У становленні соціології можна виділити ряд етапів.
Перший етап: (ХІХ ст..)становлення соціології як самостійної науки на основі методології позитивізму (О. Конт, Г. Спенсер,К.Маркс)).
Другий етап: (кінець ХІХ- початок ХХ ст..) формування національних соціологічних шкіл, початок існування «великих соціологічних теорій. Ці теорії досить часто називають «класичними». Це, зокрема, теорії М. Вебера, Е. Дюркгейма, К. Маркса, Г. Зіммеля та ін.
Третій етап:(друга половина ХХ ст..) вихід соціології за національні межі, її інтернаціоналізація. Значний внесок у розвиток соціології на цьому етапі зробили американські соціологи Г. Парсонс, Р. Мертон та інші.
В середині XIX ст. соціологія виділилася з соціальної філософії як самостійна наука з власним баченням суспільства і власними методами його пізнання. Засновником нової науки став Огюст Конт (1798—1857).
Соціологічне вчення О. Конта має дві складові — вчення про соціальну динаміку (опис закономірностей та механізмів суспільного розвитку) та вчення про соціальну статику (опис законів існування суспільства. О. Конт уперше обґрунтував необхідність наукового підходу до вивчення суспільства та можливість пізнання законів його розвитку; визначив та обґрунтував соціологію як особливу, самостійну науку про суспільство, поставив питання про організацію та проведення емпіричних досліджень у науці, окреслив загальні контури соціальної структури та основних соціальних інститутів суспільства.
В межах позитивістської соціології існувало кілька напрямів (шкіл):
· соціал-дарвінізм,
· географічний детермінізм,
· расово-антропологічна школа,
механіцизм тощо).
Прихильник соціал-дарвінізму, англійський філософ та соціолог Герберт Спенсер (1820—1903), вважав, що суспільство розвивається і як природа, і як живий організм,велике значення надавав емпіричним дослідженням.
У другій половині XIX ст. з'являються соціологічні теорії, які тривалий час визначали основні тенденції розвитку соціології (вчення Е. Дюркгейма, М. Вебера, К. Маркса). Саме ці теорії вважаються «класичними» у сучасній соціологічній науці.
Еміль Дюркгейм (1858—1917) — французький соціолог і філософ створив так звану французьку соціологічну школу. Завдяки йому соціологія зосередилася на вивченні соціальних процесів і соціальних явищ суспільного життя. Він розглядав суспільство з позицій структурного функціоналізму основною суттю якого є висновок про те, що структура суспільства — це сукупність фактів у їх функціональній взаємодії та взаємозалежності. Соціальні факти існують, за Е. Дюркгеймом, поза людиною та впливають на людину примусово. Е. Дюркгейм сформулював концепцію еволюційного розвитку суспільства від механічної до органічної солідарності. Він твердив, що в традиційних суспільствах існує лише механічна солідарність на основі подібності індивідів, одноманітності виконуваних ними функцій. У суспільствах, де поділ праці набирає різноманітних форм, кожен індивід починає здійснювати спеціальну функцію, формується новий тип солідарності. Таке суспільство нагадує організм з його різноманітними органами, що відіграють певну своєрідну роль у його межах, організм, де формується органічна солідарність людини зі своїми духовними та моральними цінностями.
Іншою «класичною» соціологічною теорією є вчення М. Вебера (1864—1920), німецького філософа, соціолога, історика., якого вважають засновником розуміючої соціології» та теорії соціальної дії. Соціологія є «розуміючою» наукою, оскільки вивчає поведінку особи, вкладаючи в його дії певний сенс. Дії людини набувають характеру соціальної дії, якщо в ній присутні два моменти: суб’єктивна мотивація індивіда та його орієнтація на інших.
Крім цього його називають фундатором таких спеціальних соціологічних теорій, як соціологія міста, соціологія управління, соціологія політики, соціологія релігії, соціології права.
К. Маркса вважають одним з фундаторів сучасної соціології, незважаючи на те, що він сам уникав навіть використання терміна «соціологія» і досить скептично ставився до сучасних йому соціологів. К.Маркс розробляв теорію соціального конфлікту, теорію «історичного матеріалізму». К. Маркс та Ф. Енгельс прагнули по-новому осмислити майже всі соціальні науки.
Основні ідеї соціології марксизму визначаються такими положеннями:
· Сутність та функціонування суспільства, свідомість та поведінка людей у суспільстві зумовлюються реально існуючим способом виробництва.
· Розвиток суспільства визначається об’єктивними всезагальними та специфічними законами.
· У класовому суспільстві існують антагоністичні суперечності, які спричиняються до гострої класової боротьби.
· У класовому суспільстві може панувати або диктатура буржуазії, або диктатура пролетаріату, а класова боротьба, безумовно, веде до диктатури пролетаріату.
· Зміна соціально-політичного устрою можлива лише революційним шляхом.
Водночас К. Маркс та Ф. Енгельс одними з перших почали використовувати емпіричні соціологічні дослідження.
Наприкінці XIX ст. в Росії склалися умови для появи російської соціологічної школи, в межах якої розвивалася і українська соціологія.
