Роль різних відділів головного мозку а процесах запам’ятовування і відтворення інформації

Варіант 1

1. Гальмування-особливий нервовий процес,який зумовлюється збудженням і зовнішньо проявляється пригніченням іншого збудження.Воно здатне активно поширюватись нервовою клітиною і її відростками.Гальмування відіграє важливу роль у діяльності ЦНС,а саме:у координації рефлексів;у поведінці людини і тварин;у регуляції діяльності внутр. Органів і систем;у здійсненні захисної функції нервових клітин.

Центральне гальмув поділ за локацією на пре- та постсинаптичне;за характером поляризації – на гіпер- та деполяризаційне;за будовою гальмівних нейронних ланцюгів- на реципрокне,або поєднане,зворотне та латеральне.

Пресинаптичне гальмув. Локалізується в пресинаптичних елементах і пов’язане з пригніченням проведення нервових імпульсів у аксональних закінченнях.Гістологічним субстратом такого гальмування є аксон альні синапси.

Постсинаптичне гальмув.(ГПСП)обумовлене виділенням пресинаптичними закінченням аксона гальмівного медіатора,який знижує або гальмує збудливість ммбран соми і дендритів нервової клітини,з якої він контакує.Воно пов’язане з існуванням гальмівних нейронів,аксони яких утворюють на сомі та дендритах клітин нервові закінчення,виділяючи гальмівні медіатори – ГАМК і гліцин.

Гіперполяризаційне гальмування-це гальмування,за якого внаслідок гіперполяризації рівень мембранного потенціалу віддаляється від критичного рівня.Тобто відбувається його гіперполяризація,що призводить до гальмування нейрона.

Деполяризаційне гальмування- це гальмування,що пов’язане з метаболізмом хлору.зпочатком розвитку ГПСП хлор входить в клітину.коли в клітині його стає більше,ніж назовні,гліцин конфірмує мембрану і через її відкриті отвори хлор виходить з клітини.У ній зменш кількість нег зарядів,розвивається деполяризація

Залежно від структури гальмівного нейроннного ланцюжка,розрізняють такі форми постсинаптичного гальмув:реципрокне,зворотне,латеральне.

Реципрокне характеризується тим,що у тому випадку,коли при активізації аферентів збуджуються,наприклад,мотонейрони мязів-згиначів,то одночасно гальмуються мотонейрони мязів-розгиначів,що діють на цей ж суглоб.

Зворотне гальмування.У цьому випадку від аксонів мотонейрона відходить одна або кілька колатералей,які прямують до вставних гальмівних нейронів,наприклад,клітин Реншоу.В свою чергу,клітини Реншоу утворюють гальмівні синапси на мотонейроні.У разі збудження мотонейрона актив. І клітини Реншоу,внаслідок чого відбувається гіперполяризація мембрани мотонейрона і гальмується його дільність.

Латеральне гальмування.Гальмівний ланцюг нейронів характеризується тим,що вставні гальмівні нейрони впливають не тільки на збуджену клітину,але й на сусідні нейрони,в яких збудження є

Слабшим або зовсім відсутнє.Таке гальмування називають латеральним,оскільки ділянка гальмування,що утвор,міститься збоку від збудженого нейрона.Воно відіграє особливо важливу роль у сенсорних системах,створюючи явище контрасту.

2.Розрізняють кілька форм уваги:сенсорна(зорова,слухова,тощо);рухова(проявляється в регуляції рухів,дій,навиків,їх усвідомленні);інтелектуальна(увага до предмету,пізнавальної,інтелектуальної діяльності та ін..);емоційна(до стимулів,які мають емоційне значення).Виділяють також два рівні уваги-довільний та мимовільний.Мимовільна увага є природженою,довільна ж – формується у міру розвитку інших психічних функцій і є соціально опосередкованим типом уваги.У дорослої людини вона тісно пов’язана з мовою.Мимовільна увага залежить переважно від функцій нижніх відділів мозкового стовбура і середнього мозку,у той же час як довільна – від діяльності кори великого мозку,передусім медіобазальних відділів лобної та скроневої часток.До формування сенсорної уваги мають відношення кіркова зона і таламокортикальні ланки відповідних(зорової,слухової та ін..)сенсорних систем.У разі їх ушкодження порушується усвідомлення стимулів відповідної модальності(зорових,слухових,тактильних) і спостерігаються так звані явища незвертання уваги,або ігнорування тих чи інших стимулів.Рухова увага контролюється передніми відділами великого мозку-премоторними,префрональними,базальними ядрами та ін..За інтелектуальну увагу відповідальна насамперед кора лобних часток мозку,а за емоційну-лімбічна система.Таким чином,у механізмах формування різних форм уваги беруть учсть різні структури мозку.

