Поняття науки та її суттєві ознаки. Методи і форми наукового пізнання

Весь хід нашого розгляду пізнавальної проблематики привів до необхідності докладніше з'ясувати суттєві особливості наукового пізнання, адже немає сумніву в тому, що наукове пізнання сьогодні є найрезультативнішим і найавторитетнішим. Ми досить часто, обговорюючи якісь складні питання, посилаємося на науку, чекаємо саме від неї або рішучих підтверджень деяких суджень і позицій, або безсумнівних їх спростувань.

Наука виникає як спеціалізований та спеціально культивований вид пізнавальної діяльності, як свідоме нарощування техні-ко-технологічного аспекту пізнання та свідомості. За загальним погодженням сучасних дослідників, наука починається там і тоді, де й коли техніко-рецептурні знання про те, як слід діяти, щоб отримати певний результат, починають обґрунтовуватись, доводитись, аналізуватись. Загалом наука виникає як розроблення і фіксація внутрішньої необхідності у предметній діяльності людини. А тому вона повинна вбирати в себе принаймні такі змістові компоненти: за змістом її можна поділити на: > знання про світ, > про алгоритми дій та дійових операцій та знання про можливості людини в її ставленні до світу. Звідси випливає загальна класифікація наук:

" науки про форми та сфери існуючого (природознавство, історія, соціологія, етнографія, анатомія, психологія та ін.);

^ науки логіко-методологічного напряму (математика, логіка, теорія систем, програмування та ін.);

гуманітарні науки (філософія, культурологія, філологія, релігієзнавство, естетика та ін.).

Лише беручи всі ці наукові напрями в комплексі, ми можемо скласти виправдане уявлення про науку взагалі. В загальному плані термін "наука" використовується у трьох основних значеннях: 1) в найширшому значенні - як будь який свідомо відфіксова-ний досвід (в такому випадку ми кажемо "Це буде мені наукою"); 2) в нормативному значенні - як сукупність достовірних, перевірених та обгрунтованих знань у будь-якій сфері пізнання; 3) у вузькому значенні - як природознавство, в якому домінує логіко-ма-тематичний апарат. Свого часу І. Кант виголосив тезу про те, що в кожній галузі знання рівно стільки науки, скільки в ній є математики. Математизоване природознавство, починаючи з XVII ст., стає у Європі взірцем науки як такої. Тому є своє пояснення, бо саме таке спрямування наукового натхнення призвело до швидкого технічного прогресу в Європі. Але таке тлумачення науки невиправдано звужує її зміст та функції.

 

Спираючись на розглянуті особливості науки, ми, разом із дослідниками в галузі наукознавства, можемо виділити такі її

суттєві ознаки:

■^ наявність проаналізованого та систематизованого достовірного знання, узагальненого до ступеня вираження у ньому суттєвих зв язків пізнаваної предметної галузі (відкриття та дослідження законів тих явищ, що вивчаються);

гї єдність у цьому знанні функцій описування, пояснення та передбачення;

■^ наявність методологічно-операційної складової частини, за допомогою якої можна як перевіряти наявні знання, так і отримувати нові;

•Ь єдність кічькісного та якісного аналізу досліджуваного предмета;

->• наявність особливої мови з точним закріпленням змісту за кожним терміном;

•Ь категоріальний каркас знання, тобто наявність орієнтовно-конструктивних понять, єдність яких дає якісне окреслення предмету пізнання; сукупність категоріальних визначень отримує назву фізичної, хімічної, біологічної та ін. реальності;

■^ наявність вихідних принципів та аксіом, загальнофіїософських припущень, що лежать в основі кожної науки, надаючи її змісту та викладу характеру системної єдності;

•Ь задоволення певної соціальної потреби.

У дещо спрощеному виразі характерні ознаки науки подають як єдність її мови, структури (в тому числі- і логіки) та функцій.

