Що таке релігія? На яких підставах ті або інші погляди, ідеї, дії можна вважати релігійними? Різні мислителі по-різному виділяють пріоритетні сфери в релігії. Одні вважають, що фундаментальним ядром релігії є релігійна свідомість з її основною складовою — вірою, інші як пріоритет виділяють релігійні культи, треті — релігійні орга-нізації або релігійну діяльність, причому багато дослідників наполя-гають на синтезі усіх складових.
Розглянемо релігійну свідомість. Багато дослідників з необхідніс-тю пов’язують релігійну свідомість з вірою (часто релігійна людина — віруюча людина). Однак, в цьому міститься наступна проблема — і нерелігійні люди можуть бути віруючими (наприклад, комуністи). Будь-яка віра має свій предмет. Віра — активне емоційне та оціночне ставлення до свого предмету, неодмінно охоплює і вольовий процес та виявляється в тій чи інший поведінці особистості. Віра як складо-вий елемент вольового вибору виражає стверджувальну силу духу. Вона необхідна людині для мобілізації її духовних та фізичних сил в певній проблематичній ситуації: при нестачі інформації, відсутності достатніх логічних доведень, при наявності сумнівів тощо. Розум об-межений. Вже при вивченні природи ми часто зіткаємося з тим, що можна назвати ірраціональним. В. Гьоте зауважував, що «природа не поділяється без остачі на розум», наприклад, в фізиці «індетермі-нізм» розуміється як відхилення від принципу суворої причинності в так званому мікросвіті. Обмеженість розуму виступає з особливою ясністю по відношенню до людини.
В людині є дуже багато позараціонального знання, тобто знання, яке не визначається раціональним знанням і не залежить від нього, тобто не є справжнім знанням, яке має велике значення в нашому житті. Сюди відноситься все те, що підказує нам наше серце, відчут-тя, інтуїція. Б. Паскаль: «серце надає нам знання, про підстави якого нічого не знає наш розум». Предметом релігійної віри є надприродне. Згідно з основними релігійними концепціями, надприродне не під-лягає законам оточуючого світу, знаходиться по той їх бік та руйнує природній перебіг подій. До надприродного не можна застосувати звичайні критерії емпіричної вірогідності. Це яскраво постулював Тертулліан в тезі: «Вірую, оскільки неймовірно». Віра — це особли-вий психологічний стан впевненості в досягненні мети, в істинності ідеї за умови дефіциту точної інформації про досяжність поставленої
— 309 —
ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС
мети, про кінцевий результат події. В ній міститься очікування здій-снення бажаного. Даний психологічний стан виникає в ситуації ймо-вірності, коли існує можливість для успішної дії, його успішного результату і знання про цю можливість. Якщо подія відбулася або стало зрозуміло, що вона неможлива, якщо істинність або хибність ідеї доведена, віра вгасає. Віра виникає з приводу тих процесів, по-дій, ідей, що мають для людей істотно значимий зміст, і являє собою сплав когнітивного, емоційного і вольового моментів. Оскільки віра з’являється в ситуації ймовірності, дія людини в ній пов’язана з ри-зиком. Незважаючи на це, вона виступає важливим фактом інтегра-ції особистості, групи, маси, стимулом рішучості й активності людей. Що, власне кажучи, розуміється під релігійною вірою? Насамперед, внутрішня впевненість в існування вищої істоти, вищої сили, всемо-гутнього бога (або богів), бога, який створив світ, такого, який надав норми моралі, який карає та врятовує. Релігія надає детальні норми поведінки в основних сферах життя, аж до гігієнічних. Вона містить в собі конкретні твердження про побудову або походження світу. Релігійні догми та норми, які викладені в будь-якому священому зі-бранні догм (Старий Заповіт, Євангеліє, Коран) вважаються надани-ми Богом. В основі релігійної віри міститься саме це ствердження про існування Божества, якому притаманні означені властивості, та про істинність його догм. Це твердження, яке