Виснаження озонового прошарку

 

Усе життя на Землі залежить від енергії Сонця. Ця енергія поступає у виді різного випромінювання - це видимі хвилі, а також інфрачервоні й ультрафіолетові.

Ультрафіолетові промені негативно діють на живу матерію. Вони можуть викликати фізичні зміни у організмі, призводити до розриву молекул білків, мутацій.

На висоті 20 – 50 км. повітря утримує збільшену кількість озону (О₃). Прошарок озону тонкий (2-3 мм.), але він надійно захищає все живе від дії ультрафіолетових променів. У останні роки вчені усе з більшою тривогою відзначають виснаження озонового прошарку атмосфери. Особливо швидко цей процес відбувається над полюсами планети, де з'явилися так називані “озонові діри”. Небезпека полягає в тому, що ультрафіолетове випромінювання пагубне для живих організмів.

Основною причиною виснаження озонового прошарку є застосування людьми хлорфторуглеводородів (фреонів), широко використовуваних у виробництві й побуті в якості холодореагентів, піноутворювачів, розчинників, аерозолів.Фреони інтенсивно руйнують озон. Фреони інтенсивно руйнують озон. Самі ж вони руйнуються дуже повільно, протягом 50-200 років.

Під дією ультрафіолетового випромінювання молекули кисню (О₂) розпадаються на вільні атоми, які у свою чергу можуть приєднуватися до інших молекул кисню з утворенням озону (О₃). Вільні атоми кисню можуть також реагувати з молекулами озону, створюючи дві молекули кисню.

Таким чином, між киснем і озоном встановлюється й підтримується рівновага. Проте забруднювачі типу фреонів прискорюють процес розкладання озону, порушуючи рівновагу між ним і киснем убік зменшення концентрації озону.

З огляду на небезпеку, що нависла над планетою, міжнародне співтовариство зробило перший крок до вирішення цієї проблеми. Підписано міжнародну угоду про скорочення виробництва фреонів приблизно на 50%..

6.11. Масове зведення лісів

 

З найбільш важливих глобальних екологічних проблем сучасності є - масове зведення лісів. Одним із самих наочних показників стану біосфери служать ліси, їхнє самопочуття.

Кислотні дощі, що викликаються, головним чином, діоксидом сірки й оксидами азоту, завдають величезну шкоду лісовим біоценозам. Установлено, що хвойні породи страждають від кислотних дощів у більшому ступені, чим широколистяні. Тільки на території нашої країни загальна площа лісів, уражених промисловими викидами, досягла 1 млн. га. Значним чинником деградації лісів в останні роки є забруднення навколишнього середовища радіонуклідами. Так, у результаті аварії на Чорнобильській АЕС уражено 2,1 млн. га лісових масивів.

Особливо сильно страждають зелені насадження в промислових містах, атмосфера яких містить велику кількість забруднюючих речовин.

Відомо, що лісові співтовариства грають найважливішу роль у нормальному функціонуванні природних екосистем. Вони поглинають атмосферні забруднення антропогенного походження, захищають грунт від ерозії, регулюють нормальний стік поверхневих вод, перешкоджають зниженню рівня грунтових вод і замулюванню рік, каналів і водоймищ.

Зменшення площі лісів порушує процес круговороту кисню й вуглецю в біосфері. Незважаючи на те, що катастрофічні наслідки зведення лісів уже широко відомі, знищення їх продовжується. В даний час загальна площа лісів на планеті складає біля 42 млн км ² але вона щорічно зменшується на 2%. Особливо інтенсивно знищуються вологі тропічні ліси в Азії, Африці, Америці і деяких інших регіонах світу. Так, в Африці ліси займали раніш біля 60% її території, а зараз - усього біля 17%. Значно скоротилися площі лісів і в нашій країні.

Зведення лісів спричиняє за собою загибель їхньої багатющої флори й фауни. Людина збіднює образ своєї планети.

Проте, здається, людство вже усвідомлює, що його існування на планеті нерозривно пов'язано з життям і добробутом лісових Екосистем. Серйозні попередження вчених, що пролунали в деклараціях Організації Об'єднаних Націй, інших міжнародних організацій, почали знаходити відгук. У останні роки в багатьох країнах світу стали успішно проводитися роботи зі штучного лісорозведення.

6.12. Відходи виробництва

 

Важливою екологічною проблемою є: відходи промислового і сільськогоспо- дарського виробництв.

Вони завдають великої шкоди навколишньому середовищу. В даний час робляться спроби зменшити кількість відходів, що забруднюють навколишнє середовище. З цією метою розробляються і встановлюються найскладніші фільтри, будуються дорогі очисні спорудження й відстійники.

Підрахунки показують, що на усі види водокористування витрачається 2200 км³ води на рік. На розведення стоків іде майже 20% ресурсів прісних вод світу.

Рішенням цієї проблеми можливо при розробці й впровадженні у виробництво цілком нових, замкнутих, безвідхідних технологій. При їх застосуванні вода не буде скидатися, а буде багаторазово використовуватися в замкнутому циклі. Усі побічні продукти будуть не викидатися у виді відходів, а піддаватися глибокій переробці.

6.13. Сільське господарство

 

Однією з екологічних проблем сучасності є сільськогосподарське виробництво, яке вносить добри у грунт. У сільськогосподарському виробництві важливо строго додержуватися правила агротехніки і стежити за нормами внесення добрив. Так як хімічні засоби боротьби зі шкідниками й бур'янами призводять до істотних порушень екологічної рівноваги, ведуться пошуки шляхів подолання цієї кризи в декількох напрямках.

