Суспільно-політичні уявлення Стародавнього світу

Складність і мінливість сучасного політичного буття потребує вдумливого застосування виробленого й осмисленого людством сукупного досвіду, всієї духовної культури, створеної багатьма поколіннями мислителів. Ці політичні знання належать не тільки минулому, вони є надбанням сучасних і майбутніх політичних процесів, політичних ідей, політичної культури. Без політологічного концептуального доробку наших пращурів неможливе глибоке усвідомлення особливостей сучасного політичного розвитку.

Політологія сягає своїм корінням у найдавніші часи - у IV-III тис. до н. є., коли розпочався процес переростання первісних суспільств у рабовласницькі державні утворення, а мислителі стали замислюватися над методами і засобами здобуття, збереження і зміцнення державної влади, над походженням і значенням права, держави, а згодом і політики в житті суспільства. Ранні уявлення протягом 2,5- 3 тис. років подолали шлях від міфологічних до раціонально-логічних форм світорозуміння, з часом набули ознак теоретичного знання і, збагачені ідеями Конфуція, Мо Цзи, Лао Цзи, Шан Яна, Платона, Аристотеля, Цицерона та інших мислителі, перетворилися на політичну науку. З часом з'являється розуміння природно-божественного походження справедливості, якій повинні відповідати дії суддів-жерців та звичаї, закони, адміністративні рішення, інші правила поведінки. Слід зазначить, що особливість політичних течій Стародавнього сходу полягала у тому, що вони: обґрунтували божественне походження влади; ототожнювали державну владу зі владою царя або імператора; визнавали божественне втручання в управління державного і визначення людської долі; проголошували верховенство етичних принципів над політичним; мали прикладний характер, тобто торкалися питань управління, а не структури і функцій політичних інститутів.

У Давньому Єгипті творцем світу і всього живого на Землі, верховним царем і батьком інших богів вважали бога сонця, бога-фараона Ра. Він владарював над богами і людьми багато тисячоліть. Потім він передав царювання своїм нащадкам, теж богам - Осірісу, Ісіді, Сету, Гору та іншим. Від них пішло понад 340 фараонів-людей. У такий спосіб пропагувалося божественне походження державної влади, виправдовувалася східна деспотія, підпорядкованість «нижчих вищим». Суспільство уявлялось єгиптянам як піраміда, верхівка якої - боги і фараони, підніжжя - народ. Між ними - жерці, знать, чиновники. Водночас єгипетські мислителі закликали не зловживати владою, приборкувати корисливі прагнення, поважати старших, не грабувати бідних, не ображати слабких тощо. Духовні вчення народів, що населяли Індостан з середини II тис. до н.е., були викладені у Ведах (знання), пізніше - у дхармасутрах (кодекси поведінки). Для Ведійського періоду характерні релігійно-філософська система поглядів на суспільство, державу й особу, виправдання кастового ладу як встановленого Богом. Вона обґрунтовує панування космічного абсолюту - Брахмана, поділяє владу на духовну і світську (царську), подекуди формулюючи вимоги до царів і посадових осіб, що можна вважати першоелементами теорії державного управління. Всесиллю брахманізму протидіяв буддизм, поставивши в центр свого вчення проблему буття особистості, заперечення кастового поділу суспільства. Небо і в китайців «контролює» всі події в піднебессі, надає «небесний мандат» земному правителю або відкликає його і передає більш гідному. Розквіту політична думка в Давньому Китаї досягла в другій половині І тис. до н. є. Найпомітніший серед мислителів - великий мораліст Конфуцій, вчення якого назвали конфуціанство. Найдавнішим зібранням його афоризмів є трактат «Лунь юй». Чільне місце у ньому посідає правитель-мудрець, який втілює досконалі знання ритуалу, культури, демонструє поважність, м'якість і поступливість, вірність і відданість, повагу до старших, освіченість, чесноти, любов до людей і сумлінність, завжди дотримується справедливості, істини, вірного шляху. Головне для нього — турбота про благо підданих, яких треба спершу нагодувати, а потім виховати у високій моральності. Концепція Конфуція містить засади «правильного державного управління», конкретні поради правителям щодо завоювання довір'я народу, мистецтва комунікації; обґрунтовує стрижневі принципи управління суспільством, забезпечення всезагального щастя. Конфуцій розглядав державу як велику сім’ю, де влада імператора уподібнювалася владі батька, а відносини між володарем і підданими розглядалися як відносини між старшими і молодшими членами сім’ї. Благо народу було основною метою державної адміністрації.

Правитель повинен мати шляхетне походження, із зброєю в руках захищати достаток народу. У свою чергу, народ повинен проявляти шанобливість до правителя, беззастережно виконувати його накази. Квінтесенція політичної філософії Конфуція містилась в тезах: “керувати народом за допомогою доброчесності й вносити порядок у народ за допомогою правил поведінки”. Ефективне політичне адміністрування повинно базуватися на таких принципах, як етичні нормативи внутрікланового патерналізму, ненасильницькі принципи доброчесності, серед яких ключові позиції займає людяність. Головний акцент при вивченні давньокитайської конфуціанської теорії ставиться на характеристику етичних норм внутрішнього кланового патерналізму. Політична думка ще не виділилась в самостійну галузь знання, відображалась в міфологічній формі, панувало розуміння божественного походження влади.

Легісти (законники) відмовилися від етичного і релігійного розуміння політики своїх представників. Державне правління, за легістами, могло ґрунтуватися виключно на законах, виконання яких повинен забезпечити централізований державний апарат чиновників. Неухильно дотримуватися закону, згідно з легістами, повинен народ, а не правителі, які є законотворцями.

Головні риси закону:верховенство, універсальність, жорстокість, обов'язковість для всіх. Основні методи побудови держави (деспотичної) - матеріальне стимулювання власників, спрямованість їх на землеробство і скасування другорядних занять, «зрівняння майна» (заохочення бідних до набуття власності, а багатих - до добровільної передачі частини майна бідним), застосування нагород і покарань з перевагою покарань.

Даосизм - його постулати викладені напівлегендарним мислителем Лао Цзи в трактаті «Дао де цзінь» (III ст. до н. є.). Згідно з ученням, Дао - найвищий (безликий) абсолют. Держава, суспільство і людина - природна частина Дао і космосу. Всі вони підпорядковуються законам вічності. Цивілізація та її надбання - це штучні утворення, що протистоять природному. Істинна мудрість - затворництво, відмова від усього штучного. Головними методами державного управління принцип у-вей (не діяння) не діяння краще ніж діяльність без меж, «мудрість простоти», засновану не на знаннях, а на інтуїції та інертності адміністрації, найкращій правитель той, про якого народ нічого не знає.