розглядається з гносеоло-гічної точки зору, є судженням інтуїтивним, яке не можна перевірити шляхом досвіду. Істинність будь-якого твердження, яке не містить-ся в священій збірці догм, доводиться дискурсивним зведенням до цього джерела. Таке твердження, канонізоване церквою, стає догма-том. І вже тут виникають ускладнення: серед тверджень, релігійно-го вчення, які визнаються безумовно істинними, зустрічаються такі, які містять логічні (або хоча б дискурсівні) неузгодженості і також внутрішні суперечності, які не вирішуються раціонально. Найбільш відомою є наступна антиномія: чи може всемогутній Бог утворити ка-міння, яке не в змозі потім підняти? Будь-яка відповідь «так» чи «ні» означає, що він не всемогутній в тому чи іншому відношенні. В релі-гійній свідомості питання, яке обговорюється, залишається серед тих, відносно яких неможна вимагати раціональної відповіді. Єдиною від-повіддю залишається відсилання до ірраціональної сутності релігії. Іншою рисою догм, які приймаються, є їх протиріччя із такими, що поступово розкриваються людиною, властивостями фізичного світу,
— 310 —
МОДУЛЬ ІV. ОСНОВИ ТЕОРІЇ РЕЛІГІЇ ТА ЇЇ ІСТОРИЧНА ГЕНЕЗА
тобто із позитивним знанням. Віра в диво є необхідним елементом ре-лігійності. Б. Паскаль в «Думках» писав: «Де твій Бог? Дива його ви-значають та суть сяяння його». До того ж Паскаль наводить слова св. Августина: «Я не був би християнином, якщо б не існувало дива», — і зауважує: «Неможна розумно міркувати проти дива». Це, ймовірно, треба розуміти так, що потрібно повірити в дива всупереч розуму, або ж відмовитися від релігійності. Віра всуперіч розуму надається звер-ху, як одкровіння.
Релігійна свідомість містить в собі звичайні людські почуття ко-хання, страху, радості, надії. Особливості цій свідомості надає її осо-блива направленість на об’єкт її віри. Наприклад, релігійна любов — це притаманне всім людям почуття любові, звернене на релігійний об’єкт. Релігійний страх — це звичайний трепет серця, але пов’язаний
з ідеєю божої кари (У. Джемс).
У принципі, всі релігієзнавці погоджуються з тим, що релігійна свідомість відрізняється від інших форм своєю інтенціональністю. Розбіжності починаються при тлумаченні джерел цієї свідомості. Представники богословсько — теологічної думки вважають витока-ми релігійної свідомості надприродне, представники філософської думки — природне.
Релігійна свідомість на концептуальному рівні — концептуалі-зована свідомість — це спеціально розроблена свідомість, свідомість, яка систематизавана у вигляді сукупності понять, ідей, принципів, міркувань, аргументацій, концепцій. До її складу входять: 1) більш-менш упорядковане вчення про Бога (богів), світ, природу, суспіль-ство, людину, цілеспрямовано розроблене фахівцями (віровчення, теологія, богослов’я, символи віри тощо); 2) здійснювана відповідно до принципів релігійного світогляду інтепретація економіки, політи-ки, права, моралі, мистецтва, тобто релігійно-економічні, релігійно-політичні, релігійно-правові, релігійно-етичні, релігійно — естетичні та інші концепції (теологія праці, політична теологія, церковне право, моральне богослов’я тощо); 3) релігійна філософія, що знаходиться на стику богослов’я і філософії (неотомізм, персоналізм, християн-ський екзистенціалізм, християнська антропологія, метафізика все-єдності ін.).
Релігійна діяльність. Наступним структурним елементом релігіїє релігійна діяльність. Варто розрізняти нерелігійну і релігійну діяль-ність релігійних індивідів, груп, інститутів і організацій. Нерелігійна
— 311 —
ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС
діяльність здійснюється у позарелігійних галузях: економічній, ви-робничій, фаховій: політичній, державній, художній, науковій. Вона може бути релігійно забарвлена, в якості одного з її мотивів може ви-ступати релігійний мотив. Але за об’єктивним змістом, предметом і результатам — це позарелігійна діяльність.