3. У ХХ ст. найбільш плідно соціологія розвивалась у США.
Це було зумовлено тим, що:
1) у США після глибокої загальної кризи та тривалої стагнації економіка почала бурхливо розвиватися завдяки новим технологіям та науковій організації праці;
2) на відміну від Європи, де соціологічна теорія розви-
валась та удосконалювалась завдяки ініціативі та ентузіаз-
му окремих учених, у США соціологічні дослідження з само-
го початку були добре організовані, фінансовані та стали невід’ємною частиною університетської освіти й соціальних наукових досліджень. Широке використання математики та статистики, методів експерименту та моделювання, соціометрії та соціальної інженерії забезпечили розвиток соціології як точної науки.
Важливою особливістю американської соціології є те, що головні зусилля вчених-соціологів були зосереджені на вирішенні практичних завдань, тобто — прагматизм, який давав відповіді на конкретні питання: якими є мотиви поведінки людей; як краще та ефективніше здійснювати соціальний контроль та управління; якими шляхами подолати конфлікти та підтримувати стабільність суспільства; якими методами, засобами та заходами можна забезпечити соціальне партнерство та співробітництво людей у виробництві, зростання продуктивності праці, підвищення добробуту громадян тощо. Якраз над розв’язанням цих проблем працювали відомі американські соціологи
| Основні наукові розробки американських соціологів | ||
| Система, її автор | Період розробки | Основна сутність концепції |
| Система Тейлора Ф. Тейлор (1856—1915) | Рубіж ХІХ—ХХ ст. | Для підвищення ефективності виробництва необхідні: — раціоналізація управління; — наукова організація праці; — диференційоване матеріальне стимулювання |
| Теорія людських відносин Е. Мейо (1880—1949) | Рубіж 20—30-х років ХХ ст. | Необхідні не тільки матеріальні, а й психологічні стимули: — сприятливий моральний клімат; — урахування інтересів робітника; — задоволеність працею |
| Теорія ієрархії потреб А. Маслоу (1908—1970) | Середина ХХ ст. | При задоволенні різноманітних потреб людей існує певна черговість (ієрархія) потреб, поведінка індивіда в кожний даний момент визначається найбільш важливою потребою |
| Структурний функціоналізм Толкотт Парсонс (1902—1979) | Середина ХХ ст. | Соціальна система — це система дій дійових осіб: — соціальна дія можлива тільки за наявності іншої дійової особи; — взаємна орієнтація дійових осіб на ґрунті спільних цінностей; — соціальна система діє тоді, коли відбувається певна диферен- ціація соціальних ролей |
| Біхевіоризм Дж. Уотсон (1878—1958) | Кінець ХІХ—ХХ ст. | Поведінка людини будується за схемою стимул — реакція: змінюючи стимул, можна задавати певні реакції, управляти поведінкою людей, підтримувати гармонію у суспільстві |
Із схеми видно, що американські соціологи в логічній послідовності прагнули дати відповіді на питання, що їх висувало соціально-економічне життя суспільства, розв’язувати конкретні проблеми в конкретних умовах соціальної реальності.
Наприклад, коли виникли проблеми з реалізації системи Тейлора і йому почали дорікати за надмірну жорсткість і перевищення ролі фізичних та матеріальних чинників у виробництві, на межі 20—30-х років виникає так звана теорія «людських відносин». У ній обґрунтовувались необхідність та доцільність поставити в центр уваги саму людину — робітника, доводячи, що з робітником потрібно поводитись як із «соціально-психологічною істотою», а не як з «біологічною машиною».
Для підвищення ефективності виробництва, трудової діяль-
ності робітників важливими є не тільки матеріальні стимули, а й психологічні чинники, до яких належать:
1. Згуртованість групи, в якій працює індивід.
2. Сприятливий моральний клімат у ній.
3. Добрі взаємовідносини з керівництвом.
4. Урахування інтересів робітника.
5. Задоволеність своєю працею тощо.
Звідси практичними рекомендаціями щодо удосконалення управління є такі:
1. Потрібно проявляти постійну турботу про людей.
2. Створювати атмосферу гармонії у взаємовідносинах індивідів та груп.
3. Доповнювати індивідуальну винагороду за працю колективною.
4. Розвивати демократичний стиль керівництва та ін.
У середині ХХ ст. американський психолог Абрахам Маслоу обґрунтовує складніший механізм впливу запитів людей на їхню поведінку, що його він розкриває у своїй теорії «Ієрархії потреб», згідно з якою різноманітні людські потреби можна поєднати у певні групи і рівні, що розташовуються за ступенем їх важливості, необхідності задоволення та впливу на поведінку людей. В одному із варіантів даної концепції виділяються такі шість груп і рівнів потреб:
1) фізіологічні;
2) екзистенціальні (самозбереження);
3) соціальні;
4) престижу;
5) особистісні;
6) духовні.
Головна ідея ієрархії потреб полягає у тому, що в кожен даний момент поведінка людини або групи визначається найважливішою потребою із всієї ієрархії їх.
