Тема 10. Органнізаційна структура соціологічної роботи в Україні і проведенні соціологічних досліджень

10.1 Органнізаційна структура соціологічної роботи в Україні Організаційну структуру соціології в Україні репрезентовано різними соціологічними установами, які здійснюють теоретичні та прикладні дослідження соціологічних проблем, готують фахівців тощо. З них треба назвати передовсім такі:

– установи Академії Наук України, що здійснюють розробку загальних теоретико-методичних і галузевих соціологічних проблем;

– центри вивчення громадської думки, які утворені на громадських засадах у деяких містах України і вивчають рейтинг політичних діячів, сприйняття трудящими політики уряду, політичну активність, розвиток неформальних рухів тощо. Результати роботи цих центрів використовуються в процесі прийняття рішень на різних рівнях управління суспільними процесами;

– установи при різних державних організаціях, міністерствах і відомствах, які ведуть соціологічні дослідження за завданнями цих організацій, розробляють теоретико-методологічні проблеми державно-політичної та відомчої роботи;

– соціологічні кафедри та лабораторії вузів, що готують спеціалістів, розробляють теоретико-методологічні проблеми, виконують замовлення підприємств і організацій на проведення прикладних досліджень;

– соціологічні служби підприємств та інших соціальних організацій, що займаються прикладними дослідженнями соціологічних проблем, розробкою і впровадженням соціальних, технологій, соціальних програм тощо.

Координує соціологічну роботу України соціологічна асоціація (САУ). Вона функціонує як наукова та громадська організація при секції суспільних наук Президії НАНУ і об'єднує соціологів-фахівців, що ведуть науково-практичну, дослідницьку, пропагандистську й педагогічну діяльність. Членство в ній може бути колективним та індивідуальним.

10.2 Призначення соціологічної асоціації, її структура і завдання. Соціологічна асоціація України – добровільна, наукова, громадська організація, що об'єднує громадян і трудові колективи України, які працюють у галузі соціології. Асоціація тісно співпрацює з Національною Академією Наук України, вузами України, їхніми соціологічними підрозділами та Іншими соціологічними закладами й організаціями.

Головною метою Асоціації є сприяння підвищенню професійного рівня та практичної цінності соціологічних досліджень та розробок, захист законних інтересів соціологів України. Асоціація виступає за гласність результатів соціологічних досліджень і даних соціальної статистики. Доступність для громадян результатів соціологічних досліджень – неодмінна умова сприяння демократичному розвиткові держави України.

Завданнями Асоціації є сприяння:

– розвиткові соціології, її теоретичного змісту, методологічної та методичної обладнаності, підвищенню ефективності досліджень, обгрунтованості та соціальної дієвості рекомендацій;

– вирізненню пріоритетних проблем соціального розвитку України та її регіонів;

– ефективному використанню результатів соціологічних досліджень у практиці законотворення, соціального управління та самоврядування;

– формуванню та результативному функціонуванню служб соціального розвитку на підприємствах (об'єднаннях), в організаціях та галузях народного господарства, областях, містах, районах;

– соціологічній освіті управлінських кадрів, підготовці соціологів у вузах України, розвитку різних форм підвищення кваліфікації соціологів, у тому числі стажування, аспірантури і докторантури;

– розвиткові соціологічного вивчення громадської думки, процесів її формування та зміни;

– розвиткові та вдосконаленню соціальної та демографічної статистики України;

– розвиткові наукових зв'язків та співпраці соціологів України з зарубіжними вченими, у тому числі української діаспори, міжнародними та міжрегіональними соціологічними організаціями;

– соціологічному консультуванню та експертному обслуговуванню державних, кооперативних та інших організацій і закладів, підприємств, об'єднань згідно з їхніми запитами.

10.3 Поняття соціологічного дослідження, його завдання Соціологічне дослідження – це система логічно послідовних методологічних, методичних та організаційно-технічних процедур Метою її є глибоке вивчення, аналіз і систематизація соціальних фактів, виявлення зв'язків, залежностей між соціальними явищами і процесами, прийняття на основі зібраної інформації рішень, розроб ка заходів щодо управління об'єктом, котрий досліджується, його прогресивним розвитком.

Соціологічні дослідження проводять з метою вирішення таких, як правило,завдань: опис певної соціальної реальності; пояснення суперечностей чи особливостей функціонування окремих спеціальних спільнот чи процесів (соціальних конфліктів безробіття, напруженості відносин у трудовому колективі тощо); прогнозування тенденцій розвитку (зміни у ставленні до праці. у виробничих стосунках, динаміка безробіття тощо); практичне перетворення соціальної реальності (запровадження соціальних технологій, проектів, планів та ін.).

Одиницями вивчення при цьому стають люди, речі, тексти, властивості яких потрібно зафіксувати, обчислити й проаналізувати.

Інструментом виявлення стійких якостей є закон великих чисел, який застосовується в усіх статистичних розрахунках. Він гласить, що сукупна дія великої кількості випадкових фактів (причин, умов) приводить до результату, що майже не залежить від випадку.