Ведуться роботи з виведення сортів рослин, стійких до сільськогосподарських шкідників і хвороб; створюються бактеріальні й вірусні препарати виборчої дії, що уражають, наприклад, тільки комах –шкідників. Ведуться пошуки шляхів і засобів біологічної боротьби, тобто ведеться пошук розмноження природних ворогів, що знищують шкідливих комах. Розробляються препарати з числа гормонів, антигормонів і інших речовин, спроможних діяти на біохімічні системи визначених видів комах і не робити суттєвої дії на інші види або інші організми.

 

6.14. Виробництво енергії і екологічні проблеми

Дуже складні екологічні проблеми пов'язані з одержанням енергії. Потреба в енергії - одна з основних життєвих потреб людини. Енергія потрібна не тільки для нормальної діяльності сучасного складно організованого людського суспільства, але і для простого фізичного існування кожного людського організму. В даний час в основному електроенергію одержують на гідроелектростанціях, теплових і атомних станціях. Гідроелектростанції на перший погляд є екологічно чистими підприємствами, що не завдають шкоди природі. Так вважали багато десятиліть. У нашій країні збудували багато найбільших ГЕС на великих річках. Тепер стало ясно, що цим будівництвом нанесена, велика шкода й природі, і людям. Насамперед будівництво гребель на великих рівнинних річкахпризводить до затоплення величезних територій під водоймища. Це пов'язано з переселенням великого числа людей і втратою пасовищних угідь.

По-друге, перегороджуючи річку, гребля створює непереборні перешкоди на шляхах міграцій риб, що піднімаються на нерест у верхів'я річок.

По-третє, вода у водосховищах застоюється, її проточність сповільнюється, що позначається на житті всіх живих істот, що живуть у річці й водоймищі.

По-четверте, місцеве підвищення води впливає на грунтові води, призводить до підтоплення, заболочуванню, до ерозії берегів і оповзам.

Цей список негативних наслідків будівництва ГЕС на рівнинних ріках можна продовжити. Значні висотні греблі на гірських річках також являють собою джерела небезпеки, особливо в районах із високою сейсмічністю. У світовій практиці відомо декілька випадків, коли прорив таких гребель призвів до величезних руйнацій і загибелі сотень і тисяч людей.

З екологічної точки зору АЕС є найбільше чистими серед інших нині чинних енергетичних комплексів. Небезпека радіоактивних відходів цілком усвідомлюється, тому і конструкція, і експлуатаційні норми атомних електростанцій передбачають надійну ізоляцію від навколишнього середовища радіоактивних відходів, що утворюються.

Варто враховувати, що фактичні обсяги радіоактивних відходівпорівняно невеликі. Для стандартного ядерного енергоблока потужністю в 1 млн. кВт це 3 – 4 м³ у рік. Ясно, що з кубометром навіть дуже шкідливої й небезпечної речовини усе ж простіше поводитися, чим із мільйоном кубометрів просто шкідливого й небезпечного, як, наприклад, з відходами теплових електростанцій, що практично цілком надходять у навколишнє середовище.

Не усі знають, що вугілля має невеличку природну радіоактивність. Так як на ТЕС спалюються величезні обсяги палива, то її сумарні радіоактивні викиди вищі, чим у АЕС. Але цей чинник другорядний, у порівнянні з головною шкодою від установки на органічному паливі, яка наноситься природі й людям, - викидами в атмосферу хімічних сполук, що є продуктами спалювання.

Хоча АЕС екологічно більш чисті, чим просто електростанції, вони таять у собі велику потенційну небезпеку у випадку серйозних аварій реактора. У цьому ми переконалися на прикладі Чорнобильської катастрофи. Таким чином, енергетика ставить багато екологічних проблем. Пошуки вирішення проблеми ведуться в декількох напрямках.

Вчені розробляють нові безпечні реактори для атомних станцій. Другий напрямок пов'язаний із використанням нетрадиційних поновлюваних джерел енергії. Це насамперед енергія Сонця і вітру, тепло земних надр, теплова й механічна енергія океану. У багатьох країнах, у тому числі й у нас, уже створені не тільки дослідні, але і промислові установки на цих джерелах енергії. Вони ще порівняно малопотужні, але багато вчених вважають, що за ними велике майбутнє.

 

6.15. Екологічна криза, як криза антропоцентричної свідомості

 

Екологічна криза XX століття засвічує, що біосфера та її компоненти є досить крихкими структурами. Вони почали інтенсивно руйнуватися під впливом глобального антропогенезу та втрачати сприятливі для людини властивості.

Кінець ХХ - століття – це час усвідомлення кризи цивілізації, заснованої на індивідуалізмі, споживанні та підкоренні природи.

Протягом всієї історії свого існування людина спиралася на природоруйнівну структуру господарювання. Напередодні ХХІ століття людство ступило на поріг нової складної епохи - екологізації усіх сфер виробничої діяльності. Її легкому протіканню заважають: соціально-політичні передумови, коли уряди та народи ще не зрозуміли необхідності включення стану навколишнього середовища до числа пріоритетів розвитку нації; економічно-технічні передумови, які полягають у тому, що екологічно чисті технології відсутні або дорого коштують, та передумови морально-психологічного характеру, що зводяться до не усвідомлення згубних наслідків антиекологічних дій. Технократична парадигма мислення, притаманна ХХ століттю, настільки сильна, що вихід з екологічної кризи, як і раніше, намагаються знайти звичайними шляхами: контроль за технологіями, які використовуються у промисловості; прийняття природоохоронних законів; створення екологічно чистих виробництв і т.п. Іншими словами, коли екологічна криза породжена технічним прогресом, то слід просто внести відповідні корективи в напрямок цього прогресу. Екологічна криза сприймається як щось зовнішнє по відношенню до людини, а не як те, що міститься у ній самій. Однак, дієвість любих заходів, які приймаються по захисту природи, в кінцевому рахунку, визначаються поведінкою людей, які взаємодіють з нею, їх відношенням до природи.

