29 Державний бюджет України. Бюджетна класифікація.
Державний бюджет - це план формування та використання державних фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, передбачених Конституцією, які здійснюються органами державної влади, органами влади автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.
Бюджетна класифікація – єдине систематизоване групування доходів, видатків (у тому числі кредитування за вирахуванням погашення) та фінансування бюджету за ознаками економічної сутності, функціональної діяльності, організаційного устрою та іншими ознаками відповідно до законодавства України та міжнародних стандартів.
Загальна структура бюджетної класифікації містить складові, які стосуються:
1. доходів бюджету;
2. видатків бюджету (у тому числі кредитування за вирахуванням погашення);
3. фінансування бюджету;
4. державного боргу.
Класифікація видатків бюджету наступна:
- функціональна класифікація, яка пов’язана з функціями держави, на виконання яких спрямовуються кошти державного бюджету;
- економічна класифікація пов’язана з економічною характеристикою операцій, на проведення яких призначені видатки. За економічною класифікацією видатки бюджету поділяються на поточні видатки та капітальні (видатки розвитку);
- відомча класифікація призначена для визначення основних розпорядників бюджетних коштів. На її основі Державне казначейство України та місцеві фінансові органи ведуть реєстр усіх розпорядників бюджетних коштів;
- програмна класифікація призначена для формування бюджету за програмно-цільовим методом.
30 Склад і структура доходів Державного бюджету України.
Склад доходів державного бюджету визначається Бюджетним кодексом України та законами України про Державний бюджет на відповідний рік.
Склад і структура видатків Державного бюджету України.
31 Регулювання міжбюджетних відносин.
З 2001 року в Україні запроваджено формульний підхід розподілу міжбюджетних трансфертів, що є одним з основних елементів в системі міжбюджетного регулювання. Міжбюджетні відносини – це відносини між державою, Автономною Республікою Крим та місцевим самоврядуванням щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами. Метою регулювання міжбюджетних відносин є забезпечення відповідності між повноваженнями, покладеними на державну владу на органи місцевого самоврядування та бюджетними ресурсами, які можуть акумулюватися у відповідні бюджети.
З метою регулювання міжбюджетних відносин використовуються міжбюджетні трансферти - це кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого з метою вирівнювання доходної спроможності різних бюджетів та реалізації державних програм (пов’язаних із соціальних захистом та виконанням інвестиційних проектів). Сума міжбюджетних трансфертів визначається на основі розрахунків видаткових потреб бюджету та його потенційних доходів.
Міжбюджетні трансферти поділяють на такі види:
Дотації вирівнювання – це кошти, що виділяються у твердій сумі бюджетам нижчих рівнів при затвердженні Державного бюджету, якщо закріплені та регулюючі доходи не покривають видатки місцевих бюджетів.
Субвенція – цільовий міжбюджетний трансферт, який призначений на певну мету в порядку, визначеному тим органом, який її надав.
32 Сутність державного кредиту
Широко під державним кредитом розуміють фінансові інструменти, пов’язані із наданням бюджетних коштів на відповідних умовах для потреб реалізації приорітетних національних програм, гарантуванням поверненості коштів (роль держави як гаранта) при отриманні окремими державними підприємствами, установами кредитів на виконання важливих національних проектів, а також залученням коштів на відповідних умовах на потреби фінансування бюджетного дефіциту. Переважний зміст сфери державного кредиту визначає залучення державою коштів на потреби фінансування дефіциту державного бюджету. Джерелом повернення запозичених коштів і сплати відповідних відсотків є доходи бюджету.
33 Сутність, види та джерела фінансування дефіциту бюджету
Перевищення доходів над видатками бюджету, яке у цьому разі має місце, називається дефіцитом бюджету, протилежна ситуація називається профіцитом бюджету. Дефіцит бюджету – це обсяг бюджетних видатків, здійснених за рахунок внутрішніх і зовнішніх фінансових заощаджень інших секторів економіки в тому числі і міжнародної, акумульованих урядом на добровільних засадах протягом поточного чи минулих періодів та, у виняткових випадках, за рахунок обсягу первинної емісії центрального банку.
Тому джерела фінансування дефіциту поділяють на:
Ø внутрішні (їх надають інші органи державного управління; центральний банк; депозитні та недепозитні фінансові установи; нефінансові установи; домогосподарства);
Ø зовнішні (їх надають органи державного управління; міжнародні організації; фінансові установи, що не є міжнародними організаціями; інші нерезиденти);
інші (у випадку касового виконання бюджету фінансування дефіциту бюджету може здійснюватись за рахунок касових залишків утворених в минулому році; надходжень від приватизації тощо). ТАБЛИЦЯ НАПИСАТИ
34 Державний борг
Державний борг – це загальна сума, на певний момент, непогашених позик, отриманих державою для фінансування дефіциту бюджету та інші визначені законодавством цілі, невиплачених відсотків за обслуговування цих позик, а також наданих гарантій за зобов’язаннями інших державних структур.
