Класична онтологія та її фундаментальні проблеми

Онтологія (новолат. ontologia від др.-грец. Ὤν рід. П. ὄντος - суще, те, що існує і λόγος - вчення, наука) - розділ філософії, що вивчає проблеми буття. Термін «Онтологія» був запропонований Р. Гокленіусом в 1613 році в його «Філософський словнику» («Lexicon philosophicum, quo tanquam clave philisophiae fores aperiunter. Fransofurti»), і трохи пізніше І. Клаубергом в 1656 році в роботі «Metaphysika de ente, quae rectus Ontosophia», запропонує його (у варіанті«онтософія») в якості еквівалента поняттю«метафізика». У практичному вживанні термін був закріплений Х. Вольфом, явно розділили семантику термінів «онтологія» і «метафізика». Зазвичай під онтологією мається на увазі експліцидна, тобто наявна, специфікація концептуалізації, де в якості концептуалізації виступає опис безлічі об'єктів та зв'язків між ними. Формально онтологія складається з понять термінів, організованих в таксономія, їх описів і правил виводу. Основне питання онтології: що існує? Основні поняття онтології: буття, структура, властивості, форми буття (матеріальне, ідеальне, екзістенціальне), простір, час, рух. Онтологія, таким чином, являє собою спробу найбільш загального опису універсуму існуючого, який не обмежувався б даними окремих наук і, можливо, не зводився б до них. Інше розуміння онтології дає американський філософ Уіллард Куайн: у його термінах онтологія - це зміст певної теорії, тобто об'єкти, які постулюються даною теорією в якості існуючих. Питання онтології - це найдавніша тема європейської філософії, яка бере своє джерело від досократіків, а особливо Парменіда. Найважливіший внесок у розробку онтологічної проблематики внесли Платон і Арістотель. У середньовічній філософії центральне місце посідала онтологічно проблема існування абстрактних об'єктів (універсалій). У філософії XX століття спеціально онтологічною проблематикою займалися такі філософи як Микола Гартман («нова онтологія»), Мартін Хайдеггер («фундаментальна онтологія») та інші. Особливий інтерес у сучасній філософії викликають Онтологічні проблеми свідомості. Основним предметом онтології є буття, яке визначається як повнота і єдність всіх видів реальності: об'єктивної, фізичної, суб'єктивною, соціальної та віртуальної. Реальність традиційно асоціюється з матерією і поділяється на межеву, живу і соціальну матерію. Оскільки мисленням і осягнення можливостей буття має тільки людина, то останнім часом (у феноменології та екзистенціалізмі) саме він ототожнюється з буттям. Однак у класичній метафізиці під буттям розуміється Бог. Людина як буття володіє свободою і волею. Онтологія – це загальна теорія буття. Згідно з цією теорією основною базисною категорією виступає буття. Онтологія – це вчення про все суще, про першооснови буття: система найзагальніших понять, за допомогою яких здійснюється осягнення дійсності. Цей термін запровадив у 17ст. нім. філософ Гаклініус. Поняття онтологія не має однозначного тлумачення у філ-ії. 3 значення цього поняття:

1) По-перше, під онтологією розуміють ту частину філософії, яка з'ясовує основні, фундаментальні принципи буття, першоначала всього сутнісного. Саме поняття «онтологія» у перекладі з грецької мови означає вчення про суще, сутнісне, найважливіше (онто — суще, сутнісне, логія — вчення). Це вчення про першооснови буття, про субстанцію, матерію, простір, час, рух, причинність тощо.

2) По-друге, у марксистській філософії поняття «онтологія» вживається для з'ясування сутності явищ, що існують незалежно від людини, її свідомості (та ж матерія, рух, розвиток, його об'єктивні закони тощо).

3) По-третє, у західній філософії в поняття «онтологія» теж включають найзагальніші принципи буття, але вони розглядаються на рівні надчуттєвої, над раціональної інтуїції. Це так звана «трансцендентальна онтологія» Гуссерля, «Критична онтологія» Гартмана, «фундаментальна онтологія» Хайдеггера тощо. Тобто, найзагальніші принципи буття у такому розумінні з'ясовуються лише інтуїтивно, а не в процесі практичної, пізнавальної діяльності людини, взаємодії суб'єкта і об'єкта.

Основні рівні буття.

Буття належить до числа тих системотворчих понять, які покладені в основи філософії багатьма мислителями як минулого, так і сучасного. Перший аспект проблеми буття: а) Що існує? – Світ. Всесвіт; б) Де існує? – Тут і скрізь, всюди; в) Як довго він існує (Коли)? – Тепер і завжди. Суть проблеми полягає в існуванні суперечливої єдності неминучого, вічного і минулого, змінного буття окремих речей, станів, людських та інших істот. Внутрішня логіка проблеми буття веде філософів від питання про існування світу «тут» і «тепер» до питання про його існування «скрізь» і «завжди». Звідси випливав другий аспект проб леми буття – питання про єдність світу. Загальна відповідь на це питання сутності буття в даному аспекті має бути така: існування всього, що є, було і буде, є об'єктивною передумовою єдності світу. Нарешті, третій аспект проблеми буття пов'язаний з тим, що світ у цілому і все, що в ньому існує, є сукупною реальністю, дійсністю, яка має внутрішню логіку свого існування, розвитку і реально представлена нашій свідомості діями окремих індивідів і поколінь людей. Філософський смисл поняття буття тісно пов'язаний з поняттями небуття, існування, простору, часу, матерії, становлення, розвитку, якості, кількості, міри та іншими категоріями. Повсякденна мовна практика також робить свій внесок в осмислення проблеми буття. Слова «буття», «є, існує» в минулому, сучасному і майбутньому існуванні належать до найбільш уживаних слів української, німецької, французької, англійської мов.

В категорії буття об'єднуються такі основні ідеї:

- світ є, існує як безмежна і неминуща цілісність;

- природне і духовне, індивіди і суспільство рівноправно існують, хоч і в різних формах,

їх розрізненість фіксується тільки за формою, існування є передумовою єдності світу;

- за об'єктивної логіки існування і розвитку, світу наявності різних форм свого існування утворює сукупну об'єктивну реальність, дійсність, яка представляється свідомості і виражається у дії конкретних індивідів та поколінь людей.

Для розуміння сутності буття доцільно виділити такі якісно відмінні і в той же час взаємопов'язані його форми:

- буття речей, тіл, процесів, яке в свою чергу поділяється на буття речей, процесів, станів природи, буття природи як цілого і буття речей і процесів, створених людиною;

- буття людини, яке поділяється на буття людини в світі речей та на специфічно людське буття;

- буття духовного (ідеального), яке поділяється на індивідуалізоване духовне і об'єктивоване (поза індивідуальне) духовне;

- буття соціального, яке поділяється на індивідуальне буття (буття окремої людини в суспільстві і в процесі історії) і буття суспільства.