Втома — це реакція всього організму на фізичну роботу, розвивається вона внаслідок комплексу змін. Втома є захисною реакцією організму від виснаження. Дуже інтенсивна робота призводить до швидкого виснаження запасів АТФ та КФ у м’язах, і людина не може витримувати навантаження на вказаному рівні. Крім «м’язового» компоненту відмови від виконання роботи існує й нейрогенний механізм: висока частота аферентної та еферентної імпульсації в моторних центрах знижує їх збудливість. При цьому знижується провідність у нейром’язових синапсах (не встигає ресинтезуватись медіатор). При субмаксимальному навантаженні віжбувається зміна рН саркоплазми за рахунок продуктів гліколізу. Якщо рН у м’язових волокнах знижується до 6,3—6,5, то активність ферментів гліколізу різко знижується. Падає АТФ-азна активність міозину і зменшується можливість виходу Са2+ з саркоплазматичної сітки. Все це призводить до зниження працездатності.
На розвиток втоми впливає гальмування в нервових центрах: гальмування припиняє роботу, перешкоджаючи розвитку хронічного виснаження і стимулюючи розвиток відновних процесів.
Для розвитку відновних процесів при фізичній праці має значення активний відпочинок, який полягає в тому, що під час перерви працюють інші групи м’язів, а не ті, що працювали досі.
Варіант 6
1. За тривалістю процеси пам»яті діляться на такі категорії:сенсорна(характерне короткочасне відображення слідів),короткочасна(процеси відображення які тривають кілька секунд або хвилин)і довготривала пам»ять(тривале можливо протягом усього життя,зберігання слідів).Крім того виділяють проміжну,або лабільну,пам»ять(перехід з короткотривалої в довготривалу пам»ять,що триває певний період без повторення).Вважають що із загального потоку свідомо сприйнятої інформації довготривала пам»ять повинна відбирати приблизно 1%.Якщо інформація що зберігається в короткочасній памяті не трансформується в довготривалу вона швидко «витирається».У довготривалій памяті інформація зберігається в доступному для зчитуванняі відтворення вигляді.
Розрізняють пам'ять механічну,логічну,образну.З точки зору модальності процесів памяті відповідно виділяють зорову,тактильну,рухову,нюхову та ін..
3. Слово будучи умовним подразником характеризується такими властивостями:а)воно є сигналом конкретних сигналівб)здатне до узагальнення різних конкретних,чутливих сигналів 1 сигнальної системи в)слово може відволікати від конкретної дійсності на цьому грунті формується абстрактне логічне мислення людини..
Слово як умовний подразник 2 сигнальної системи діє на людину своїм змістом,а не звуковою характеристикою.У тварин слово теж може служити умовним сигналом але діє воно своєю акустичною характеристикою а не змістом.
2. І.П. Павлов запропонував метод об'єктивного вивчення особливостей вищої нервової діяльності, які він назвав типами нервової системи. Кожний із чотирьох типів відповідає певному темпераменту за Гіппократом. В основу поділу на типи нервової системи покладено об'єктивне (тестоване) визначення наступних властивостей основних нервових процесів: сили процесів збудження і гальмування, їх урівноваженості та рухливості..Темперамент або тип нервової системи характеризує природжені властивості і особливості психічної діяльності індивіда(генотип).У структурі темпераменту можна виділити 3 головних компоненти – загальну активність індивіда,його рухові прояви,емоційність.Вивчаючи закономірності діяльності великого мозку Павлов переконався у можливості оцінювати індивідуальні особливості його функцій на підставі вчення про типи нерв.системи.В основу класифікації поклав такі основні принципи: силу,врівноваженість,рухомість нерв.процесів.Таким чином оцінюючи фізіологічні властивості нерв.системи Павлов виділив 4 типинерв.системи вищих тварин і людини:1)сильний,урівноважений,рухомий(«жвавий»)2)сильний урівноважений,інертний(«спокійний»)3) сильний,неурівноважений з переважанням процесів збудження над процесами гальмування і з рухомою нерв.системою(нестримний)4)слабкий.Класифікація темпераментів запропонована Гіппократом найближча до класифікації Павлова.При оцінці варіантів сильного типу треба враховувати що сильний урівноважений тип з рухомою нерв.системою відповідає сангвінічному темпераменту,сильний урівноважений тип з інертною нерв.системою- флегматичному,сильний неврівноважений-холеричному,слабкий тип-меланхолічному.
Сангвігік вирізняється жвавістю,енергійністю,працездатністю,життєрадістю,швидкою зміною станів,на зовнішні впливи реагую хоч і швидко,але не глибоко,добре пристосовується до життєвих умов
Холерик ще рухливі ший,дуже енергійний але його життєва енергія швидко вичерпується і почата справа рідко доводиться до кінця.Він легко переходить від стану сильного збудження до млявості,часто вступає в конфлікти з людьми.
Флегматик працездатні,повільні,холоднокровні.у них слабка активність що іноді межує з байдужістю.
Меланхолік характеризується загальною слабкістю,невпевненість у собі,нерішучість,відсутність ініціативи й активності,постійне задоволення.
В-3
1. Різновидності внутрішнього гальмування і його біологічне значення.