"Розруха не в навколишньому світі, розруха в головах" – казав колись професор Преображенський з повісті М.Булгакова "Собаче серце". В суспільстві дуже повільно утверджується поняття того, що екологічна криза – це, не в останню чергу, "розруха в головах" і саме в них потрібно спочатку привести все до ладу. Все більша кількість дослідників доходять висновку, що екологічна криза – це, в першу чергу, криза світогляду, філософсько-ідеологічна криза. З цієї точки зору, вирішення екологічних проблем у глобальному масштабі неможливо без зміни домінуючої зараз екологічної свідомості. Терміном "екологічна свідомість" традиційно позначається сукупність уявлень (як індивідуальних, так і групових) про взаємозв’язки в системі "людина-природа" і у самій природі, а також відповідних стратегій і технологій взаємодії з нею. Саме сформований тип екологічної свідомості визначає поведінку людей по відношенні до навколишньої природи.

Поступова зміна технократичного шляху розвитку суспільства на шлях екологічний найбільш придатний можливий шлях подальшого розвитку людської цивілізації.

7. Діяльність урядових та неурядових міжнародних

організацій у галузі охорони навколишнього середовища

7.1. Міжнародна екополітика

Кінець XX століття ознаменувався усвідомленням взаємної відповідальності держав за стан навколишнього середовища. Стали нормою міжнародного спілкування співробітництво в галузі вирішення екологічних проблем, взаємні консультації та обмін інформацією. Головною метою стало вироблення системи світової екологічної безпеки. Об’єктивна необхідність міжнародного співробітництва в галузі охорони природи на міждержавному рівні випливає з глобального характеру екологічної кризи та неможливості іншим засобом забезпечити охорону навколишнього середовища.

Екологія у другій половині ХХ століття поставила перед політикою такі гострі проблеми, як регулювання чисельності населення, екологічну безпеку населення. Природа екологічних проблем загально планетарна, і її неможливо вирішити окремо в тій чи іншій державі. Виникло нове явище в розвитку цивілізації - екологічна політика. У сучасному суспільстві екологічна політика стала самостійною сферою в політичній діяльності держав. Формування екологічної політики розпочалося з 70-х років, коли появилася швидка деградація природного середовища в різних країнах світу. Вона призвела до того, що зараз у більш ніж 100 країнах світу створені міністерства або відомства, що спеціально займаються охороною навколишнього середовища. Практично одночасно в усіх країнах світу почалася розробка нормативів якості середовища життя, право людини на користування природним середовищем стало включатися до конституції держав, розвивається природоохоронне законодавство. Поняття екологічного суверенітету почало входити у число державних пріоритетів.

Світова громадськість усвідомила, що людство має загальні глобальні інтереси, без вирішення яких неможливий стійкий розвиток жодної держави. Способи політичного забезпечення охорони навколишнього середовища в різних країнах неоднакові. Лідером у формуванні принципів екологічної політики та її проведення, безумовно, є країни Західної Європи. У сучасній Європі, за французьким вченим Т.Лаво виділяються чотири великих регіони, що відрізняються екологічною політикою, яку вони проводять.

Перший регіон – країни півдня Європи, найменш економічно розвинуті, з аграрною направленістю виробництва.

Вони мають багато складних екологічних проблем та покладаються в їх вирішенні на фінансову допомогу з боку Європейського співтовариства.

Другий регіон – північна Європа, держави якої відрізняються найбільш гармонійним розвитком та раціональним використанням природних ресурсів. Вони успішно вирішують екологічні проблеми, спираючись на традиційно екологізованний світогляд широких верств населення.

Третій регіон – країни північно-західної Європи, що відрізняються високим промисловим потенціалом та сильно забрудненим природним середовищем. Країни цього регіону мають достатньо засобів та коштів і з кінця 80-х років почали проводити енергійну екологічну політику.

Четверта група – країни східної Європи, які відрізняються дуже високим рівнем забруднення середовища та не мають економічних і фінансових засобів для оперативного та стратегічного вирішення екологічних проблем.

Після утворення Європейського Економічного Співтовариства з 1987року отримує поширення ініціатива Франції у галузі сумісної міждержавної охорони природи. Вона стала поштовхом для створення багатьох видів міждержавних структур. ЄЕС, та потім Європейська рада (ЄР) з 1973 року послідовно розробили та реалізували чотири програми з охорони довкілля. Прийнята практика підготовки в цій галузі спеціальних директив, обов`язкових для країн ЄР. Зараз у галузі екології дають 120 таких директив.

У 1993 році ЄР прийняла новий стандарт (BS 7750) щодо широкого кола продуктів промислового й сільськогосподарського виробництва та діяльності підприємств, відповідно якому більш жорстко регламентуються забруднення навколишнього середовища, витрати енергії на виробництво, створення шумового забруднення. Продукція, що витримує цей стандарт, отримує знак “Зеленого голуба”, який дає переваги на ринку товарів.

