Скорочення забруднення водоймищ

Тема: Енергетичні ресурси. Енергетичні проблеми.

Види та джерела енергії.

Вплив теплових електростанції на довкілля.

Вплив атомних електростанції на довкілля.

Вплив на довкілля гідроелектростанції.

Альтернативні джерела енергії.

Види та джерела енергії.

2. Види та джерела енергії

Енергетичні ресурси (джерела енергії) – це матеріальні об’єкти, в яких зосереджена енергія, придатна для практичного використання людиною. Як згадувалося раніше, енергоресурси поділяють на первинні та вторинні. Первинні енергоресурси - це природні ресурси, які не переробляли і не перетворювали: сира нафта, природний газ, вугілля, горючі сланці, вода річок і морей, гейзери, вітер тощо.

У свою чергу, первинні ресурси (або види енергії) поділяють на поновлювані і непоновлювані. Непоновлювані джерела енергії – це природньо утворені й накопичені в надрах планети запаси речовин, здатних за певних умов звільняти енергію, що міститься в них. Такими є викоп­не органічне паливо (вугілля, нафта, природний газ, торф, горючі сланці), ядерне паливо. Поновлювані джерела енергії – ті, відновлення яких постійно здійснюється в природі (сонячне випромінення, біомаса, вітер, вода річок та океанів, гейзери тощо), і які існують на основі постійних чи періодично виникаючих в природі потоків енергії, наприклад: сонячне випромінювання (біо­маса, енергія сонця, вітру, хвиль); гравітаційна взаємодія Сонця, Місяця і Землі (наслідком якої є, наприклад, морські припливи та відпливи); теплова енергія ядра Землі, а також хімічних реакцій і радіоактивного розпаду в її надрах (геотермальна енергія джерел гарячої води - гейзерів). Крім природних джерел поновлюваних енергоресурсів, сьогодні дедалі більшого значення набувають антропогенні, до яких належать теплові, органічні та інші відходи діяльності людства.

Різні види енергетичних ресурсів мають різну якість, для палива її характеризує теплотворна спроможність, тобто скільки енергії (тепла) може виділити це джерело.

Досить перспективним видом палива, яке має втричі більшу питому енергоємність, порівняно з нафтою, є водень, науково-експериментальні розробки економічних способів промислового перетворення якого активно здійснюються нині. Під час його спалювання утворюється вода, яка не забруднює навколишнього середовища. Зараз водень зазвичай отримують із природного газу. Застосовується також і процес електролізу - розкладання води під дією електричного струму. Цей спосіб має значні переваги, оскільки призводить до збагачення киснем навколишнього середовища. Широке застосування водневого палива може розв’язати три актуальні проблеми:

- зменшити споживання органічного та ядерного палива;

- задовольнити зрослі потреби в енергії;

- зменшити забруднення довкілля.

Непоновлювані ресурси

Непоновлювані ресурси - це органічне паливо, що складається з пальних речовин, незгоряючих залишків і вологи. Паливні копалини характеризуються спільним походженням пальної частини. Вони утворюються переважно з рослинної маси, але містять також певну кількість білкових і жирових речовин тваринного походження.

Мільйони років у надрах Землі тривав процес розкладання рештків тварин і рослин, що колись переробили і зберегли сонячну енергію. У результаті утворилися такі непоновлювані джерела енергії, як нафта, вугілля, природний газ, торф, запаси котрих досить обмежені, рано чи пізно вони будуть вичерпані. Використання непоновлюваних джерел енергії завдає великої шкоди природі.

Чому ж людство використовує непоновлювані джерела енергії попри всі їх вади й далі? Цьому є кілька причин: економічні (прагнення швидко отримати прибутки); психологічні (небажання змінювати звичний спосіб життя); і, навіть, політичні (енергія - це влада).

Органічне паливо на Землі подибуємо в твердій (торф, різні види вугілля і т.п.), рідкій(нафта) та газоподібній (природній газ) формі, що зумовлено умовами розкладання органічних речовин та їх джерелом.

До твердого викопного палива належать і горючі сланці. Це мінеральні породи, просякнуті органічними речовинами.

Природним рідким паливом є нафта - суміш рідких вуглеводнів з молекулярними масами з різних груп. Крім того, у ній міститься деяка кількість рідких кисневих, сірчистих і азотистих сполук. Нафта - це продукт розкладання одноклітинних рослин і організмів, що існували сотні мільйонів років тому. Гинучи, вони формували відкладення на глибинах від 30 метрів до 8 кілометрів.

Природний газ суто газових родовищ складається переважно з метану (95-98 % CH4). Природний газ, як нафта і вугілля, утворився в надрах Землі з рештків рослин і дрібних тварин.

Сучасне індустріальне суспільство немислиме без таких непоновлюваних енергоджерел, як газ, нафта і вугілля. Високорозвинуті країни отримують з них близько

80 % енергії Для вироблення електроенергії у світі за останні 30 років на теплових електричних станціях (ТЕС) використано 76 млрд тонн вугілля, 3 млрд тонн мазуту, 3 трлн кубічних метрів газу, а на АЕС - тільки 0,2 млн тонн ядерного палива. Якщо розглядати структуру світової витрати палива людством, то атомна енергетика посідає близько 6%, органічне паливо - близько 89%, а всі нетрадиційні джерела енергії - лише 2%. Спалювання органічного палива призводить до щорічного викиду 27 млрд тонн вуглекислого газу (СО2) в атмосферу і мільйонів тонн оксидів сірки та азоту.

