Виховання несприйнятливості до наркогенних речовин

Куріння, алкоголізм і наркоманія є дуже небезпечними хворобами, адже з ними пов'язані руйнування фізичного і морального здоров'я людини, параліч інтелектуальних сил, деградація особистості. До певного часу нікотин, алкоголь і наркотики руйнують організм людини непомітно, приховано. Ці наркогенні речовини присипляють розум, який стає нездатним вчасно розпізнавати небезпеку захворювання. Куріння, алкоголізм та наркоманія роками завдають страждань рідним і близьким наркозалежних людей. Не усвідомлює наркозалежна молодь і тієї небезпеки, на яку наражають життя своїх нащадків, передаючи їм у спадок недоумкуватість та інші вади. Тому боротьбу з цим соціальним лихом слід вести систематично і послідовно, починаючи з підростаючого покоління.

Особливо небезпечним є вживання наркотиків. В Україні на початку XXI ст. було зареєстровано сімдесят тисяч наркозалежних. За неофіційними даними, їх понад два мільйони. Щороку їх кількість зростає на 25-35 відсотків. Середній вік наркозалежних невпинно знижується, наймолодшим - дев'ять років. Ця статистика свідчить, що життя наркомана коротке - від чотирьох до десяти років. За цей час один наркоман встигає потягнути за собою в могилу 200 осіб.

Причин поширення серед школярів куріння, вживання алкоголю і наркотиків багато. Найчастіше вони призвичаюються до їх уживання в сім'ї, якщо в ній традиційно панує поблажливе ставлення принаймні до куріння та алкоголю. За даними досліджень, з 81 родини, де один з батьків випивав, не зловживаючи алкоголем, діти знали смак алкоголю у 44 випадках; у 33 сім'ях, в яких батьки взагалі не вживали алкогольних напоїв, діти пробували їх у 4 випадках. Суттєву загрозу в прилученні дітей до вживання алкоголю несуть у собі так звані слабоалкогольні напої. У сім'ях алкоголіків і наркоманів складаються найнесприятливіші умови для виховання дітей.

Шкідливо впливає на школярів читання творів або перегляд кінофільмів, де пропагується насильство та жорстокість, а також невміння організувати своє дозвілля, зайнятися корисними справами.

Педагогам необхідно знати мотиви, які спричинюють вживання неповнолітніми наркогенних речовин. Наприклад, до вживання наркотиків їх підштовхують:

1. Задоволення почуття цікавості, бажання отримати нові відчуття, все перевірити не власному досвіді.

2. Мотив подолання заборони, бажання відчути приємне почуття небезпеки.

3. Бажання бути прийнятим групою, страх знехтування групою.

4. Орієнтація на авторитет, бажання стати подібним до іншої людини. Ідентифікація з авторитетом може бути засобом, за допомогою якого несамостійна, тривожна людина прагне подолати невпевненість у собі.

5. Бажання продемонструвати свою незалежність. Наркотики можуть стати виразом протесту проти дій батьків, вчителів.

6. Прагнення отримати насолоду, досягнути розслаблення, спокою або активізуватися, позбутися емоційних бар'єрів, тобто змінити свій психічний стан. Ці мотиви пов'язані з певними ілюзіями щодо властивостей наркотиків.

7. Бажання позбутися болісних переживань. Людина може звертатися до наркотиків як до засобу психічного захисту.

Певною мірою ці мотиви стосуються і куріння та вживання неповнолітніми алкоголю.