Міжнародне співробітництво в області охорони навколишнього середовища відбувається в рамках різноманітних міжнародних урядових і неурядових організацій. Вони різняться по цілям, структурі й функціям. У залежності від характеру співробітництва - двосторонні або багатосторонні, регіональні або субрегіональні. Початок міжнародному співробітництву з проблем навколишнього середовища було покладено в 1913 р. у Берні (Швейцарія), коли вчені 18 країн зібралися на конференцію по міжнародній охороні природи. Але само по собі міжнародне співробітництво в галузі охорони навколишнього середовища розпочалася ще наприкінці ХІХ століття, воно здійснювалося каналами громадських організацій – Всесвітнього фонду дикої природи та Наукового комітету з проблем навколишнього середовища (СКОПЕ), Міжнародного союзу охорони природи та природних ресурсів (МСОП).

Протягом останніх десятиріч намітилася чітка тенденція вирішення багатьох питань екологічної безпеки на міжнародному рівні. Стимулюючим поштовхом до міжнародного співробітництва на рівні держав з питань екології та охорони природи стала Стокгольмська конференція 1972 року. Стокгольмська декларація закріпила фундаментальне право людей не тільки на свободу та рівність, але й на адекватні умови життя в навколишньому середовищі тієї якості, яке забезпечує їхню гідність та добробут.

Україна як європейська держава приєдналася до процесу державного та правового регулювання збереження якості природного середовища. У 1991 році було створене Міністерство охорони навколишнього середовища України. За його ініціативою в 1991 році був прийнятий закон “Про охорону навколишнього природного середовища” та розпочата розробка пакету законів та законодавчих актів з екологічних проблем, включаючи охорону атмосфери, води, рослинного та тваринного світу. Суверенна Україна як учасниця конференції 1992 року в Ріо-де-Жанейро, внесла пропозицію про екологічну конверсію виробництв, прийняла на себе зобов`язання забезпечувати екологізацію економіки та розв`язання екологічних проблем як першочергове завдання господарської та державної політики. Україна бере участь у роботі програми ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП).

На міждержавному рівні розпочався процес формування нової системи цінностей соціального, економічного та етичного характеру, що включає в себе екологічний імператив

 

7.2. Діяльність ООН

Проблема навколишнього середовища в її сучасному розумінні була вперше поставлена в Організації Об'єднаних Націй на Міжурядовій конференції з проблем біосфери в Парижі в 1968 р.

У червні 1972 р. у Стокгольмі (Швеція) відбулася конференція ООН із проблем навколишнього середовища. Ця конференція проголосила право людини на якісне навколишнє середовище і обов'язок його охороняти й покращувати для майбутніх поколінь.

Конференція прийняла Декларацію по навколишньому середовищу, план заходів, що повинні здійснюватися урядами і міжнародними організаціями і «Резолюцію про організаційні і фінансові заходи»; обговорила питання планування населених пунктів і керування природними ресурсами, розглядалися інформаційні й культурні аспекти проблем навколишнього середовища.

День відкриття Конференції, 5 червня, відзначається як Всесвітній день навколишнього середовища.

Пізніше, у грудні 1972 р., Генеральна Асамблея заснувала програму ООН по навколишньому середовищу (ЮНЕП) для здійснення контролю за навколишнім середовищем.

Завдання ЮНЕП - сприяти вживанню заходів по охороні навколишнього середовища і поширенню знань про навколишнє середовище в усьому світі. ЮНЕП координує діяльність усіх заснувань ООН в області навколишнього середовища і працює разом з урядами, науковими і діловими колами і неурядовими організаціями, включаючи жіночі й молодіжні групи.

До задач ЮНЕП відносяться: Глобальна система моніторингу навколишнього середовища (ГЕМС), Міжнародний регістр потенційно токсичних хімічних речовин (ІРПТК) і всесвітня мережа даних ІНФОТЕРА. Програми ЮНЕП охоплюють також широкий спектр заходів щодо охорони навколишнього середовища і допоміжні послуги в сфері інформації і законодавства про навколишнє середовище.

У рамках своїх ключових позицій ГЕМС надає інформацію про клімат і атмосферу, океанах, поновлюваних земних ресурсах, трансграничному забрудненні й наслідках забруднення для здоров'я. Діяльність ГЕМС здійснюється в 142 країнах.

В даний час у світі використовуються більш 80 тис. хімічних речовин, і ЮНЕП подає через ІРПТК важливу інформацію про рішення, відносно хімічної безпеки.. Результатом діяльності ЮНЕП було поліпшення навколишнього середовища у багатьох країнах; більш 30 країн розробили національні стратегії в області охорони навколишнього середовища, спрямовані на екологічно припустимий економічний розвиток.

Реалізується програма “Людство та глобальні зміни”, метою якої є вивчення взаємозв'язків у системі “людина – середовище життя”.

На міждержавному рівні запропоновано оцінювати успіхи держав у цьому напрямку системою:

А) індекс гуманітарного розвитку, який включає в себе досягнуту в державі тривалість життя його громадян, рівень освіти, рівень опанування ресурсами;

Б) індекс стійкого економічного добробуту Даллі-Кобба (1987) з поправками на екологічні витрати.

 

7.3. Діяльність ЮНЕСКО

ЮНЕСКО - міжурядова організація, що є специфічним заснуванням ООН. Мета - сприяти миру і безпеці, розвитку співробітництва країн у галузі науки, освіти і культури для заохочення загального розвитку справедливості, правопорядку, прав людини й основних свобод, передбачених статутом ООН для всіх народів світу без різниці раси, статі, мови й релігії.

Напрямки роботи організації - є охорона навколишнього середовища й пам'ятників культури, співробітництво у галузі глобальних наукових проблем в області океанографії, геології, гідрології і т.д.