державний зовнішній борг формують:
• позики на фінансування державного бюджету (переважно кошти, що позичені у міжнародних фінансових організацій) та погашення зовнішнього державного боргу;
• позики на підтримку стабільності національної валюти (поповнення валютних резервів);
• позики на фінансування інвестиційних та інституціональних проектів національної ваги;
• гарантії іноземним контрагентам щодо виконання контрактних зобов'язань у зв'язку з некомерційними ризиками;
• державні гарантії, що надаються Кабінетом Міністрів України для кредитування проектів, фінансування яких передбачено державним бюджетом України.
Неефективне використання залучених позик може призвести до зростання обсягу державного боргу.
За умовами залучення коштів розрізняють внутрішній та зовнішній борг. Внутрішній державний борг - це сукупність зобов'язань держави перед своїми громадянами (резидентами), які придбали за готівку державні ціні папери (внутрішні державні облігації) або надали державі кредити в тій чи іншій формі.
Зовнішній державний борг - сукупність боргових зобов'язань держави, що виникли в результаті запозичень держави на зовнішньому ринку.
За валютою залучення державний борг поділяється на борг у національній та іноземній валюті. За терміном виплат державний борг поділяють на капітальний, який включає всю сукупність боргових зобов'язань держави на певну дату, та поточний, який формують платежі за зобов'язаннями, що позичальник повинен погасити у звітному (поточному) періоді.
Розрізняють інші види державного боргу:
1) Номінальна та ринкова вартість боргу;2) Консолідований та неконсолідований;3)Борг, який обліковується касовим методом та методом нарахувань;4)Чистий та валовий борг;5)Внутрішній і зовнішній борг;6) Ринковий та поза ринковий борг
35 Боргова політика держави. Управління державним боргом
Управління державним боргом – сукупність державних заходів з визначення умов залучення коштів, їх розміщення і повернення, забезпечення необхідної платоспроможності держави. Такі державні заходи передбачають підготовку до випуску і розміщення державних цінних паперів, регулювання ринку державних цінних паперів, ефективне спрямування запозичених коштів на законодавчо визначені цілі, здійснення обслуговування і погашення державного боргу.
Політика управління державним боргом ґрунтується на наступних принципах:
- безумовність виконання взятих державою зобов’язань перед кредиторами;
- оптимальність структури боргових зобов’язань держави
- мінімально можливі ризики за урядовими борговими цінними паперами при коливанні показників світового фінансового ринку;
- зниження вартості обслуговування державного боргу при наступних запозиченнях;
- заміна короткострокових запозичень на довгострокові, забезпечення рівномірності та уникнення значних пікових боргових виплат;
- відкритість і прозорість інформації про залучення, використання і погашення позикових коштів.
Управління державним боргом має відбуватися з урахуванням політики державних запозичень (боргової політики). Боргова політика – це напрямок діяльності уряду, що реалізується через визначений комплекс заходів і спрямований на раціональну та ефективну мобілізацію, розподіл, використання та повернення державою запозичених фінансових ресурсів.
Однією з головних характеристик для формування боргової політики держави є співвідношення суми державного боргу до ВВП.
Для забезпечення платоспроможності держави в процесі управління державним боргом можливим є застосування різноманітних методів коригування боргової політики. Найбільш поширеними серед них є рефінансування та реструктуризація державного боргу.
Методами управління державним боргом є:
Конверсія боргових зобов’язань,Консолідація державного боргу,Уніфікація позик,Відстрочення погашення позик, Анулювання боргових зобов’язань.
36 Центральні органи влади України в управлінні державним боргом
Правовою основою управління державним боргом є Конституція України.
Управління державним боргом здійснюється при тісній взаємодії і співпраці різних міністерств та відомств, які несуть відповідальність за розробку та реалізацію ефективної боргової стратегії держави. В управлінні державним боргом України беруть участь: Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України, Національний банк України, Державне казначейство України. Дописати!
37 Міжнародний досвід формування державного боргу
У світовій економічній науці існує цілий ряд концепцій щодо позитивного впливу створюваного і фінансованого за рахунок позик дефіциту. Ці концепції грунтуються на вченні Дж.М. Кейнса. все більшої актуальності набирає практика використання дефіциту бюджету як ключового інструмента щодо усунення кризових наслідків. Однак державні запозичення, за певних умов, можуть відігравати і негативну роль, яка полягає у витісненні приватних інвестицій із внутрішнього ринку внаслідок обмеженості його інвестиційної здатності.
