Політична свідомість як елемент політичної культури

 

Головним елементом політичної культури є політична свідомість. Політична свідомість - це духовне утворення, яке включає політичні знання, ідеї, погляди, уявлення, переконання, інтереси, цінності, оцінки, орієнтації, звичаї, традиції, норми, настанови, соціально-політичні почуття, настрої тощо, що відбивають найбільш істотні економічні, соціальні, політичні та духовні інтереси людей, що мають бути реалізовані через інститути політичної системи.

Передумовою формування політичної свідомості є те, що людина починає усвідомлювати свою групову належність, групову ідентичність і водночас те, що вона неспроможна реалізувати власні групові інтереси без вступу в певні відносини з політичною владою. Політична свідомість притаманна конкретній людині вже тоді, коли вона усвідомлює свій громадянський статус, громадянську позицію, а разом з ними і реальну потребу, ато й необхідність впливати на владу. Формування політичної свідомості здійснюється шляхом критичного осмислення соціальної дійсності й узагальнення навколишньої інформації, або за рахунок приєднання до уже сформульованих оцінок і норм громадянської поведінки, або ж шляхом емоційного прилучення до віри у справедливість тих чи інших політичних ідеалів. Причому об'єктивна приналежність людини до тих чи інших груп зовсім не означає, що в цієї людини сформується політична свідомість, що відповідає таким інтересам.

Політична свідомість завжди є конкретно-історичною, відбиває інтереси конкретних людей у конкретній країні з певним рівнем економічного й духовного розвитку. Політична свідомість неодмінно охоплює і міжгрупові, загальнолюдські ідеї та уявлення, чия наявність обумовлена не особливостями інтересів, а універсальними інтересами людини, а також загальнодемократичними властивостями організації влади. На політичну свідомість впливають і соціально-економічні, національні та культурні процеси, глибокі структурні та якісні зміни в системі суспільних, соціально-економічних і міжнародних відносин, регіональні, демографічні, соціокультурні та багато інших факторів тощо.

Ступінь впливу загальнолюдських та індивідуальних переконань і орієнтирів у політичній свідомості відображає характер політичної свідомості, тобто спроможність до сприймання чужого соціального досвіду інших культур, цінностей і традицій.

Політична свідомість - багатомірне, неоднорідне, внутрішньо суперечливе, багаторівневе утворення, що відображає в узагальненій формі ступінь знайомства суб'єкта з політикою і раціонального, несвідомого до неї ставлення.

Структуру політичної свідомості становлять системи абстрактно-теоретичних понять, загальних уявлень про політичний устрій суспільства, визначення нормативних принципів, політичних норм - справедливість, рівність, свобода, демократія - і абстрактно-практичних форм - ідеї у вигляді програм і документів, практичні політичні принципи, емпіричний досвід, деякі знання економічних положень, емпіричні знання, що передаються від покоління до покоління, накопичені в практичному житті у ставленні до інтересів держави.

Першим важливим компонентом політичної свідомості є політичні знання та сформовані на цьому грунті типові політичні уявлення про різні аспекти політичного життя суспільства: про політичну систему та її окремі інститути; про політичний режим, механізм влади й управління; про прийняття рішень та їх реалізацію; про політику, яка проводиться в суспільстві, та взаємозв'язок внутрішньої та зовнішньої політики, проблеми безпеки країни; про норми, принципи, ідеї, що покладені в основу управління соціальними, економічними, духовними та політичними процесами в суспільстві; про носіїв владних повноважень, компетентність владних осіб та ефективність їхньої політичної діяльності; про існуючі у країні політичні відносини, події та явища, що відбуваються в політичному житті суспільства в цілому, в його окремих регіонах; про конституцію держави, чинні норми права (законів), правовий статус громадянина (сукупність прав, свобод та обов'язків), програмні положення основних політичних партій, що діють у країні; про форми і способи участі громадян в управлінні суспільством і державою, у вирішенні численних політичних проблем; про власне місце в політичному житті тощо.

Обсяг і зміст знань у будь-якій сфері життя - явище динамічне і на всі випадки не скласти схеми того, що необхідно знати для оволодіння політичною культурою.