Торф є найменш сформованною формою вугілля, що досить сильно зберегла риси рослинного походження і складається з води (90%), вуглецю (5%) та летючих матеріалів (5%).

Вугілля, як непоновлюване енергоджерело було використане першим. Провідна роль в освоєнні вугілля як джерела енергії належить Англії, де розпочалася промислова революція. Можна сказати, що вугілля і пара забезпечили перемогу капіталізму над феодалізмом і започаткували епоху промислового капіталізму в Європі й Америці. Внаслідок використання вугілля для виробництва енергії збільшилося забруднення навколишнього середовища, але сповільнився ще гірший процес - знищення лісів.

Україна має значну кількість вугілля, так на сьогодні розвідані запаси складають близько 50 млрд. т. і можуть забезпечити потреби енергетики і промисловості України у найближчі 300 років.

Промислово розвинуті країни підвищили свій життєвий рівень, у першу чергу, саме завдяки більшому споживанню нафти. Недарма нафту часто називають “чорним золотом”.

Природний газ - це третє за величиною джерело енергії. Відомо, що 25 % енергії у світі виробляється з природного газу. Вміст енергії в природному газі високий, майже такий самий, як у нафті. Україна використовує до 100 млрд. м3 природного газу на рік, з яких власний видобуток становить близько 20 млрд м3. До 2010 року видобуток природного газу планується збільшити на 10-15 млрд. м3. Розвідані запаси газу в Україні складають 1,1 трлн. м3, Уже розвіданих запасів газу вистачить на 50 років при сучасному рівні видобутку. Значні об’єми газу зосереджені в нафтових родовищах (супутні гази) та вугільних шахтах (шахтний метан). Так тількі вугільні родовища України містять до 3,0 трлн. м3 газу.

Природний газ використовується як паливо для електростанцій, побутове паливо, як сировина для промисловості тощо. Газ легко транспортувати до місця споживання по трубах. А перевівши його у скраплений стан, можна перевозити у залізничних та автоцистернах, нафтових танкерах.

Природний газ є найчистішою формою невідновної енергії: у ньому дуже низький вміст отруйних речовин, він згоряє дуже швидко, простий у використанні. Проте проблеми викидів вуглекислого газу при використанні природного газу залишаються.

Традиційні способи одержання теплової та електричної енергії

Одним з досконалих видів енергії є електроенергія. Її широке використання зумовлене такими факторами:

- можливість вироблення електроенергії у великих кількостях поблизу родовищ органічного палива та водних джерел;

- можливість транспортування на далекі відстані з порівняно незначними втратами;

- можливість трансформації електроенергії в інші види енергії: механічну, хімічну, теплову, світлову;

- відсутність забруднення довкілля;

- можливість застосування на основі електроенергії принципово нових прогресивних технологічних процесів з високим ступенем автоматизації.

Теплова енергія широко застосовується у побуті та на сучасних виробництвах у вигляді енергії пари, гарячої води, продуктів згоряння палива. Пару та гарячу воду традиційно отримують у котлах, в яких нагрівається вода за рахунок палива.

Електричну і теплову енергію виробляють на:

- теплових електричних станціях (ТЕС) на органічному паливі з використанням у турбінах водяної пари - паротурбінні установки(ПТУ); продуктів згоряння - газотурбінні установки (ГТУ), їх комбінацій - парогазові установки (ПГУ);

- гідравлічних електричних станціях (ГЕС), котрі перетворюють механічну енергію руху води на електричну, використовуючи енергію падаючого потоку води, течії, припливу;

- атомних електричних станціях (АЕС), які перетворюють енергію ядерного розпаду на електричну.

З точки зору використання палива ефективним є комбіноване виробництво на теплоелектроцентралях (ТЕЦ) електричної та теплової енергії.

Атомна енергетика

Сьогодні в світі працює приблизно 400 АЕС. Вони забезпечують близько 17% електроенергії, що виробляється на Землі. В Україні відсоток електроенергії, що виробляють АЕС: Рівненська (м.Кузнєцовськ, Рівненська обл.), Південно-Українська (м.Південно-Українськ, Миколаївська обл.), Запорізька (м. Енергодар, Запорізька обл.), Хмельницька (м. Нетішин, Хмельницька обл.), - досить високий - 40-47% (приміром, у Росії - 11%).

На атомних електростанціях як паливо використовують радіоактивні елементи - уран, торій і плутоній. Отримання електричної енергії базується на реакціях радіоактивного розпаду цих елементів, що відбуваються у ядерних реакторах і супроводжуються виділенням значної кількості тепла. Тепло поглинається теплоносієм, який циркулює навколо активної зони ядерного реактора. Розігрітий теплоносій в теплообміннику нагріває воду до кипіння. Пара, що утворилася, спрямовується на парову турбіну, яка обертає електрогенератора. За винятком ядерного реактора, АЕС працює як звичайна теплоелектростанція.