Антинаркогенна виховна робота в школі має бути спрямована на розв'язання таких виховних завдань:

а) озброєння учнів знаннями про згубні наслідки тютюну, алкоголю і наркотиків, оскільки низький рівень їх поінформованості про шкідливість цих речовин не може сприяти формуванню в них негативного ставлення до пияцтва, куріння і наркоманії;

б) вироблення в учнів психологічних "гальм", які б утримували їх від уживання цих речовин, виховання навичок і звичок, що відповідають правилам людського співжиття;

в) виховання в школярів непримиренності до вживання цих речовин однолітками школярів. За даними досліджень, до 30% учнів не засуджують, наприклад, пияцтво, не вважають його ганебним. Тому необхідно проводити спеціальну виховну роботу з переорієнтації їхніх поглядів і переконань, виховувати нетерпиме ставлення до тих, хто вживає алкоголь;

г) своєчасне виявлення тих, хто періодично вживає ці речовини, проведення з ними індивідуальної виховної роботи, спрямованої на подолання цієї негативної звички. Для цього вчителі систематично і глибоко повинні вивчати своїх вихованців, їх інтереси, потреби, коло спілкування.

Досвідчені педагоги знають, що такі учні намагаються знайти друзів, схожих на себе, проводять вільний час з подібними учнями з інших класів, звужуються їх духовні потреби. Бажання придбати наркогенні речовини штовхає на обман, крадіжки та інші негативні вчинки.

Одним із головних питань змісту антинаркогенної виховної роботи в школі має бути роз'яснення учням несумісності куріння, вживання алкоголю і наркотиків з принципами загальнолюдської моралі, укладом суспільного життя. Молода людина повинна усвідомити, що так чинять лише люди зі слабкою силою волі, які не можуть втриматися від спокуси.

У процесі антинаркогенної виховної роботи слід ознайомлювати учнів з правовими заходами боротьби з пияцтвом і наркоманією. Вони мають знати про існування зв'язку між алкоголем, наркотиками і правопорушеннями та злочинністю. їх уживання псує характер людини, вбиває її моральність, вона стає егоїстичною, слабшає її воля, з'являються нездорові примхи, удавана відвага, роздратованість, самовпевненість, знижується опір негативним впливам, втрачаються самоконтроль і почуття відповідальності за свої вчинки. Водночас розвиваються моральна нестійкість, розбещеність, жорстокість, цинізм та ін.

У бесідах про шкідливість алкоголю і наркотиків для сім'ї необхідно розкрити їх негативний вплив на потомство. Навіть якщо дитина народилася здоровою в сім'ї алкоголіків та наркоманів, умови для її виховання надто ускладнюються. Слід також наголошувати на шкідливості впливу алкоголю на трудову діяльність людини - продуктивність праці, трудові відносини.

Розглянуті завдання і зміст антинаркогенної виховної роботи реалізуються передусім у навчальному процесі через використання виховних можливостей навчальних предметів. Наприклад, певну антиалкогольну виховну роботу можна здійснити під час вивчення літератури, географії, історії, біології. Особливе місце в антинаркогенному вихованні учнів належить курсу анатомії, фізіології та гігієни людини, кожна тема якого дає змогу стверджувати про шкідливість наркогенних речовин для організму та діяльності людини. На уроках правознавства розглядаються правові основи боротьби з алкоголізмом і наркоманією.

У позакласній виховній антинаркогенній роботі використовують бесіди, лекції, диспути, конференції тощо.

Для підготовки і проведення їх важливо передусім з'ясувати ставлення учнів до вживання тютюну, алкоголю і наркотиків.

В антинаркогенній виховній роботі важлива роль належить і церкві. Адже протистояти наркоманії, алкоголізмові може системне і цілеспрямоване духовно-моральне виховання, основою якого є релігійне виховання, оскільки прилучення дітей до віри забезпечує їм стійку світоглядну основу особистості. Тому нерідко віра в Бога допомагала молодим людям схаменутися, відмовитися від наркотиків і стати повноцінними громадянами.

Екологічне виховання

Сучасні масштаби екологічних змін створюють реальну загрозу для життя людей, що робить украй актуальною проблему зміни ставлення людства до природи. Цій меті служить екологічне виховання.

Екологічне виховання - систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвиток в учнів екологічної культури.

Завдання екологічного виховання полягає у формуванні екологічних знань, вихованні любові до природи, прагненні берегти, примножувати її, формуванні вміння і навичок діяльності в природі.