10.4 Поняття процедури, методології методики і техніки соц дослідження Методологією називають систему принципів, визначених діалектичним підходом до об'єкта, що вивчається. А діалектика передбачає розгляд якостей і характеристик об'єкта в їх різноманітних зв'язках і відносинах з іншими об'єктами, у розвитку та змінах. Принципи методології реалізуються за допомогою конкретних методик соціологічних досліджень.

Методика – сукупність технічних заходів, зв'язаних з методом дослідження, у тім числі окремі операції, їхня послідовність і взаємозв'язок.

Техніка соціологічного дослідження – це сукупність спеціальних прийомів для ефективного використання певного методу.

Скажімо, проводячи опитування на вулиці, можна задавати запитання в усній формі, а можна користуватися карткою, на якій їх написано. Під час збирання інформації багато залежить від делікатності дослідника, його вміння контактувати з людьми, його винахідливості, кмітливості, фантазії, вдумливості, творчої інтуїції тощо.

10.5 Соц методи і способи дослідження Н.Смелзеруважає, що соціологічний метод – це правила та способи, за допомогою яких установлюється зв'язок між фактами, гіпотезами та теоріями, а І.Поповатрактує соціологічний метод, як сукупність способів збирання, обробки й аналізу соціологічної інформації.

Залежно від загальної спрямованості соціологічні дослідження умовно поділяють на емпіричні (їх також називають конкретними, прикладними) і теоретичні. Соціологи підприємства, вирішуючи конкретні завдання його розвитку, проводять емпіричні дослідження, мета яких – встановлення та узагальнення фактів через пряму чи опосередковану реєстрацію подій, характерних для досліджуваних соціальних явищ, процесів, з використанням спеціальних соціологічних методів та методик. Наукові працівники у своїх теоретичних дослідженнях виявляють і аналізують загальні соціальні закономірності, тенденції розвитку процесів у різних сферах соціальної діяльності, вирішують методологічні проблеми.

10.6 Види соц дослідження, їх призначення З алежно від наявності інформації з досліджуваної проблеми та цільової установки дослідження визначають його тип. Є три типи соціологічних досліджень: розвідувальні (пошукові), описові та іналітично-експериментальні.

Розвідувальні (пошукові) дослідження проводяться як попередній етап глибоких і масштабних досліджень, коли немає чіткого уявлення про проблему та об'єкт дослідження, а дослідники не в змозі висунути жодних наукових гіпотез. Мета його – отримати додаткову інформацію, уточнити формулювання проблеми, завдань. гіпотез на прикладі обстеження невеликої сукупності об'єктів.

Описові дослідження складніші, їх проводять тоді, коли проблему сформульовано, об'єкт відомий, а дослідник має описову гіпотезу щодо структурно-функціональних зв'язків та кваліфікаційних характеристик соціального об'єкта. Мета такого дослідження полягає в отриманні емпіричних відомостей, які б давали відносно цілісне уявлення про досліджуване явище, його структурні елементи і за допомогою яких можна було б перевірити описову гіпотезу, а в разі її підтвердження зробити повний кількісний і якісний опис об'єкта.

Аналітично-експернментальне дослідження – найбільш глибокий і складний вид соціологічного аналізу, який має на меті не тільки описати складові явища, що досліджується, а й з'ясувати причини, що зумовили його виникнення. Таке дослідження потребує старанно розробленої програми та чималого часу.

10.7 Етапи організації соц дослідження Завершення розробки плану дослідження є формальною підставою для початку робіт безпосередньо на об'єкті дослідження, тобто початку другого етапу дослідження – підготовчо-організаційного.

Успіх соціологічного дослідження значною мірою залежить від правильного добору, своєчасної підготовки та навчання його виконавців. У зв'язку з цим особливе місце в організації робіт другого етапу дослідження відводиться пояснювальній роботі, яка передбачає інструктування всіх учасників дослідження, видання відповідних розпоряджень та наказів, використання з цією метою засобів масової інформації та пропаганди, читання лекцій, організацію бесід на робочих місцях. На цьому етапі проводиться дослідження для перевірки надійності інструменту, коригується інструмент, виробляються остаточні його варіанти.

На третьому етапі здійснюють роботи згідно з розробленою програмою соціологічного дослідження з використанням відібраних соціологічних методів (аналіз документів, опитування, спостереження тощо), збирають конкретну інформацію і заповнюють підготовлені раніше таблиці.

На четвертому етапі матеріали емпіричного соціологічного дослідження обробляються, як правило, на ЕОМ з використанням різних методів економічної математики, статистики з метою визначення та кількісної оцінки ролі різних чинників у досліджу вальних процесах.

Нарешті, на основі одержаної кількісної інформації про розвиток соціальних явищ, процесів проводиться змістовний аналіз даних, робляться узагальнення, висновки, вивчаються виявлені тенденції, і, якщо це потрібно, виробляються рекомендації щодо їхкоригування. Завершується цей етап складанням звіту про виконане дослідження з викладенням його результатів, висновків, рекомендацій

10.8 Програма соц дослідження, її структура Вихідні завдання дослідження, які багато в чому визначають його успіх, наукову і практичну значущість, вирішуються на першому – підготовчо-організаційному етапі розробки програми.

Програма – це документ, що в ньому всебічно обґрунтовуються методологічні підходи й методичні заходи соціологічного дослідження. Вона містить дві частини – методологічну й методичну (процедурну). Першу присвячено предмету дослідження, другу – його методам.