Паливо для АЕС отримують з багатих ураном порід на спеціально пристосованих фабриках. які самі по собі є екологічно небезпечними об’єктами. У середньому одного завантаження паливом вистачає на рік. Відпрацьовані паливні елементи так само містять радіоактивні матеріали та продовжують виділяти тепло.Тому їх охолоджують до остаточного радіоактивного розпаду.

Існують дві найбільш серйозні проблеми атомної енергетики: економічна - атомне паливо досить дороге, вартість будівництва атомних станцій, створення та підтримання на належному рівні систем забезпечення реакторів ядерним пальним, захоронення відпрацьованого палива і радіоактивних відходів та вивід ядерних об’єктів з експлуатації; й екологічна - імовірність аварій та проблема захоронення ядерних відходів. Проти АЕС існує ще один досить серйозний аргумент - це розповсюдження ядерного озброєння.

Поновлювані джерела енергії

Перевага таких джерел енергії - їх вистачить на мільйони чи навіть на мільярди років, вони не завдають шкоди природі.

Згідно з класифікацією Міжнародного енергетичного агентства до поновлюваних джерел енергії належать такі категорії:

-поновлювальні джерела енергії (ПДЕ), які спалюються, і відходи біомаси:

-тверда біомаса і тваринні продукти: біологічна маса, у тому числі будь-які матеріали рослинного походження, що використовуються безпосередньо як паливо або перетворюються на інші форми перед спалюванням (деревина, рослинні відходи і відходи тваринного походження; деревне вугілля, яке одержують з твердої біомаси);

- газ/рідина з біомаси: біогаз, отриманий у процесі анаеробної ферментації біомаси і твердих відходів, який спалюється для виробництва електрики і тепла;

- муніципальні відходи: матеріали, що спалюються для продукування теплової та електричної енергії (відходи житлового, комерційного і громадського секторів). Утилізуються муніципальною владою з метою централізованого знищення;

- промислові відходи: тверді й рідкі матеріали (наприклад, автомобільні покришки), що спалюються безпосередньо, зазвичай на спеціалізованих підприємствах, для виробництва теплової й електричної енергії;

- гідроенергія: потенційна, або кінетична, енергія води, перетворена на електричну енергію за допомогою гідроелектростанцій, як великих, так і малих;

- геотермальна енергія: теплова енергія, що надходить із земних надр, зазвичай у вигляді гарячої води або пари. Використовується для виробництва або безпосередньо як джерело тепла для систем теплопостачання, потреб сільського господарства тощо;

- сонячна енергія: випромінювання Сонця, що використовується для одержання гарячої води й електричної енергії;

- енергія вітру: кінетична енергія вітру, що застосовується для виробництва електроенергії у вітрових турбінах;

- енергія припливів, морських хвиль і океану: механічна енергія припливних потоків, або хвиль, що використовується для виробництва електричної енергії;

У структурі світового виробництва електричної енергії ВДЕ посідають почесне друге місце. Вони забезпечили 19% світового виробництва електроенергії в 2000 р., слідом за вугіллям (39%), випередивши атомну енергетику (17%), природний газ (17%) і нафту (8%). Основну кількість електроенергії, що виробляється ВДЕ, отримано на гідроелектростанціях (92 %). Незважаючи на значний прогрес у розвитку, геотермальна, сонячна й вітрова енергетика забезпечили в 2000 р. менше 3% від загального внеску ВДЕ, хоча вже у 2002 р. ця цифра зросла до 4%.

Сонячна енергія

Сонце здатне забезпечити нас такою кількістю енергії, яка значно перевищує наші потреби. З часом люди винаходили нові способи використання сонячного випромінення. З’явилися навіси, що зберігають сонячне тепло взимку, теплиці, завдяки яким можна подовжувати тривалість сільськогосподарських робіт; зимові сади, високоефективні сушилки, сонячні пічки для приготування їжі та плавки металів, опріснювачі води тощо. На енергії сонячних променів сьогодні рухаються машини.

Сонячна енергетика грунтується на перетворенні сонячного випромінювання в електричну (сонячні електричні системи) чи теплову енергію (сонячні теплові системи - виробляють теплоту для одержання гарячої води, опалення приміщень тощо).

Сонячна енергія найефективніше може бути використана як теплова. Перевагою таких систем є високий коефіціент корисної дії (ККД), який сягає 45-60%, а в разі застосування концентраторів - 80-85%. Тепло отримане в сонячних системах теплопостачання використовується для нагрівання води, опалення будівель, у сільському господарстві, у технологічних процесах у промисловості.

Широкого розповсюдження набуло використання низькотемпературних сонячних систем, де теплоносій нагрівається до 100-2000C. Але іноді потрібні більш високі температури, і з цією метою використовують різного типу концентратори сонячного випромінення, що дозволяє досягати високих температур (до 3000 градусів за Цельсієм), чого достатньо навіть для плавки металів.