Сучасний період розвитку суспільства показує, що теоретичним підґрунтям влади поряд із політичними знаннями є і опанування інформацією. Так, у високорозвинених державах влада реально належить політичній та економічній еліті, проте доступ до влади та її здійснення обумовлені передусім знанням та інформацією і все менше і менше відношенням до власності, як це було раніше. І якщо цього не відбувається, то виникає корупція та йде процес олігархізації влади, ігнорування інтересів більшої, основної частини суспільства. З поглибленням знань українського суспільства, зокрема політико-економічних, правових, а також за активізації діяльності партій у цьому напрямі можна забезпечити перехід влади від олігархічно-кланової меншості до ліберально-демократичної більшості. Відкритий доступ до соціальної інформації дає можливість широким масам брати активну участь в управлінні суспільними справами, завдяки чому влада перестає бути прерогативою вузького кола осіб.

 

Другим важливим компонентом політичної свідомості є політичні цінності й ціннісні орієнтації. Політичні цінності й ціннісні орієнтації - це такі політичні знання й уявлення, котрі розглядаються людиною як невід'ємні від її існування, як такі, що надають значущості, сенсу її вчинкам, орієнтують її дії в політичному житті. До політичних цінностей належать, наприклад, демократія, політична свобода, соціальна справедливість, політичні права людини та їх гарантії. Такі самі політичні цінності можуть розглядатися і як політичний ідеал, тобто те, чого суспільство ще повинно досягти у своєму розвитку. Політичні цінності є мотиваційним базисом політичної культури, їх руйнування людина часто переживає як особисту трагедію, а в масштабах суспільства ці процеси можуть призвести до духовної катастрофи. Коли це відбувається, колишня політична культура перестає бути авторитетною інстанцією, яка спроможна регулювати поведінку людей, і в суспільстві починається інтенсивний пошук іншої системи цінностей і політичних орієнтацій.

Третім важливим компонентом політичної свідомості є політичні настанови. Політична настанова - це ставлення суб'єкта до політичних явищ. Це може бути настанова на активну діяльність з метою отримання політичних знань, або, навпаки, негативне ставлення до того, щоб здобути такі знання; настанова на активну чи пасивну участь у політичній діяльності; ставлення до різних аспектів політичної діяльності. Так, наприклад, настановою нашої політичної культури є орієнтація на певну особу, лідера, а не на якусь політичну партію чи суспільний рух. Пересічному виборцю дуже важко збагнути різницю в політичних платформах багатьох партій. А яскрава політична постать у передвиборчій політичній боротьбі - робить одразу все зрозумілим. В Англії, навпаки, політичною настановою є голосування за політичну партію, а не за конкретних осіб.

Своєрідними знаками політичної культури є політичні символи, які сприяють згуртуванню великих мас людей, чіткій орієнтації їхньої політичної поведінки. Політична символіка - це надзвичайно могутній засіб соціалізації особи, акцентування соціальної уваги на найбільш важливих для суспільства цінностях. Основними формами політичної символіки є: предметна (прапор, герб, архітектурні споруди на честь певних політичних подій); словесна (конституція, гімн, патріотичні пісні, документи історико-правового характеру); поведінкова (паради, демонстрації, святкові церемонії). Політичні символи стають у суспільному житті певними образами найважливіших політичних ідеалів, важливими засобами їх пропаганди й реалізації, свідчать про ставлення до певної політичної позиції. Ось чому надзвичайно велике смислове навантаження мають герб держави, емблеми політичних партій, колір національних прапорів, ордени і багато іншого.