Розробка методологічної частини програми включає формулювання й обгрунтування проблеми, визначення об'єкта, предмета і мети, постановку завдань дослідження, логічний аналіз основних понять, попередній системний аналіз об'єкта і формулювання гіпотез дослідження. Під час розробки методичної частини визначають досліджувану сукупність, обґрунтовують системи вибірки одиниць обстеження, визначають основні процедури збирання й аналізу вихідних даних

10.9 Поняття проблеми. Значення її правильного формулювання і обгрунтування в організації соц дослідження Проблема у перекладі з грецької означає «перешкода».

Проблема у найпростішому її розумінні – це питання, на яке треба відповісти, але знань для відповіді бракує. Для цього і проводяться дослідження. Проблема тим відрізняється від завдання, що для розв'язання останнього знання є, слід їх тільки використати, щоб відповісти на поставлене питання. Але якщо висувається проблема, то знання потрібно знайти, здобути чи то між фактами, чи між фактами і способами пояснення.

Уважають, що в основі проблеми лежать якісь суперечності чи то між фактами, чи між фактами і способами пояснення, чи між потребами та можливостями їх задоволення.

Проблеми різняться за своїми масштабами. Якісь торкаються інтересів лише окремого колективу, інші – цілого регіону, а ще інші – суспільства загалом.

Проблемна ситуація – це усвідомлення суперечності в розвитку соціального процесу, необхідності здійснення певних теоретичних чи практичних дій. Наприклад, на підприємстві створено всі умови для ефективної трудової діяльності, а виробничі завдання постійно не виконуються, допускається брак, порушується трудова дисципліна тощо, і адміністрація не знає, які заходи потрібно запровадити для виправлення ситуації.

З метою збирання інформації для розробки дійових методів розв'язання ситуації, що склалася, і проводиться соціологічне дослідження.

Програма дослідження має чітко визначити усі суперечності, тобто сформулювати проблему, на вирішення якої орієнтується дослідження. Проблема більш-менш точно відображає суперечності, для розв'язання яких треба прийняти відповідні управлінські рішення. Зміст цих рішень і допомагає визначити соціологічне дослідження.

10.10 Мета і завдання соц дослідження Дослідження – це очікуваний кінцевий результат, що визначає загальну спрямованість дослідження. Загальна мета соціологічного дослідження – отримання інформації для вироблення рекомендацій, підготовки і прийняття управлінських рішень, здатних підвищити життєздатніість соціальної організації (змінити стиль поведінки її членів, сприяти подоланню соціальної апатії, оптимізувати виробничу адаптацію молоді тощо).

Отже, соціологічне дослідження орієнтоване на виявлення резервів посилення дієвості робіт з управління соціально-економічними процесами у сфері трудової діяльності людини.

Мета дослідження розкривається в його завданнях. Завдання – це запитання, на які мають бути отримані відповіді, щоб реалізувати мету дослідження. Інакше кажучи, завдання – це шляхи досягнення мети. Так, для досягнення мети дослідження дисципліни праці необхідно вивчити такі конкретні питання: рівень дисципліни праці та мотиви її порушення; соціальний портрет порушників дисципліни; громадську думку працівників про ефективність методів, що використовуються для зміцнення дисципліни праці, тощо; кореляцію освіти з дисципліною праці тощо.

10.11 Роль гіпотез в організації соц дослідження, їх види Роль гіпотези в соціологічному дослідженні надзвичайно велика. По-перше, вона акумулює досвід науки, суспільної практики, самого дослідника, у тім числі його інтуїцію, по-друге – конкретизує мету дослідження, є головним методичним інструментом, що організує весь процес дослідження, підпорядковуючи його внутрішній логіці. На її перевірку спрямоване все дослідження, в результаті чого гіпотеза або підтверджується і стає положенням, істинність якого вже доведено, або спростовується. Гіпотеза перевіряється фактами, виявленими у ході дослідження. При цьому невідповідність висунутої гіпотези фактам – це також науковий результат, який може мати не менше значення, ніж установлення відповідності.

Робочі гіпотези можна класифікувати за різними ознаками. За функціональним змістом припущень щодо досліджуваного об'єкта гіпотези поділяють на описові, пояснювальні та прогнозні.

Описові гіпотези – це припущення щодо сутнісних якостей об'єктів (класифікаційні), характеру зв'язків між окремими елементами досліджуваного об'єкта (структурні), ступеня щільності зв'язків (функціональні).

Пояснювальні гіпотези – це припущення щодо причинно-наслідкових залежностей у соціальних процесах та явищах, котрі вивчаються.

Прогнозні гіпотези – це гіпотези, які містять не тільки припущення відносно фактичного стану предмета і опису причин такого стану, а й припущення які розкривають тенденції та закономірності розвитку цього об'єкта.

За мірою опрацювання та обгрунтованості гіпотези поділяють на первинні та вторинні.

Первинні гіпотези формулюють до того, як зібрано емпіричні дані. Якщо ці дані спростовують попередні гіпотези, то замість них висувають вторинні гіпотези. Первинні гіпотези ще називають робочими. Глибоке дослідження, як правило, спирається на низку альтернативних гіпотез, що сприяє отриманню найбільш вагомих висновків.