Фотоенергетика

Сонячна енергія може бути перетворена на електроенергію безпосередньо чи опосередковано. Пряме перетворення сонячної енергії на електричну може бути здійснене за рахунок використання фотоелектричного ефекту, світло (фотони), попадаючи на предмети, здатні вибивати з їх поверхні електрони. Для того, щоби кількість цих електронів була достатньою, були розроблені спеціальні сонячні елементи(фотоелементи), які складаються з двох типів матеріалу з різною електропровідністю. Сонячне світло(фотон), попадаючи в такий елемент, викликає порушення рівноваги так званого “p-n” переходу і спричиняє появу в системі електричного струму. Ефективність сучасних фотоелементів досить низька – в середньому 10-15 %. І хоча існують перспективні розробки з ККД близько 30%, вартість енергії, отриманої на сонячних батареях, залишається високою.

Сонячна теплоелектроенергетика

На відміну від фотоенергетики у сонячній теплоенергетиці електроенергію отримують у теплових машинах (наприклад, звичайних парогенераторах), в яких тепло від згоряння палива замінюється потоком концентрованого сонячного світла. Тобто вода перетворюється на пару за рахунок енергії сонця, а не спалюваня вугілля чи іншого палива. Для цього сонячне світло за допомогою системи дзеркал концентрують на спеціальний сонячний котел (ресівер), з якого утворена водяна пара спрямовується в стандартну парову турбіну. За рахунок використання сучасних технологій вартість електроенергії, отриманої на сонячній електростанції, наблизилася до вартості енергії, отриманої на атомних електростанціях.

Така електростанція може працювати тільки при прямому освітленні сонячними променями. Тому часто, щоб уникнути перебоїв у генерації струму, такі станції комбінують зі звичайними тепловими електростанціями. Технічна складність підтримання ефективної роботи сонячної електростанції та доволі великі площі дзеркал, які необхідні для отримання достатніх для промислового використання об’ємів електроенергії, стримують швидкий розвиток цього напрямку сонячної енергетики

Енергія вітру

Близько 1% сонячної енергії, яку отримує Земля, спричиняє рух атмосферних повітряних мас, викликаний пере­падом температур у різних шарах атмосфери через нерівно­мірний нагрів її Сонцем. Отже, енергія Сонця перетворюється в механічну енергію вітру. Установки, що в свою чергу перетворюють енергію вітру на корисну механічну або електричну енергію, називають вітроенергетичними (ВЕУ) або вітрогенераторами.

Розвиток вітроенергетики відбувся, насамперед, у країнах, які не мають власних потужних джерел енергії: великих рік, нафти, газу, вугілля. Стимулом для розвитку вітроенергетики є також бажання виробляти на своєї території екологічно чисту енергію.

Деякі місцевості у Данії, Німеччи­ні й Іспанії одержують 10-15% електрики від вітру. Автономні вітроустановки можуть замінити дизельні електростанції, опалювальні установки, що працюють на нафтопродуктах. ВЕУ також можуть бути призначені для безпосереднього виконання механічної роботи, наприклад, приведення в дію водяного насоса.

Будова ВЕУ подібна до будови гідроустановки. Основними частинами установки є ротор, генератор, турбіна, обладнана пропелером (вітроколесом), яке безпосередньо приймає на себе енергію вітру.

У більшості конструкцій ВЕУ ротор, турбіна и генератор розташовані на єдиному валу і мають горизонтальну орієнтацію. Вітрові турбіни, сучасні технології яких були розроблені у 1980-х роках, як правило, обладнані трилопатевими пропелерами, що орієнтуються проти вітру.

Багато вітроенергетичних об'єктів складаються з великих груп вітряків, які звуть "вітряковими фермами" або вітроенергетичними станціями (ВЕС).

Сучасні вітроустановки мають потужність 600-3000кВт, а найпотужніші – 4,5 МВт. У теперішній час вітротехнологія отримання енергії є найбільш дешевим способом вироблення екологічно чистої енергії. Безперечною перевагою вітрових електростанцій є те, що єдиним чинником забруднення навколишнього середовища є утворення при їх роботі шуму низької частоти.

Вітроенергетичний потенціал в Україні досить великий. Більшість ВЕС призначена для роботи при швидкості вітру від 4 до 30 м/сек. В Україні можна виділити 6 регіонів, для яких використання енергії вітру є економічно ефективним. Це Карпатський, Приазовський, Донбаський, Західно-Кримський, Гірничо-Кримський і Керченський, а також дві зони - Харківську і Полтавську

Сьогодні Україна - лідер у галузі розвитку вітроенергетики серед країн Східної Європи і республік колишнього СРСР. Загальна потужність її ВЕС наприкінці 2002 р. досягла 45 МВт. І хоча цей показник занадто низький у порівнянні з Німеччиною або Данією, Україна належить до тих небагатьох країн, де налагоджене серійне виробництво 100 кВт вітроустановок (ВЕУ) і розпочато підготовку до виробництва більш потужних установок на 600 і 1000 кВт.

