До гідрологічних небезпечних явищ, що мають місце в Україні, належать: повені (басейни річок); маловоддя (річки України); підвищення рівня ґрунтових вод; вздовж узбережжя та в акваторії Чорного й Азовського морів трапляються небезпечні підйоми та спади рівня моря. Через це постійно знижується біологі-чна продуктивність моря, щорічно гине близько 100 га прибережних територій, з яких значна доля — сільськогосподарські угіддя, створюється складна еколо-гічна та містобудівна обстановка на таких узбережжях. У цих берегових зонах під постійною загрозою перебувають виробничі будівлі, житлові будинки, ку-рортні комплекси, інженерні комунікації, сільськогосподарські поля.
Повінь — це тимчасове затоплення значних територій внаслідок силь-них злив, швидкого танення снігу (льоду в горах), руйнування дамб або гре-бель водосховищ, великих морських припливів або вітрового нагону води на пологих ділянках морського узбережжя. Повені трапляються, як правило в один і той же сезон. Паводок — фаза водного режиму річки, що може багато-разово повторюватись в різні сезони року, яка характеризується інтенсивним збільшенням рівня в річці внаслідок численних опадів, швидкого танення снігів, льодових заторів. При затопленні під час повені або паводку починає-ться просідання будинків та землі, виникають зсуви та обвали, гинуть посіви сільськогосподарських культур, можливі руйнування житлових будинків і ви-робничих споруд, мостів, розмив залізничних та автомобільних доріг, пошко-дження ліній зв’язку та енергозабезпечення, загибель людей і тварин.
Вірогідними зонами можливих повеней на території України є: 1) у пів-нічних регіонах — басейни річок Прип’ять, Десна та їхні притоки (лише в басейні р. Прип’ять площа повені може досягати 600-800 тис. га); 2) у західних регіонах — басейни Верхнього Дністра (площа може досягти 100-130 тис. га), річок Західний Буг, Прут, Тиса та їхніх приток (площа можливих затоплень 20-25 тис. га); 3) у східних регіонах — басейни р. Сіверський Донець з притоками, річок Ворскла, Сула, Псел та ін. притоки Дніпра; 4) у південному і південно-західному регіонах — басейни приток нижнього Дунаю, р. Південний Буг та її притоки. На значній території України (Карпати, Крим) річки мають виражений паводковий режим стоку. В середньому за рік тут буває 6-7 повеней. Вони фор-муються в будь-який сезон року і часто мають катастрофічні наслідки, ведуть до масових руйнувань та загибелі людей. Небезпечним є й те, що повені на гір-ських річках (Дністер, Тиса, Прут, річки Криму) формуються дуже швидко, від кількох годин до 2-3 діб, що ставить високі вимоги щодо оперативності прогно-зування та оповіщення. Повені Дніпра, Дністра, Дунаю та Сіверського Донця супроводжуються затопленням значних територій, у тому числі сільськогоспо-дарських угідь, де гинуть посіви культур. Це вимагає проведення евакуації на-селення, сільськогосподарських тварин і машин, посівного матеріалу і кормів. При таких затопленнях небезпечною є загроза затоплення ХНО.
Підтоплення є одним з найбільш поширених сучасних геологічних проце-сів, що розвивається як у природних умовах, так і під впливом техногенних чинників. Останні часто мають визначальне значення, особливо як наслідок проведення водогосподарських заходів (наявність іригаційних систем, водосхо-вищ, каналів, втрати з комунікацій, створення ставків у яружно-балковій мере-жі, замулення річок тощо). Площі підтоплення територій та інтенсивність про-цесу постійно змінюються. У районах, де домінуючими чинниками є природні (кліматичні), у багатоводні роки процес активізується, а в маловодні — затухає. Там, де визначальними чинниками є техногенні, при відсутності ефективних спеціальних заходів з упередження або ліквідації процесів підтоплення слід че-кати їх подальшого розвитку. Найбільш інтенсивно процеси підтоплення відбу-ваються на територіях, що прилягають до заплав річок, ділянок в зонах впливу водосховищ, каналів або підроблені гірничими виробками тощо. Підтоплення в межах забудови, де фіксується стійке порушення природного режиму, зволоже-ня та підйом рівня ґрунтових вод, призводить до значного погіршення умов проживання населення, функціонування господарських об’єктів і сприяє виник-ненню надзвичайних ситуацій. У межах гірничодобувних регіонів України про-блеми з підтопленням виникають у зв’язку із закриттям шахт та розрізів, насам-перед, методом "мокрої" консервації, відновленням рівнів підземних вод, осіда-ням земної поверхні над гірничими виробками. Упродовж останніх років найбі-льші площі підтоплення фіксуються в межах південних областей — Херсонської, Миколаївської, Одеської, Дніпропетровської, Донецької та південно-схід-них — Полтавської і Харківської, де процес розвивається не тільки в межах зап-лав, надзаплавних терас річкових долин та днищах великих балок, а й на вододілах. Загальна площа підтоплення на території України становить ~80 тис. км2, при кількості населених пунктів, в яких відмічене підтоплення, майже 4,7 тис.
Цунамі — величезні хвилі, що виникають під час моретрусів, виверження вулканів або падіння астероїдів чи комет. Висота цих хвиль може сягати понад 100 м при швидкості їх поширення понад 1000 км/год. Безпосередньою причи-ною виникнення хвиль цунамі частіше за все є зміни рельєфу, які відбуваються під час землетрусів. Механізм виникнення цунамі внаслідок землетрусу можна описати наступним чином. В момент різкого занурення ділянки дна океану і виникнення на дні моря западини вода спрямовується до її центру, переповнює та утворює вигин на її поверхні. При різкому піднятті ділянки дна океані витіс-няються значні маси води. На поверхні океану при цьому виникають хвилі цу-намі, що швидко розходяться на всі боки. Зазвичай вони утворюють серію з 3-9 хвиль, відстань між гребенями яких складає 100-300 км, а висота хвиль при наближенні до берегу може сягати 30 м й вище (рис. 5.5, рис. 5.6).
Хвилі-вбивці — гігантські поодинокі хвилі висотою 7-40 м, що виникають в океані (морі) і володіють нехарактерною для морських хвиль поведінкою.
Рис. 5.5. Формування хвиль цунамі
| 
Рис. 5.6. Трансформація хвилі
|