За характером взаємозумовленості передбачень гіпотези поділяють на гіпотези-причини і гіпотези-наслідки.

Наприклад, гіпотеза-причина – праця втратила свою цінність, гіпотеза-наслідок – працівники ставляться до виконання своїх трудових обов'язків недостатньо відповідально.

10.12 Сутність і призначення процедури «логічного аналізу понять» Для того щоб перевірити робочі гіпотези, отримати достовірні результати соціологічного дослідження, слід знати, яку інформацію потрібно зібрати, чому саме цю, а не іншу, і в якій формі. Вирішенню цих питань сприяє проведення спеціальних дослідницьких операцій, що дають можливість порівняти вихідні теоретичні знання з об'єктивним станом реальності, соціальної практики.

Мається на увазі теоретична й емпірична інтерпретації вихідних понять, що дістала назву логічного аналізу предмета дослідження. Сутність цього аналізу полягає в структуру ванн і основних понять і всебічному поясненні їхнього змісту.

Оскільки предмет дослідження подається через певні абстрактні поняття, які є ніби символами досліджуваного явища, то і логічному аналізу (розчленуванню) піддається не саме явище, а поняття і категорії, що відтворюють його. Для того щоб описати предмет, визначити напрям подальшого його аналізу, слід дати чіткі визначення його категорій, використовуючи для цього узвичаєні наукові визначення, а також виходячи з логіки, наукової позиції та соціального досвіду самого дослідника. Таке трактування має логіко-пізнавальний характер і називається інтерпретацією.

10.13 Генеральна і вибіркова сукупності, порядок їх визначення Розробка методичної частини програми соціологічного дослідження включає вирішення питань методики і техніки дослідження, вибір найбільш прийнятних методів збирання, обробки й аналізу первинної інформації. У вирішенні цих питань вихідним є визначення генеральної та вибіркової сукупностей. Генеральна – це вся сукупність явищ, об'єктів (одиниць досліджуваного об'єкта), стосовно яких досліджується проблема.

Пізнати всю генеральну сукупність дуже важко. За великої кількості досліджуваних одиниць об'єкта таке вивчення потребуватиме великих матеріальних, фінансових витрат та затрат часу. Вирішити цю проблему допомагає знання того, що найбільш суітєві якості є спільними для однотипних соціальних явищ, і для того щоб з'ясувати ці явища, зовсім не обов'язково досліджувати всю генеральну сукупність. Достатньо обстежити частину сукупності і на підставі частини робити висновок про ціле. Ця частина називається вибірковою.

10.14 Соц документи, їх класифікація Документи в соціології – це друковані, рукописні та інші матеріали, створені для зберігання і передавання інформації, яка накопичується в результаті діяльності окремих людей, груп чи колективів. Це державні та урядові акти, промови політичних діячів, статистичні збірники і матеріали перепису, наукові публікації, періодична преса, листи представників усіх верств населення, художні твори, матеріали соціологічних досліджень, протоколи зборів і засідань, документи адміністрації та громадських організацій.

Від виду документа залежить те, для чого його можна використати і якими методами проаналізувати.

За статусом документи поділяють на офіційні та особисті. Офіційні документи створюються в державних установах, організаціях і різник комісіях (накази, постанови і заяви уряду, плани роботи і звіти виробничих колективів, громадсько-політичних організацій, протоколи зборів, різних комісій, списки премійованих, тих, що потребують житла, матеріальної допомоги тощо). Особисті документи, що стосуються окремої особи (анкети, службові характеристики, особові листки з обліку кадрів, дипломи, свідоцтва, судові вироки тощо).

За цільовим призначенням документи поділяють на спеціальні та побічні. С пеціальні документи – це анкети, тести, протоколи спостережень, записи самоспостережень, дані експериментів. Побічні документи: довідкові видання, літературно-художні твори, навчально-педагогічна та інша література, преса, радіо, телебачення.

За рівнем обробки інформації розрізняють документи первинні та вторинні. Первинні документи створюються на підставі безпосереднього вивчення соціального буття і є описом конкретних ситуацій, висвітленням діяльності окремих осіб, організацій (звіти з емпіричних соціологічних досліджень, протоколи зборів, щоденники тощо). Вторинні документи складають за первинними матеріалами, і вони мають більш узагальнений аналітичний характер, оскільки відбивають більш глибокі соціальні зв'язки.

За мотивацією створення розрізняють спровоковані і спонтанні документи. Прикладом спровокованих документів можуть бути відгуки на якусь критичну оцінку в пресі досвіду роботи певного трудового колективу, вирішення ним конкретної проблеми. Спонтанними документами є особисті документи, створені без особливого впливу якихось зовнішніх чинників (раціоналізаторські пропозиції, листи особистого характеру тощо).

За змістом документи класифікують на правові, історичні, економічні, технічні тощо.

За характером інформації, яка використовується, соціолог найчастіше має справу зі статистичними джерелами. Статистичну інформацію поділяють на оперативну і зведену.

Оперативна інформація включає відомчу статистику підприємств і установ: річні звіти, особові облікові картки працівників тощо. За звітами можна охарактеризувати динаміку основних соціальних процесів, наприклад руху робочої сили (вибуття працівників і прийом нових, перехід з однієї категорії до іншої, розподіл працівників за фахом, кваліфікацією стажем, статтю).