Гідроенергетика

Термін "гідроенергетика" визначає галузь енергетики, яка використовує енергію рухомої води, як правило, річок. Ця енергія перетворюється або на механічну, або найчастіше на електричну. Поза гідроенергетикою водними джерелами енергії є морські хвилі й припливи, спричинені гравітаційною взаємодією Землі з Місяцем та Сонцем

Гідроенергетика – найрозвиненіша галузь енергетики на поновлюваних ресурсах. Під впливом сонячного випромінення вода випаровується з поверхні Світового океану, її пара підіймається в горішні шари атмосфери, конденсується у хмари й випадає у вигляді дощу, поповнюючи витоки річок. Отже, використовувана енергія річок вже є перетвореною в механічну енергією Сонця

Теперішні гідроелектростанції (ГЕС) є складними гідротехнічними спорудами. Основними її елементами є во­досховище, гребля, гідротурбіна, генератор. Шляхом створення греблі створюється різниця рівнів води. Вода, перетікаючи з верхнього рівня (б'єфа) на нижній, набуває великої швидкості. Водяний потік падає на лопаті турбіни, що обертає генератор, виробляючи тим самим електрику.

В Україні нараховується понад 63 тис. малих річок загальною довжиною 135,8 тис.км, де можна встановлювати макро- чи мікро- ГЕС. Експлуатація малих ГЕС у нашій країні дає можливість виробляти близько 250 млн кВт.год електроенергії, що дозволило б зекономіти до 75000 т. дефіцитного органічного палива.

Геотермальна енергія

Геотермальна енергія – це тепло Землі, яке переважно утворюється внаслідок розпаду радіоактивних речовин у земній корі та мантії. Температура земної кори углиб підвищується на 2,5-3 °С через кожні 100 м (так званий геотермальний градієнт).Так, на глибині 20 км вона складає близько 500 °С, на глибині 50 км - порядку 700.800 °С. У певних місцях, особливо по краях тектонічних плит материків, а також у так званих “гарячих точках”, температурний градієнт вище майже в 10 разів, і тоді на глибині 500-1000 метрів температура порід сягає 3000С. Однак і там де температура земних порід не така висока, геотермальних енергоресурсів цілком достатньо.

Усю природну теплоту, яка міститься в земній корі, можна розглядати як геотермальні ресурси двох видів:

· пара, вода, газ

· розігріті гірські породи

Гідротермальні джерела енергії поділяються на термальні води, пароводяні суміші і природну пару.

Для отримання теплоти, акумульованої в надрах землі, її спочатку треба підняти на поверхню. Для цього бурять свердловини і, якщо вода досить гаряча, вона піднімається на поверхню природним чином, за нижчої температури може знадобитися насос. Геотермальні води – екологічно чисте джерело енергії, що постійно відновлюється. Воно суттєво відрізняється від інших альтернативних джерел енергії тим, що його можна використовувати незалежно від кліматичних умов і пори року.

Виходячи з наявних оцінок запасів геотермальної енергії, пріоритетними районами в Україні є Керченський півострів, Закарпаття, Прикарпаття (Львівська обл.), Донецька, Запорізька, Луганська, Полтавська, Харківська, Херсонська, Чернігівська та інші області.

2. Вплив теплових електростанції на довкілля.

Проблема запобігання забрудненню навколишнього середовища продуктами згоряння органічних палив ускладнюється процесом урбанізації, який сприяє економічному розвитку. Санітарне законодавство, яке обмежує викиди шкідливих домішок у навколишнє середовище при виробництві електроенергії, у різних країнах різне. У промислово розвинутих країнах встановлені гранично допустимі концентрації (ГДК) речовин, які забруднюють повітря та водойми. Теплові викиди ТЕС менш помітні для навколишнього населення, ніж викиди забруднюючих речовин. При будівництві електростанцій тепловий скид існуючими нормативами не обмежують, а лише вимагають, щоб підігрів води у водоймах не перевищував її природної температури влітку на З °С, а взимку на 5°С. Щодо температури та кількості газових викидів в атмосферу ніяких обмежень не існує. Таким чином, задача запобігання шкідливому тепловому забрудненню водного басейну для ТЕС - це скорочення те 11 лових скидів, які безперервно збільшуються, шляхом підвищеним економічності електростанцій та раціональна організація розсіюван ня тепла у просторі з переводом його частини у прихований стан випаровуванням нагрітої води. Такий захід аналогічний запобіганню утворення в атмосфері недопустимих концентрацій забруднюючих речовин викидом газів крізь високі труби і перемішування їх з повітрям, перед тим як вони досягнуть земної поверхні.

На ефекті самоочищення атмосферного середовища грунтуються такі заходи, як розсіювання шкідливих домішок, які містяться у викидах ТЕС, в атмосферному повітрі за допомогою високих труб, а також розбавлення деяких відпрацьованих вод перед їх скидом у природні водойми. В міру збільшення абсолютних кількостей забруднюючих речовин, які викидаються у навколишнє середовище, можливості самоочищення, а звідси і заходів розсіювання поступово вичерпуються.

Одним з найбільш перспективних та радикальних напрямків у запобіганні викидам забруднюючих речовин в атмосферу та природні водойми є зміна технології виробництва електроенергії, котра дозволила б значно скоротити шкідливі викиди.