У світі з ініціативи ЮНЕСКО здійснюється міжнародна програми «Людина й біосфера». Ця програма вирішує цілий ряд задач, серед яких можна назвати такі: визначення й оцінка змін у біосфері під впливом антропогенної діяльності; вивчення структури, функціонування й динаміки природних, і контрольованих людиною Екосистем; дослідження зв'язку між соціально-економічними процесами; розробка шляхів і засобів зміни якісних і кількісних змін природного середовища; координація досліджень біосфери та ін. Міжнародна програма «Людина й біосфера» на сьогодні здійснюється. Біля 90 країн почали виконання цієї програми, створивши національні комітети, що організовують відповідні екологічні дослідження.

Програма «Людина й біосфера» використовує весь попередній досвід людства, і також досвід виконання Міжнародної біологічної програми, Програми вивчення аграрних земель і ін.

 

7.4. Діяльність «ЗЕЛЕНИХ»

 

«Зелені» - одне з масових демократичних рухів, яке виникло на початку 70-х років у країнах Західної Європи у виді окремих груп, що об'єдналися в боротьбі проти забруднення навколишнього середовища, шкідливих наслідків розвитку атомної енергетики і т.п. З середини 70-х рр. усе більше місце у вимогах «зелених» займають питання зберігання миру, скорочення військових бюджетів, децентралізації й демократизації громадського життя й ін. Рух «зелених» об'єктивно відбиває наростаюче в широких прошарках населення розвинених країн невдоволення існуючою системою, прагнення до змін, пошук альтернативи. Найбільший розмах це прямування одержало у ФРН, де в січні 1980 р. воно оформилося в політичну партію. Партія «зелених» на парламентських виборах 1987 р. одержала більше 3 млн. голосів.

Пошук третього шляху, заснований на упередженому відношенні до вже існуючих суспільних систем, призводить «зелених» до того, що протест проти значного промислового виробництва заступає для них корінні питання про приватну власність на засоби виробництва. Визначений відбиток на діяльність партій накладають особи, що намагаються нав'язати їй авантюристські або сектантські методи дії, а також всякого роду анархістські елементи, які проникли в її ряди. По таких питаннях, як загальнодемократичні задачі або проблема запобігання ядерної катастрофи, позиції західнонімецьких «зелених» близькі до лінії німецької комуністичної партії, що створює можливість їхньої спільної участі в боротьбі за скасування «заборон на професії», проти обмеження права на демонстрацію, за поліпшення положення іноземних робітників.

У січні 1984 р. на скликаній у Брюсселі конференції була утворена Європейська партія зелених куди увійшли відповідні об'єднання з Австралії, Бельгії, Великобританії, Ірландії, Нідерландів, ФРН і Франції; у квітні 1984 р. пройшов її перший конгрес. Він обговорив програму мінімум на виборах у Європейський парламент, у якій включені вимоги про заборону і знищення хімічної й бактеріологічної зброї, про ліквідацію ядерних арсеналів у Європі. На виборах у Європейський парламент у 1984 р. «зелені» домоглися помітного успіху, отримавши 11 місць. По зовнішньополітичних питаннях, насамперед війни й миру, «зелені» займають усе більш послідовні антимонополістичні позиції.

 

7.5. Діяльність Римського клубу

Римський клуб - це міжнародна громадська організація, заснована у 1968 р. з метою дослідження розвитку людства в епоху науково-технічної революції. Римський клуб - це неформальна спілка, яка об'єднує біля 100 учених, суспільних діячів і керівників міжнародних корпорацій і фондів із 43 країн, які фінансують дослідження. Вона не має ні структури, ні штабу, ні бюджету. Фундатор клуба - італійський економіст, бізнесмен і суспільний діяч А.Печчеи Під час заснування клуба індустріальний світ переживав пік повоєнного періоду прискореного економічного росту, але вже тоді з'явилися тривожні ознаки дисгармонії.

На першому засіданні, що відбулося у Римі (відтіля і назва клуба), купка західноєвропейців заявила, що зростаюча взаємозалежність країн потребує нового глобального мислення, що неблагополуччя сучасного суспільства такі багатогранні, що більше не можна по черзі і изольовано вирішувати ці питання.

Ціль Римського клуба - дослідження найближчих і подальших наслідків великомасштабних рішень, пов'язаних з обраними людством шляхами науково-технічного й економічного розвитку. Перед дослідниками Римського клуба постала головна проблема: чи можна зберегти здоровий стан регіонального і глобального природного середовища, економічну рівновагу, усталеність суспільного розвитку і добробут людей, базу не поновлюваних природних ресурсів, якщо неминучі зміни в характері використання енергетичних і сировинних матеріалів, засобах виробництва й споживання в індустріальних країнах будуть і далі йти шляхом найменшого опору, керуючись тільки вузькими економічними інтересами?

Відповіді на ці питання Римський клуб подає як результат своєї роботи в такій формі, яка зробила б їх надбанням широкої публіки й одночасно вагомим аргументом для осіб, що приймають рішення. Переслідуючи ці цілі, члени Римського клуба створюють тимчасові робочі групи, що подають результати досліджень у виді «доповідей Римському клубу», серед них такі як «Межі росту», «Стратегія виживання», «За межами сторіччя марнотратства», «Цілі для людства". У цих роботах розглянуті моделі майбутнього людства (див. 3.1).