Існує декілька основних способів використання дефіцитного фінансування, що використовуються у світовій практиці для подолання кризових явищ в економіці. Серед них:
1) збільшення державних видатків;
2) зменшення рівня оподаткування;
3) кредитування приватного сектора із запозичених коштів;
4) участь держави у капіталі фінансових інститутів, що потребують фінансової підтримки в умовах фінансової кризи, та їх часткова або повна націоналізація.
5) взяття державою боргових зобов’язань приватного сектору, в тому числі і через викуп неліквідних та безнадійних активів.
38 Місцеві фінанси, їх сутність, функції та значення
Місцеві фінанси - це регульовані у визначеному правовому полі за допомогою спеціальних методів, прийомів та інструментарію потоки коштів, які циркулюють у національній економіці через створювану на місцевому рівні систему фондів фінансових ресурсів, забезпечують здійснення місцевими органами влади своїх повноважень, надання ними послуг соціального характеру та супроводжуються виникненням економічних відносин між всіма учасниками цих процесів.
Головним суб'єктом місцевих фінансів в Україні є територіальна громада та органи місцевого самоврядування, правовий статус яких закріплено в Конституції України.
Об'єктами системи місцевих фінансів є фінансові ресурси, що мобілізуються, розподіляються та використовуються місцевими органами влади для виконання покладених на них функцій і завдань.
Головними фінансовими фондами місцевих органів влади є: місцеві бюджети, резервні, позабюджетні валютні та цільові фонди, фонди грошових ресурсів комунальних підприємств та інші. Місцеві органи влади також можуть формувати фінансові ресурси шляхом отримання банківських кредитів, розміщення місцевих позик тощо.
В Україні формами місцевих фінансів є фінанси територіальної громади (комунальні фінанси), фінанси автономної Республіки Крим, фінанси області, фінанси міст Києва і Севастополя, фінанси міста, фінанси району, області, району в місті, фінанси села, фінанси селища.
Місцеві фінанси реалізують свою економічну сутність через функції, які вони виконують, а саме:
- розподіл і перерозподіл ВВП. Місцеві органи влади у сфері своєї компетенції здійснюють нормативне регулювання соціально-економічної діяльності суб’єктів господарювання, які діють на їх території.
- формування фіскальної політики на місцевому рівні. Фіскальна політика дає змогу формувати фінансові ресурси для розв’язання завдань, що покладаються на місцеві органи влади. Фіскальна політика на місцевому рівні загалом спрямовується державою, але окремі її складові формуються фіскальною діяльністю місцевих органів влади, яка може здійснюватись на їх розсуд. Вони наприклад можуть вводити місцеві збори, податки тощо. Зазвичай така діяльність має свої економічні обмеження.
- фінансування громадських послуг. Ефективність реалізації даної функції залежить, головним чином, від стану фінансів місцевих органів влади. Сучасна модель надання таких послуг громадянам базується на диверсифікації та поєднанні різних форм організації господарської діяльності, що є визначальним чинником її ефективності та динамічного розвитку. Держава надає лише певний мінімум набору та обсягів суспільних послуг, які може підтримувати суспільство, оплачуючи їх за рахунок податків. Тому державний сектор орієнтується на основні стандартні потреби і не може своєчасно і оперативно реагувати на швидку зміну всього спектра споживчого попиту. Органи місцевого самоврядування та комунальні підприємства беруть на себе функцію вироблення таких необхідних суспільних послуг, виробництво яких є або стало неможливим у приватному секторі і заповнення багаточисельних прогалин у структурі незадоволеного попиту.
Забезпечення економічного зростання територій. Вплив фінансів місцевих органів влади на економічне зростання здійснюється через капітальні витрати, діяльність на ринках позичкового капіталу, нерухомості та землі.
39 Інституційна структура місцевих фінансів.
Написати!!!
40 Система місцевих бюджетів.
Система місцевих бюджетів - сукупність самостійних місцевих бюджетів, які не включаються до складу державного бюджету і один до одного. СТРУКТУРА НАПИСАТИ!!
42. Доходи і видатки місцевих бюджетів.
За джерелами доходи місцевих органів влади поділяють на податкові доходи, неподаткові доходи (платежі, доходи від майна, що належить місцевій владі, та від господарської діяльності підприємств комунальної власності, залучені місцевими органами влади на ринку позичкового капіталу), а також трансферти від центральної влади та органів влади вищого територіального рівня.
Видатки місцевих бюджетів поділяються на:
- поточні видатки – це видатки з бюджетів на фінансування мережі закладів, установ, підприємств, організацій та органів, яка діє на початок бюджетного року, а також на фінансування заходів із соціального захисту населення, фінансування бюджетних програм, тощо.