Цікавим є виробництво електроенергії на базі магнітно-динамічних генераторів, що дає змогу підвищити ККД енегетичної установки приблизно до 50-60% і тим самим знизити питомі витрати палива та обмін виробництва з навколишнім середовищем. Ефект та масштаби застосування цієї нової технології виробництва електроенергії у галузі захисту навколишнього середовища будуть залежати від можливості використання у цих установках твердого палива, а також запобігання викидам в атмосферу окислів азоту, які інтенсивно утворюються при високих температурах, характерних для МГД-генераторів, а також від вдосконалення очищення продуктів згоряння від твердих часток присадок (карбонат калію, ізогон котрого є радіоактивним) [3].

Окрім радикальних змін технології виробництва електроенергії, запропоновані й інші, менш суттєві зміни. Проходить промислову перевірку спосіб газифікації сірчистого мазуту з наступним очищенням продуктів газифікації та спалюванням очищених під сірки та ванадію газів у парогенераторах або стаціонарних га- ювих турбінах. Цей спосіб після його освоєння дозволить одночасно зменшити викиди окислів азоту, бо температура продуктів згоришїм газу, отриманого гіри газифікації, відносно невелика.

Запропонований спосіб термічної переробки горючих сланців одержанням рідких та газоподібних продуктів, котрі передбачаєть- і н спрммовувати в топки котлоагрегатів. Це дозволить значно зни- ні пі вміст золи та двоокислу сірки у відхідних димових газах та: йди очисно підвищити продуктивність генераторів пари у порівнянні 4 котлоагрегатами, які працюють на сирому сланці.

Проблема запобігання забрудненню водних басейнів може бути вирішена більш просто та досконало, ніж захисту атмосферного повітря, оскільки основними відходами енергетичного виробництва є газоподібні продукти, котрі викидаються в атмосферу. На шляху регенерації відпрацьованих вод електростанцій немає принципових перешкод, та здійснення замкнених технологічних схем во- довикористання неможливе.

Особливо поставлено питання про запобігання забрудненню земельних угідь золовідвалами. Для зменшення забруднення місцевості ТЕС твердими відходами необхідно вживати заходів щодо поставки на електростанції палив з меншим вмістом породи, а також збільшувати масштаби використання у народному господарстві золи та шлаку. Актуальними є проблеми створення нефільтрова- них золовідвалів, а також біологічні та агротехнічні питання, пов'язані з рекультивацією відпрацьованих золовідвалів [3].

1.3.1 Скорочення шкідливих викидів в атмосферу

Очищення димових газів від золи в електрофільтрах. Електрофільтри на електростанціях застосовуються для досягнення найбільш глибокого очищення димових газів в основному на великих енергоблоках потужністю 300 МВт та більше. Мокрі золоуловлювачі з трубами Вентурі, які працюють при маленьких питомих витратах води та невеликих перепадах тиску, встановлюються за котлоагрегатами середньої паропродуктивності, якщо цьому не перешкоджають процеси утворення відкладень на поверхнях апаратів, обумовлені особливим складом золи спалюваного палива. Батарейні циклони, як правило, встановлюються за котлоагрегатами малої паропродуктивності, що спалюють переважно малозольні сорти твердого палива. У деяких випадках, наприклад, при високій зольності палива або необхідності забезпечити високу надійність золоуловлювання, установки складаються з двох або більше послідовно розташованих апаратів. При цьому як останній по ходу газів ступінь звичайно використовують електрофільтр.

Електрофільтри є універсальними уловлювачами. Ступінь очищення - до 95%. Принцип роботи: сучасні установки для електричного очищення димових газів від золи складаються з загального корпусу, в якому знаходяться осаджувальні системи, з коронуючих електродів, механізмів їх струшування, приладів для забезпечення рівномірного розподілу швидкостей рухів газів по перерізу активної зони, електрофільтра, агрегатів живлення випрямленим струмом високої напруги, автоматичних приладів для підтримки оптимальної за умо вами очищення газів напруги на коронуючих електродах та приладів для видалення уловленої золи. У корпусі електрофільтра, мер гуючись між собою, на суворо визначеній відстані один від одного розташовані коронуючі та осаджувальні електроди. Перші з них підвішені на ізоляторах, і підведено до них струм високої напруги від'ємного знаку від агрегатів живлення, а другі - заземлені. У проміжках між коронуючими та осаджувальними електродами при подачі високої напруги створюється нерівномірне електричне поле, яке має найвищу напругу на ділянках найбільшої кривизни у поверхні коронуючих електродів. Поблизу цих поверхонь при достатньо високій напрузі відбувається місцевий пробій газів і виникає коронний розряд, який є джерелом інтенсивної емісії електронів. Електрони та газові іони, які утворилися внаслідок руху електронів, при своєму переміщенні в електричному полі до заземленого осаджувального електрода сорбуються частинками золи та сповіщають останнім від'ємний заряд. Заряджені частинки золи під дією електричного поля рухаються впоперек газового потоку та осаджуються на заземлених електродах, віддаючи їм свої заряди. Осіла зола періодично витрушується з електродів та потрапляє до бункера, а з нього - в систему пневмо- або гідрозоловидалення. Недоліки цього способу - споживання великої кількості електроенергії [4].

