Основні напрями розвитку системи професійної освіти

Цілями професійної освіти в сучасних умовах є:

• надання молоді, що вперше вступає у трудове життя, широкого кола загальних і професійних знань та навичок, що стануть достатньою базою для безперервної професійної освіти протягом усього життя;

• забезпечити робітників, які вже працюють, новими навичками та компетенціями, необхідними для задоволення постійно оновлюваних потреб сучасного високотехнологічного виробництва;

• забезпечення доступу до ринку праці безробітних, що не мають достатньої освіти (у 1998 році з 3 млрд. світового потенціалу робочої сили на 25-30% поширювалась неповна зайнятість; 140 млн. чоловік були безробітними) [17].

Основними шляхами здобуття професійної освіти є:

• система учнівства на підприємствах з одночасним навчанням у загальноосвітній школі за скороченою програмою. Така система склалася у ряді європейських країн (ФРН, Великобританія, Нідерланди);

• професійне відділення старшої середньої школи. Такі можливості надають професійні ліцеї у Франції, міські технологічні коледжі Великобританії, професійні профілі середніх шкіл у СІЛА та Японії тощо;

• 2 -3-річні професійні училища в Україні, Росії, Китаї, Чехії тощо. У таких закладах навчається 30-50% випускників базової школи;

• середні професійні навчальні заклади різних типів (технікуми, середні професійні училища, коледжі тощо). Випускники таких закладів можуть продовжити навчання у вузі відповідного профілю.

Необхідність повноцінного забезпечення потреб економіки, зумовлених розвитком високотехнологічного виробництва та ринкових відносин, спричинює відмову від старої парадигми професійної освіти та | пошук нової. Основні її положення, сформульовані на II Міжнародній Конференції з питань технічної та професійної освіти (Сеул, 1999), подані далі у вигляді порівняльної таблиці (див. таблицю 3) [2б].

Нова парадигма освіти спрямована на формування здатності отримувати роботу та її успішно виконувати (employability). Така здатність як інтегрована якість особистості включає:

• інтелектуальні навички діагностування явищ та процесів, їх аналізу; інноваційної діяльності, самоосвіти;

• навички спілкування, прийняття рішень, адаптації у колективі, колективної роботи, позитивної конструктивної поведінки;

• професійні знання та навички фундаментального характеру, що можуть стати основою для забезпечення професійної мобільності;

• підприємницькі навички, що включають ініціативу, творче ставлення до своєї роботи, здатність до осмислення перспектив її розвитку, прорахування ризиків у прийнятті нових рішень, розуміння законів бізнесу.

Таблиця 3. Порівняльна таблиця старої та нової парадигми професійної освіти

 

СТАРА ПАРАДИГМА	НОВА ПАРАДИГМА
Орієнтація у розвитку професійної освіти на існуючу (планову) пропозицію	Орієнтація у розвитку професійної освіти на реальний попит ринку праці
одноразове набуття кваліфікації	освіта протягом всього життя
надання кваліфікації вузького профілю (для конкретного робочого місця)	надання кваліфікації широкого профілю та навчальних навичок для підвищення, зміни кваліфікації, пошуку нового місця роботи
відокремлення процесів теоретичної та практичної підготовки	інтеграція процесів набуття теоретичних знань та практичних навичок
твердий графік прийому на навчання та його закінчення	гнучкий та варіативний підхід до визначення строків навчання
орієнтація на формальний сектор економіки	врахування потреб формального та неформального секторів економіки
орієнтація на роботу за наймом	орієнтація як на роботу за наймом, так і на самостійне підприємництво
освітня політика та фінансування сфери профтехосвіти здійснює держава	функції визначення політики у сфері профтехоевіти, контролю за її розвитком та забезпечення фінансовими ресурсами відокремлені одна від одної, зумовлені потребами ринку праці
централізована система управління профтехосвітою	децентралізована система, що вимагає представництва як центральних так і місцевих владних структур, приватного сектору