Дуже вагомий внесок у розвиток американської соціології зроблено структурним функціоналізмом Толкотта Парсонса, який сприяв розумінню людської дії як системи, що самоорганізовується.
Одним із провідних напрямів американської соціології у ХХ ст. став «біхевіоризм» (від англ. bihavio r — поведінка) — «наука про поведінку», родоначальниками якої стали американські психологи Едуард Торндайк та Джон Уотсон. Вони прагнули створити науково обґрунтовану «технологію» поведінки людини. Однак у їхніх підходах поняття поведінки зводилось до найпростішої формули — стимул — реакція, як і в тваринному світі. Є стимул, тобто ті або інші спонукальні впливи на людей, є і реакція (відповідні дії) на них.
Таким чином, допускалося спрощене бачення людини та її поведінки, неправомірне ототожнювання життя тварин та соціального буття людей. Із формули стимул — реакція практично випускаються чинники свідомості людини та впливу на неї суспільства, керівництва.
Вагомий внесок у розвиток соціології як науки, зробив американський соціолог російського походження Петирим Сорокін, який виділив три головних точки зору, на суспільство, з яких повинен проводитися соціологічний аналіз:1.його будова та склад; 2. його життєдіяльність; 3. Його походження та розвиток. Сорокін першим почав розглядати соціальну мобільність як будь яку зміну соціального становища.
В середині ХХ століття найвпливовішими були такі соціологічні напрями:
Структурний функціоналізм (Парсонс, Мертон), який робив акцент на принципі цілісності та інтеграції соціальної системи. В основі пояснення всіх соціальних явищ і процесів лежить принцип функціоналізму, тобто залежності від тих функцій, що виконуються при деяких явищах у межах системи.
Інтеракціонізм (Дж. Хоманс, Е. Гофман) акцентував увагу на процесах взаємодії індивідів та груп, під час яких створюються стійкі соціальні структури та інститути. Виходячи з такого розуміння вивчаються міжособові відносини.
Феноменологічна соціологія розглядає суспільство як результат духовної взаємодії людей. Існує кілька концепцій феноменологічної соціології:
соціологія знання Лукмана,
етнометодологія Гарфінкеля,
структурна соціологія Тіріак'яна та ін.
Феноменологи намагаються вивчати суспільне життя у його суто людських проявах — через уявлення, мотиви, цінності практично діючих людей. У зв'язку з цим центр уваги переноситься у сферу психології, лінгвістики, етнології.
Неопозитивізм. Його основні постулати стосуються природи наукового пізнання, визначаючи, що істинність наукових даних можна оцінити лише на основі емпіричної перевірки. Важливе значення має теза про те, що всі суспільні явища можуть бути (і навіть мають бути) описані та виражені в кількісній формі, а сама наука має звільнитися від ідеології, різних форм ціннісного підходу.
Неофрейдизм продовжує традиції психоаналізу 3. Фрейда і має значний вплив на сучасну соціологію та психологію. Центр уваги переноситься з внутрішніх психічних процесів на міжособову взаємодію: психічні норми трактуються як форма адаптації особи до суспільного середовища, а всілякі порушення соціальної ідентифікації визначаються як соціальна патологія.
У 80-х роках почали з'являтися інтегративні теорії:
а) теорія структурації Е. Гідденса (основна теза: кожне дослідження у соціальних науках має справу з поєднанням дії та структури);
б) теорія «соціальної дії та соціальних систем» Ю. Хабермаса (основні положення: слід диференціювати «життєвий світ» і соціальні системи, оскільки останні можуть поглинути власне соціальну дію);
в) теорія «багатовимірності соціології» Дж. Александера (основна проблема: виникнення порядку з хаосу соціальних дій);
г) теорія «радикальної соціології» Д. Коллінза (основний предмет досліджень — «ритуальні ланцюги», тобто виникнення певної системи індивідуальних інтеракційних досвідів).
Висновки:
1. Соціологія є сучасна наука про суспільство, соціальну сферу його життєдіяльності, наука про спільності людей, їх соціальні взаємовідносини, які безпосередньо впливають на особистість, її соціалізацію.
2. Об’єктом соціології є суспільство як цілісна соціальна система, вся сукупність соціальних зв’язків і соціальних відносин. Предметом соціології є соціальне життя суспільства, закони і закономірності функціонування і розвитку суспільства, соціальних суб’єктів.
3. Складовими структури соціологічного знання є теоретична, фундаментальна, прикладна та емпирічна соціолог гія. В структурі соціології виділяють мікросоціологію, мезосоціологію та мікросоціологію.
4. Функції соціології визначаються її завданнями перед суспільством. Найголовнішими функціями соціології є пізнавальна, прогностична, виховна, інструментальна, ідеологічна, гуманістична, соціального управління, практична, інформаційна.
5. Соціологія активно співпрацює і взаємодіє з такими суспільними науками, як соціальна філософія, історія, правознавство, політологія, соціальна психологія.
Домашнє завдання:
Лукашевич М.П., Туленков М.В. Соціологія. Загальний курс
Розділ 1-3(с.9-55)
Соціологія. Підручник.(За ред. В.М. Пічі) Тема 1.(с.8-23)