3. умовний рефлекс - це пристосувальна діяльність, здійснювана вищими відділами центральної нервової системи шляхом утворення тимчасових зв'язків між сигнальним роздратуванням і сігналізіруемой реакцією.
Натуральні і штучні умовні рефлекси. Залежно від характеру сигнального подразника умовні рефлекси ділять на натуральні та штучні.
Натуральними називають умовні рефлекси, які утворюються у відповідь на вплив агентів, що є природними ознаками сігналізіруемого безумовного роздратування.
Прикладом натурального умовного харчового рефлексу може служити виділення слини у собаки на запах м'яса. Цей рефлекс з неминучістю утворюється природним шляхом протягом життя собаки.
Штучними називають умовні рефлекси, які утворюються у відповідь на вплив агентів, які не є природними ознаками сігналізіруемого безумовного роздратування. Прикладом штучного умовного рефлексу може служити виділення слини у собаки на звук, метронома. У житті цей звук не має ніякого відношення до їжі. Експериментатор штучно зробив його сигналом прийому їжі.
Натуральні умовні рефлекси природа виробляє з покоління в покоління у всіх тварин відповідно до їх способу життя. У результаті натуральні умовні рефлекси легше утворюються, швидше зміцнюються і виявляються більш міцними, ніж штучні.
Екстероцептивні, интероцептивні і проприоцептивні умовні рефлекси. Умовні рефлекси на зовнішні подразники називають екстероцептивні, на подразники від внутрішніх органів-інтероцептивних, на подразники скелетно-м'язової системи - проприоцептивной.
Екстероцептивні рефлекси ділять на рефлекси, що викликаються дистантних (діючими на відстані) та контактними (діючими при безпосередньому зіткненні) подразниками. Далі вони розбиваються на групи за основними видами сенсорного сприйняття; зорового, слухового і т. д.
Интероцептивні умовні рефлекси можна також групувати по органах і системах, що є джерелами сигналізації: шлункові, кишкові, серцеві, судинні, легеневі, ниркові, маткові і т. д. Особливе положення займає так званий рефлекс на час. Він проявляється в різних життєвих відправленнях організму, наприклад у добовій періодичності обмінних функцій, у виділенні шлункового соку при настанні часу обіду, у здатності прокидатися в призначену годину. Мабуть, організм «відраховує час» головним чином по інтероцептивних сигналам. Суб'єктивне переживання інтероцептивних рефлексів не має образної предметності екстероцептивні. Воно дає лише розпливчасті почуття, з яких складається загальне самопочуття, що відбивається на настрої і працездатності.
Проприоцептивні умовні рефлекси лежать в основі всіх рухових навичок. Вони починають вироблятися з перших змахів крил пташеня, з перших кроків дитини. З ними пов'язано оволодіння всіма видами локомоцій. Від них залежить злагодженість і точність руху. Абсолютно нове використання отримують проприоцептивні рефлекси руки і голосового апарату у людини у зв'язку з працею і мовою. Суб'єктивне «переживання» пропріоцептивних рефлексів полягає головним чином у «м'язовому почутті» положення тіла в просторі і його членів один щодо одного. Разом з тим, наприклад, сигнали від акомодаційні і окорухових м'язів мають зоровий характер сприйняття: дають інформацію про віддаленість розглянутого об'єкта і його переміщення; сигнали від мускулатури кисті і пальців дають можливість оцінити форму предметів. За допомогою пропріоцептивної сигналізації людина своїми рухами відтворює події, що відбуваються навколо нього.
Умовні рефлекси на прості та комплексні подразники. Умовний рефлекс можна виробити на який-небудь один з перерахованих екстеро-, интеро-або пропріоцептивних подразників, наприклад на включення світла або на простий звук. Але в житті це буває рідко. Найчастіше сигналом стає комплекс з декількох подразників, наприклад запах, тепло, м'яка шерсть матері-кішки стають подразником умовного смоктального рефлексу для кошеняти. Відповідно поділяють умовні рефлекси на прості і складні, або комплексні, подразники.
Природні сигнали завжди складаються з багатьох компонентів, іншими словами, є комплексними подразниками. На такі сигнали утворюються умовні рефлекси більш складні і мінливі, ніж на прості сигнали. У комплексному сигналі кожен з його компонентів має різну фізіологічну силу і їй відповідає ефект, викликаний кожним подразником.
Одночасні комплексні подразники складаються з декількох компонентів, що діють одночасно. Умовні рефлекси на послідовні комплекси подразників утворюються, якщо окремі подразники слідують один за одним у певній послідовності (такий сигнал підкріплюється їжею). Численними дослідженнями встановлено, що в результаті більш-менш тривалого тренування умовного рефлексу на складний подразник відбувається злиття, синтез окремих компонентів комплексу в єдиний подразник. Так, при багаторазовому застосуванні послідовного комплексу подразників, що складається з чотирьох звуків, вони зливаються в єдиний подразник. У результаті цього кожен з чотирьох звуків втрачає своє сигнальне значення, тобто застосований окремо не викликає умовної реакції.