 

Важливою тенденцією розвитку системи профтехосвіти, що відображено у таблиці, є активізація у її організації приватної ініціативи. Зумовлений цей процес, на думку Всесвітньої Організації Праці такими чинниками:

• фінансова криза, що охопила значну кількість країн, криза податкової сфери, що призвела до дефіциту державних коштів в освітній сфері;

• поширення ринкової економіки на всі регіони світу, усвідомлення провідної ролі приватного сектору в організації освіти, що забезпечує актуальні професійні компетенції;

• швидкі зміни у технології та організації праці, що потребують навчання протягом життя;

• нездатність державної системи професійної освіти забезпечити нові потреби ринкової економіки [26].

У розвитку системи профтехосвіти держава та приватний сектор (у тих країнах, де він достатньо розвинутий) виступають як партнери, тобто співпрацюють. Кожна з співпрацюючих сторін дбає про свої інтереси. Державні інтереси полягають у наданні професійної освіти випускникам шкіл та безробітним, що сприятиме стабільності суспільства та держави; у створенні конкуренції на ринку освітніх послуг, що передбачає можливість вільного вибору навчального закладу, кращої якості пропонованих послуг. Приватний сектор зацікавлений у наданні необхідної кваліфікації своїм працівникам, а також у тому, щоб зайняти провідне місце на ринку освітніх послуг.

При всій очевидності зацікавленості приватних закладів у наданні якісної професійної освіти, дослідники відмічають і негативні тенденції розвитку приватної ініціативи у цій освітній ланці:

• приватні інституції не зацікавлені у створенні навчальних закладів, що вимагають великих затрат, розвиненої інфраструктури;

• професійна підготовка, здійснювана у приватних навчальних закладах, як правило не передбачає надання фундаментальних наукових знань, має вузький функціональний характер;

• заклади професійної освіти, створені при приватних промислових підприємствах часто надають навички, розраховані на короткострокову перспективу. Це об'єктивно зумовлено певною мірою тим, що підприємство не в змозі визначити довготривалу перспективу свого розвитку.

Крім закладів формальної професійної освіти, що можуть мати як державний, так і приватний характер, активно розвивається неформальна професійна освіта-учнівство на робочому місці. Причиною цього є значний розвиток неформального сектору економіки. За даними, оприлюдненими на V Міжнародній конференції з проблем освіти дорослих (Гамбург, 1997), 85% всіх працюючих у світі людей отримали професійну освіту саме таким шляхом [ЗІ].

Головною метою професійної освіти, як уже було сказано, є забезпечення можливості успішного вступу у світ праці. Питання адекватності сучасних освітніх систем вимогам ринку праці є предметом активних порівняльно-педагогічних досліджень. Так, за наслідками порівняльного аналізу стану відповідних проблем у 14 країнах-членах ОЕСО фахівцями організації були сформульовані такі умови забезпечення успішного

вступу у світ праці:

• відкрита та добре збалансована система навчальних закладів і кваліфікаційних характеристик, розрахованих на безперервну навчальну перспективу;

132

• організація можливостей для учнів професійних навчальних закладів поєднувати навчання з працею (неповний, частковий робочий день) на реальному робочому місці;

• забезпечення можливостей набуття широкого кола професійних навичок на етапі обов'язкового навчання для всіх учнів;

• існування ринків праці, що є "дружніми" для молоді;

• існування широкої мережі соціальних служб, які надають допомогу молоді, що рано залишила школу, реінтегруватися в шкільну систему та придбати професійну кваліфікацію;

• співробітництво всіх учасників процесу підготовки молоді до вступу у світ праці на місцевому, регіональному та загальнодержавному рівнях;

• існування розвиненої та привабливої системи інформації, консультації, соціальної допомоги молоді у справі вступу у світ праці;

• добре організована система моніторингу: статистики, індикаторів, досліджень у сфері освіти та зайнятості та їх взаємодія [29].