Гальмування відіграє надзвичайно важливу роль у функціонуванні ЦНС.Завдяки йому у нас існує уміння чекати,зберігати самовладання,диференціювати умовні сигнали.Гальмівні процеси поділені на два типи:зовнішні,або безумовні і внутрішні,або умовні. Внутрішнє гальмування є специфічним для кори великого мозку.Поділяють його на:згасаюче,диференціювальне,запізніле і умовне.Виникає воно в середині центральних нервових структур власне умовних рефлексів під впливом власних умовних подразників які діють в особливих умовах.Основною умовою для виникнення внутрішнього гальмування є те що за дією умовного подразника припиняється дія безумовного рефлексу.Відсутність безумовного рефлексу призводить до поступового ослаблення умовного рефлексу а згодом і його зникнення.Зниклий рефлекс через деякий час відновлюється сам. Згасаюче гальмування характеризується тим що умовний рефлекс не підтримується безумовним.Його біологічне значення-головний мозок звільняється від інформації яка втратила своє значення. Диференціювальне гальмування- при дії двох умовних подразників лише один підкріплюється безумовним.Значення його полягає у умовнорефлекторному аналізі предметів і подразників внутрішнього середовища організму. Умовне гальмування є різновидом диференціального,виникає воно якщо до умовного подразника додається новий агент і ця комбінація повторюється без підкріплення.завдяки цьому гальмуванню постійно уточнюється характер умовнорефлекторних реакцій на уонкретні умови середовища. Запізніле гальмування полягає у запізненні умовнорефлекторної реакції,при збільшенні проміжку часу при дії умовного і безумовного подразника.
2 .Теорії емоцій.
Емоції-це фізіологічний стан,діяльність ЦНС,що характеризує ставлення людини до навколишнього середовища,і є однією з форм відобарження дійсності.
Біологічна теорія емоцій має два аспекти:еволюційний і нейрофізіологічний.Еволюційний аспект полягає у тому що життєвий процес є сукупністю двох станів організму:1.стадія формування потреб і мотивацій
2.стадія їх задоволення.Перша стадія супроводжується негативними емоціями друга-позитивними,які закріплюють поведінковий акт.
Згідно із теорією функціональних систем негативні емоції виникають при неузгодженні очікуваних результатів із наслідками.А позитивні при повному збігові результатів.
Інформаційна теорія говорить про те,що емоції-це відображення сили потреби і можливість її задоволення в даний момент.Якщо потреби немає то емоції не виникають.Такоє емоції не виникають і тоді коли людина має досить інформації для досягнення мети,якщо ж інформації бракує-виникають негативні емоції,і навпаки якщо виявляється надлишок інформації виникає позитивна емоція.
3. Перша і друга сигнальні системи,їх роль.
Ідею про сигнальні нервові системи висунув І.П.Павлов.
Він стверджував що перша сигнальна система- це комплекс конкретних подразників оточуючого і внутрішнього світу(екстеро- і інтероцептивні) які надходять в кору головного мозку.Це те що ми вважаємо відчуттями,враженнями,уявленнями про навколишеій світ.Перша сигнальна система є спільною для людей і тварин.
Друга сигнальна система- це система подразників в ролі який виступає слово(мова).Розвинулась ця система завдяки суспільно-трудовій діяльності,яка сприяла виникненню спілкування між первісними людьми і утворення суспільства.При цьому з*явилась потреба у виникненні членороздільної мови.До умовних подразників другої сигнальної системи відносимо:-слова,які бачимо або чуємо;
-нотні знаки;
-міміка і жести
-слово яке забезпечує внутрішню мову.
Варіант 4
1. Внутрішнє (умовне) гальмування є специфічним для кори великого мозку, потребує вироблення, тренування певних умов. Пер-винно воно виникає в середині центральних нервових структур власне умових рефлексів під впливом власних умовних подразників, які діють у особливих умовах. Звідси й походить його назва — внутрішнє, або умовне.
Внутрішнє гальмування можна поділити на: згасаюче, дифе-ренціювальне, запізніле й умовне.
Згасаюче гальмування розвивається тоді, коли вироблений умовний рефлекс не підкріплюється безумовним подразником. Воно має важливе біологічне значення: завдяки згасаючому гальмуванню.великий мозок звільняється від інформації, яка за даних умов втратила своє значення.
Диференціювальне гальмування розвивається тоді, коли із двох умовних подразників один систематично підкріплюється безумовним подразником, а дія другого не підкріплюється. Внаслідок цього умовний рефлекс на перший подразник майже не змінюється, а умовний рефлекс на другий (диференціюваль-ний) подразник поступово, хвилеподібне зменшується доти, доки не зникає зовсім. Диференціювальне гальмування є фізіологічною основою тонкого й досконалого умовнорефлекторного аналізу предметів і явищ навколишнього світу, а також подразників внутрішнього середовища організму.
Запізніле гальмування. Збільшуючи проміжок часу між дією умовного і безумовного подразників, тобто затримуючи підкріплення, можна спостерігати відповідне запізнення початку умовнорефлекторної реакції.
Це гальмування отримало назву за-пізнілого. У дії запізнілого рефлексу розрізняють дві фази — початкову (недіяльну) і другу (діяльну). Початкова фаза характеризується відсутністю видимої дії умовного рефлексу і є проявом запізнілого гальмування, друга — проявом умовного рефлексу.
