В медичній науці та психіатричній практиці давно відомі нав’язливі стани, серед яких фобії (страхи) найбільш розповсюджені і являють собою непереборний стан психоемоційного напруження.
Фобії – це одне з конкретних проявів стресу, а стрес невід’ємний елемент адаптаційних механізмів. У свою чергу адаптація до мінливих умов середовища, що загрожують нормальній життєдіяльності, є фундаментальною властивістю живої матерії, запорукою еволюційного удосконалення будь-яких біосистем.
Стрес (напруга) – сукупність захисних фізіологічних реакцій, які віддзеркалюють дію зовнішніх факторів (стресорів). Види стресорів: уявні й реальні.
Причини стресів: необхідність робити те, що не хочеться, брак часу; хтось підганяє, не дає зосередитись, внутрішнє хворобливе напруження, сонливість, куріння, алкоголізм, сімейні чи виробничі конфлікти, незадоволення життям, борги, комплекс неповноцінності, брак відчуття поваги до себе.
Прикмети стресового напруження: неможливість зосередитися, часті помилки в роботі, постійне почуття втоми; дуже швидка мова, біль голови, спини, шлунку; підвищена збудливість, втрата почуття гумору; постійне відчуття недоїдання.
Види реакції (поведінки): активні – «боротьба» або «втеча» і пасивний – «замирання».
Силу стресу і поведінкову реакцію визначає можливість контролю ситуації. Якщо контроль обмежений (суперечлива ситуація) або втрачений (негативна ситуація), стан людини відрізняється високим рівнем страху, тривожності, безпорадності й депресії.
Стрес, являючись корисним і необхідним мотивом і механізмом адаптації, має свої оптимальності, за межами яких він переходе у свою протилежність, стаючи шкідливим і навіть смертельно небезпечним для життя. Надмірний емоційний стрес, незалежно від емоційного забарвлення однаково несприятливий.
Стадії розвитку стресорної реакції:
І стадія тривоги – усвідомлення ситуації й мобілізація всіх ресурсів організму для її подолання;
ІІ стадія резистентності (стійкості), тобто адаптації до умов критичної ситуації;
ІІІ стадія виснаження – декомпенсація, тобто перехід адаптаційних механізмів у патологічні (хвороба).
Фази відповідної реакції людей після лиха:
1. «Героїчна» фаза протікає під час лиха й одразу після нього. В цей період емоції людей сильні й цілеспрямовані. Люди намагаються діяти, щоб рятувати себе й інших. Найбільше проявляють себе в цей час рятівники, сімейні групи, сусіди.
2. Фаза «медового місяця» триває від тижня до 6 місяців після лиха. У тих, хто вижив, відмічається прагнення розділити з іншими небезпеку, досвід катастрофи і жити, не дивлячись на втрати близьких і власності. Вони очікують вирішення їхніх проблем і значної допомоги від уряду та офіційних організацій. Основну роботу в цей час проводять створені під час лиха громадські групи.
3. Фаза «позбавлення від ілюзій» триває від 2 місяців до 1 року і більше. За цей час, якщо обіцяна допомога не буде надана, у потерпілих виникає почуття зневіри, біль гіркоти, гнів і обурення. Громадські зв’язки в групах послаблюються. Потерпілі зосереджуються, в основному, на відновленні свого особистого життя й вирішенні своїх проблем.
4. Фаза «відновлення» починається з моменту усвідомлення самостійного вирішення своїх проблем і відповідальності за це. Ця фаза може тривати декілька років.
Під час лиха у 50-75% населення відмічається паніка, а у 12-15% – істерика. Реакція: сильне збудження; здійснення неадекватних дій; загальмованість, стан пригніченості; повна апатія до подій. І лише до 15% людей діють у складній ситуації рішуче і вірно. У 1/3 людей, що перенесли лихо відмічається стрес, у 2/3 – стрес і невелика депресія, у 1% – сильні психічні порушення. «Синдром лиха» відмічається майже у 75% потерпілих у фазі впливу. Він характеризується відсутністю емоцій, пригніченою діяльністю, автоматичною поведінкою, патологічним проявом страху у людини.
ІІІ Вольові процеси
ВОЛЯ – це здатність людини управляти своїми діями й вчинками. Вона виражається у високому самовладанні в небезпечних ситуаціях, умінні подолати перешкоди, які виникли на шляху досягнення мети, здатності підкоряти свої бажання вимогам обов’язку, вмінні долати почуття невпевненості, сумнівів і страху.
Щоб виховати волю, слід завжди виконувати прийняте рішення навіть у дрібницях, бути послідовним і вимогливим до себе, критично оцінювати свої дії й вчинки, не чинити імпульсивних дій, переборювати такі недоліки, як невпевненість, запальність, недисциплінованість, нерішучість, легковажність, недбалість, боягузтво.
Мотив – це відповідь на запитання, чому людина хоче досягти поставленої мети. Мета досягається через боротьбу мотивів, яка завершується рішенням, а потім відповідною дією. Вольовими якостями є дисциплінованість, самовладання, рішучість, наполегливість, ін.
Дисциплінованість – підкорення своїх дій вимогам громадського обов’язку, сумлінне виконання своїх обов’язків. Це якість, що забезпечує моральну спрямованість поведінки, що виявляється в здатності виконувати всі вимоги моралі й правил співіснування, це готовність докласти всіх зусиль та енергії для своєчасного, точного, бездоганного виконання поставленого завдання; це завершення розпочатих справ, виховання навичок належної поведінки; уміння спланувати свої дії, організовано діяти за прийнятим планом.
Самовладання – вміння за будь-яких умов управляти своєю розумовою діяльністю, почуттями й вчинками. Це основа сміливості, подолання страху в критичній ситуації.
Рішучість – здатність швидко оцінювати ситуацію, приймати рішення і без вагань виконувати їх.
Наполегливість – здатність довго й цілеспрямовано втілювати в життя прийняте рішення.
Терпіння – активне й цілеспрямоване подолання труднощів. Від наполегливості слід відрізняти впертість.
Упертість – це необґрунтована настирливість, коли при виконанні вольової дії людина не зважає на думку інших людей, на нові обставини, які вимагають нових рішень. Волю можна розвивати й виховувати.
МОРАЛЬНА СВІДОМІСТЬ – стрижнева складова формування моральної вихованості людини, яка визначається як відображення у свідомості людини принципів, норм поведінки, що регулюють ставлення людей один до одного й до суспільства.
Моральні знання – основа розвитку моральної свідомості людини, основний її компонент, це засвоєння й формування певного ставлення особистості до моральних явищ, до самої себе. Моральна оцінка й самооцінка – складові моральної свідомості.
Моральні ідеали – специфічне відображення дійсності у вигляді задач, цілей, уявлень про майбутнє. Це ідеальна модель бажаного, критерій оцінки сучасного щодо майбутнього. Ідеал – це не тільки об’єктивна етична категорія, але й емоційно забарвлений, внутрішньо сприйнятий особистістю образ, який стає регулятором її власної поведінки та критерієм поведінки інших людей; наявність позитивних моральних ідеалів. Це одна з необхідних умов виховного процесу. Морально свідома людина – самостійна людина, якій притаманна: незалежність, творча ініціатива, критичність, трудова активність, ентузіазм, вимогливість до себе.
Рівень сформованості вимогливості – це критерій дієвості критичного ставлення до себе; наявність потреб і мотивів вимогливого ставлення до себе без зовнішнього контролю.