Екологічне виховання передбачає розкриття сутності світу природи - середовища перебування людини, яка повинна бути зацікавлена у збереженні цілісності, чистоти, гармонії в природі. Це передбачає уміння осмислювати екологічні явища, робити висновки про стан природи, розумно взаємодіяти з нею. Естетична краса природи сприяє формуванню моральних почуттів обов'язку і відповідальності за її збереження, спонукає до природоохоронної діяльності. Здійснюється вона на всіх етапах навчання у школі, кожному з яких, з огляду на вікові особливості школярів, властиві певна мета, завдання, методика.

У молодших школярів воно покликане формувати перші уявлення про навколишній світ, живу і неживу природу, ставлення до природи, що виявляється в конкретній поведінці на емоційному рівні. На другому (5-7 класи) і третьому (8-9 класи) етапах відбувається нагромадження знань про природні об'єкти, закономірності розвитку та функціонування біологічних систем, формування навичок аналізу і прогнозування нескладних екологічних ситуацій, закріплення нормативних правил поведінки у навколишньому середовищі. У цей період поглиблюються і розширюються знання про явища і закони природи, причини екологічної кризи, а також про шляхи збереження природних комплексів. Протягом четвертого етапу (10-12 класи) завершується узагальнення здобутих екологічних знань.

Екологічне виховання школярів на сучасному етапі потребує психологічної включеності особистості в світ природи з подальшим поетапним конструюванням системи особистісного ставлення до природи (теоретичним, емоційно-ціннісним, практично-дійовим). Це забезпечує дотримання логіки формування екологічних знань, використання їхнього пізнавального та виховного значення у навчально-виховному процесі. Саме в цьому полягають особливості екологічного виховання на засадах "глибинної екології", яке передбачає формування усвідомлення єдності і цілісності природи, унікальності та неповторності живих систем, взаємозв'язку та взаємозалежності явищ природи, розуміння людини як невід'ємної ланки у взаємозалежностях природи, утвердження поваги людини до всіх форм життя, гармонійного розвитку людини і природи.

Використовувані з цією метою у навчально-виховному процесі еколого-психологічний тренінг, інтегрально-пошукові групові та рольові ігри, творча "терапія", "мозковий штурм", імітаційне моделювання спрямовані на актуалізацію особистої причетності, емоційної сфери, формування смислотвірних мотивів екологічного змісту, що забезпечує систематизацію світоглядних установок учнів.

Любов до природи слід виховувати з раннього дитинства. "Дітей, що не вміють ще ходити, - писав Г. Ващенко, - треба частіше виносити на свіже повітря, щоб вони могли бачити рідне небо, дерева, квіти, різних тварин. Все це залишається в дитячій душі, осяяне почуттям радості, і покладе основи любові до рідної природи".

В екологічному вихованні особливого значення набувають предмети природничо-географічного циклу. Біологія і географія розкривають дітям світ рослин, тварин, середовище, що їх оточує. Фізика і хімія формують комплекс політехнічних знань, наукові засади і принципи сучасного виробництва. Історія, правознавство показують неприпустимість варварського ставлення до природи. Предмети естетичного циклу розкривають естетичну сутність природи, її неповторну красу, вплив на людину. Важливу роль у формуванні екологічної свідомості відіграє залучення учнів до природоохоронної діяльності (шкільні лісництва, садівництво, робота в мисливських господарствах та ін.), робота санітарних загонів захисту довкілля (виявляють ступінь забруднення повітря, води, зон відпочинку), загонів для боротьби з браконьєрами (діють при лісництвах і рибгоспах), груп швидкої допомоги звірам і птахам у зимовий період; куточки природи. З природоохоронною роботою пов'язана туристично-краєзнавча робота, спрямована на прищеплення навичок правильної поведінки в місцях відпочинку, в лісах, на річках та ін.

