Місце і роль політичної свідомості у відношеннях влади

Політична свідомість - найбільш загальна категорія, що характеризує суб'єктивний бік політичного життя. За своїм змістом вона охоплює чуттєві й теоретичні, ціннісні і нормативні, раціональні й підсвідомі, одне слово - всі уявлення громадян, що опосередковують і олюднюють їх об'єктивні зв'язки як з інститутом влади, так і між собою з приводу участі в управлінні справами суспільства й держави. Іншими словами, політична свідомість характеризує всю сукупність духовних утворень, що визначають здатність людини до існування у політичній сфері, її вміння виконувати там специфічні функції, взаємодіяти з органами управління, нести відповідальність за реалізацію прав і свобод тощо. Тому від функціонуючих у суспільстві політичних уявлень суб'єктів і носіїв політичних відношень, менталітету людей, що склався, найбезпосереднішим чином залежить зміст і характер політичного процесу, мета і засоби режиму управління.

Як уже зазначалось, власне політичний рівень соціальних уявлень виникає у людини при порівнянні й протиставленні своїх групових інтересів потребам інших суспільних груп, а також за умови розуміння того факту, що їх реалізація просто недосяжна без вступу у певні відношення з державою, партіями, правлячою елітою. Політична свідомість - це саморефлексія групи (національної, конфесійної тощо), відображення дійсності через призму колективних інтересів (вимір групових потреб з точки зору їх впливу на все суспільство, все соціальне ціле).

Іншими словами, політична свідомість виникає на основі усвідомлення людиною своєї групової приналежності, а також відрефлексованого ставлення до явищ влади, а отже, й віднесення себе до певних політичних позицій (лівих радикалів, лібералів, консерваторів тощо). Звичайно, ця первинна потреба у політичному усвідомленні своїх інтересів, що ініціюється груповою належністю людини, може бути доповнена й іншими міркуваннями й цілями, наприклад, потребою в приєднанні до того чи іншого популярного руху, членстві у правлячій партії або іншій престижній асоціації. І все ж саме на основі усвідомлення своєї групової ідентичності людина віднаходить контури політичного мислення, уточнює свій громадянський статус суб'єкта, наділеного тими чи іншими правами та обов'язками, можливостями впливу на владу, несення відповідальності за свої вчинки.

Обумовленість політичної свідомості об'єктивними груповими інтересами свідчить про те, що вона за природою своєю не може бути результатом відірваних від життя кабінетних роздумів. Виникаючи і розвиваючись у зв'язку з усвідомленням і реалізацією реальних інтересів, політична свідомість виступає понятійним, оціночним, символічним тощо відображенням реальних взаємодій громадян, що досягають своєї власної мети. Тому ускладнення і збагачення політичної свідомості залежить не стільки від наявності спеціальних знань, скільки від практичної участі людини в управлінні державою, уміння перетворювати відношення з владою у форми своєї індивідуальної життєдіяльності. Тому нерозвиненість політичних зв'язків у суспільстві, що звужує зацікавленість населення в реалізації своїх громадянських прав і свобод, умертвляє політичну свідомість, виключає її з механізмів влади і управління.

Будучи фундаментальною основою політичної свідомості, групові погляди все ж не вичерпують всього її змісту. Політична свідомість, безумовно, включає в себе й міжгрупові, загальнолюдські ідеї і уявлення, наявність яких обумовлено не особливими, а універсальними інтересами людини, а також загальнодемократичними властивостями організації влади. Наприклад, в умовах виникнення нової соціальної структури, в епоху революцій у поглядах людей переважають яскраво виражені групові погляди й домінанти. В умовах же, аналогічних сучасним, переважають загальноцивілізаційні цінності, без пріоритету яких ні одна з груп не може досягти своїх специфічних інтересів. Крім цього, у зміст політичної свідомості включаються і індивідуальні погляди, що характеризують персональні особливості розуміння людиною своїх групових інтересів і її політичних позицій.

Наявність і ступінь впливу загальнолюдських та індивідуальних поглядів і орієнтирів у політичній свідомості відображають відкритий характер останньої, тобто здатність до сприйняття чужого соціального досвіду, інокультурних цінностей і традицій. Закриті ж у рамках тільки корпоративних, локальних, групових норм і цілей політичні погляди людини являють собою закритий тип політичної свідомості.

Таким чином, було б однаково помилково і зводити весь зміст політичних поглядів до групового (наприклад, класового) знаменника, і розчиняти його в загальнодемократичних або індивідуальних уявах. Якщо перша позиція постійно зустрічається у догматичних інтерпретаціях марксистського вчення, то друга, як правило, властива для багатьох течій в західній політичній теорії.

