Впив шкідливих хімічних, фізичних, біологічних факторів на біоценоз характеризується чотрма рівнями:
1 рівень – забруднення природного середовища не викликає змін в біоценозі;
2 рівень - забруднення природного середовища викликає навантаження на біоценоз в межах його пристосувальних можливостей;
3 рівень - забруднення природного середовища викликає в біоценозі незворотні зміни, його види хворіють, скорочується термін їхнього життя;
4 рівень - забруднення природного середовища викликає загибель та зникнення окремих видів біоценозу.
Для визначення ступеня забруднення довкілля та впливу того чи іншого забруднювача на біоту й здоров”я людей, оцінки шкіидливості забруднювачів, проведення екологічних експертиз стану навколишнього середовища або окремих об”єктів чи раойнів нині у всьому світі користуються такими поняттями, як гранично допустима концентрації (ГДК) шкідливих речовин, гранично допустимі викиди (ГДВ) забруднювачів, гранично допустимі скиди (ГДС) забруднювачів, санітарно-захисні зони (СЗЗ).
На основі формування впливу різних факторів на людей та живу природу лежать гігієнічні, санітарні, ветеринарні підходи, сутність яких полягає в тому, що на основі експериментів з тваринами встановлюють межі, котрі протягом встого життя людей не будуть негативно позначатис на стані їхнього здоров”я.
Слід зазначити, що ГДК забруднювачів у нормативах різних країн часто різняться, хоча й незначно.
ГДК забруднювача – це такий його вміст у природному середовищі, який не знижує працездатності та самопочуття людини, не шкодить її здоров”ю в разі постійного контакту, а також не викликає негативних наслідків у нащадків.
За наявності у повітрі чи воді кількох забруднювачів їх сумарна концентрація не повинна перевищувати 1:
С1/ГДК1+С2/ГДК2+С3/ГДК3+…..+С/ГДК=1
Для визначення максимальної разової дози ГДК використовують різні високочутливі тести, за допомогою яких виявляються мінімальні впливи забруднювачів на здоров”я людини у разі короткочасних контактів. Під час визначення тривалих впливів забруднювачів проводять експерименти на тваринах, використовують дані спостережень під час епідемій, аварій, додаючи до певного порогового впливу коефіцієнт запасу, що знижує шкідливу дію ще в кілька разів
Для різних середовищ значення ГДК одних і тих же токсичних речовин різняться. Різні також максимальні разові й середньодобові ГДК тих самих забруднювачів. Так, максимальна разова ГДК сірчистого газу – 0.5 мг/м3, а середньодобова – 0.05 мг/м3, аміаку відповідно – 0.2 і 0.004 мг/м3.
У 1991-1992 роках для речовин було визначено близько 700 ГДК і кілька десятків їх комбінацій, близько 1200 – для природних вод, близько 200 – для грунтів. Але це дуже мало, оскільки в наш час людина продукує (з викидом у довкілля) понад 20 тис. шкідливих речовин, ГДК яких слід визначити.
Під час визначення ГДК речовин природних вод вони поділяються на ГДК вод господарсько-питного користування та ГДК вод для рибного господарства (вони можуть різниться).
У грунтах ГДК речовин визначають переважно для орного шару. Останнім часом дедалі більше робиться розрахунків ГДК для продуктів харчування.
Для всіх об”єктів, які забрудюють атмосферу, розраховують і встановлюють норми ГДВ.
Гранично допустимі викиди (ГДВ) – це кількість шкідливих речовин, яка не повинна перевищувати під час викиду в повітря за одиницю часу, щоб концентрація забруднювачів повітря на межі санітарнї зони не була вищою від ГДК. Визначають ГДВ на основі розрахунків розсіювання забруднювачів в атмосфері.
Для всіх об”єктів, які забрудюють воду, розраховують і встановлюють норми ГДС.
Гранично допустимі скиди (ГДС) – це кількість шкідливих речовин, яка не повинна перевищувати під час скиду у воду за одиницю часу, щоб концентрація забруднювачів води на межі санітарної зони не була вищою від ГДК. Визначають ГДС на основі розрахунків розбавлення забруднювачів у воді.
Санітарно-захисні зони (СЗЗ) – це ділянки землі навколо підприємств, які створюють з метою зменшення шкідливого впливу цих підприємств на здоров”я людей. Їх засаджують деревами й чагарникоами. У цих зонах можна розміщувати адмінистративно-службові приміщення, склади, гаражі тощо.
Залежно від шкідливості забруднювачів, що викидаються, й можливості їх очистки кожне підприємство відносять до того чи іншого класу шкідливості. Відповідно до цього за розмірами розрізняють п”ять класів СЗЗ:
1-й – 1000 м (хімічні, нафтопереробні, целюлозо-паперові, металургійні комбінати)
2-й – 500 м (цементні, гіпсові, акумуляторні, азбестові заводи)
3-й – 300 м (керамзитові заводи, ТЕС, заводи залізобетонних виробів, асфальтобетонні, кабельні)
4-й – 100 м (машинобудівні заводи, електропромисловість)
5-й – 50 м (підприємства легкої промисловості, консервні, електролампові заводи тощо)