Релігійна діяльність посідає своєрідне місце в системі суспільної діяльності. Визначають два види релігійної діяльності: позакультова і культова. Позакультова здійснюється в духовній і практичній сфе-рах. Духовну позакультову діяльність становить розробка релігійних ідей, систематизація й інтепретація догматів теології, богословських творів тощо. Різновидами практичної позакультової діяльності є ви-робництво засобів релігійного культу, місіонерство, участь у роботі соборів, викладання богословських дисциплін у навчальних закла-дах (школах, університетах, духовних навчальних закладах), управ-лінська діяльність у релігійних організаціях і інститутах, пропаганда релігійних поглядів через пресу, радіо, телебачення, релігійна пропа-ганда в сім’ї та в інших контактних групах. Варто підкреслити, що, як правило, у позакультову діяльність у більшій або меншій мірі прони-кають й елементи культу.
Найважливішим видом релігійної діяльності є культ. Його існу-вання визначається відповідними релігійними уявленнями, ідеями, догматами. Релігійна свідомість постає у культі, насамперед, у вигляді культового тексту, до якого відносяться тексти Священного Писання, Священного Переказу, молитов, псалмів тощо. Відтворення цих тек-стів під час відправлення культу актуалізує у свідомості учасників ре-лігійні уявлення і міфи. Проаналізований з погляду існування культ може бути охарактеризований як «драматизація релігійного міфу». У мистецтві (наприклад, у театрі) відтворення художнього тексту, яким би точним і майстерним воно не було, не усуває умовності ситуації дії. А драматизація тексту в релігійному культі пов’язана з вірою в дійсне вчинення описаних у міфі подій, у повторювальність цих подій, у при-сутність міфологічних персонажів, в одержання відповіді від визна-них об’єктивними істот, у ідентифікацію з ними. Предметом культо-вої діяльності стають різноманітні об’єкти і сили, що усвідомлюються у формі релігійних уявлень. У якості предметів культу в релігіях різ-них типів, у різних релігійних напрямках і конфесіях виступали ма-теріальні речі, тварини, рослини, ліси, гори, ріки, Сонце, Місяць та ін.
з відповідними властивостями і зв’язками. Різноманітні процеси та
— 312 —
МОДУЛЬ ІV. ОСНОВИ ТЕОРІЇ РЕЛІГІЇ ТА ЇЇ ІСТОРИЧНА ГЕНЕЗА
явища можуть поставати у якості предмета культу й у вигляді гіпос-тазованих духовних істот-духів, богів, єдиного всемогутнього Бога. Різновидами культу, зокрема, є ритуальні танці навколо зображень тварин, предметів полювання, заклинання духів тощо (на ранніх ста-діях розвитку релігії); богослужіння, релігійні обряди, проповідь, мо-литва, релігійні свята, паломництва (у розвинених релігіях).
Результатом культової діяльності є, насамперед, задоволення ре-лігійних потреб, пожвавлення релігійної свідомості. У свідомості ві-руючих за допомогою культових дій відтворюються релігійні уявлен-ня, символи, міфи, збуджуються відповідні емоції. Культ може стати чинником динаміки психологічних станів віруючих: відбувається перехід від стану пригніченості (занепокоєння, незадоволеності, вну-трішньої розірваності, скорботи, туги) до стану полегшення (задово-леності, заспокоєності, гармонії, радості, припливу сил). У культовій діяльності відбувається реальне спілкування віруючих один з одним, вона є засобом замкнення релігійної групи. Під час відправлення культу задовольняються й естетичні потреби. Ікона, що має художню цінність, архітектура й оздоблення храму, читання молитов і псал-мів — усе це може приносити естетичну насолоду.
Релігійні відносини. Відповідно до різноманітних видів діяль-ності укладаються відносини позарелігійні та релігійні. Протягом ви-конання економічної, політичної, державної, просвітницької та іншої діяльності релігійні індивіди, групи, інститути вступають у відповід-ні цим видам активності зв’язки. У такого роду зв’язках можливий релігійний смисл, проте за об’єктивним змістом вони позарелігійні.
Релігійні відносини — це відносини в духовній сфері, які скла-даються на підставі релігійної свідомості, реалізуються й існують за допомогою релігійної діяльності. Їх носіями можуть бути індивіди, групи, інститути, організації.
