Партійні системи та їх типології

Термін політична система з'явився в політичному лексиконі в 50-60-хроках XX ст. Як науковий термін, поняття „система” вводить в біологіюБерталанфі в 20-х роках для позначення процесу обміну клітини ззовнішнім середовищем. В його інтерпретації система представляє собоюсукупність взаємопов'язаних елементів, при цьому зміна навіть одного зних призводить до зміни в цілій системі.В стосунку до суспільства поняття „система” став використовуватиПатерсон, який розглядав суспільство як взаємодію чотирьох підсистем:економічної, політичної, соціальної і духовної. Кожна з них виконуєпевні функції, а разом, вони забезпечують життєдіяльність всьогосуспільства в цілому.Засновником системного підходу в політичній науці є американський вченийІстон. В його розумінні, політична система представляє собою механізмформування і функціонування влади в суспільстві з приводу розподілуресурсів і цінностей. Істон розглядає політичну систему: 1) як відносносамостійну сферу суспільства, мета якої розподіл ресурсів; 2) як частинубільшого за обсягом поняття — суспільство. Її завдання реагувати наімпульси, які подаються ззовні, запобігати конфліктам, які виникаютьліктам, які виникаютьчерез розподіл ресурсів між індивідами і групами. За Істоном політичнасистема є цілісною множиною багатьох елементів, кожен з яких складаєтьсяз простіших явищ і процесів.Системний аналіз, за твердженням вченого, заснований на понятті„системи, зануреної в середовище". Щоб вижити, система повинна матиздатність реагувати, пристосовуватись до змінних умов. Цю здатністьзабезпечує суспільству політична система, що реагує за допомогоюспеціальних механізмів на імпульси.Функціональний підхід. Порівнюючи різні політичні системи, Алмондвиділяє їх основні функції, без яких не можливо забезпечити їхефективний соціальний розвиток. Політична система визначається Алмондомяк сукупність ролей, взаємопов'язаних між собою, що виконуються нетільки державними інститутами, але й іншими елементами суспільства(партіями, елітами тощо).Алмонд і Пауел доходять висновку, що політична система повиннавиконувати такі функції:1. функцію взаємозв'язку з зовнішнім середовищем;2. функцію внутрішньополітичної сфери;3. функції, що забезпечують збереження і адаптацію системи. Комунікативний підхід. (К.Дойч)Такий підхід розробляється в політології у зв'язку з встановленнямінформаційної цивілізації. Під політикою Дойч розумів процес управлінняі координації зусиль людей для досягнення поставлених цілій. Цілідосягаються і коректуються на основі інформації про положеннясуспільства і його відношення до поставлених цілей, про результатипопередніх дій, про відстань до цілі.Політичні рішення, за Дойчем, приймаються на основі двох потоківінформації: зовнішнього і внутрішнього. Політичне управління вченийпорівнює з пілотажем: визначення курсу тут відбувається на основіінформації про рух об'єкта в минулому і місце розташування втеперішньому, а також по відношенню до поставленої цілі.Політична система суспільства — інтегрована сукупність відносин влади,суб'єктів політики, державних та недержавних соціальних інститутів,покликаних виконувати політичні функції щодо захисту, гармонізаціїінтересів соціальних угруповань, спільнот, суспільних груп,забезпечувати стабільність і соціальний порядок у життєдіяльностісуспільства. Політична система — це цілісна сукупність державних і недержавнихсуспільних інститутів, правових і політичних норм, взаємовідносинполітичних суб'єктів, засобами яких здійснюється влада і управліннясуспільством.Політична система — це цілісна, інтегрована сукупність політичнихсуб'єктів, структур і відносин, що відображає інтереси всіх політичних ісоціальних сил.Політичні системи можна класифікувати, застосовуючи певну типологію.1. залежно від політичного режиму розрізняють такі політичні системи:тоталітарні;авторитарні; демократичні.2. за характером взаємодії з зовнішнім середовищем:відкриті системи;закриті системи.Прикладом закритої політичної системи була політична система кол. СРСР,для якої була притаманна відсутність будь-яких зв'язків з країнами, якіне належали до соц.табору.3. в історичному аналізі використовуються характеристика систем з ричному аналізі використовуються характеристика систем зпозицій формаційного підходу:рабовласницькі;феодальні;капіталістичні;командно-адміністративні.4. досить поширене виділення традиційниx (доіндустріальних) імодернізованих політичних систем. Для перших характерне нерозвинутегромадянське суспільство, підданська або патріархальна політичнакультура, влада у формі диктатури (прикладом виступають більшість країн,що розвиваються). У других системах існує розвинуте громадянськесуспільство, раціональний спосіб обґрунтування влади, диференціаціяполітичних ролей.виділяють політичні системи перехідного типу, які включають в себеелементи модернізованої системи, що народжується, та елементи староїсистеми, (політична система України).залежно від структурної диференціації і секулярності:а. примітивні. Тут переважає „парафіяльна" культура, спостерігаєтьсямінімум структурної диференціації; б. традиційні системи характеризуються слабкою диференціацією політичнихструктур і культурою підпорядкування. Підкорюючись владі, людина чекаєвід неї благ, гарантій, с. сучасні системи є ще більше диференційованими в структурному плані, вних функціонує культура участі у політиці.7. за характером цінностей:англо-американська з секулярною, плюралістичною і гемогенною культурою,що означає: більшість громадян поділяють спільні базові цінності інорми;континентально-європейська характеризується взаємодією політичнихсубкультур з модернізованими інститутами; доіндустріальні та частково індустріальні передбачають поєднання різнихполітичних культур і відсутність чіткого розподілу владних повноважень;тоталітарну з гомогенною політичною культурою, що визначаєтьсявідсутністю плюралізму і можливості реалізації власного інтересу.Загальні закономірності, які притаманні всім системам, в тому числі іполітичній:1. закономірності ваги і маятника. З одного боку, політична системаперебуває в постійному русі, у зв'язку зі змінами внутрішніх і зовнішніхчинників її функціонування. З іншого - для її нормального розвитку іфункціонування необхідна певна врівноваженість усіх підсистем. Занаявності впливу на неї динамічних чинників, система прагне досягненнястану оптимальної рівноваги, який би забезпечував нормальне виконаннясистемою її функцій.Суть закономірності маятника полягає в тому, що будь-яка системавиведена зі стану оптимальної рівноваги, неодмінно спочатку переходить усвою протилежність. При чому наскільки значним буде відхилення в одинбік, настільки — і в протилежний.Самозбереження системи. Політична система прагне до стабільногофункціонування, збалансованості.Кореляціний зв'язок між компонентами, за якого зміни в одних із нихпризводять до зміни в інших.Політична система активно впливає на компоненти, що її складають, іпрагне перетворити їх відповідно до власної природи.Політичній системі притаманні і власне політичні закономірності —об'єктивні зв'язки, які складаються у процесі функціонування політичноївлади. Ці закономірності опосередковуються людською діяльністю ікономірності опосередковуються людською діяльністю іводночас існують об'єктивно, незалежно від визнання чи заперечення їхлюдьми. До них належать: змістом і метою діяльності будь-якого політичноголідера є здобуття та утримання політичної влади; відносини в системіполітичної влади визначають решту відносин у політичній системісуспільства; будь-яка політична влада (хоч би якою була її соціальнаприрода та якими б мотивами вона виправдовувала свої дії) має тенденціюдо розширення своїх повноважень і встановлення тотального контролю надсуспільством; політична влада практично завжди і всюди має політичнуопозицію (відкриту або нелегальну) та ін.