10.15 Методи аналізу соц документів Вивчення документа – це аналіз його змісту в контексті завдань дослідження. Тому складається схема аналізу та визначаються текстові індикатори ключових понять концепції дослідження. Методи аналізу документів можна поділити на дві основні групи: неформалізовані (традиційні) та формалізовані (якісні та кількісні).

Неформалізовані (традиційні) методи аналізу включають усе розмаїття розумових операцій, спрямованих на тлумачення тексту, інтерпретацію відомостей, що містяться в документах, виділення смислових блоків ідей, тверджень, що цікавлять дослідника. Неформалізований аналіз документів грунтується на загальних логічних міркуваннях, синтезі, порівнянні, визначенні, оцінці, осмисленні. Його можна поділити на зовнішній і внутрішній. Зовнішній аналіз — це перевірка істинності документа, аналіз його «історичного контексту» і обставин, що супроводжують його появу. З'ясувавши все це, дослідник приступає до внутрішнього аналізу – вивчає зміст документа, суть викладених у ньому матеріалів, логіку тексту, соціальні чинники, що зумовили його появу.

В основі формалізованого аналізу лежить квантифікація текстового матеріалу. Найбільш часто використовується процедура квантифікації, розроблена соціологами X.Лассуеллом і Б.Берельсоном, яка дістала назву «контент-аналіз» (від англ. — аналіз змісту).

10.16 Соц спостереження, його види Соціологічне спостереження – важливий метод збирання первинної соціологічної інформаії через цілеспрямоване, систематичне, безпосереднє сприйняття і пряму реєстрацію значущих фактів соціальної дійсності, найбільш важливих її подій.

Об”єктами спостереження в соціології є поведінка окремих індивідів, соц груп, умови їхньої діяльності.

Спостереження можна класифікувати залежно від місця спостерігача в процесі спостереження (невключене, включене).

Невключене – полягає у вивченні процесів дослідження зовні без втручання в їх перебіг. Включене – передбачає не тільки безпосередньо присутність, а й участь спостерігача в досліджуваній ситуації, контакт із тими, з ким ведеться спостереження.

Залежно від ступеня обізнаності групи:закрите, відкрите. Закрите – коли дослідник уходить у досліджувану групу, стає її повноправним членом і бере участь у виробничому процесі нарівні з ін членами групи, яким справжні цілі дослідника не відомі. Відкрите – полягає у відкритій участі у виробничому процесі дослідника та широкого повідомлення його професійних цілей.

Залежно від ступеня формалізації: вільне – характеризується браком жорстких приписів зовні (дослідник не обмежений програмою, не має чіткого плану, не встановлює наперед, які саме елементи досліджуваного процесу він буде фіксувати); стандартизоване – передбачає сувору регламентацію процедури, часу й вибраного об”єкта.

За принципом регулярності в часі: систематичні характеризується регулярністю проведення протягом певного періоду; епізодичні – це коли спонтанно, незаплановано досліджують явище, діяльність, соціальну ситуацію.

Залежно від кількості досліджуваних об”єктів: суцільні – дають повнішу інформацію, але їх проведення не завжди можливе й економічно обгрунтоване; часткове – обмежуються окремими об”єктами.

За місцем і способом організації: польові здійснюють над реальними соціальними групами в природних умовах їхньої життєдіяльності; лабораторні дослідження групи людй, які відбираються дослідником і ставляться в спеціально створені умови.

Залежно від наявності контролю: контрольовані здійснюють з метою збирання інформації для відтворення більш чіткої картини досліджуваної ситуації, перевірки певних гіпотез; неконтрольовані мають на меті вивчення реальних життєвих ситуацій, загальний опис певного процесу, явища, а також соціальної атмосфери, в якій вони відбуваються.

Особливим видом соціологічного дослідження є самоспостереження, коли соціолог користується не тільки даними спостереження за поведінкою індивідів, а і їхніми власними судженнями й оцінками цієї поведінки.

10.17 Експеримент, його види. Призначення До спостереження можна віднести експеримент – загальнонауковий метод здобуття певних знань про причинно-наслідкові відносини між явищами і процесами соціальної дійсності для перевірки гіпотез щодо цих зв”язків.

Соціальну експерименти за характером об”єкта і предмета дослідження поділяють на соціальні, економічні (господарські), правові, педагогічні, психологічні, естетичні тощо.

Соціальний експеримент спрямовано на перевірку причинно-наслідкових зв”язків між параметрами різних сфер, видів, аспектів діяльності з метою виявлення закономірностей, що зумовлюють діяльність соціального суб”єкта в цілому.

Соціальний експеримент в соціології – метод збирання інформації про характер і специфіку змін показників соціальної діяльності та поведінки під впливом заданих і керованих чинників. Його проводять з метою перевірки дієвості запроваджуваних форм соціальної діяльності, нових засобів управління розвитком соціальних процесів, реальності здійснення та ефективності запропонованих заходів, розроблених на основі теоретичних ідей та набутого досвіду стосовно конкретних соціальних умов.

