1. Закон тотожності: предмет думки в межах одного міркування має лишатися незмінним. А є А (А = А), де А — думка. Виражає одну з корінних властивостей логічного мислення – визначеність.
Цей закон вимагає, щоб всі поняття і судження мали однозначний характер, виключали багатозначність і невизначеність. Це не просто, оскільки в тексті дослідження треба досягти єдності змісту і словесної форми. Відомо, що зовнішньо однакові словесні конструкції можуть мати різний зміст і, навпаки, одну і ту ж думку можна висловити по-різному. Перше явище називають омонімією, друге — синонімією. Омонімія робить можливим неправомірне ототожнення об’єктивно різного, синонімія — помилкове розрізнення тотожного.
Ототожнення різноманітних понять зумовлює одну з найхарактерніших логічних помилок у науковому тексті - підміну понять. Підміна може бути як невідомою, так і навмисною. Підміна понять означає підміну предмета опису. Опис у цьому разі стосується різних предметів хоч вони будуть помилково вважатися за один предмет.
2. Закон несуперечності (протиріччя): два суперечливих один з одним судження не можуть бути одночасно істинними; принаймні одне з них необхідно хибне. Формулюється так: не так, що А і не-А (не можуть бути істинними дві думки, одна з яких заперечує іншу). Виражає одну з корінних властивостей мислення - несуперечність, послідовність мислення.
Основою закону протиріччя є якісна визначеність речей і явищ, відносна стійкість їх властивостей. Відбиваючи цю сторону дійсності, закон протиріччя вимагає, щоб у процесі дослідження не припускалися суперечних тверджень. Якщо, наприклад, предмет А має певну властивість, то в судженні про цей предмет треба стверджувати цю властивість, а не заперечувати її.
Закон протиріччя для наукового дослідження має велике значення. Його свідоме використання допомагає виявити і ліквідувати протиріччя в поясненні фактів і явищ, виробити критичне ставлення до будь-якого роду неточностей і непослідовностей в отриманій інформації.
Закон протиріччя найчастіше використовується в доказах: якщо встановлено, що одне з проти річних суджень істинне, то звідси випливає, що друге судження помилкове. Виявлення протиріччя є вагомим аргументом проти будь-яких необґрунтованих тверджень.
Однак закон протиріччя не діє, якщо щось стверджується і те саме заперечується відносно одного і того ж предмета, але який розглядається: 1)у різний час; 2) у різних обставинах.
Отже, один і той же предмет, якщо його розглядати в різних відношеннях, дає підстави для протилежних, проте однаково істинних оцінок.
3. Закон виключеного третього: з двох суперечливих суджень одне помилкове, а друге істинне. Третього не дано. Виражається формулою: А є або В, або не В.
Наприклад, якщо правильним є судження «Наш університет є державним навчальним закладом», то судження «Наш університет не є державним навчальним закладом» — помилкове. Цей закон не діє у відношенні до протилежних суджень, якщо кожне з них не просто заперечує інше, а повідомляє додаткову інформацію.
Важливість закону виключення третього для здійснення наукової діяльності полягає в тому, що він вимагає додержання послідовності у викладенні наукових фактів і не допускає суперечностей. Такий закон формулює важливу вимогу до наукового працівника: не можна відходити від визнання одного з двох суперечливих одне одному суджень і шукати щось третє між ними. Якщо одне з них визнано істинним, то друге є помилковим, а третього твердження немає, тому що третього не дано.
Важливість дотримання закону виключення третього для науковців полягає і в тому, що він потребує від них чітких, певних відповідей, вказує на неможливість пошуку чогось середнього між ствердженням чого-небудь і запереченням того ж самого.
4. Закон достатньої підстави: будь-яка слушна думка дає достатньо підстав. Виражає найважливішу властивість логічного мислення - обґрунтованість.
Достатньою підставою для будь-якої думки може бути інша думка, з якої безумовно випливає істинність даної думки. Під одне і те ж твердження можна підвести безліч підвалин. Однак лише деякі з них можна розглядати як достатні, якщо дане твердження істинне. І кожне з них не буде достатнім, якщо воно неправильне.
Таким чином, згідно з законом достатньої підстави судження, що використовується в науковій роботі, перш ніж бути прийнятим за істину, має бути обґрунтованим. У всіх випадках, коли стверджують щось або переконують у чомусь, слід доводити правильність суджень, наводити достатні підстави, підтверджуючи істинність висловлювань. Фіксуючи увагу дослідника на висловлюваннях, які обґрунтовують істинність положень, що висуваються, цей закон допомагає відокремити істину від помилки і дійти слушного висновку.