Римський клуб здійснив ряд дослідницьких проектів; неодноразово організовував зустрічі із суспільними й політичними діячами різних країн світу. На думку членів Римського клуба, нові демографічні хвилі (приріст населення) призведуть до збільшення навантаження на природне середовище: у зв'язку зі зростанням виробництва продовольства, коли усе більше землі буде іти під пасовища, гинути від ерозії; через кількість відходів, що росте, які повинна буде поглинути земля, повітря, океан. Говорять, зараз уперше стає помітним вплив на природу людської діяльності. Ступінь і наслідки цього важко оцінити, але ця непевність змушує тривожитися ще більше.

Зростання людської активності набагато значніше, ніж просте зростання числа людей, людська діяльність зростає в 15-20-кратних розмірах, і так буде продовжуватися, якщо ми рішуче не змінимо спосіб життя. Зробити повний кількісний розрахунок можливих наслідків забруднення навколишнього середовища надзвичайно важко, як і оцінити його поширення в глобальних масштабах.

За більш ніж чверть вікову діяльність Римського клубу проведено більш 40 міжнародних конференцій, рад, консультацій. Члени Римського клуба сьогодні звертають увагу на перспективи подальшого розвитку Європи в рамках проекту «Європа-2020», роль і відповідальність європейських країн у світових змінах.

7.6. Екстраполяційні динамічні й нормативні моделі майбутнього

Основу сучасного глобального моделювання заклав американський професор Джейн Форрестер.

Використовуючи розроблений ним метод "системної динаміки", Форрестер створив перші моделі "мир-1" і "мир-2", які відбивали тенденції і взаємозв'язки 5 головних перемінних: населення, капіталу, ресурсів, забруднення навколишнього середовища й виробництва продовольства. Модель Форрестера мала попередній характер і давала лише самі загальні висновки. Для більш докладного аналізу була створена група під керівництвом учня Форрестера Д.Медоуза, яка розробила модель "мир-3". Медоуз та його співробітники провели комп'ютерний аналіз світового економічного розвитку у двохваріантах:

1. При збереженні сучасних тенденцій розвитку суспільства (рис. 7. 1А).

Уцьому випадку, населення планети й забруднення навколишнього середовища по інерції будуть ще деякий час збільшуватися після пікаіндустріалізації, апотім настане драматично бистре скорочення чисельності населення, ресурсів, виробництва продуктів харчування на душу населення;виробництва промислової продукції на душу населення

2. Другий варіант припускає нульовий приріст населення (рис. 7.1Б).

1-ресурси; 2-виробництво продуктів харчування на душу населення; 3-чисельність населення; 4-виробництво промислової продукції на душу населення; 5-забруднення.

 

Рис.7.1- Комп'ютерний аналіз світового економічного розвитку(по Д. Медоузу):

 

У цьому випадку можливий перехід на рельси стійкого розвитку.

Під керівництвом Д.Медоуза була підготовлена перша доповідь Римському клубу "Межі росту", яка викликала широкий суспільний резонанс. Д.Медоуз дав самі несприятливі прогнози на майбутнє: через 75 років сировинні ресурси Землі будуть вичерпані, а нестача продовольства стане катастрофічною, якщо економічний розвиток не буде зведено до простого відтворення, а приріст населення Землі не буде поставлений на жорсткий контроль. Висновки доповіді одержали назву концепції "нульового росту".

Не зважаючи на те, що окремі аспекти роботи можна критикувати, головне значення цих робіт у тому, що вони вперше поставили питання про можливість катастрофічних наслідків сучасного характеру розвитку суспільства. Головну небезпеку автори робіт (Медоуз, Форрестер) бачать у необмеженому зростанні чисельності населення, капіталу й забруднення навколишнього середовища.

Публікація другої доповіді Римському клубу, яка відома під назвою "Стратегія виживання" (німецький варіант) і "Людство у поворотного пункту" (американське видання) є результатом роботи двох груп вчених, що проводили дослідження під керівництвом М.Месаровича (США) і Е.Пестеля (ФРН).

У цій роботі вміщуються економічні розрахунки й моделі розвитку для 50-літнього періоду (1975 - 2025 р.м.).

Авторами цієї доповіді виділені два типи розвитку світу. При першому типі, передумовою якого є зберігання існуючих тенденцій світового розвитку - неминуча ціла серія регіональних катастроф, що відбудуться значно раніш, чим це припускали вчені групи Медоуза, і поступово захоплять усю планету. Відбудеться швидке вичерпання усіх відомих ресурсів, посилення розриву між "багатими" і "бідними" країнами. Якщо не припиниться ріст населення - різко загостриться проблема продовольства.

Перспектива чекання "меж росту" природно не може задовольнити людство. "Стратегія виживання" Месаровича і Пестеля полягає не в досягненні "стану глобального розвитку", як пропонували автори моделі "Мир-3", а в переході до "органічного росту" - другого типу розвитку світу, який припускає диференційований, керований розвиток різноманітних частин світової системи, в результаті чого досягається збалансований розвиток усього людства.

Ні одна з розглянутих робіт не дає позитивних висновків стосовно майбутнього людства, якщо не відбудуться корінні зміни у відношенні людей до природи та визначенні основних цінностей життя.

За найбільш обґрунтованими підрахунками Л.Брауна, К.Флейвіна та С.Постела, для стійкого розвитку цивілізації, населення Землі не повинно перевищувати 8млрд. чоловік, але навіть і в цьому випадку потрібні зміни характеру виробництва та стилю життя.

Для вирішення протиріччя в системі "людина – біосфера" потрібна нова ноосферна ідеологія, навіть ноосферна "революція". В основу взаємовідносин людини з природним середовищем повинні бути покладені нові принципи зберігаючого гуманізму, перехід до ноосферної економіки, екологізація виробничої діяльності та людської свідомості.