10.18 Соц опитування, його різновиди Опитуання – найпоширеніший у соціології метод збирання первинної вербальної інформації, що грунтується на зверненні до окремого індивіда чи групи з питаннями, спрямованими на розкриття змісту досліджуваної пооблеми.

Респондент – учасник конкретного соціологічного дослідження що є джерелом усної чи письмової інформації.

Реципієнт – учасник конкретного соціологічного дослідження, що здобуває від респондента усну чи письмову інформацію.

За способом спілкування між реципієнтом та респондентом опитування буває: через пресу, коли анкети публікуються на сторінках журналів та гезат, а відповіді на запитання анкети пересилаються в редакцію; поштове, коли анкети і відповіді пересилаються поштою; роздаткове, коли анкети роздаються безпосередньо респондентам.

10.19 Запитання в анкетуванні, порядок їх формування і види Запитання в опитуванні – це висловлювання, розраховане на отримання інформації, яка б давала можливість операціоналізувати ознаки соціального явища, що вивчається.

За спрямованістю вирізняються запитання результативні (змістові), за допомогою яких дослідник збирає інформацію щодо наявності певних явищ та їх взаємозв'язків, і функціональні, за допомогою яких упорядковується сам процес опитування.

Виходячи з найбільш суттєвих ознак, розрізняють такі запитання:

а) за змістом: запитання про; про поведінку; про знання або поінформованість; про установки; про мотиви;

б) за виконуваними функціями: контактні запитання, що руйнують психологічний бар'єр між дослідником і респондентом, буферні запитання, які використовують для розмежування тематичних блоків і водночас для нейтралізації впливу одних відповідей на інші, запитання-фільтри, які використовуються для виявлення компетентних респондентів (перед тим, як розпочати розмову про ставлення респондента до системи преміювання, потрібно запитати, чи відома вона йому), запитання, що зміцнюють упевненість респондента у своїх силах; провокуючі запитання, що зумовлюють спонтанні відповіді, контрольні запитання, що призначені для перевірки вірогідності даних, уточнювальні;

в) за формою: відкриті (неструктурні) – без попередньо сформульованих відповідей, закриті (структурні) з попередньо сформульованими відповідями, напівзакриті– коли поряд із запропонованими відповідями передбачається місце і для вільних. Закриті запитання, у свою чергу, поділяють на дихотомічні, тобто такі, що на них є тільки дві відповіді, котрі виключають одна одну, альтернативні запитання, що містять перелік відповідей, з яких можна вибрати тільки одну.

10.20 Анкетування, структура анкети Анкетування – це письмове опитування з допомогою анкети. Його найчастіше використовують для збирання інформації про масові соціальні явища, вивчаючи, наприклад, мотиви плинності кадрів, ефективність певної форми організації праці, характер соціаль-но-психологічного клімату, задоволення працею, адаптованість молодих робітників та ілші проблеми трудових колективів.

Анкета – це впорядкований за змістом і формою набір запитань і висловлювань, спрямованих на розкриття змісту проблеми. Анкета має визначену структуру і складається, як правило, з трьох частин: вступної, основної і «паспортної».

У вступній частині анкети міститься звернення до респондента, в якому зазначається, хто, з якою метою проводить опитування, де і як будуть використовуватися його результати, підкреслюється важливість і значущість особистої участі кожного респондента в дослідженні, наводиться стисла інструкція щодо заповнення анкети, та рантується анонімність відповідей, зазначається, кому слід повернути заповнену анкету.

В основній частині анкети подаються запитання, розраховані на послідовне розкриття змісту досліджуваної проблеми.

«Паспортна» частина включає запитання, відповіді на які характеризують демографічний і соціальний стан респондента.

Наприкінці анкети респонденту пропонують висловити свою думку щодо теми опитування і висловлюють подяку за участь у дослідженні.

10.21 Вимоги до анкетера Анкетером може бути як професійний соціолог-дослідник, так і спеціально навчений та проінструктований працівник іншої професії (позаштатний соціолог). Бажано, щоб він не працював у тому структурному підрозділі, де проводиться опитування.

Основним завданням анкетера є збирання максимально надійної та достовірної інформації. Для цього він повинен спонукати респондентів висловлювати лише їхні особисті думки, перешкоджати спробам радитися, списувати, підказувати відповіді.

Анкетер не повинен квапити респондентів, але і не може дозволяти респондентам брати анкети додому, оскільки це може призвести до зниження якості заповнення їх.

10.22 Інтерв”ю, його види Інтерв'ю (від англ. зустріч, бесіда) – різновид опитування, що грунтується на безпосередній соціально-психологічній взаємодії дослідника і респондента згідно з поставленою метою.

Залежно від «ступеня свободи» співрозмовника інтерв'ю поділяють:

на вільне – бесіду, що триває кілька годин за загальною програмою, але без жорсткої деталізації. Інтерв'юер може задавати запитання, які вважає за необхідні, у будь-якому формулюванні та послідовності;

напівстандартизоване (фокусоване), в якому використовують так званий провідник інтерв'ю з переліком як обов'язкових, так і можливих запитань;

стандартизоване, яке проводять за детально розробленим планом, що конкретизує зміст, послідовність запитань і варіанти можливих відповідей. Відповіді суворо фіксуються. Вільне інтерв'ю характеризується великою гнучкістю, стандартизоване – забезпечує більшу порівнянність інформації та швидкість опрацювання її. Крім того, перевагою стандартизованого інтерв'ю є можливість залучити до його проведення осіб без спеціальної соціологічної підготовки. Соціологічні служби розробляють спеціальні опитувальні листки, користуючись якими працівник будь-якого виробничого підрозділу може зібрати необхідну інформацію.