Очищення газів у мокрих золоуловлювачах. У мокрих золоуловлювачах уловлювання часток золи на плівці води, яка стікає по його стінках, здійснюється за рахунок відцентрової сили, яка діє на частки. Ефективність апарата не перевищує 90%. Принцип роботи мокрого золоуловлювача з коагулятором Вентурі: у конфузор коагулятора через форсунки зрошувача подається вода, котра додатково диспергується швидкісним газовим потоком на дрібні краплинки. Летка зола при проходженні з димовими газами крізь коагулятор Вентурі частково осаджується на цих краплях та на його зрошуваних стінках. Далі краплинки та неуловлювані частки золи потрапляють у корпус апарата - відцентровий скрубер, де димові гази звільняються від крапель та додатково очищуються від золи, після чого димососом викидаються в атмосферу. Гідрозолова пульті скидається через гідрозатвор до каналу гідрозоловидалення.

Перспективи застосування систем мокрого золоуловлювання ііи ТЕС пов'язані також з можливим використанням аналогічних нітратів для уловлювання таких шкідливих компонентів продуктів н оряння, як окисли сірки, сполуки фтору та ін.[5].

Очищення димових газів у батарейних циклонах. Батарейні цик- ІІОНН відносяться до сухих механічних золоуловлюючих апаратів, очищення газів у яких досягається внаслідок дії на тверді частки • п н інерції, що виникають при обертанні газового потоку в цик- інніних елементах. Ступінь очищення газів у циклонах залежить пін абсолютних розмірів цих апаратів. Однак в останніх апаратах і умінь очищення не перевищує 75%. Принцип роботи: батарейні ннміоїш встановлюють перед димососами, коли окрім скорочення ми рних шкідливих викидів забезпечується захист димососів від зовнішнього впливу леткої золи, або перед електрофільтрами, якщо миірібно підвищити ефективність та надійність очищення газів. З ми нон і регата димові гази потрапляють по газоходах до камери неочищеного газу і розподіляються по вхідних патрубках циклонних елементів. Вхідні патрубки виконані таким чином, що гази, проходячи крізь них, направляються у циліндричну частину елементів тангенціально, набуваючи обертального руху. Під впливом відцентрової сили частки золи виділяються з газового потоку, наближаючись до стінок циліндричної або конічної частини елементів та разом з невеликою кількістю газів потрапляють у золовий бункер. Основний потік очищених газів, різко повертаючи в кожному елементі, входить у випускну трубу елемента і, продовжуючи в ній обертальний рух, потрапляє до камери очищеного газу, а з неї по газоходу до димососа.

Використання золи. Використання золи визначається її складом та властивостями. Золи, які містять значну кількість окису кальцію, практично без додаткової переробки можуть бути використанні для луження кислих грунтів та в якості добрива, бо містять сполуки калію та мікроелементи. Окрім сільського господарства, сланцева зола знаходить застосування у промисловості будівельних матеріалів (керамзит, панелі, дрібні блоки, теплоізоляційні плити, фундаментні блоки та ін.). Також зола використовується при виробництві залізобетонних конструкцій тощо [6].

Зниження викидів в атмосферу двоокису сірки. Є багато способів очищення від окисів сірки - сухий вапняковий спосіб очищення (додання до твердого палива, яке спалюється, перед його роздробленням вапняку або доломіту; у топці вапняк дисоціюється на вуглекислоту та окис кальцію, а останній, рухаючись разом з продуктами згоряння по газоходах котлоагрегата, взаємодіє з сірчистим та сірчаним ангідридами, утворюючи сульфат кальцію, який разом з золою та непрореагованим окисом кальцію уловлюється в звичайних золоуловлювачах, наприклад, електрофільтрах; ступінь очищення - 30% при меншому надлишку окису кальцію); застосування мокрих способів очищення димових газів від окислів сірки (ступінь очищення - 97,0%); очистка димових газів від двоокису сірки вапняком (спосіб грунтується на нейтралізації сірчаної кислоти, яку отримують внаслідок розчинення двоокису сірки, що міститься у димових газах, дешевими лужними агрегатами - гідратом окислу або карбонатом кальцію); магнезитовий спосіб очищення димових газів від двоокису сірки (грунтується на нейтралізації двоокису сірки суспензією окису магнію в скрубері; ступінь очищення від 80₂ - 90-92%); аміачно-циклічний спосіб очищення димових газів (основою є зворотня реакція, яка протікає між розчиненим сульфітом та бісульфітом амонію та двоокису сірки, що поглинається з газів); спосіб очищення димових газів від двоокису сірки сульфіт-бісульфітним розчином солей натрію (аналогічний аміачно-циклічному, тільки замість солей амонію в процесі беруть участь сірчанокислі солі натрію).

Зниження викидів окисів азоту. При спалюванні енергетичних палив на ТЕС застосовують рециркуляцію газів, двоступінчате спалювання, зменшення надлишку повітря, розосередження зони горіння в об'ємі топки та підвищення швидкості охолодження факела, зниження підігріву повітря, зменшення навантаження котлоагрегатів, вприскування води або пари та ін. Втілення перелічених способів значною мірою залежить від конструктивного оформлення котельних агрегатів та виду палива [7].

