Поняття про методи, методичні прийоми та засоби навчання

Видатний український педагог В.О. Сухомлинський твердо вказував на найсправедливіший і гуманний шлях розвитку освіти — це вчити всіх, сильних і слабких разом, хоч би як важко було. Передові вчителі, учителі-новатори, засвоївши педагогіку співробітництва, співтворчості саме так і діють: вони вчать усіх, без примусу і покарань, без скарг батькам, без страху і двійок, без відбору, відсіву, даючи дітям нові стимули навчання, використовуючи нову методику — "методику — на", "методику — візьми", "методику допомоги".

Наприклад: Урок як пісня. Учитель прийшов на свій перший урок... з гітарою, звучать пісні, вірші, рекомендуються новинки літератури. Урок миру почався піснями — пам'яттю про велику війну батьків і дідів, піснями, які повернулись, як солдати, з передової, з бою, з окопу. Урок побудовано не тільки вчителем. Життя вивірило, виправило і його, і душі, і пам'ять дітей. Іноді вихід за рамки просто необхідний, і не в гітарі головне, а хто співає, що співає. Дуже багато важить особистість вчителя.

Ще один приклад: Урок причетності до рідної землі. Пролунав дзвінок, і в класі запала тиша. "Полилася ніжно-журлива пісня "Ой журавко, журавко"... Так розпочався урок української літератури в 7 класі Рівненської гуманітарної гімназії, "урок-туга" за віршем Б. Лепкого "Видиш, брате мій"... В уяві школярів виринає з сірої мряки журавлиний ключ, чується журавлине "кру-кру", постають перед очима знедолені галичани, що від'їжджають у чужі краї шукати щастя, відчувається безмежна туга земляків-емігрантів за батьківщиною. Проникливі слова вчительки переплітаються з піснею, а її своєрідний голос робить урок справді чарівним. Викладач Н.В. Сосюк розробила низку уроків, цікавих за формою і методами проведення, дала їм своєрідне змістове й організаційне наповнення. Ось структура уроку за поемою М. Вороного "Євшан-зілля":

1. У виконанні вчителя учні слухають українську народну пісню "Хвиля в морі грає, береги минає"... Спілкування вчителя з учнями за змістом вірша.

2. Завдання учням: дослідити, за допомогою яких почуттів вони сприймають цей твір (робота в зошитах).

3. Підсумок уроку розгортається навколо питань: чому образ туги за рідним краєм є центральним у вірші? Що повинні ми найбільше цінувати, берегти, поважати, щоб не бути викинутим з життя?

4. Домашнє завдання передбачає вивчити твір напам'ять, навчитися співати, написати твір-роздум: "Образ туги у вірші Богдана Лепкого "Видиш, брате мій..."

Ю. Л. Львова — учитель-методист, учений застерігає не підміняти ефективності уроку ефектністю (діти сиділи на уроці, затамувавши подих; 45 хвилин уроку пройшли на одному подиху), не перебільшувати на зачаровуванні учнів своїми цікавими уроками, а добиватися міцних знань. Ми навчили учнів використовувати ТЗН, комп'ютери, добувати знання самим, створюємо для цього проблемні ситуації на уроках. Але це ще не знання. Це може бути наближене знання, без запам'ятовування. Для міцності знань потрібне закріплення на уроці, а цього часто не проводять. К. Д. Ушинський говорив, що не все може бути цікавим у навчанні, є й нудні речі. Як зробити урок оптимальним?

Випускник середньої школи повинен прочитати 45 тисяч сторінок програмних творів художньої літератури, 1000 сторінок з історії, вивчити 300 законів і понять з хімії та виконати 1,5 тисячі задач, а ще з фізики, математики, з мов. За 11 років навчання для школярів проводиться 260 зборів. 5 тисяч різних заходів — це половина загальної кількості уроків, ще більші перевантаження в учнів ліцеїв, гімназій і колегіумів. Тому потрібно, щоб учитель захотів використовувати дидактику Сухомлинського, експерименти Занкова, роботи Скаткіна, праці Гальперіна, Ельконіна, Давидова, Амонашвілі, книги Бабанського та Онищука, підручники Ерднієва, ідеї і досвід учителів-новаторів Шаталова, Лисенкової, Палтишева, Ільїна, актуальні методи виховання Макаренка й Іванова. Яке багатство в нашій педагогіці!

