Предмет, метод та історія виникнення політології як науки

Згідно з реально існуючими численними джерелами, знання про політику налічує близько двох з половиною тисячоліть, а на Сході, в Стародавньому Китаї та деяких інших країнах — ще більше. Однак у найрозвинутіших формах знання про політику виникає у європейському обширі, точніше — з політичної думки античності ("Республіка" Платона, "Політика" Аристотеля, "Про республіку" Цицерона). Протягом двох з половиною тисячоліть з'явилось чимало досліджень наукового змісту з різноманітних проблем політології, серед яких назвемо трактат Фоми Аквінського "Про государеве правління", працю М. Па-дуанського "Трактат про передання влади" (XIV ст.), "Шість книг про республіку" Ж. Бодуена, класичну роботу Н. Макіавеллі "Державець".

Зародження політології як науки припало на другу половину XIX ст. У 1857 р. в Колумбійському університеті була створена кафедра історії і політичної науки, після чого почали діяти й інші кафедри політологічного профілю. Саме в 1857 р. професор історії та політичної економії Френсіс Лібер започаткував читання курсу лекцій з політичної теорії в Колумбійському університеті, а в 1880 р. його наступник на посаді Дж. Берджес заснував при Колумбійському університеті школу політичної науки. У1903 р. створено "Американську асоціацію політичних наук" і засновано журнал "Аннали американської академії політичних наук". В 20-х роках XX ст. з ініціативи Чарльза Вдварда Мерріама виникла "Школа політичних наук" у Чикаго, а згодом "Комітет з досліджень в галузі суспільних наук", серед завдань якого була фінансова підтримка найбільш перспективних проектів чиказьких учених. Однією з особливостей "Чиказької школи" було налагодження тісних взаємозв'язків із суміжними дисциплінами: психологією, економікою, соціологією, антропологією, правом.

В Європі виникнення політичної науки як академічної дисципліни пов'язується з Німеччиною. Перші кафедри були відкриті при університетах Мюнхена (1814), Тюбінгена (1817) та Вюрцбурга (1822). В1923 р. у Франкфурті був створений "Інститут соціальних досліджень", який ввійшов до історії як "Франкфуртська школа політології". Перші кроки політології в Німеччині були зроблені під значним впливом класичної німецької філософії, зокрема праць І. Канта і Г. Гегеля. Однак незабаром політична наука в Німеччині переживає спад. Лише в 1946 р. при університеті Кельна була створена перша кафедра політології, а в 1949 р. виникла "Німецька вища школа політики".

Одна з найперших установ, яка спеціалізувалась у галузі політичних наук, виникла 1871 р. у Франції під назвою "Вільна школа політичних наук" (нині — Інститут політичних досліджень Паризького університету). Становлення британської школи політології пов'язують з часом заснування "Школи економіки і політичних наук" при Лондонському університеті. Згодом політологічні дослідження та навчання студентів з цієї спеціальності були запроваджені в Оксфордському, Кембриджському; Манчестерському та інших університетах (кінець XIX — початок XX ст.). Уже значно пізніше, в 1950 p., була заснована "Асоціація політичних досліджень Сполученого Королівства" як філіал "Міжнародної асоціації політичної науки".

На зламі XIX — XX ст. італійські мислителі Гаетано Моска, Вільфредо Парето, обґрунтувавши "теорію еліт", зробили значний внесок у становлення італійської політичної науки. Хоча, необхідно констатувати, потужний розвиток політології в Італії припадає на післявоєнний період і пов'язаний з іменами Бруно Леоні, Паоло Фарнеті та Джованні Сарторі. Останній, викладаючи в університеті Флоренції, відіграв вирішальну роль у формуванні італійської політичної науки.

У 1622 р. в Упсальському університеті (Швеція) виникла кафедра "Джона Скітте, професора дискурсу і політики", однак вона займалася філологічною проблематикою, зокрема дослідженням латинської та римської риторики. По-справжньому політологічна проблематика у шведських вищих навчальних закладах досліджується тільки в другій половині XIX ст. Відповідні кафедри були створені в Лундському (1889), Ґетеборзькому (1901) і Стокгольмському (1935) університетах. Сучасні ж університетські факультети політичної науки сформувались до 50-х років XX ст.

Однак активне утвердження політичної науки, по суті, починається тільки після Другої світової війни. Велику роль у поширенні політології відіграла організація ЮНЕСКО, яка санкціонувала автономність політичної науки як самостійної галузі знань і сприяла її розвиткові. На міжнародному колоквіумі політологів у організованому ЮНЕСКО в 1948 р. у Парижі, було вирішено вживати термін "політична наука" і визнано, що основним предметом політичної науки є: а) політична теорія; б)політичні інститути; в) партії, групи і суспільна думка; г) міжнародні відносини.

Відтоді проводяться міжнародні конгреси з проблем політичних наук, в яких беруть участь політологи всього світу. Зокрема, на XVI Міжнародному конгресі, який проходив у серпні 1994 р. в Берліні, провідні політологи з різних країн обговорювали проблему демократизації. В сучасних умовах незаперечним авторитетом користуються "Міжнародна асоціація політичної науки", "Міжнародна студентська асоціація політичної науки" та "Європейський консорціум політичних досліджень".

Як бачимо, політологія зароджується майже одночасно на різних континентах. Це свідчить про те, що вивчення і розповсюдження політологічних знань — нагальна суспільна необхідність, без цього неможливо досягти високого рівня розвитку суспільства.

Предмет політології.

Кожна наука має свій об'єкт і предмет. Об'єктом дослідження політології є політична сфера життєдіяльності суспільства, яку вивчають і аналізують у поєднанні з особливостями її функціонування та зв'язками з економікою і духовною сферою суспільства. Загалом предмет політичної науки" як уже зазначалось вище, було окреслено на колоквіумі політологів у 1948 р. в Парижі. Упродовж XX ст. політологія безперервно розширювала свій діапазон дослідження. До кола інтересів цієї складної та динамічної науки нині входять:

— зацікавлені групи і політичні рухи;

— політичні системи, інститути і процеси;

— політична діяльність;

— політична свідомість і культура;

— громадська думка і засоби масової інформації в політичному процесі;

— історія політичних вчень, політична філософія, політичні ідеології;

— виборчі системи і процеси;

— етнічні процеси і політика тощо.

На сучасному етапі в політології виокремлюють п'ять основних розділів: 1) загальна теорія політики (вивчає теоретичні засади політики); 2) теорія політичних систем та їх елементів (досліджує проблеми утворення і функціонування держав, партій, політичних режимів); 3) теорія міжнародних відносин, предметом якої є система міжнародних відносин, проблема воєн, геополітична тематика; 4) теорія соціального управління (прийняття управлінських рішень, політичний маркетинг і менеджмент); 5) політичні ідеології (історія і генеза політичних теорій, особливості ідеологічних доктрин).