Варіант 9

Роль різних відділів головного мозку а процесах запам’ятовування і відтворення інформації.

Пам’ять – це психофізіологічний процес, під час якого людина здатна фіксувати у мозку, зберігати і відтворювати у потрібний момент раніше закладену інформацію, минулий досвід, дії. У людини процеси пам’яті тісно пов’язані з роботою другої сигнальної системи. Залежно від часу, протягом якого зберігається інформація, розрізняють оперативну, короткочасну та довготривалу пам’ять.Основним місцем тривалого зберігання слідів минулого досвіду є кора великого мозку,причому особливе значення мають асоціативна зона скроневої кори,скроне-тімяна,лобні ділянки мозку.Разом із тим для передавання слідів збудження з проміжної памяті в довготривалу істотну роль відіграє гіпокамп.Є також дані про участь у процесах памяті деяких таламічних ядер і ретикулярної формації мозкового стовбура.Значення ретикулярної формації визначається важливою роллю цієї структури в підтриманні рівня неспання і спрямованої уваги. У процесі запамятовування нейрони синтезують більше нейропептидів і створюють між собою нові взаємозв’язки. Різні ділянки мозку відповідають за певні види пам’яті: навички друкування, або їзди на велосипеді зберігаються у моторній ділянці, сприйняття музики – у слуховій зоні.

2.Вроджені форми поведінки…

До природжених форм поведінки тварин і людини належать безумовні рефлекси, інстинкти, біологічні мотивації та емоції.До природжених форм поведінки тварин і людини належать безумовні рефлекси, інстинкти, біологічні мотивації та емоції. Безумовні рефлекси виникають у відповідь на безпосереднє подразнення певного рецептивного поля і не потребують спеціальних умов. Стимули, які зумовлюють специфічну рефлекторну реакцію, називають безумовними подразниками. Вони можуть бути різноманітними і походять іззовні або з внутрішнього середовища організму. Безумовні рефлекси здійснюються за принципом стимул — відповідна реакція—зворотна аферентація (про результат дії).Безумовні рефлекси формуються й реалізуються за жорсткою генетичною програмою. Більшість із них проявляється відразу після появи істоти на світ.Деякі ж безумовні рефлекси (наприклад, статеві) формуються після народження у міру морфофункціонального дозрівання нервової, ендокринної та інших систем.\

У формуванні цілісної поведінки тварин велику роль відіграють інстинкти..

Інстинкт—це складна система безумовних рефлексів, які носять ланцюговий характер, де кінець однієї рефлекторної ланки є початком другої. За суттю інстинкти є комплексом простих безумовних рефлексів. Вони проявляються цілеспрямованою пристосувальною діяльністю, зумовленою природженими механізмами.

Інстинкти діляться таким чином: вітальні, або ті, що забезпечують фізичне виживання особи (питний, харчовий, оборонний); Вираженість інстинкту залежить від багатьох чинників зовнішнього і внутрішнього середовища (від конкретної ситуації, метаболізму, гормональних впливів, процесів мислення).

До природжених форм поведінки належать біологічні мотивації,які відображають зміни у внутрішньому, середовищі організму і зв'язані з біологічними потребами — голодом, спрагою, статевим відчуттям тощо. Біологічні мотивації — поведінкові акти, спрямовані на пошуки спеціальних подразників у зовнішньому середовищі. Вони забезпечують задоволення виниклих певних внутрішніх потреб. Біологічні мотивації належать до нижчих, простих або первинних. У людини на грунті нижчих мотивацій, пізнання, а також навчання протягом життя формуються складні системи вищих, соціальних мотивацій, які відрізняються від біологічних за змістом, метою, стійкістю. До соціальних мотивацій людини належать прагнення до освіти, мистецтва, набуття певного фаху тощо.Нервовим субстратом біологічних мотивацій є в основному гі-поталамічна ділянка мозку, де розташовані «центри» голоду, статевої й захисної поведінки. Мотиваційні збудження, які виникають тут, потім іррадіюють у висхідному напрямі в лімбічні структури і кору великого мозку, переважно в її передні відділи, де формуються програми цілеспрямованої дії, яка веде до задоволення вихідної біологічної потреби.

Мотивації нерідко мають емоційне забарвлення. Однак незважаючи на тісний зв'язок, мотивації і емоції належать до різних станів організму, оскільки виникнення їх визначається різними иейронними утвореннями мозку.

Під емоцією розуміється своєрідний фізіологічний стан. Це один з найважливіших аспектів діяльності ЦНС, що характеризує особисте ставлення людини до навколишнього середовища, є однією з форм відображення дійсності. В емоціях відображаються певні потреби людини і реалізуються їх задоволення, досягнення мети.