Носіями релігійних відносин у залежності від ступеню впливу релігії могли бути етнос, сім’я, стан, клас, фахова група або частини зазначених груп, тобто такі соціальні і політичні об’єднання, пред-ставники яких відносять себе також до одного загального віроспо-відання. Особливо велику роль у зберіганні і відтворенні релігійних відношень відігравали соціальні групи, що виділялися за релігійною ознакою, — варна брахманів у давньоіндійському суспільстві, жерці в рабовласницьких державах Європи, стан духівництва в середньо-вічних феодальних монархіях тощо.
— 313 —
ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС
Релігійні відносини можуть мати різний характер — солідарнос-ті, толератності й нейтралітету, конкуренції, конфлікту і боротьби, нерідко із сильною тенденцією релігійного фанатизму. Проте навіть при «мирному співіснуванні», як правило, є уявлення про перевагу даного об’єднання, конфесії, напрямку, релігії.
Релігійні організації. В якості інстанцій, які регламентують релі-гійну діяльність, виступають інститути й організації. Для «орієнтації» у позарелігійних галузях створюються економічні інститути (напри-клад, «Банк святого духу» у Ватикані), політичні партії (християнські, ісламські та ін.), профспілки, жіночі, молодіжні та інші формування.
Складаються організації й у релігії. У первісній спільноті релі-гійних організацій не було. Керували релігійними церемоніями спо-чатку старійшини роду і племені. Поступово з’являлися виконавці культу: шамани, знахарі й ін. Укладалися релігійні групи — «таємні спілки», що не збігалися з етнічними спільностями. У міру диферен-ціації суспільства, поділу праці поступово утворився стан жерців, а разом із ним, — релігійні організації.
Послідовники певного віросповідання складають релігійну спільність. У межах спільності на основі різноманітних видів діяльно-сті — культової і позакультової — виділяється ціла система релігій-них субгруп. Існування і функціонування спільності як єдиного ціло-го забезпечується організацією.
На основі вивчення християнства, виділені наступні типи релі-гійних об’єднань: церква, секта, деномінація, установлена секта, міс-терія й ін.
Церква являє собою порівняно широке об’єднання, приналеж-ність до якого визначається, як правило, не вільним вибором інди-віда, а традицією. Звідси визнання можливості кожної людини стати членом церкви. У багатьох церквах члени діляться на духівництво і мирян. Позиції і ролі, ступені і градації упорядковані за ієрархічним й авторитарним принципами.
Секта виникає як опозиція стосовно тих або інших релігійнихнапрямків. Для неї характерна претензія на винятковість своєї ролі, доктрини, ідейних принципів, цінностей, настанов. З цим пов’язані настрої виключеності, а нерідко і тенденція до ізоляціонізму. Різко виражене прагнення до духовного відродження. Підкреслюється рів-ність усіх членів, оголошується принцип добровільності об’єднання, робиться акцент на «обертанні», що передує членству. Історична
— 314 —
МОДУЛЬ ІV. ОСНОВИ ТЕОРІЇ РЕЛІГІЇ ТА ЇЇ ІСТОРИЧНА ГЕНЕЗА
доля сект неоднакова. Одні з них через певний проміжок часу, при-пиняють своє існування. Інші з часом перетворюються на інші типи.
Деномінація може розвиватися з інших типів об’єднань або укла-датися із самого початку в такій якості. Її ідейні, культові й організа-ційні принципи формуються в опозиції до церкви і секти. Зберігаючи акцент на «обраності» членів, вона визнає можливість духовного від-родження для будь-якого віруючого. Ізоляція від «світу» і замкну-тість усередині релігійної групи не вважається обов’язковою ознакою «щирої» релігійності. Хоча і висувається принцип постійного і суво-ро контрольованого членства, відповідно до яких наказується актив-ність, насамперед, у релігійній діяльності, спостерігається тенденція до з’єднання зі «світом», послідовники закликають до активної участі у житті суспільства. Деномінації властива чітка організація як по го-ризонталі, так і по вертикалі.
