Безперервність як провідний принцип реформування освітніх систем

Провідною ідеєю, що покладена світовою педагогічною думкою в основу оновлення освіти, є ідея безперервності освіти. Цей висновок обґрунтовується такими міркуваннями:

• зростаюча інтелектуалізація і динамізм праці. Кожне десятиліття обсяг наукових знань у світі подвоюється, відбувається швидке оновлення техніки і технологій. Спеціаліст вимушений у таких умовах навчатись усе життя і кілька разів перекваліфіковуватись;

• зростання значимості "людського фактора" як в економічному, так і в соціальному розвитку сучасного суспільства. Широке розповсюдження отримала концепція "компетентної людини" як провідної мети освіти, згідно з якою освітні системи мають бути достатньо широкими, гнучкими, адаптивними, щоб протягом усього життя людини забезпечити розвиток її компетентності у найрізноманітніших проявах;

• поширення ідей демократизації суспільного життя та освіти. Демократизація в освітній сфері привела до високого рівня гетерогенності тих, хто навчається (люди різної статі, соціального походження та перспектив, віку), а, отже, до різноманіття їх запитів, потреб, інтелектуальних можливостей. Звідси випливає необхідність побудови гнучкої і варіативної освітньої системи;

• демографічні зміни, пов'язані з подовженням тривалості життя людей (в середньому до 75-78 років) Після виходу на пенсію вони мають багато років вільного від роботи часу, який вони хочуть провести корисно, удосконалюючи себе духовно та фізично. У зв'язку зі зростаючим попитом виникають нові освітні послуги для людей "третього віку";

• поява і широке розповсюдження нових інформаційних технологій (телебачення, відеотехніка, персональні комп'ютери, інтерактивні системи тощо), які дають принципово нові можливості для дистанційного та індивідуального навчання.

Отже, головна ідея докорінної реорганізації традиційної освітньої системи полягає у створенні для кожної людини можливостей отримання і поповнення знань, можливостей розвитку, удосконалення, самореалізації протягом усього життя.

Програми створення систем безперервної освіти почали розвиватися під егідою ЮНЕСКО уже в кінці б0-х років. Була створена міжнародна комісія, яка підготувала у 1971 році фундаментальну працю "Навчатися бути. Світ освіти сьогодні і завтра". Комісія сформулювала основні принципи оновлення освітніх систем, провідним з яких стала безперервність освіти.

У 70-ті роки з'явився новий аспект у розгляді цього принципу -концепція "суспільства, що навчається", сутність якої полягала у розширенні розуміння поняття безперервності, у включенні в нього всіх видів формальної та неформальної педагогічної діяльності.

У 80-ті роки на XIX Генеральній конференції ЮНЕСКО вже прямо проголошується, що безперервна освіта "об'єднує всю діяльність і всі ресурси суспільства і спрямована на гармонійний розвиток потенційних здібностей особистості і прогресу у перетворенні суспільства".

Концепція "суспільства, що навчається" повинна, на думку деяких авторів, повернути процесу навчання природний характер, який був притаманний йому на ранніх етапах розвитку людства, коли діти, молодь, дорослі пізнавали світ, засвоювали культурні цінності у ході природної життєдіяльності у різних її формах та видах.

У 80-ті роки ідеї безперервної освіти стають частиною національних освітніх програм розвинутих країн.

В сучасній Україні принцип безперервності є одним з провідних шляхів реалізації Державної національної програми "Освіта" ("Україна XXI століття"). Він "відкриває можливість для постійного поглиблення загальноосвітньої та фахової підготовки, досягнення цілісності і наступності у навчанні та вихованні; перетворення набуття освіти у процес що триває упродовж всього життя людини".

Процес формування системи безперервної освіти набуває у кожній країні свого специфічного характеру. Однак найбільш загальні принципи побудови такої системи є спільними, тому що вони продиктовані об'єктивними потребами розвитку цивілізації.

До таких принципів відносяться:

• орієнтація освітньої системи на людину, на її неповторну індивідуальність, на базові потреби, серед яких найважливіше місце займає потреба у безперервному самовдосконаленні і самореалізації;

• широкий демократизм, спадкоємність всіх ступенів освітньої системи. доступність і відкритість будь-якого з них для кожного індивіда незалежно від статі, соціального стану, національності, раси;

• гнучкість освітньої системи, її швидке реагування на освітній попит;

особливості інтересів, стилів і темпів навчання різних категорій населення;

• різноманіття освітніх послуг, що пропонуються системою, право кожної людини після базової школи на вибір своєї стратегії подальшого навчання і розвитку;

• перебудова системи професійної освіти від прагматичне орієнтованої у соціальноорієнтовану;

• широке застосування електронних технологій з освітньою метою на будь-якому етапі життєдіяльності людей (робота, домашнє господарство, відпочинок тощо) [1, 83-86].

Нарешті підкреслимо, до зараз у жодній з країн світу ще не створено досконалої системи безперервної освіти, що була б побудована на зазначених принципах. Але значні кроки у цьому напрямі уже зроблені.