Ефективне екологічне виховання школярів передбачає:

- оптимізацію змісту неперервної екологічної освіти всіх вікових груп школярів, висвітлення екологічних питань у процесі вивчення окремих предметів, використання внутрі- та міжпредметних зв'язків;

- створення в школах належної навчально-матеріальної бази (куточків охорони природи, живих куточків та ін.);

- удосконалення форм і методів екологічного виховання, активне залучення школярів до природоохоронної роботи;

- формування мотивів відповідального ставлення до природи, прагнення глибше пізнати її, примножувати її багатства.

Результатом екологічного виховання має бути сформована екологічна культура людини, що характеризується різнобічними глибокими знаннями про навколишнє середовище (природне та соціальне), наявністю світоглядних ціннісних орієнтацій щодо природи, екологічним стилем мислення і відповідальним ставленням до природи та свого здоров'я, набуттям умінь і досвіду вирішення екологічних проблем (насамперед на місцевому та локальному рівнях), безпосередньою участю у природоохоронній роботі, передбаченням можливих негативних наслідків природо перетворювальної діяльності людини.

Трудове виховання

Людина розвивається духовно й фізично тільки в праці. Без праці вона деградує. Будь-які спроби уникнути продуктивної праці зумовлюють негаразди для особистості і суспільства. З цього приводу К. Ушинський писав: "Якби люди винайшли філософський камінь, то біда була б ще невелика: золото перестало б бути монетою. Але якби вони знайшли казковий мішок, з якого вискакує все, чого душа забажає, або винайшли машину, яка цілком заміняє всяку працю людини, то самий розвиток людства припинився б: розбещеність і дикість полонили б суспільство".

У процесі фізичної праці в учнів розвиваються мускулатура, координація і точність рухів, зграбність, сила, витривалість. Праця сприяє їхньому розумовому розвиткові. Зайняті різними видами праці діти кмітливіші, винахідливіші, у них багатший словниковий запас. Участь у трудових процесах позитивно впливає на їх поведінку, дисциплінує.

Важливим аспектом психологічної підготовки підростаючого покоління до праці є формування у нього почуття самовідповідальності, розуміння необхідності самому піклуватися про себе. Як справедливо стверджує О. Вишневський, почуття самовідповідальності сприяє розвитку в характері людини таких необхідних для життя і діяльності рис, як підприємливість, ініціативність, творчість. Коли ці риси "стають характерними для більшості людей, то суспільство має шанс досягнути господарського успіху і добробуту".

Останнім часом намітилася стійка тенденція до інтелектуалізації процесу трудової підготовки школярів, наповнення його творчою проектно-технологічною діяльністю, а не лише формуванням трудових навичок. Усі ці особливості має враховувати діяльність школи і сім'ї з трудового виховання підростаючого покоління.

Трудове виховання - процес залучення школярів до різноманітних педагогічно організованих видів суспільно корисної праці з метою передавання їм певного виробничого досвіду, розвитку в них творчого практичного мислення, працьовитості и свідомості людини праці.

Трудове виховання учнів здійснюється в усіх видах праці, передусім у навчальній праці. Як зауважував К. Ушинський, навчання є найскладнішим і найважчим видом праці. Для багатьох учнів значно легше попрацювати фізично, ніж розв'язати математичну задачу або написати твір. Навчання формує потрібні трудові якості людини лише за умови, що воно має істотні ознаки праці: свідому постановку мети, осмислення конкретним індивідом своєї ролі в досягненні поставлених завдань, напруження розумових сил, подолання труднощів і перешкод, самоконтроль. Для цього необхідно пробудити в учнів бажання вчитися, розвинути в них пізнавальні інтереси, дати їм змогу пізнати радість успіху в навчанні. Складність розв'язання цього завдання полягає в тому, що школярі не завжди бачать результати навчальної праці.

Важливою складовою системи трудового виховання є трудове навчання, що здійснюється від першого класу до закінчення школи. Його зміст визначається програмою з трудового навчання для кожного класу.

