Проаналізуйте передумови та основні етапи розвитку конституційного процесу прийняття нової конституції України, її основні положення

28 червня 1996 р о 9.25 ранку Верховна Рада України кваліфікованою більшістю голосів (315) прийняла нову Конституцію України. День її прийняття було проголошено державним святом.

Прийняття Конституції України визнано головною подією 1996 р. у сфері європейського конституційного права. Конституція одержала високу оцінку Венеціанської комісії «Демократія через право» Ради Європи на її 30-му засіданні у липні 1996 р. Досить тривалий процес розробки і прийняття української Конституції супроводжувався тісним співробітництвом з цією комісією, в результаті чого в остаточно затвердженому тексті враховано багато зауважень, які висловлювали ся експертами на різних етапах підготовчого процесу.

Значення прийняття нової Конституції в Україні — молодій державі, яка вступила на шлях демократичного розвитку, важко переоцінити. Вона розвинула, деталізувала і конкретизувала Декларацію про державний суверенітет України, стала у буквальному значенні Основним законом суверенної незалежної держави.

Прийняття нової Конституції мало велике історичне значення, оскільки було підведено юридичну базу під державність українського народу. За роки незалежності сформовано всі необхідні інститути державної влади і місцевого самоврядування. Згідно з Конституцією державна влада в Україні здійснюється на основі поділу її на законодавчу, виконавчу та судову. Закладено основи громадянського суспільства. Розвиваються незалежні засоби масової інформації. За короткий в історичному вимірі проміжок часу наше суспільство здійснило перехід від жорсткої командно-адміністративної системи тоталітарного режиму до суспільства, яке будується на засадах демократії. Нова Конституція України має надзвичайно велику юридичну цінність як правовий акт. Вона — Основний закон держави, який має найвищу юридичну силу. Всі закони та інші нормативно-правові акти приймаються на її основі і повинні відповідати їй. Нова Конституція розкріпачила законотворчий процес, створила базу для прийняття ряду конституційних законів та нових кодексів, що повинні були усунути перешкоди на шляху здійснення корінних перетворень, створити правову основу вирішення кардинальних проблем виробництва, власності та інших цивільно-правових відносин. Так, вже 16 жовтня 1996 р. було прийнято Закон «Про Конституційний суд України», 21 травня 1997-го — «Про місцеве самоврядування в Україні», 9 квітня 1999-го — «Про місцеві державні адміністрації», а за період з 5 квітня 2001-го по 16 січня 2003 р. Верховна Рада України прийняла шість кодексів (Кримінальний, Земельний, Сімейний, Митний, Господарський та Цивільний).

Нова Конституція України визначила пріоритет загальнолюдських цінностей над класовими, затвердила демократичні напрями розвитку нашого суспільства. У центрі соціального життя вона поставила людину, її свободу, права, матеріальні і духовні блага. Вона заклала серйозні підвалини для розвитку і зміцнення демократичної, соціальної і правової держави, у якій людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються вищою соціальною цінністю. З прийняттям Конституції України кожен громадянин нашої держави отримав надійні гарантії своїх прав і свобод, реалізації своїх інтересів. Через весь зміст Конституції проводиться надзвичайно цінна і гуманна ідея про те, що саме держава функціонує для людини, відповідає перед нею за свою діяльність, а не навпаки.

Нова Конституція України закріпила ідею громадянського суспільства і правової держави; визнання людини, її життя, прав і свобод вищою цінністю; проголошення народу України єдиним джерелом влади; економічне, політичне й ідеологічне різноманіття, що знаходить своє втілення в багатопартійності, гарантуванні різних форм власності і господарювання, соціальної спрямованості економіки; визнання пріоритету права щодо держави.

Конституція визначила базові орієнтири соціально-економічного розвитку суспільства, створила умови, завдяки яким «держава і суспільство перестають бути залежними від політичних діячів».

З прийняттям Конституції Україна остаточно затвердилася у світі як суверенна незалежна держава. Вона стала повноправним членом світових та європейських міжнародних організацій, які проголошують демократичні засади організації суспільства, приєдналась та ратифікувала цілу низку міжнародних декларацій та хартій з прав людини. Положення цих міжнародних документів стали частиною українського законодавства.

Однак практика і досвід державотворення за роки незалежності України виявили цілий ряд істотних недоліків нашої нинішньої політичної системи. Найістотнішим з них, очевидно, є той, що існуюча політична система не забезпечує повною мірою прискореного реформування економічних відносин. Не завершене формування законодавчого поля, яке б гарантувало ефективну роботу і взаємодію гілок влади. Не створено передумов для формування стійкої парламентської більшості та політично відповідального уряду. Не стали повноцінними суб'єктами політичного процесу численні, але слабкі політичні партії. Як правило, вони характеризуються відсутністю сталого електорату і стабільних зв'язків з ним, виразної ідеології та організаційної згуртованості. Не забезпечено повноцінного представництва регіональних інтересів у вищому законодавчому органі держави. Не до кінця вирішені на законодавчому рівні питання взаємовідносин органів влади та місцевого самоврядування. Як наслідок — ускладнюється реалізація державних програм соціально-економічного і культурного розвитку територій, екології тощо. Не відбувається зміцнення фінансової бази місцевого самоврядування, без чого неможливе реальне підвищення його ролі та значення. Не забезпечено належних умов для постійного і конструктивного діалогу влади з громадянським суспільством. З одного боку, це пояснюється недостатньою розвиненістю багатьох громадянських інституцій, з іншого — тим, що на заваді стоїть закритість влади, непрозорість процесів прийняття нею політичних та економічних рішень.

Все це наочно переконує в невідкладності реформування політичної системи, кроком до якої є прийняття Верховною Радою України у грудні 2004 р. Закону України «Про внесення змін до Конституції України», який має набрати чинності з 1 вересня 2005 року.