- видатки розвитку - це видатки бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності. Це також фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення, структурної перебудови як комунального так і народного господарства.
- видатки першого кошика – це видатки, які згідно норм Бюджетного кодексу України враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів і здійснюються з бюджетів на утримання державного апарату, освіту, охорону здоров’я, соціальний захист та соціальне забезпечення, культуру і мистецтво, фізичну культуру і спорт.
- видатки другого кошика – це видатки, які згідно норм Бюджетного кодексу України не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів. До них відносяться видатки на місцеву пожежну охорону, позашкільну освіту, транспорт і дорожнє господарство, експлуатація дорожньої системи місцевого значення, місцеві програми з розвитку фізичної культури та спорту, програми природоохоронних заходів місцевого значення та інші програми затверджені відповідною радою. видатки загального фонду, видатки спеціального фонду.
43.Особливості фінансування органів місцевого самоврядування європейських країн.
У зарубіжних країнах особливостями фінансування органів місцевого самоврядування використовується фінансове вирівнювання – система інструментів та заходів щодо усунення фіскальних диспропорцій шляхом перерозподілу фінансових ресурсів по вертикалі системи бюджетів і по горизонталі між територіальними одиницями. Формула фінансового вирівнювання дає змогу об’єктивно оцінити потребу в централізованій підтримці. Для проведення порівняльного аналізу доходів місцевих бюджетів європейських унітарних держав використовуються відносні показники структури доходів місцевих.
43. Перспективи інтеграції України до Європейського союзу в галузі місцевого самоврядування.(написати)
44. Економічна сутність, функції, роль фінансового ринку.
Фінансовий ринок – це складова частина інфраструктури фінансової системи, яка забезпечує територіальне (місце, віртуальне місце), часове і функціональне здійснення трансакцій суб’єктів національної та міжнародної економіки, встановлення рівноважної ціни за відповідних обсягів купівлі-продажу фінансових активів, інструментів, технологій, а також надання фінансових послуг, необхідних для здійснення господарської та фінансової діяльності.
Економічна сутність фінансового ринку полягає у встановленні рівноважної ціни та обсягу купівлі-продажу фінансових ресурсів, інструментів, технологій, а також ціни та обсягу надання фінансових послуг для покупців і продавців на цьому ринку.
Роль фінансового ринку, як складової частини інфраструктури фінансової системи, полягає в тому, що він надає конкретні інструменти для здійснення трансформації (переливу) вільних коштів суб’єктів економічного життя в активний позиковий капітал, якого потребують інші суб’єкти економічного життя для реалізації своїх ефективних економічних проектів.
Функції фінансового ринку наступні:
1. об’єднання дрібних, розрізнених коштів суб’єктів фінансового ринку для формування позичкового, інвестиційного капіталу для інших суб’єктів ринку, які відчувають дефіцит коштів;
2. формування ринкових цін на фінансові ресурси, послуги, інструменти, технології з врахуванням зовнішніх і внутрішніх факторів впливу;
3. надання ринкової інформації-сигналів виробникам фінансових послуг, інструментів, технологій про необхідність вдосконалення останніх та створення нових (наприклад, платіжних систем);
4. фінансове інформування суб’єктів економіки для можливості прийняття оптимальних рішень
5. забезпечення ліквідності («перетікання» з однієї форми в іншу) фінансових активів
6. страхування та мінімізація фінансових ризиків
7. формування умов для здійснення заощаджень та накопичення багатства
45. Регулювання фінансового ринку
В країнах з розвинутою ринковою економікою регулювання фінансового ринку є, як правило, дворівневим. На верхньому рівні регулювання здійснюється відповідним державним органом, який функціонує у визначеному правовому полі. Нижчий рівень регулювання забезпечується саморегулюючими організаціями, що створюються професійними учасниками фінансового ринку (різного роду союзи, ліги, асоціації, біржі тощо). Державно-правове регулювання є загальнообов’язковим, субординаційним та здійснюється на умовах застосування примусу, якщо це необхідно, до учасників фінансового ринку. Головним завданням цього регулювання є узгодження інтересів учасників ринку через певні правові обмеження і заборони, а також через непряме втручання держави у роботу фінансового ринку. Важелями такого втручання є податкова політика, яка впливає на потребу у фінансових активах, монетарна політика, яка регулює пропозицію фінансових активів, зовнішньоекономічна політика, яка регулює операції з іноземною валютою, боргова політика, яка впливає на внутрішній ринок позичкових капіталів тощо.
46. Структура фінансового ринку
Все ж найбільш поширеною структуризацією фінансового ринку вважається структуризація за типом фінансових активів:
