Теми і зміст семінарських занять

Семінар № 1. Тема: Становлення і розвиток світової та української політичної думки.

План.

1. Політична думка Стародавнього світу.

2. Середньовічні релігійне політичні концепції.

3. Політичні вчення Нового часу.

4. Основні етапи розвитку і становлення вітчизняних політичних концепцій.

 

1.Процес виникнення світової політичної думки тісно пов'язаний з розвитком стародавніх держав як первісної форми організації влади. Першопочатки осмислення світу політики знаходимо в працях мислителів Стародавнього Сходу, Стародавньої Греції та Риму.

Давньокитайські мислителі Конфуцій та Шан Ян зосередили свої зусилля на раціональному пізнанні світу політики, пошуку оптимальної державної організації. В цілому ж є характерною спрямованість на опис наявного суспільно-політичного ладу а не на його зміну чи вдосконалення.

Вершиною політичної думки Стародавнього світу є антична політична думка. Старогрецькі мислителі Платон та Арістотель приділили увагу проблемам: формулювання принципів та правил, орієнтованих на створення стабільного суспільного складу, пояснення виникнення такого соціального інституту як держава, з'ясування і виділення форм держави, пошук оптимальних форм державного устрою та ін.

Політична думка Стародавнього Риму представлена рядом давньоримських мислителів, політичних діячів серед яких виділяються, насамперед, Цицерон та Лукрецій Кар. В центрі уваги перебуває: ідеологічне обґрунтування привілеїв панівного класу, пошук "взірцевої" держави, співвідношення моралі та політики.

В цілому для політичної думки Стародавнього світу в особі її найкращих представників, є характерним філософсько-етичний підхід до осмислення політики.

 

2. Політична думка, зародження якої спостерігаємо ще в часи Стародавнього світу, набуває подальшого розвитку в епоху "середніх віків".

В даний історичний період обумовлюючим фактором, що визначив підхід до осмислення світу політики, саму форму політичних концепцій були претензії церкви на її участь у системі державної влади. Тому політичні теорії в першу чергу створюються ученими-теологами. Саме в працях теологів і зустрічаємо детально викладені творцями Християнської політичної теорії були Аврелій Августин та Фома Аквінський. В їх працях знаходимо висвітлення наступних проблем: відношення людини до Бога й до світу, природа держави та її призначення, використання церкви примусової влади держави та обґрунтування її права на примус та ін.

Таким чином, осягнення світу політики, його осмислення в середні віки відбуваються у релігійно-християнські форми.

3. Значним кроком у розвитку світової політичної думки стала епоха Нового часу. Цей період представлений політичними ученнями та концепціями значного кола мислителів, державних діячів та вчених.

Історії відомі політичні ідеї. Н.Макіавелі, Т.Гоббса, Д.Локка, Й.-Г.Гердера, Е.Берка, Ш.-Л.Монтеск'є, Ф.Гізо, Л.Гупловича, О.Конта, Г.В.Ф.Гегеля, К.Маркс, Ф.Енгельса, А.деТоквіля, Д.-С.Мілля, В.Перето, Г.Моске, М.Острогорського, Р.Міхельса, М.Вебера та багатьох інших. Представниками політичної думки епохи Нового часу осмислюються і висвітлюються проблеми: міцної державної влади, зв'язку між приватною власністю та виникненням держави, поділу влади, парадоксів та непередбачуваних наслідків демократії, основ правової держави та громадянського суспільства, походження держави, олігархізації політичних партій, побудови та функціонування панівної політичної групи, визначення і тлумачення таких понять і явищ як політика, держава, влада; наукового підходу до вивчення суспільства в цілому і політики зокрема і багато ін.

В даний час закладаються: безпосередні підвалини для виникнення науки про політику; умови для теоретичних узагальнень і висновків стосовно політичного життя як особливої сфери суспільних відносин.

 

4. Невід'ємною частиною в скарбниці світової політичної думки є національна політична інтелектуальна традиція, її аналіз, вивчення - необхідна передумова наукового осмислення витоків сучасної української політичної дійсності.

Започатковується національна традиція розуміння світу політики ще в часи Київської Русі. Політичні ідеї формуються в творах державних діячів, церковних ієрархів, літописців Київської Русі.

Загалом яскравими представниками української політичної думки Х-ХУШ ст. є Х.Філарет, І.Вишенський, П.Могила, І.Виговський, Ю.Немирич, І.Гізель, Ф.Прокопович, П.Орлик, Г.Сковорода.

Основні проблеми: відносини влади й церкви, влади і особистості, обмеження влади законом, обґрунтування ідей суспільного договору та природного права, ідеалу політичного ладу та ін.

В розвитку вітчизняної політичної думки протягом ХІХ-ХХ ст. виділяють наступні напрямки: національне зорієнтоване просвітництво (В.Капніст, В.Лукашевич та ін.); демократичне народництво (М.Костомаров, П.Куліш, Т.Шевченко); лібералізм (М.Драгоманов, Б.Кістяківський, В.Вернадський,); націонал-державництво (О.Бочковський, А.Яковлів, С.Рудницький та ін.); консерватизм (В.Ллипинський, В.Куачпський, С.Томашівський та ін.); націонал-комунізм (М.Хвильовий, В.Винниченко, певною мірою М.Скрипник та ін.); інтегральний націоналізм (М.Міхновський, Д.Донцов, С.Бендера та ін.)

Перебування України в складі Російської імперії, проникнення капіталістичних відносин та розклад кріпосницької системи, здобуття Україною незалежності і втрата її та ряд інших питань і проблем що мають політичний характер, відношення до політики знаходять своє відображення в політичних вченнях та концепціях вказаного періоду.

Семінар №2. Тема: Демократія як спосіб організації та функціонування

державної влади.

План.

1. Історія розвитку уявлень про демократію.

2.Основні критерії, принципи та ознаки демократичної організації суспільства.

3. Основні проблеми демократизації українського суспільства.

 

Основні категорії та поняття: демократія, пряма (безпосередня) демократія, представницька демократія, вибори, виборче право, референдум, права і свободи людини.

 

1. Поняттю "демократія" дав з половиною тисячоліття. Як соціальне явище демократія виникла разом із появою держави, що прийшла на зміну первіснообщинній формі організації суспільного життя. Характерною ознакою демократії є її еволюційна зміна та розвиток. Кожному історичному типові держави, кожній суспільно-економічній формації відповідала своя форма демократії.

В історії політичної думки людства спостерігаємо спроби осягнути сутність, зміст явища демократії за різноманітними його формами прояву. Саме різноманітність форм прояву демократії, що пов'язано із розвитком та ускладненням політичного життя суспільства, обумовлює плюралізм підходів до визначення і розуміння демократії.

Осмислення феномену демократії започаткував давньогрецький філософ Платон. Значно пізніше, (кінець середньовіччя - початок Нового часу) Д.Локк, Ш.Монтеск'є, Ж.-Ж.Руссо сформулювали класичну теорію демократії. В кінці XIX ст. та в XX ст. в цілому поширились численні концепції демократії. А саме, плебіщітарна, вождистська теорія демократії М.Вебера; партисипітарна концепція демократії (Дж.Алмонд, С.Верба); концепція плюралістичної демократії (Г.Ласкі, М.Дюверже, Р.Дарендорф); теорія поліархії Р.Даля; теорія корпоративної демократії; елітарна теорія демократії.

В більшості сказаних концепцій та теорій, незважаючи на плюралізм підходів, визнається, що відкритий характер прийняття рішень через представницькі органи, влади (т.б. за участю обраних представників народу) є основною характеристикою демократії

 

2. Демократія - форма державно-політичного устрою суспільства, що ґрунтується на визнанні народу джерело влади. Розрізняють демократію пряму (безпосередню) і представницьку.

Пряма (безпосередня) демократія — порядок, за якого рішення ухвалюються на основі безпосереднього і конкретного виявлення волі та думки всіх громадян. До форм прямої демократії належить: проведення виборів на основі загального виборчого права, референдуми, все народні обговорення питань державного життя.

 

Представницька демократія - порядок розгляду і вирішення державних і громадських питань повноважними представниками населення (виборними або призначеними).

Оцінка зрілості суспільства, визначення напрямків його подальшої демократизації можна здійснити лише на основі знання критеріїв (ознак, показників) демократії. Загальноприйнятим та найбільш важливим серед критеріїв вважається наступний, а саме: можливість громадян брати реальну участь в управлінні, у вирішенні як державних, так і громадських справ. Вказана можливість не може існувати без наявності фундаментальних прав і свобод людини, що становлять зміст ще одного із основних критеріїв демократії. Закріплені конституцією права і свободи громадян є важливими цінностями демократії.

Надзвичайно важливим для демократизації суспільства є втілення в життя принципів демократії. До них загальноприйнято відносять: влада більшості, плюралізм, рівність, поділ влади, виборність, гласність, контроль.

 

З. Процес переходу від етатистської до ринкової системи характерний для України і ряду східноєвропейських країн не має історичного прецеденту.

Перехід України до демократії має наступні особливості і проблеми: по-перше, в порівнянні із країнами Зх. Європи та США в Україні перехід здійснюється в умовах розвалу економіки, падіння рівня життя населення, правової безмежності і т.ін. Це обумовлює дрвоєрідну мету: демократизувати суспільне життя та створити ринкову економіку;

по-друге, слід відмітити проблему відсутності безпосереднього зв'язку між ринком та демократичним політичним устроєм, що ускладнює реалізацію двоєрідної мети. Не всі елементи ринкової економіки сприяють появі та зміцненню демократичних інститутів та структур;

по-третє, в Україні перехід до демократії характеризується стрибкоподібністю, ініціацією зверху, актині соціальні перетворення нерідко змінюються періодами застою, відкочуванням від уже досягнутого.

Результативність демократизації в Україні нерідко паліативна і в будь-якій момент може бути перекреслена вольовими рішеннями владних структур.

 

 

Семінар №3. Тема: Політична система та держава.

План.

1. Політична система: сутність, структура, функції. Типологія політичних систем.

2. Держава: генезис, сутність та функції.

3. Типи і форми держави.

4. Роль та місце держави в політичній системі суспільства.

 

Основні категорії та поняття: політична система, держава, унітарна держава, федеративна держава, монархія республіка, авторитаризм, тоталітаризм, політичний режим, форма правління, державний устрій.

 

1. Різноманітні політичні явища, що відбуваються в суспільстві взаємопов'язані та становлять самодостатню цілісність. Означена властивість політичних явищ вкладається в поняття "політична система". В політичній науці під останнім розуміють систему взаємовідносин державних та недержавних соціальних інститутів, які виконують певні політичні функції щодо захисту інтересів соціальних угруповань, спільнот, суспільних груп, можливостей їхньої гармонізації.

В структуру політичної системи входять: політичні відносини; політична організація суспільства (державно-правові органи, політичні партії, рухи, масові суспільні організації, трудові колективи та об'єднання); засоби масової інформації; політичні принципи й норми; політична свідомість і культура. Головною єднальною та структуроутворюючою основою політичної системи є політична влада.

Сутність політичної системи появляється через ряд її функцій: вироблення курсу держави та визначення цілей і завдань розвитку суспільства, мобілізація суспільства на виконання цілей, програм і т.ін., інтегруюча; стабілізаційна, реголятивно-регламентаційна.

В сучасній політичній науці існує ряд типологій політичних систем, їх різноманітність обумовлена наступним, а саме: які критерії беруться для виділення типу. В історії політичної думки відомі типології політичних систем Платона, Арістотеля, Марксистська типологія, Ж.Блонделя, Г.Алмонда, Дж.Коулмена та ін.

 

2. Одним із найважливіших інститутів будь-якого суспільства є держава. Щодо її походження та виникнення то в політичних ученнях не має окремо однозначних теорій чи безсумнівних концепцій. В історії політичної думки відомі наступні теорії походження держави: "патріархальна" теорія, теологічна теорія, теорія суспільного договору, марксистська теорія, ліберальна теорія "нічного сторожа" та ін.

В сучасній політичній теорії визнають, що на процес генезису держави діяли наступні чинники: 1) суспільний поділ праці; 2) виникнення приватної власності, експлуатації та класів; 3) істотні зміни у відтворені самої людини.

Поняття держави є досить неоднозначним, але є можливим зупинитись на наступному його визначенні. А саме: тлумачити як територіальну спільність класового суспільства, яка за допомогою механізму публічної влади забезпечує основи існування індивіда й суспільства, а також суверенітет народу.

Специфіка держави розкривається в змісті її функцій. Загально прийнято в політології функції держави поділяються на внутрішні та зовнішні.

Внутрішні функції: законотворча, економічна, соціальна, захисна, культурно-виховна, пропагандистська та ін.

Зовнішні функції: забезпечення обороноздатності країни, захист інтересів і суверенітету держави в усіх сферах міжнародних відносин, збереження та розвиток різноманітних зв'язків з іншими суб'єктами світового співтовариства.

 

3. Проблема виділення типів та форм держави має неабияке не пізнавальне, теоретичне значення, але й суспільно-необхідне. В політичній науці є встановленим наступний факт, що тип, форма держави можуть визначити індивіда і суспільства в цілому: прискорювати, поглиблювати, стимулювати, приторможувати, консервувати.

Тип держави визначається типом виробничих відносин, економічною базою, соціально класовою структурою суспільства (марксистський підхід). Відповідно виділяють наступні історичні типи держави: рабовласницький, феодальний, буржуазний, соціалістичний.

Форма ж тієї чи іншої держави виявляється через її основні формотворчі чинники, якими виступають: державний устрій, форма правління і політичній режим.

 

4. Центральним, ключовим елементом політичної системи суспільства є держава. Держава - це монопольний носій суспільної влади, інституція творення цієї влади. Вона інтегрує суспільство. Єднає у єдине ціле розрізненні та антагоністичні його фрагменти. Тому переважним предметом політичних прагнень, намірів та дій є держава. Політики змагаються між собою, щоб визначити її устрій, улаштування влади в ній, впливати на її функціонування, здійснювати вплив на ухвалення та здійснення державних рішень.

 

Семінар № 4. Тема: Міжнародна політика.

План.

1. Місце і роль міжнародної політики в житті суспільства.

2. Сучасна система міжнародних відносин.

3. Міжнародні організації та незалежна Україна.

 

Основні категорії та поняття: міжнародна політика, суб'єкт міжнародної політики, міжнародні відносини, міжнародна організація, міжнародне право.

 

1. Міжнародна політика своїми витоками сягає найдавніших часів людської цивілізації. Процес осмислення міжнародних відносин між людьми є невід'ємною частиною політичних вчень та уявлень про політику.

Загалом під міжнародною політикою розуміють систему історично визначених форм інтеграційних тенденцій; форм взаємодії, взаємозв'язку частин людського співтовариства, яка охоплює політичні або інші відносини, котрі передбачають перехід державного кордону людьми, товарами чи ідеями.

До тлумачень сутності міжнародної політики існують наступні підходи: біологічний, психологічний, ірраціональний та марксистський. В рамках яких створено ряд концепцій.

Аналіз форм реалізації міжнародної політики тим чи іншим суб'єктом міжнародних відносин дозволяє виокремити наступні види: пасивна, агресивна, активна, консервативна міжнародна політика.

В цілому ж при проведенні зовнішньої політики на міжнародній арені реалізуються її наступні функції: захисна (захист прав та інтересів особи, громадянина, держави, кордону і т. ін.); інформаційно-представницька (доведення до інших суб'єктів міжнародних відносин власної позиції, інтересів, ставлення і т. ін.); організаційно-посередницька (реалізація на практиці зовнішньополітичних концепцій, доктрин, програм).

 

2. В ході проведення зовнішньої політики суб'єкти виступають у певні взаємовідносини. Відбувається інституціоналізація останніх, що приводить до набуття ними характеру самодостатньої цілісності. Вказану цілісність, що характеризується системністю, в межах політології прийнято позначати терміном " міжнародні відносини".

В сучасній політичній українській теорії міжнародні відносини тлумачать як продовження за умов міжнаціонального спілкування тих суспільних взаємин, що вже склалися на національному ґрунті в межах конкретної держави.

Досить поширеним в західній політичній науці є наступне розуміння міжнародних відносин, а саме: як комплексу відносин між такими суб'єктами як держави, міжнародні організації та транснаціональні сили.

Взагалі в рамках політології існують наступні підходи до вивчення системи міжнародних відносин: "традиціоналістський" (Р.Арон, Г.Моргентау, С.Хорман та ін.) та "модерністський" (Р.Снайдер, Х.Брук, Б.Сенін та ін.). Дослідження сфери міжнародних відносин ускладнюється особливостями вказаного явища. Різноплановість та нестабільність спрямованості, загальна несхожість та змінність характеру суб'єктів міжнародних відносин створюють ситуацію "епістемологічного песимізму" серед дослідників. Очевидно, що вказані характеристики сфери міжнародних відносин обумовлюються дією формаційного та цивілізаційного факторів розвитку суспільства взагалі.

Як вже зазначалося сфера міжнародних відносин характеризується наявністю такої властивості як системність. Політологи на багатому фактичному матеріалові відокремлюють наступні типи систем міжнародних відносин: балансу сил, вільної біполярності, універсальності, ієрархічності, система "вето", жорсткої біполярності.

 

3. Сучасний світ є досить динамічним, суперечливим та багатоманітним. Особлива роль в ньому належить міжнародним організаціям. Вони володіють значними компетенціями і можуть забезпечити співробітництво держав з широкого кола питань.

В політичній науці під поняттям "міжнародна організація" розуміють об'єднання держав, утворене на основі міжнародного договору для досягнення певних цілей, що мають відповідну систему постійно діючих органів, володіють міжнародною правосуб'єктністю та утворені згідно з міжнародним правом.

Першу постійно діючу міжнародну організацію — Лігу Націй, було створено 1919р. з метою підтримання міжнародного миру та безпеки. Згодом її заступила (червень 1945р.) Організація Об'єднаних Націй (ООН) - перша політична універсальна організація з підтримання міжнародного миру та безпеки, заснована на принципі колективної безпеки.

Загалом в систему міжнародних організацій крім ООН входять: міжнародні організації із статусом спеціалізованих установ, зв'язаних з ООН угодами (МВФ, ЮНЕСКО, ФАО та ін.); регіональні організації з підтримки миру та безпеки (НАТО, СЕАТО, ОАЕ та ін.);регіональні та групові організації (СНД, ГУУАМ, ОСНАА та ін.).

Становлення та розвиток міжнародних організацій приводить до змін у співвідношенні політичних сил на міжнародній арені, до виникнення нових форм міжнародного співробітництва. Тому зовнішньополітична діяльність України спрямована на розширення в діяльності міжнародних організацій та формуванні нового світового порядку.