У суспільному житті символи виконують об'єднуючу й мобілізуючу роль, є засобами агітації та визначення політичної позиції. Знакові системи, за допомогою яких організується та спрямовується політичне життя, можуть бути досить різноманітними: це стиль політичної промови й адміністративної документації, характерні мовні звороти у виступах політичних діячів, у політичних деклараціях і документах, специфічні "політичні літургії" (національні свята, офіційні візити, церемонії), архітектура офіційних будинків та монументів, поширений у даному середовищі стиль одягу

Політична свідомість у цілому функціонує на двох рівнях: буденному та теоретичному. Буденний (емпіричний) рівень політичної свідомості є сукупністю уявлень і поглядів, стереотипів та переконань, які виникають внаслідок повсякденної практики людей, ґрунтується на поширених у певній соціальній (національній) групі уявленнях про природу політики як соціального явища. На цьому рівні свідомість має пізнавальну цінність, є одним із джерел теоретичної свідомості. Більшість людей сприймає політику саме на рівні буденної свідомості, який характеризується чітко вираженими соціально-психологічними рисами: соціальними почуттями, настроями, емоціями, імпульсивністю, гостротою сприйняття політичних процесів, подій та рішень. Безпосередній зв'язок із практикою та соціально-політична визначеність надають буденній свідомості рис особливої динамічності, рухливості, гнучкості, здатності чутливо реагувати на політичні зміни, інколи суттєво, ато й вирішально впливає на перебіг політичних процесів. Буденному рівню властиве поверхове, спрощене, не зовсім осмислене, неповне, обмежене уявлення про складні політичні процеси та явища. Як правило, буденна політична свідомість визначається превалюванням емоцій над розумом, загостреним сприйняттям політичних проблем, надзвичайним захопленням політичними кумирами або, навпаки, граничним невдоволенням деякими політичними лідерами.

Особливість цього рівня політичної свідомості полягає в істотному впливі на формування громадської думки, яка є важливим політичним інститутом, що впливає на здійснення політичної влади і є сукупною думкою різних верств населення щодо тих чи інших соціально-політичних явищ та подій політичного життя. Громадська думка - це історично зумовлений, динамічний стан масової свідомості великих груп людей, який своїм змістом віддзеркалює співвідношення соціальних сил, що фактично діють у суспільстві. У демократично розвиненому суспільстві громадська думка набуває значення потужного важеля політичного балансу, стану досягнення політичної рівноваги. Важливою особливістю громадської думки є концентрування в ній не тільки справжніх, адекватних реальній політичній дійсності уявлень, а й ілюзорних, хибних і спотворених. Але не слід зневажливо ставитися до цього рівня політичної свідомості. Виявляючись як "здоровий глузд", "народна мудрість", вона має певну пізнавальну цінність, може бути одним із джерел теоретичної та ідеологічної свідомості.

Громадська думка реально виявляється через систему соціологічних досліджень, опитувань, волевиявлень людей у процесі виборчих кампаній, референдумів, масових мітингів, маніфестацій, зібрань, через засоби масової інформації тощо. Діючи в усіх сферах суспільного життя, громадська думка водночас має межі, що визначаються суспільною значимістю подій, явищ, що обговорюються. Прогресивна роль громадської думки найбільш велика при поєднанні буденної суспільної свідомості з теорією. Громадська думка формується під впливом соціально-економічних і політичних факторів, ідеологічних засобів і засобів масової інформації, шляхом певного впливу з боку численних політичних партій, рухів, об'єднань.

 

Буденна політична свідомість поділяється відповідно до її носіїв - учасників політичного процесу. Буденну свідомість окремої людини називають індивідуальною політичною свідомістю, свідомість певної групи людей - груповою; а свідомість великої кількості людей-масовою свідомістю. Через недостатню спроможність до критичної оцінки масова та групова свідомість є об'єктом для всіляких маніпулювань, які здійснюють різні політичні сили, особливо під час електоральних кампаній. Вона суперечлива, оскільки формується під впливом політичних, соціально-економічних, історичних чинників; і еклектична через різнорідність складових: форми психіки, мислення (раціональні й ірраціональні компоненти), ідеологічні конструкції тощо.

У груповій свідомості відображається неоднорідність класових, національних та інших великих соціальних спільностей людей. Масова політична свідомість - це міжгрупова свідомість, народжена процесами масовізації у різноманітних сферах життя суспільства, у тому числі й політичній сфері.