Скорочення забруднення водоймищ

Вода після охолодження конденсаторів турбін та повітроохолоджувачів несе теплове забруднення, оскільки її температура на 8-10°С перевищує температуру води у водоймищі. Однак охолоджувальні води можуть вносити у природні водойми багато речовин, бо до системи охолодження входять також і маслоохолоджувачі, порушення роботи котрих може призводити до проникнення нафтопродуктів (масел) до охолоджувальної води. Найбільш надійним напрямком вирішення цієї задачі є відділення охолодження таких апаратів, як маслоохолоджувачі та подібні до них, в особливу автономну систему, відокремлену від системи охолодження "чистих" апаратів.

На ТЕС, які використовують тверде паливо, видалення значної кількості золи та шлаку виконується звичайно гідравлічним способом, що потребує багато води. Тому основним напрямком в цій галузі є створення оборотної системи гідрозоловидалення.

Стоки після промивки або консервації теплосилового обладнання різноманітні за своїм складом, крім мінеральних кислот - соляної, сірчаної, плавикової, сульфамінової, застосовується багато кислот (лимонна, ортофталева, адипінова, щавелева, мурашина, оцтова та ін.), також використовують трилон та різні суміші кислот, які є відходами виробництв, а як інгібітори корозії вводиться каптакс, поверх- нево-активні речовини, сульфовані нафтенові кислоти та ін.

Більшість органічних сполук, які використовують у промивальних роботах, підлягає біологічній переробці і може бути спрямована разом з господарчо-побутовими водами на відповідні прилади. Перед цим необхідно виділити з відпрацьованих промивальних та консервуючих розчинів токсичні речовини, які погано впливають на активну мікрофлору. До таких речовин відносяться іони металів - міді, цинку, нікелю, заліза, а також гідразин та каптакс. Трилон відноситься до біологічно "твердої" сполуки, до того ж він знижує активність біологічних факторів, але у формі кальцієвих комплексів припустимий у досить високих концентраціях у стоках, які спрямовують на біологічну переробку. Всі ці умови визначають відповідну технологію переробки стоків від хімічного очищення обладнання. Вони повинні бути зібрані у ємкість, в котрій здійснюється нейтралізація кислотної суміші, причому відбувається осадження гідратів окислів [8].

заліза, міді, цинку, нікелю тощо. Якщо для очищення застосовували трилон, тоді при нейтралізації може бути осаджене тільки залізо, бо комплекси міді, цинку, нікелю не руйнуються при високих значеннях РН. Тому для руйнування цих стійких комплексів застосовують осадження металів у вигляді сульфідів, вводячи у рідину сірчаний натрій. Осадження сульфідів або гідратів окислів відбувається повільно, тому після додавання реагентів витримують рідину протягом декількох діб. За цей час здійснюється повне окислення гідразину киснем повітря. Далі прозору рідину, яка містить тільки органічні речовини та надлишок реагентів-осаджувачів, поступово відкачують у магістраль господарчо-побутових стоків.

На ТЕС, на яких є гідрозоловидалення, стоки після хімічних очищень обладнання, часто без осадження металів, можуть бути скинуті у пульпопровід [9].

Засоби очищення нафтовмісних стічних вод. Флотаційне очищення (ефективність видалення нафтопродуктів - 30%); фільтрувальна установка (двокамерні фільтри, завантажені дрібним антрацитом, ефект очищення 40-50%); фільтри з активованим вугіллям (ефект очищення 50%) та багато інших систем. Кінцевий вміст нафтопродуктів у стічній воді знаходиться у межах 0,5-2,0 мг/л [20].

Способи очищення стічних вод. Очищення складається з трьох етапів: скиду всіх відпрацьованих розчинів та відмивних вод в усе- реджувач, виділення з рідини токсичних речовин другої групи з наступним збезводнюванням осаду, який утворюється, очищення від речовин третьої групи. Застосовують осадження (враховується РН) з підлуженням або без нього. Біологічне очищення (в основі лежать процеси що протікають у природі - самоочищення води); очищення аерацією; ґрунтовий спосіб очищення (спроможність бактерій, які знаходяться у грунті, переробляти різні домішки у нешкідливі речовини) та інші.

Заходи запобігання тепловому забрудненню. Розробка основ класифікації водних організмів у відповідності до їх відносної ролі у підтримці рівноваги кожної екологічної системи, обмеження температур змішаної води та води, яка скидається (застосування водозбір них приладів ежекторного або струменевого - дифузорного - типу для зменшення розмірів зони підвищених температур, завдяки турбу лентному перемішуванню), градирні (для охолодження теплої води) та інші.

При комплексному плануванні та фінансуванні всіх засобів чи побігання забрудненню навколишнього середовища та розвитку па уки і техніки в цій галузі є реальні можливості забезпечити необхідні етапи росту енергетичного виробництва, з дотриманням санітарних норм чистоти атмосферного повітря та вод природних водойм [10].