У реальному суспільно-історичному існуванні наука постає у трьох проявах:

певна сукупність знань, відомостей, інформації;

діяльність, спрямована на продукування таких знань;

сукупність соціальних колективів, інститутів та установ, що забезпечують здійснення зазначеної діяльності; серед численних наукових об'єднань особливого значення надають поняттю "наукове співтовариство" - це певна сукупність людей, що реально включені у взаємну діяльність в межах певної галузі наукового пізнання або в межах науки в цілому.

Знову-таки, у спрощеному варіанті наука постає як знання (1), діяльність (2), інститути (3),

Звернемо увагу на найважливіші особливості науки як пізнавальної діяльності.

Наукове пізнання постає як усвідомлене та свідомо організоване, тобто знання про те, як продукувати, нагромаджувати та поліпшувати знання це стає можливим за допомогою методу, як генетичного складника науки.

За Р. Декартом, науковий метод - це порядок і послідовність пізнавальних дій, що їх свідомо обгрунтовують та цілеспрямовано застосовують.

Загальні особливості пізнання проявляються у науці через наявність у ній двох рівнів пізнання: емпіричного та теоретичного. На емпіричному рівні пізнання спрямоване на здобування наукових фактів. За висловом Ф. Бекона, "факти - живлення науки". Основне завдання емпіричного пізнання - фіксація, нагромадження та перше опрацювання фактів. Тому і результатами емпіричного пізнання є факти та певні форми їх зведення, такі як класифікації, типологія, тарифікація та ін.

Звернімо увагу на те, що факти - це не просто події або явища, що відбуваються або описи зведення протоколи

відбувалися. Для науки далеко не все з такого може бути фактом. Для того, щоб певне явище стало фактом, воно повинно бути зафіксоване з допомогою певного інструментарію науки, описане науковою термінологією. Звідси й форми емпіричного пізнання: описи, зведення, протоколи.

Особливе значення мають протоколи, бо вони є найпершими фіксаціями фактів. У сучасному наукознавстві фігурує поняття "протокольних суджень", яке має досить часто вирішальне значення щодо надійності фактів.

Спостереження * безпосереднє опосередковане порівняння

вимірювання пряме непряме описування

дописування як класифікація зібраних даних дописування теоретичних положень експеримент & пошуковий +перевірочний ^здійснюючий

Коли факти здобуті та певною мірою впорядковані, виникає необхідність їх подальшого інтелектуального опрацювання; це здійснюється на проміжному рівні наукового пізнання, який умовно можна назвати рівнем інтелектуального опрацювання фактів. Тут на перший план виходять деякі загальнологічні інтелектуальні процедури, проте в науці вони також здійснюються чітко, ретельно контрольовано, із застосуванням спеціальних операціональних засобів (наприклад, апарату математичної логіки).

Отже, тут фігурують методи: аналіз та синтез; індукція та дедукція; формалізація; ідеалізація.

Зазначені методи ми досить часто (іноді стихійно) застосовуємо в повсякденному життєвому досвіді. У науці вони, як було зазначено, мають чітке процедурне розроблення. Використання ідеалізації та формалізації підводить до математичного опрацювання фактів. Усі ці методи приводять до виникнення теоретичного рівня наукового пізнання. Завдання наукових теорій — опис, окреслення певної предметної сфери реальності через виявлення ії суттєвих, необхідних, важливих зв 'язків, функцій, відношень. Тому теорія досить часто починається з відкриття законів досліджуваної сфери.

фактів на їх елементарні складники

синтез: поєднання елементарних складників у складне цілісне явище

індукція: рух думки від окремих (часткових) фактів до ідей (узагальнень)

дедукція: рух думки від загальних ідей до фактів (індивідуальних тверджень)

ідеалізація: доведення параметрів певних фактів або явищ до гранично можливих меж: для виявлення певної якості в найповнішому варіанті (вигляді)

формалізація: застосування символічних позначень для виявлення однорідних одиниць (рис) фактів

Результатом теоретичного пізнання постають наукові теорії - система раціонально-логічних тверджень, понять, принципів, законів, що співвіднесені із певними сферами реальності. Як зви-