Для політики є суттєвою масова свідомість, бо вона є сукупністю ідей, уявлень, у тому числі ілюзорних почуттів, настроїв, що відбивають усі сторони життя суспільства, доступні масам і здатні викликати інтерес. Вона викликана до життя процесом зростання маси людей, яка бере участь в історичних подіях, що помножують та ускладнюють політичні зв'язки. Масова політична свідомість може бути авторитарною і демократичною. Авторитарна політична свідомість орієнтується на "сильну" політичну владу, беззаперечне підпорядкування їй, культ сили та авторитет тих, хто стоїть у влади, веде до фактичного заперечення прав громадян на реальну участь у здійсненні влади тощо. Демократична політична свідомість спирається на народовладдя, політичні свободи і рівність громадян перед законом, виборність і підзвітність перед народом органів влади, верховенство закону, а також громадянського суспільства над державою, політичний плюралізм та ін. Саме масова свідомість проявляється у громадській думці.

Оскільки головним джерелом формування буденної політичної свідомості є повсякденна практична діяльність, то нерідко її називають ще емпіричною політичною свідомістю. Проте буденна свідомість не зводиться до емпіричної, крім набутих у практичній діяльності знань до її складу входять також елементи теоретичних і ідеологічних знань.

Вищий рівень політичної свідомості - це теоретична політична свідомість - сукупність політичних теорій, поглядів та ідей, які формуються на базі наукових досліджень, що вивчають різноманітні політичні процеси та явища. Теоретична свідомість - стрижень політичної ідеології - систематизованого, цілісного концептуального відбиття докорінних інтересів певного класу, верств, груп, індивідів, що зв'язані з боротьбою за владу, її здійсненням і захистом з метою реалізації цих інтересів. Інтереси, цінності групових суб'єктів політики виражає політична ідеологія, яку називають формою спотвореної свідомості, що маскує істинні наміри суб'єктів політики.zz

 

 

Типи політичної культури

 

Зміст і форми вияву політичної культури значною мірою залежать від рівня історичного розвитку і змінюються в ході суспільно-політичних змін. Кожній суспільно-політичній системі відповідає певний тип політичної культури, який у кожній конкретній країні проявляється в національно-специфічних формах. Для відображення процесу змін політичної культури в ході історичного розвитку, особливостей політичної культури певного суспільства або тих чи інших соціальних спільностей у політології вживається поняття «тип політичної культури», яке фіксує найбільш загальні, типові риси політичної свідомості й поведінки людей окремих історичних епох і суспільств. Типологія політичної культури може здійснюватись за різними ознаками: історичними епохами, формами ставлення до політики, характером політичної діяльності та її суб'єктами, типами світогляду, регіонами тощо.

Найвідомішою в сучасній політології єтипологія політичної культури, здійснена Г. Алмондом і С. Вербою шляхом порівняльного аналізу різних політичних культур, які існують в окремих країнах. На основі дослідження політичної культури США, Великобританії, Італії, ФРН і Мексики вони виокремили у праці «Громадянська культура» три «чистих типи» політичної культури: паройкіальну, підданську та активістську. Ці типи характеризуються певними цінностями, зразками політичної поведінки, способами організації влади і не прив'язані жорстко до певної історичної епохи чи соціальної спільності.

Парофіаьний (від грецьк. «пара» — навколо і «ойкос» — дім, господарство) тип політичної культури (іноді його називають «патріархальним») характеризується відсутністю в суспільстві інтересу до політичної системи. Основними рисами цієї культури є майже повна відсутність у громадян знань, емоцій і суджень щодо держави, відсутність прагнень, аполітичність поряд із замкнутістю на місцевій чи етнічній солідарності. Паройкіальна культура може відразу стати панівною в молодих країнах, але зберігається навіть у великих індустріальних державах, коли кругозір більшості громадян обмежується прихильністю до свого роду, містечка, регіону.

Підданський тип політичної культури вирізняється сильною позитивною орієнтацією громадян на політичну систему, але слабкою орієнтацією на активну участь у ЇЇ функціонуванні. Цей тип сформувався за умов феодальної системи з її виразною ієрархічністю політичних відносин. Елементи підданської культури трапляються і в сучасних суспільствах, зокрема у формі поклоніння верховним політичним лідерам.

Активістський тип політичної культури (або «культура участі») вирізняється активною заінтересованістю громадян не тільки в тому, що їм дає політична система, а й у тому, щоб відігравати у ній активну роль.