7.7. Стратегія й тактика виживання людства

 

Нині настав час серйозного переосмислення людством ставлення до природи, час об’єднання зусиль націй і народів у боротьбі за врятування біосфери планети, здійснення нових локальних, регіональних і міжнародних програм подальшого розвитку та виживання, які повинні базуватися на нових соціально-політичних засадах, екологічній основі, глибоких екологічних знаннях і підвищеній загальнолюдській екологічній свідомості.

Існування й благополуччя людини сьогодні залежить від того, чи вдасться нам піднести принципи довгострокового розвитку до рівня всесвітньої етики. Для цього слід докласти великих зусиль і підвищити готовність до співробітництва націй у таких сферах, як глобальна ліквідація бідності, активна підтримка миру в усьому світі, підвищення міжнародної безпеки, раціональне, бережливе використання глобальних загальних природних ресурсів, регулювання народонаселення, вирішення проблем енергетики (максимальне залучення альтернативних видів енергії, підвищення ефективності, надійності та безпечності існуючих), харчування, урбанізації, охорони флори та фауни.

Тягар цих турбот має лягти на всі країни. Ті з них, що розвиваються, перш за все повинні вирішувати демографічні проблеми, проблеми опустелювання, знищення лісів, фауни та флори, розвинені країни – суперурбанізації, перезабруднення довкілля промисловими й сільськогосподарськими відходами, особливо токсичними, понадвиробництва та понадспоживання, кислотних дощів і демілітаризації. Усі країни повинні брати участь у збереженні світу, виправленні економічної системи, яка посилює нерівність і збільшує кількість бідних і голодних.

Для майбутнього всього людства, наступні два десятиріччя будуть визначальними: або співдружність націй вирішить найголовніші екологічні проблеми, або почнеться незворотна деградація біосфери й поступова загибель цивілізації. Планета вже не витримує антропогенного тиску: подвоєння населення всього за кілька десятиріч та його концентрація, головним чином, у містах; п’яти-десятикратний приріст економічної активності менш, ніж за століття; некероване зростання різних перетворень у сільському господарстві, енергетичних і промислових системах; супермілітарізація суспільства та накопичення величезної кількості глобально небезпечної ядерної та хімічної зброї. Нові технології та потенційно необмежений доступ до інформації відкривають нові величезні перспективи позитивного й негативного перетворення довкілля.

Кожна область змін людської діяльності має свої складні та важливі завдання, але головна проблема витікає із їх системного характеру. Через це довкілля та розвиток, які ще донедавна вважали ізольованими одне від одного, виявилися тісно пов’язаними. Зв’язуються також окремі галузі знань, організації, відомства, країни. Взаємопов’язаний, комплексний характер нових завдань і екологічних проблем вступив у протиріччя з характером дій існуючих національних відомств у межах кожної країни та транснаціональних компаній і корпорацій світу. Ці відомства, як правило, є незалежними, відокремленими і виконують порівняно вузькі завдання, приймаючи рішення за закритими дверима. Існує роз’єднаність відомств, що керують економікою, і відомств, які відповідають за охорону природи.

Новий підхід потребує докорінної зміни ставлення урядів, відомств, корпорацій і приватних осіб до навколишнього середовища, подальшого розвитку й міжнародного співробітництва. Такий підхід може реалізуватися двома шляхами. Перший – коли головна увага буде зосереджена на екологічних наслідках, другий – на причинах.

На першому шляху останнім часом уже досягнуто певних успіхів: у багатьох відомствах з’явилися нові установи, які почали займатися охороною довкілля та раціональним використанням ресурсів (укомплектовані, переважно, науковим персоналом). Розгорнуто екологічний моніторинг, спеціальні екологічні дослідження, поліпшується інформування в межах окремих країн і в міжнародному масштабі, вдосконалено екологічне законодавство, яке сприяло розробці нових, екологічно нешкідливих і менш ресурсоємних технологій.

Більшість відомств і організацій раніше головну увагу приділяли винятково наслідкам екологічних порушень. Нині настав час проаналізувати перш за все причини негативних ситуацій і почати їх усунення.

Головні галузеві відомства й міністерства відіграють основну роль у прийнятті рішень на національному рівні. Саме вони визначають форму, характер і розподіл впливу економічної діяльності на стан ресурсів і екологічну ситуацію, своєю політикою та бюджетами формують розширення чи деградацію ресурсно-екологічного потенціалу й можливості планети забезпечити ріст чисельності населення та екологічний прогрес. Але, на жаль, у коло інтересів більшості згаданих відомств не входять збереження ресурсно-екологічного потенціалу, від якого залежить позитивне вирішення завдань гармонізації, взаємовідносин нашого суспільства з довкіллям. Крім того, вони ще не мають повноважень для виконання цих завдань. Природоохоронні завдання й забезпечення стійкого розвитку повинні бути невід’ємною частиною діяльності усіх урядових відомств, міжнародних і великих приватних організацій. Вони мусять відповідати за те, щоб їх політика, програми й бюджети заохочували та підтримували діяльність, яка була б екологічно безпечною та економічно сталою нині та в майбутньому. У наш час традиційні кордони між країнами, націями з екологічної точки зору стають прозорими, проникними, а діяльність, яка колись вважалася винятково “внутрішньою справою”, сьогодні зумовлює екологічну ситуацію, розвиток і виживання інших країн. І навпаки, наслідки економічної, валютної, соціальної, торгової політики одних країн істотно впливають на інші. Тому необхідно зміцнити міжнародно-правову основу для забезпечення стійкого розвитку. Потрібна нова система міжнародних відносин, яка могла б заборонити одній чи кільком державам підривати екологічні основи існування й розвитку інших держав. Тепер зрозуміло, що при обранні напрямів майбутньої діяльності, яка має на меті стійкий розвиток і нормалізацію екологічної ситуації, економічні аспекти повинні обов’язково розглядатися одночасно з економічними, торговими, енергетичними, сільськогосподарськими, промисловими, військовими, культурно-освітніми та соціально-політичними в рамках одних і тих же підходів і в тих самих національних і міжнародних установах. Це – головне організаційне завдання на найближчі роки.