Залежно від способу спілкування інтерв'юера й респондента інтерв'ю може бути особистим і телефонним.

Телефонне інтерв'ю застосовують тоді, коли треба швидко отримати інформацію. Воно, як правило, триває 5—10 хв. Недоліком телефонного інтерв'ю за наших конкретних умов є те, що опитати можна лише тих осіб, що мають телефон.

За частотою проведення інтерв'ю може бути одно- і багаторазовим (панельним). Панельне інтерв'ю передбачає збирання інформації від тих самих осіб за допомогою тих самих запитань кілька разів через певні проміжки часу з конкретною пізнавальною метою: перевірити зміну думок досліджуваних осіб щодо проблеми або виявити нові елементи в їхній свідомості та поведінці. Залежно від його тривалості інтерв'ю буває клінічним (глибоким, тривалим) та фокусованим (короткочасним).

10.23 Експертиза, її призначення Провідні українські соціологи (Ю.Саєнко та інші) трактують поняття соціальної експертизи значно ширше, а саме: як оцінювання позитивних і негативних соціальних наслідків розробки та здійснення програм і проектів (національного або регіонального масштабу), а також опрацювання механізмів мінімізації, пом'якшення й запобігання можливим негативним наслідкам цих програм і проектів. У такому тлумаченні соціальна експертиза розглядається не як один із методів соціологічного опитування, а як міждисциплінарний (інтегруючий) науковий підхід.

Метою такої соціальної експертизи є оцінка, аналіз і прогнозування соціальних процесів у суспільстві, у тім числі соціальних наслідків діяльності уряду, а також реалізації науково-технічних програм і проектів.

Об'єктом соціальної експертизи є будь-які програми! проекти, управлінські рішення та їх соціальні наслідки.

Як суб'єкти соціальної експертизи (експерти) виступають представники соціальних груп та інституцій, інтересів і умов життя котрих якось торкається ситуація

10.24 Ф-ції і способи добору експертів Оскільки експертна оцінка є думкою компетентної особи – експерта (групи експертів), то експерт має бути висококваліфікованим, авторитетним спеціалістом, знати мету і завдання дослідження, що проводиться, і мати такі якості, як принциповість, об'єктивність, здатність нетенденційно оцінювати досліджуваний об'єкт. Відомі такі способи добору експертів: за об'єктивними даними (посада, стаж наукової чи практичної роботи, освіта, професійна спрямованість, соціальна активність); експериментальний добір за допомогою тестів (перевірка ефективності діяльності в ролі експерта); самовизначення (звертання (до аудиторії з проханням висловитися з приводу певної проблеми); добір на підставі атестації.

10.25 Професійна атестація як різновид соц експертизи, її ф-ції Найпоширенішим різновидом соціальної експертизи є професійна атестація, яка має на меті збирання інформації щодо оцінки професійних і моральних якостей працівників, виявлення професійно безграмотних осіб. Професійна (функціональна) безграмотність – це брак необхідного мінімуму знань і навичок, неспроможність працівника виконувати свої професійні обов'язки внаслідок відсутності в нього потрібної кваліфікації.

Отже, крім інформаційної функції, професійна атестація може виконувати соціально-регулятивну. Можливості атестації за умов переходу до ринкової економіки, різних форм власності, розвитку демократії значно збільшуються, її результати можуть використовуватися для оцінки трудового внеску тих працівників, діяльність яких безпосередньо не зв'язана з кінцевими результатами, для конкурсного добору спеціалістів та керівників, для опрацювання складних управлінських рішень. Інакше кажучи, професійна атестація є обов'язковою складовою менеджменту.

10.26 Тестування, його призначення. Види тестів Об'єктом соціологічного дослідження є певна соціальна спільність – група, колектив. Відомості про неї можна отримати, вивчаючи також її соціально-психологічні якості. Для цього використовують методики, розроблені в психології, зокрема тестування.

Тест (від англ. test – випробування) – завдання стандартної форми словесного характеру чи у вигляді спеціального малюнка. Тестування – це експериментальний метод психодіагностики.

У тесті (крім набору завдань) мають бути такі компоненти:

1) стандартна інструкція щодо мети і правил виконання завдання;

2) ключ шкалування, що вказує, яку характеристику, вимірювану якісну особливість тестованого розкриває кожний із пунктів завдання;

3) ключ кодування, який визначає кількість балів за кожний варіант відповіді;

4) ключ інтерпретації одержаного індексу, що визначає норми, з якими порівнюється результат, показаний тестованим.

Тест має забезпечити об'єктивне порівняння між собою досліджуваних, тобто визначити, якою мірою вони відповідають установленим стандартам.

Перша вимога до тесту – його стандартизація, наявність взірця, норми.

Друга вимога полягає в тім, що кожний тест має забезпечувати всім особам, що досліджуються, однакові можливості для виявлення соціально-психологічних особливостей.