Аналізуючи процес навчання, ми завжди виходимо із змісту уроку, потім даємо характеристику послідовних дій учителя і учнів як способам засвоєння навчального матеріалу і способам цієї організації.

Візьмемо урок праці: учитель попросив прочитати абзац з підручника, присвячений роботі на токарному верстаті; дав для ознайомлення інструкцію про порядок дій при обточуванні циліндра, потім показав ці дії на практиці, і після цього учні самі приступили до виконання дій за інструкцією. На цьому уроці була робота з книгою, потім інструктаж, за ним — демонстрація дій, вправ, які будуть виконувати учні, вправи самих учнів.

Уявімо собі урок історії, присвячений виникненню середньовічних міст: спочатку вчитель ставить учням кілька запитань, щоб відтворити знання з попередніх тем, пов'язаних з новою темою, після цього вчитель детально розповів про причини, хід виникнення міст і їхню будову, під час розповіді він показував і пояснював кадри діафільму. На завершальному етапі уроку вчитель поставив питання з матеріалу, що викладався на уроці, продиктував план розповіді за темою, врешті-решт запропонував учням два проблемних завдання. На цьому уроці спочатку було опитування учнів, потім розповідь з ілюстраціями, потім закріплення змісту розповіді й ілюстрацій і в кінці було розв'язування завдань.

Аналіз уроків обов'язково включає обговорення методів викладання і учіння, тобто методів навчання. Навчання як діяльність педагогів має свої методи —способи досягнення мети (слово "метод" грецького походження, означає шлях до чогось). Метод навчання — важливий компонент навчального процесу. Без методів навчання неможливо реалізувати цілі, завдання навчання, досягти засвоєння учнями певного змісту навчального матеріалу.

З боку вчителя методи викладення — це різноманітні спроби, які допомагають учням засвоїти програмовий матеріал, сприяють активізації навчального процесу. З боку учнів методи учіння — це відбиття глибинного процесу засвоєння знань, формування вмінь і навичок.

Історія школи свідчить про те, що в різні періоди її розвитку змінювались цілі і разом змінювалися методи навчання, способи організації практичної і пізнавальної діяльності учнів. Метод — це спосіб, за допомогою якого вчитель передає, а учень засвоює знання, уміння, навички. Методи потрібно відрізняти від прийомів і засобів навчання. Прийом — це частина методу (наприклад, запис на дошці, певна інтонація голосу, логічні акценти, перехід учителя від дошки до столу, перехід у кінець класу, повторення думки декілька разів); є й негативні методичні прийоми: швидка, метушлива хода по класу, біганина біля дошки, у проходах між партами, занадто голосна декламаторська мова, моралізування, що не дає зосередитись учням на уроці. Отже, метод можна розглядати як сукупність одномоментних дій учителя — прийомів. Український педагог-новатор В. Ф. Шаталов неодноразово твердив, що в його арсеналі напрацьовано понад 1000 прийомів. У той же час він використовує до 30 методів (що також багато). Учитель створює свій образ в очах учнів завдяки застосуванню індивідуальних прийомів, і цей образ нерідко супроводжує його впродовж усього життя. Учитель повинен максимально використовувати ті методи і прийоми, які йому найкраще вдаються, тобто дають найкращі результати.

Засоби навчання — весь арсенал, інструментарій, за допомогою якого вчитель досягає мети. Засоби — ширші від методу (наочні посібники, T3H, письмо і письмові вправи, трудова діяльність у майстерні, лабораторії, на польовій ділянці; логіка, уява, інтуїція, інтерес тощо).

У процесі навчання потрібно використовувати всю багатоманітність методів з фізіологічної і дидактичної точок зору. Вибирати метод потрібно, виходячи із змісту матеріалу, завдань уроку, віку учнів, складу групи і своїх учительських нахилів, пам'ятаючи, що універсального методу немає і що кожен метод має позитивні і негативні сторони.