Людство сьогодні завдяки своїй чисельності, розумовому потенціалу, активності вже може радикально змінити системи, що складалися на планеті тисячоліттями й мільйонами років. Темпи змін настільки великі, що за ними не встигають науково-технічні знання й наші особисті можливості оцінювати та осмислювати екологічну ситуацію. Просте пристосування до цієї ситуації є хибним шляхом. Сьогоднішнє покоління має активно діяти вже зараз, на національному й міжнародному рівнях, щоб у майбутніх поколінь ще залишалася можливість вибору.

 

8.Таблиця 1 - Відповіді на запитання тестів

№ п/п	№ модуля	№ теста	Вірні відповіді (№ п/п)
			1, 2,3
			1, 3, 5
			1, 4
			1, 2,3
			1, 2,3, 4
			2, 5
			2,3, 4
			1, 2,3, 4, 5
			1, 5
			1, 4
			3, 5
			1, 2,3, 4, 5
			1, 4, 5
			1, 3, 4
			1 3
			1, 2,3, 4,
			1, 2,3, 4, 5

Подовження таблиці 1 - Вірні відповіді на запитання тестів

№ п/п	№ модуля	№ теста	Вірні відповіді (№ п/п)
	Модуль1
			1, 2, 3
			Усі вірні
	Модуль 2		1, 2, 3
			1, 2, 3
			2, 4
			1, 2, 3
			Усі вірні
			1, 2, 3
			3, 4, 5
			3, 4, 5
	Модуль 3		Усі вірні
			Усі вірні
			Усі вірні
			Усі вірні
			1,3,4
			2,5
			2,4
			Усі вірні
			Усі вірні
			1,2,4,5
			1,2,5
			2,3,5
			1,2,5
			1,2,5
			1,2,3,5
			1,2,3,4
			2,5
			1,4,5
			3,4
			Усі вірні
			1,2,3
			1,2,4
			2,3,5
			1,2,3,5
			1,2,4,5
			1,2,3,4
			1,2
			1,3,5

 

9. Література

 

1. Акимова Т.А.. Хаскин В.В. Экология. Учебник. – М.: ЮНИТИ, 1998.

2. Бачинський В.А. Соціоекологія: теоретичні і прикладні аспекти. – К.: Наукова думка, 1991

3. Білявський Г.О., Падун М.М., Фурдуй Р.С. Основи загальної екології. - К.: “Либідь”, 1995 р. – 368 с.

4. Булли В.А., Файвишенко Л.В. Экономика природопользования. Курс лекций – Донецк: ДИЭХП, 2000.

5.Батлук В.А.Основы экологии и охрана природной среды. — Львов, Афиша, 2001

6. Встреча на высшем уровне «Планета Земля». Повестка дня на 21 век. Документы конференции в Рио-де-Жанейро. – Женева, 1993.

7.Гирусов Э.В., Бобылев С.Н.., Новоселов А.Л., Чепурных Н.В. Экология и экономика природопользования.- Г.: ЮНИТИ, 2000

8.Дудник О. Природопользование: эколого - экономические основы. - Полтава: Астрея,1994

9.Злобін Ю. А. Основи екології. - К.:“Лібра”, 1998 р.-248с.

10. Кейсевич Л.В. и др. Биосфера и цивилизация. – К.: Наукова думка, 1992.

11. Мамонтов Н.Ф. Экология и прогресс (о кризисе цивилизации). – К.: Наукова думка, 1994.

12.Моисеев Н.И. Экология человека глазами математика.-М.:

«Молодаягвардия», 1988.

13.МедоузД.Х. и др. Пределы роста.- М.: Изд-во МГУ, 1991

14. Новиков Ю.В. Экология, окружающая среда и человек. – М.: Гранд, 1998.

15. Одум Ю. Экология в 2-х томах. - М.: Мысль, 1986.

16. Окружающая среда и развитие. Конференция ООН. Бразилия, 1992. Национальный доклад Украины. – К., 1992.

17. Погребняк В.Г. Основы экологии. – Донецк.: ДонГУЕТ, 2001

18. Погребняк В.Г., Ярошева О.І., Погребняк Л.О. Основи екології. – Донецьк:

ДонДУЕТ, 2001р. – 211с.

19. Петров К.М. Общая экология. Учебник для ВУЗов. – С.-Пб.: Химия, 1998.

20. Реймерс Н.Ф. Экология. Теория, законы, правила, принципы и гипотезы. – М.: Россия молодая, 1994.

21. Радионова И.А. Глобальные проблемы человечества. – М.: Аспект Прес, 1995.

22. Салтовский О.И. Основы социальной экологии. – К.: «МАУП», 1997.

23. Сытник К.М., Брайон А.В. и др. Словарь-справочник по экологии. – К.: Наукова думка, 1994.

24. Хачатуров Т.С. Экономика природопользования. – М.: МГУ, 1990 25.Ярошева О.І. Социально-экономические проблемы

экологии.– Донецк.: ДонГУЕТ, 2003.