 

В історії, на думку Г. Алмонда і С. Верби, переважають не чисті, а змішані типи політичної культури: паройкіально-підданська, піддансько-активістська і паройкіально-акти-вістська. Змішаним типом політичної культури є й так звана громадянська культура. Це активістська політична культура, в якій наявні елементи паройкіальної і підданської культури. Вона найбільш характерна для демократичних політичних систем і сприяє їх функціонуванню.

Громадянська культура є породженням громадянського суспільства. Вона передбачає, що суб'єкти політики у своїй діяльності виходять з інтересів усього суспільства, а не лише окремої соціальної спільності. За наявності в ній різних політичних орієнтацій ця культура спрямована на дотримання в суспільстві громадянського консенсусу як необхідної засади демократії.

Деталізовану типологію політичної культури запропонував Є. Вятр. Залежно від суспільно-політичних формацій і притаманних їм політичних систем він виокремив три основних типи політичної культури: традиційний, буржуазно-демократичний і соціалістичний. Тип mpadu~ цінної політичної культури відповідає рабовласницькому і феодальному ладу. Він характеризується визнанням того, що: а) влада має священний характер; б) права підданого і влади регулюються традиційними нормами, які випливають із твердження: «так було завжди»; в) політична система та ЇЇ основні норми є незмінними.

 

Традиційна політична культура виступає у трьох різновидах:

1. Традиційна племінна культура, для якої характерні значна влада віча та істотні обмеження влади вождя.

2. Традиційна теократична культура, в якій володар є Богом або намісником Бога і його влада обмежується лише тим, як розуміється воля Бога. Ця культура притаманна тим народам, у яких політична система створювалась пророками нових релігій.

3. Традиційна деспотична культура, в якій ставлення підданих до володаря грунтується на визнанні його абсолютної, нічим не обмеженої влади над ними. Володар є паном над усіма підданими і їх власником.

Ці різновиди політичної культури в історії переплітаються. Поряд з традиційною політичною культурою добуржуазна епоха знає інший тип — політична культура станової демократії, за якої значна частина, навіть більшість, населення повністю відсторонена від участі в політичній системі і найчастіше позбавлена будь-яких особистих прав. Політичні права існують лише для меншості з привілейованих станів. Історії відомі два різновиди політичної культури станової демократії: патриціанська культура деяких грецьких міст, республіканського Рима й деяких італійських міст середньовіччя, а також дворянська політична культура, наприклад у Польщі, Англії, Росії епохи пізнього середньовіччя і раннього періоду нової історії.

Виникнення капіталізму й залучення мас до політичного життя створили масову політичну культуру — культуру не якоїсь класової меншості, а широких верств суспільства. Буржуазне суспільство знає два основних типи політичної культури: демократичний та автократичний. Для першого типу характерні активність громадян, їх включення у політичну систему, визнання громадянських прав і свобод, а також принципу контролю громадян за діяльністю держави.

Буржуазно-демократична політична культура виступає у двох основних різновидах: консервативно-ліберальній і ліберально-демократичній. Консервативно-ліберальна культура визнає основними цінностями громадянські права і свободи, але заперечує суспільно-реформаторський аспект політичної культури. В ліберально-демократичній політичній культурі, навпаки, визнання основних цінностей і зразків поведінки, типових для системи буржуазної демократії, поєднується з очікуванням соціальних реформ, здійснюваних державою.

Автократичний тип буржуазної політичної культури є запереченням буржуазно-демократичного типу. Ідеалом держави він визнає сильну й неконтрольовану владу, яка виключає демократичні права і свободи громадян. Цей тип втілився в різного роду мілітаристських і фашистських режимах XX ст. і має два різновиди: авторитарну й тоталітарну політичну культуру. Перша відрізняється від другої тим, шо не передбачає активної участі мас, їх політичної мобілізації і використовує ідеологію лише як інструмент для забезпечення пасивного послуху мас. Тоталітарна політична культура, супутня фашистським і напівфашист-ським системам, поєднує культ лідера, сильної влади з активним залученням громадян до участі в політичному житті відповідно до принципів, установлених лідером.