На першому етапі (початкові класи) на уроках праці, які нерідко об'єднуються з уроками образотворчого мистецтва і стають уроками художньої праці, учні набувають елементарних навичок роботи з папером, картоном, пластиліном, природними матеріалами. Вони беруть участь у вирощуванні сільськогосподарських рослин на пришкільній ділянці, доглядають домашніх тварин, квіти, ремонтують наочні посібники, виготовляють корисні речі, подарунки й іграшки для підшефного дитячого садка. Усе це закладає основи любові до праці, вміння й бажання працювати, сприяє розвитку інтересів і захоплень, організації корисних занять у вільний час.

На другому етапі (5-9 класи), спираючись на набутий у початкових класах досвід, учні здобувають знання, вміння і навички з оброблення металу, дерева, основ електротехніки, металознавства, графічної грамоти. У міських школах вони вивчають технічну і обслуговуючу працю, а в сільських - сільськогосподарську, обслуговуючу й технічну.

На третьому етапі (9-12 класи) трудове навчання має професійно орієнтований характер. Програми трудового навчання старшокласників передбачають оволодіння багатьма професіями. Профілі трудової підготовки визначають на місці, з урахуванням потреб народного господарства і наявної навчально-технічної та виробничої бази.

Трудове і початкове професійне навчання не визначають однозначно професійного спрямування юнаків і дівчат, а мають загальноосвітній, загально розвиваючий і політехнічний характер. Набутий учнями початковий практичний виробничий досвід допомагає їм краще зрозуміти свої здібності, нахили, інтереси й остаточно визначитись у виборі професії.

На всіх етапах трудового навчання вирішуються завдання трудового виховання: учнів озброюють технічними та сільськогосподарськими знаннями, у них формуються трудові вміння і навички, здійснюється психологічна та практична підготовка до праці й вибору професії.

Праця у шкільних майстернях, на навчально-дослідних ділянках сприяє усвідомленню школярами її суспільної користі й виробничої значущості. Різноманітність видів праці, в яких беруть участь учні, дає змогу розвивати їх задатки, нахили, інтереси, створює умови для вибору майбутньої професії.

В організації трудового навчання вагома роль належить особистому прикладу вчителя праці, його майстерності та культурі.

Складовою системи трудового виховання школярів є також організація їх суспільно корисної праці. За суспільною значущістю її поділяють на продуктивну, суспільно корисну і побутову.

Продуктивна праця учнів

Спрямована вона на створення матеріальних цінностей. її організаційні форми на різних вікових етапах неоднакові. Для молодших школярів продуктивна праця поєднується з грою, передбачає використання спеціально виготовлених для дітей інструментів та обладнання. Підлітки і старші школярі працюють в однакових умовах з дорослими, користуються тими знаряддями праці, що й вони, отримують трудові завдання, планують порядок роботи, контролюють її виконання й оцінюють результати. Продуктивна праця учнів може бути організована в навчальних майстернях, у процесі виготовлення продукції на замовлення, на пришкільних ділянках, під час трудової практики на виробництві й у сфері обслуговування.

Виховні можливості участі школярів у продуктивній праці виявляються у тому, що, працюючи поруч з дорослими, вони прилучаються до життя суспільства, набувають життєвого досвіду, виробляють у собі вміння спілкуватися у виробничій сфері, опановують ефективні прийоми виробничої діяльності. Виготовляючи продукцію власними руками, вони усвідомлюють свої можливості, починають відчувати впевненість у собі, у власних силах, а сам вигляд добре зробленої речі приносить естетичне задоволення, а плата за роботу переконує їх в значущості цієї праці. Крім того, самостійно зароблені гроші вчать бережливості, раціональної організації власного життя, вміння співвідносити задоволення потреб з реальними можливостями. Продуктивна праця вдосконалює трудові вміння і навички, привчає до трудових зусиль, розвиває суспільну активність, волю, дисциплінованість, відповідальність, ініціативу, точність і ретельність.