Методологія загальної теорії держави та права – це система підходів, методів, засобів пізнання державно – правових явищ та виокремлення загальних закономірностей їх виникнення, розвитку та функціонування і розвитку.
Методологгія складається із теоретико – правового підходу.ю вчення про метод загальної теорії держави та права, методи та засоби теоретико – правового дослідження, методика теоретико – правового дослідження.
Метод(прийоми) загальної теорії держави та права
- збирання та вивчення одиничних фактів;
- індукція;
- сходження від конкретного до абстрактного;
- системно – структурні прийоми;
- сходження від абстрактного до конкретного.
Предмет визначає частку прийомів пізнання в межах методу.
Особливості об’єкта загальнотеоетичного дослідження зумовлює коло прийомів у межах методу.
Понятійно – категоріальний апарат – держава, функції держави, механізм держави, право, функції права, джерело права, система права, механізм правового регулювання, реалізація права, застосування права, тлумачення права, правопорушення, юридична відповідальність, правова система суспільства та ін.
Функції понятєво – категоріального апарату:
Теоретична: використовуються для характеристики,пояснення, прогнозування державно – правових явищ.
Методологічна: належать до змісту методології загальної теорії держави та права, використовуються як методологічна основа пізнання.
Герменевтико-правовий метод.
герменевтика – це мистецтво і теорія тлумачення текстів. Застосування правової герменевтики також обумовлене специфікою об’єкту дослідження – юридичних текстів, в яких зафіксовані не тільки правові норми, а й правові догми. Правова герменевтика охоплює як раціоналістичні, так і нераціоналістичні прийоми тлумачення юридичних текстів. Зазначимо, що у випадку застосування раціоналістичних прийомів, формально-юридичний або догматичний метод, як набір способів тлумачення правових норм, є поодиноким випадком правової герменевтики.
Цікавих висновків, щодо застосування методу правової герменевтики, дійшов І.М. Грязі:
- за правовым текстом скрывается право как некий объективный феномен социального развития, а также другие тексты, созданные культурой;
- при текстуальном подходе основа права заключается в определенном способе познания общества, отличающемся от других видов восприятия социальной действительности;
- субъектом создания права является социокультурно-детерми-нированный субъект, который является и субъектом восприятия правовых текстов; следовательно – процесс восприятия права происходит в контексте всей познавательной деятельности и при помощи процедур, принятых (дозволенных, допустимых) в данной культуре и на данном уровне развития познания".
У той же час метод правової герменевтики має методологічну обмеженість текстуального підходу до пізнання права. В першу чергу, це полягає в тому, що “текстуальная форма правовых норм далеко не исчерпывает всего содержания и сущности права как чрезвычайно сложного социального феномена”
На сьогодні, цікавість до методу правової герменевтики має тенденцію до зростання. І це зрозуміло, бо добре відомо, що тлумачення правових норм, які зафіксовані в текстах нормативних актів, є однією з головних задач юриспруденції та юридично-правової науки в цілому.
Техніко-юридичний аналіз.
- це прийоми пізнання які дозволяють здійснити дослідження правових явищ за допомогою засобів юридичної техніки.
Види:
1.правотворча техніка
2.правозастосовча техніка
3.правореалізаційна техніка
професор П.М. Рабінович вважає, що юридична техніка є сукупністю способів і прийомів, умінь і навичок формування всіх елементів механізму правового регулювання та ефективного оперування ними у праворегулятивній практиці. Приблизно такої ж думки стосовно поняття юридичної техніки дотримується Г.Г. Шмельова. Л.Д. Воєводін вважає, що юридична техніка утворює основу проведення в життя права в цілому та його окремих галузей зокрема. Він визначає юридичну техніку як науково розроблену методику утворення, пізнання й ефективного застосування права з метою врегулювання поведінки людей. Вона являє собою сукупність прийомів, засобів і способів, систематизацію, упорядкування й узагальнення норм права з метою найбільш поглибленого та послідовного їх вивчення, а також розв’язання конфліктних ситуацій, що виникають у житті.Юридична техніка, що використовується в юридичній діяльності взагалі та при текстуальному закріпленні норм права й індивідуальних рішень, зокрема, досить різнорідна. Слушно зазначив Г.І. Муромцев, що можна виокремити кілька підвидів цього поняття. Залежно від сфери використання юридичну техніку можна поділити на два види. Перший — техніка, що має загальне значення — використовується не лише в юридичній, а і в будь-якій іншій діяльності. До неї належить розмножувальна, організаційна, комп`ютерна техніка. Другий — спеціальна техніка — застосовується лише в юридичній діяльності. Тут можна виокремити два підвиди: а) техніка, запозичена з неюридичної діяльності, але пристосована до правознавства (наприклад, криміналістична техніка); б) техніка, безпосередньо вироблена юридичною наукою та юридичною практикою; техніка, завдяки якій складаються тексти нормативних та індивідуальних правових актів. Зрозуміло, що провідна роль серед усіх видів юридичної діяльності надається діяльності, пов’язаній з правотворчістю та правозастосуванням. Внаслідок цієї діяльності видаються нормативно-правові та індивідуальні правові акти. Саме через ці акти право знаходить своє зовнішнє вираження і пристосовується до конкретних життєвих ситуацій. Тому вважаємо логічним саме техніку, що використовується при виробленні текстів правових актів, а не будь-яку іншу техніку, називати юридичною технікою [4, с. 113]. До того ж таке розуміння юридичної техніки глибоко закріпилося у мові юриспруденції, є звичним для всіх, хто досліджує право, встановлює правові норми та застосовує їх. Інше розуміння юридичної техніки може призвести до плутанини і невизначеності при вирішенні питань, пов`язаних з цією технікою, в юридичній науці, у правотворчій та правозастосовній діяльності.
