будуть використовуватися в подальшому житті і які не розвиваються при мовчазному перегляді телевізора.
Щоб подолати дефіцит рухливості, займіться з дитиною спортом, активними іграми, прогулянками. Читайте вголос казки перед сном, а на другий вечір попросіть нагадати вам про що ви вчора читали. Якщо дитина слабо пам’ятає допоможіть їй згадати, але не розповідайте за неї все і читайте далі. Після опитування дитина слухатиме уважніше, щоб завтра переказати краще. Так тренується довгострокова пам'ять – необхідна психічна функція запам’ятовування і відтворення інформації в процесі навчання.
Попросіть дитину намалювати героїв прочитаної казки, повісьте малюнок на видному місці і похваліть. Зробіть виставку таких малюнків, похваліть їх перед гостями. Позитивні емоції, які виникають у дитини при цьому стимулюють розвиток творчої уяви і образного мислення.
Про важливість образного мислення писав у своїй роботі спеціаліст по фізіології органів чуття Хорст Прен: «У дітей, які проводять перед телевізором 2-3 години на день, кора головного мозку подібна до пустині. У них повністю втрачена здатність уявляти. Деякі діти не в змозі намалювати прості побутові предмети».
Цей приклад показує, що в результаті надмірного телеперегляду подавляється здатність творити образи, і з часом така втрата може стати безповоротною.
Телевізор сприяє розвитку «фіксованого погляду», який в свою чергу блокує довільну увагу, або вольове зусилля, котре заставляє нас підтримувати цю увагу на тому, що ми чуємо, або бачимо в даний момент і не дозволяє нам виключатися. Через цю ваду діти в початкових класах не можуть опанувати матеріал швидко; вони виключаються і не чують того, що сказав вчитель. Щоб справитися з цим пограйте у таку гру; покажіть на 30 секунд/1 хвилину будь-яку картинку, заховайте і попросіть перечислити все, що дитина побачила. Кожен раз беріть іншу картинку. При постійному тренуванні дитина буде розвивати можливість швидкого запам’ятовування, підтримання уваги і розповіді про побачене без наявності картинки.
Сподіваюсь, що ця стаття допоможе батькам усвідомити проблему, задуматися над нею і докласти зусиль, щоб допомогти дітям розвивати свої задатки, а не знищувати їх через надмірний, безконтрольний перегляд телепередач.

 

 

2. Тепер – процес навіювання, здійснюваний шляхом словесного впливу на людину.

Нерідко інформаційні програми передають про поширення фашизму і відразу ж додають, що коріння його треба шукати в Православ'ї та патріотизмі. Обиватель починає негативно ставитися до Православ'я, яке нічого спільного з фашизмом не має. Всі ці види навіювання проводяться при суворому обліку і контролі психічного стану хворого суспільства. Істинне знання стану суспільства дозволяє піддавати його планомірним і систематичним навіюванням, не викликаючи в ньому хворобливих, небажаних відхилень від мети навіювання. Важливо зауважити, що чим більше суспільство чи особистість знаходяться в стані істерії, гніву, отупіння і пригніченості, тим більше в їх сферу проникають чужі ідеї і завдання.

Маючи уявлення про вплив телебачення на поведінку маси і окремих особистостей, ми можемо розкрити для себе засоби духовного закабалення суспільства.

По-друге, слід зазначити пропаганду насильства, жорстокості, вульгарності і т. п. Журналіст Р.Стрельніков пише: "Звільнення глядачів від всяких моральних заборон стало умисної і постійної ідеологічною позицією (телевізійних корпорацій всього світу), насаждающей культ кулака, садизму і порнографії.

Телебачення стало справжньою школою насильства, а телефільм – своєрідним посібником по насильству. Їх герої завжди красиві і привабливі. Їх грають найпопулярніші "зірки" Голлівуду. Багато досконало володіють прийомами карате, стріляють без промаху. Гроші так і течуть їм в руки. І телеглядачеві, природно, приходить на розум – якщо хочеш жити, як ці герої, то будь таким, як вони жорстоким і безпощадним. Долари і культ сили давно вже стали змістом життя як американського суспільства, так уже зараз і людей всього світу. Штучно культивовані за допомогою телебачення насильство і жорстокість обернулися в історії США (наприклад) гігантською хвилею злочинності ".

Природно витікаючий звідси висновок: телевізор руйнує особистість, духовно поневолює, послаблює увагу і волю і приводить як би в наркотичний стан. Це можна віднести як до окремої людини, так і в цілому до суспільства. За визнанням доктора психологічних наук В.Лебедєва, телебачення та "преса може зробити так, що в транс впаде вся країна (!)".

Кроки, зроблені ними в цьому напрямку, вже відомі:

1. Створення єдиного уряду НБСЄ.

2. Створення єдиної комп'ютерної мережі.