Формується політична свідомість складним шляхом. Було б великим спрощенням вважати, що вона - як традиційно трактувалось у марксизмі - "вноситься" у маси спеціальними ідеологічними представниками класу. Насправді формування політичної свідомості здійснюється у будь-якого (навіть масового суб'єкта) або шляхом критичного осмислення соціальної дійсності й узагальнення навколишньої інформації, або за рахунок усвідомлення мети партійного й політичного руху, тобто приєднання до уже сформульованих оцінок і норм громадянської поведінки, або ж шляхом емоційного прилучення до віри у справедливість тих чи інших політичних ідеалів. Причому, об'єктивна приналежність людини до тих чи інших груп зовсім не означає, що в цієї людини сформується політична свідомість, відповідна даним інтересам.

Разом з тим жоден з названих шляхів не гарантує складання власне політичних поглядів у людини. Навіть здійснення політичних функцій може не пов'язуватись з розумінням людьми свого суспільного становища, умінням зайняти політичну позицію. Іншими словами, навіть беручи участь в політичному житті, людина повністю може керуватися передполітичними, потестарними поглядами, в основі яких лежить не усвідомлена ідентифікація, а повсякденна, побутова причетність до земляцьких, етнічних спільнот, які передбачають не ідейний, а поверховий, емоційний зв'язок своїх членів. Потестарність свідомості означає не творче вироблення політичних позицій людини, а механічне відтворення нею заданих владою (або групою) оцінок і форм поведінки, постійне опускання до емоційного бачення політичного життя, ставленню до своїх політичних прав, як до обов'язку перед суспільством. На ґрунті такої повної деіндивідуалізації особистості, її розчиненні в "єдиній крові" общини постійно народжуються болісні етнофобії, екстремізм тощо.

Так чи інакше, але тільки практика може свідчити, керується людина усвідомлено-груповими чи потестарними поглядами.

У цілому в організації і функціонуванні влади політична свідомість виконує такі функції: когнітивну, що виражає потребу людини й суспільства у відображенні й уточненні групових і загальноколективних інтересів; ідеологічну, що характеризує потребу в захисті інтересів групи або суспільства в цілому; комунікативну, що забезпечує взаємодію суб'єктів і носіїв політичних відносин між собою і з інститутами влади; прогностичну, що виражає здатність групи або суспільства до гіпотетичної оцінки можливого розвитку політичних процесів і виховну, що задає політичній активності людей бажаний для суспільства або групи напрямок, який відповідає тим чи іншим ідеалам класу, нації, держави.

Ступінь повноти й характер реалізації функцій політичної свідомості залежать від багатьох причин, але, перш за все, від того, здійснюються вони в стабільних чи нестабільних суспільних умовах. Коли в політичне життя включаються нетрадиційні групи, що активно шукають шляхів реалізації своїх владно значущих інтересів, різко збільшується роль ідеологічної функції, але послабляються комунікативна функція політичної свідомості, що відображає несумісність інтересів і позицій різних політичних суб'єктів. У нестабільних умовах також падає політичне значення різного роду прогнозів, особливо довгострокових, основне навантаження лягає на політичну свідомість елітарних кіл; при постановці суспільної мети і вимог збільшується значення нормативних (на противагу ціннісним) орієнтирів політичної поведінки.

Виконання настільки важливих функцій у справі організації і здійсненні влади розкриває зміст політичної свідомості як фактора політичної поведінки масового, групового й індивідуального суб'єктів. Тому вся різнобічність форм і утворень політичної свідомості розглядається в політології, переважно, як суб'єктивний елемент стимулювання політичних дій класів, націй, еліт, лідерів, рядових громадян та інших суб'єктів політичних відносин.

Так, відповідно до політичної поведінки індивіда прийнято виділяти раціональні, раціонально-ціннісні, афективні, а також традиційні форми політичної мотивації (М.Вебер). В залежності від характеру свідомої мотивації дій громадян у сфері влади виділяють відкриті (що носять характер прямої політичної дії, наприклад, участь у виборах, партійних акціях тощо) і закриті (ухилення від виконання громадянських обов'язків, абсентеїзм) форми політичної поведінки; нормативні (що відхиляються від домінуючих норм); традиційні (де домінують рутинні мотиви, що постійно відтворюються) та інноваційні (з переважанням творчих мотивів) форми політичної поведінки.

Для розкриття особливостей політичної поведінки соціальних і національних груп та інших макросоціальних спільнот важливі мотиваційні особливості таких форм політичної свідомості, як політична ідеологія і політична психологія.