Третю вимогу зумовлено тим, що тести – разове випробування і не можна за результатами їх будувати прогнози щодо перспектив розвитку тестованого.

Тести класифікують за різними ознаками.

За цільовим призначенням їх поділяють на такі види: проективні, що дають змогу визначити наявність певних соціально-психологічних якостей у певної людини; оцінні, що забезпечують відносні виміри здатностей, рівня розвитку соціально-психологічних властивостей (пам'яті, мислення), що визначають успіх трудової діяльності; професійні, що виявляють ступінь готовності до певної діяльності, тобто рівень засвоєння знань і навичок, необхідних для якоїсь професійної діяльності.

За предметом дослідження розрізняють загальні особистіші тести, за допомогою яких фіксують певну цілісність психічних властивостей особи; спеціальні особистісні тести, призначені для діагностики тієї чи тієї риси, характеристики, властивості суб'єкта; групові, які забезпечують діагностику групових психологічних процесів – рівня згуртованості груп і колективів, особливостей групового соціально-психологічного клімату, міжособистісного сприйняття.

Особливості психологічного тесту визначаються предметом вивчення і специфікою техніки, шо використовується.

Особливістю тестової методики є багаторазовий контроль інформації відносно вимірюваної характеристик.

10.27 Процедура шкалування, порядок розробки шкал Шкала – це система індикаторів конкретно-емпіричного вияву соціальних ознак і кількісних індексів, за допомогою яких досягається перетворення цих ознак на числові показники. Надання кількі сної визначеності якісним ознакам, що вивчаються, називають шкалуванням. За допомогою шкалування якісно різнорідні соціальні ознаки приводять до порівнянних кількісних показників. Шкала при цьому виконує роль еталона. З її допомогою можна вимірювати будь-які явища.

у процесі шкалування спочатку виявляють зовнішні ознаки до сліджуваного явища (об'єкта), тобто ті властивостей характеристики, які підлягають спостереженню й вимірюванню.

Індикатор – (від лат. –покажчик) – доступна для спостереження й вимірювання характеристика об'єкта, що вивчається, або її стан, або зміна цього стану, або міра цієї зміни.

Комбінація кількох індикаторів утворює індекс (від лат. –показник) – специфічну явну конструкцію.

Шкалування в сукупності з індексацією утворюють процедуру, що називається в соціології квантифікацією.

Квантифікація – це кількісне вираження, вимір якісних ознак (наприклад, вимір у балах задоволення роботою, що виконується, задоволення населення політикою, що проводиться в країні, оцінка певних властивостей державного діяча).

Щоб побудувати шкалу вимірювання, спочатку знаходять діапазон судження, тобто визначають крайні значення вияву певної ознаки (максимум і мінімум), які називають встановленням його континууму (тривалості). ІІотім континуум розбивають на частини. Це процедура встановлення дрібності, чи градуювання шкали. Словесне формулювання здогадних (можливих) відповідей на запитання є лише точками на безперервній шкалі суджень.

10.28 Види шкал. Їхні перетворення Шкала – це система індикаторів конкретно-емпіричного вияву соціальних ознак і кількісних індексів, за допомогою яких досягається перетворення цих ознак на числові показники.

Залежно від форми шкали поділяють на вербальні (словесні), числові та графічні. У вербальних шкалах позиції шкали подані різни ми словесними твердженнями, у числових – балами. Графічні шкали являють собою пряму лінію, 9 – 15 см завдовжки, поділену на частини з позначками. Респондент має зробити позначку на шкалі відповідно до свого вибору.

Шкали бувають трьох-, п'яти- і семизначними.

Так, під час вивчення думки респондентів про певні сторони трудової ситуації та вимірювання інтенсивності прояву їх найбільшу точність забезпечує семизначна шкала.

Номінальна, або неупорядкована, або шкала класифікації назв. Вона містить перелік характеристик об'єкта чи явища, що ін коли взаємно виключають одна одну. За допомогою цих шкал ви мі рюють такі об'єктивні ознаки, як стать, національність, сімейний стан, вік, стаж роботи, кваліфікація, а також суб'єктивне ставленим респондентів до певних сторін соціального явища, процесу: мотики трудової поведінки, судження і твердження з різних питань, ціннісні орієнтації, інтереси, установки.

Рангова шкала, або шкала порядку, утворюється за допомогою кумуляції (додавання, накопичення) на підставі упорядкування шкали назв. 1 якщо номери, надані кожній ознаці, у шкалі назв використовуються лише як порядкові, тобто не мають кількісного значення, то в ранговій шкалі число, надане кожній характеристиці ознаки, відповідає місцю цієї характеристики в загальному порядку, встановленому відносно ознаки, що вивчається.

Інтервальна (метрична) шкала утворюється на основі рангової наданням певної кількості балів кожній позиції.

10.29 Призначення індексації. Види індексів Комбінація кількох індикаторів утворює індекс (від лат. –показник) – специфічну явну конструкцію. Індекс можна виразити за допомогою простої або зваженої середньої арифметичної значень кожного варіанта відповідей у шкалі чи з допомогою різниці між високими і низькими, позитивними й негативними виявами ознаки, наприклад, між задоволенням і незадоволенням працею.