3. Створення єдиної телефонного зв'язку.

Наступним кроком є створення єдиного європейського телебачення. Це досягається за допомогою супутникового зв'язку. Телемовлення таким чином одночасно охоплює відстань від берегів Франції до Далекого Сходу. Засоби масової інформації (і майже вся друк) вже перебувають у віданні та контролі світового сверхправітельства, тому-то саме найменше наше спілкування з телевізором тягне за собою поступову повну керованість свідомістю і життям людини.

Сучасна людина не допускає навіть думки, щоб взагалі не дивитися телевізор. Він боїться "відстати від життя", не бути "в курсі" всіх подій, зменшити свій "кругозір" … Однак незважаючи на те, що атеїст чи людина нецерковний (невоцерковлені) дивиться телевізор щодня, він начебто "в курсі", у нього, як прийнято вважати, "широкий кругозір", але він не знає справжніх причин подій, що відбуваються, суті що відбувається і який буде результат того, що відбувається.

3. Як впливова сила вона впливає на формуван4

ня громадської думки, виступає організатором соціального контролю. Емпі4

рична реальність та запропонована телебаченням віртуальна реальність для гля4

дача становлять єдність і не поділяються. Постійний перехід з реальності життя

у віртуальну реальність і в зворотному напрямі робить дуже тонкою грань між

реальністю та телевізійним вимислом. Перегляд передач, фільмів і повернення

в реальність змішуються у свідомості індивіда, породжуючи певні думки і мо4

делі поведінки.

Перегляд передач, фільмів і повернення

в реальність змішуються у свідомості індивіда, породжуючи певні думки і мо4

делі поведінки. Однак мас4медіа потрапляють під контроль з боку інституту

влади (держави, еліти, політичних партій) через механізм цензури, а також за4

знають впливу з боку капіталу (власників, інвесторів), що їх фінансують і відпо4

відно диктують певні умови.

Телебачення стало основною “культурною зброєю” суспільства і головним

творцем синтетичних культурних моделей (розваг у поєднанні з інформацією –

за Дж. Гербнером). Оскільки більшість телестанцій спрямовані на одну і ту ж

аудиторію і залежать від порівняно узагальнених, формалізованих і повторюва4

них типів програм та сюжетів, то ТБ можна трактувати як стабілізатора і транс4

лятора соціальних моделей.

Таким чином, з одного боку, телебачення як соціокультурний феномен

відіграє важливу роль у суспільній взаємодії, з іншого – виникає ціла низка41

проблематичних ситуацій щодо можливостей у нинішніх умовах здійснення

впливу на аудиторію, діє багато чинників, які обумовлюють реалізацію можли4

востей або, навпаки, унеможливлюють її. Телебачення має можливість впливати на зміст культурних і

соціальних систем, беручи участь у створенні і трансляції певного ряду

соціальних ролей, норм поведінки і цінностей. Телевізійна інформація у

вигляді життєвих історій містить певні соціальні моделі поведінки, соціальні

ролі, картини світу. Телевізійні образи здатні активно впливати на об’єкт

соціалізації. Завдяки емоційній привабливості телевізійних образів та історій

відбувається посилений вплив на свідомість індивіда і відтак сприяє

формуванню певних соціальних якостей й зразків поведінки.

Серед всіх ЗМІ за ефективністю впливу на внутрішній світ людини особливе місце посідає телебачення. Сьогодні воно не тільки найбільш масове, але й діюче у напрямку проникнення у людську свідомость. Телебачення перше серед інших ЗМІ за силою переконливого впливу на громадян. Люди більше довіряють побаченому, ніж почутому або прочитаному. Зорова інформація легше сприймається і краще запам'ятовується, дозволяючи як би відчути та пережити разом те, що відбувається на екрані. Деякі експерти вважають, що саме "домашній екран" здатний діяти на людину на рівні підсвідомості, забезпечуючи занурення в особливу віртуальну реальність, яка істотно відрізняється від дійсного життя. Тривале перебування у телеекрана, тобто в цій реальності, все частіше призводить до специфічного виду психологічної залежності - теле-манії. Під впливом телеекрану, що проникає всюди, все життя, а саме: природа, друзі, література поступово відступають на другий план. Він поглинає і реальність, і людину, її почуття та відношення до дійсності. Телебачення, відеотехніка впливають на поводження молодих людей, їхні моральні цінності та загальсоціальні установки сильніше, ніж такі соціальні інститути формування особистості, як школа або родина. Читання книг, яке традиційно вважалося основним засобом придбання знань і морального розвитку, втратило своє першочергове значення. Як наслідок, відбувається поширення стереотиповості мислення, що відповідає рівню сугестивності з тими шаблонами, які озвучують телевізійні "зірки", і готовності перенести їх у своє реальне життя.

 

 

http://www.telekritika.ua/