Сутність та класифікація методів менеджменту

Методи управління.

Реалізація функцій управління здійснюється за допомогою системи методів управління. Привести в дію організовану систему, щоб отримати потрібний результат, можливо лише шляхом впливу на неї управляючого органу чи особи. При цьому необхідні певні інструменти погодженого впливу, які і забезпечують досягнення поставлених цілей. Такі інструменти дістали назви методів управління.

Методи управління -- це способи впливу на окремих робітників та виробничі колективи в цілому, необхідні для досягнення цілей підприємства

Методи управління -- це способи впливу на окремих робітників та виробничі колективи в цілому, необхідні для досягнення цілей підприємства.

Трьохрівнева система управління.

Управлінська інформація і закономірності її руху.

Під управлінською інформацією розуміється сукупність відомостей про призначені процеси, що протікають всередині фірми і її оточенні, що служать основою прийняття управлінських рішень.

Інформація може бути класифікована по ряду позицій, в частковості:

1. По призначенню (одноцільова зв'язана з рішенням однієї конкретної проблеми; багатоцільова використовується при рішенні декількох найрізноманітніших проблем);

2. По можливості зберігання (інформація, що фіксується, може зберігатися практично нескінченно, не підлягаючи при цьому викривленню, чому свідчать написи і малюнки на склі; не інформація, що фіксується, використовується в момент отримання; вона також може зберігатися деякий час, але при цьому поступово викривляється і зникає);

3. По ступеню готовності для використання (первинна інформація являє собою сукупність отриманих безпосередньо з джерела несистематизованих даних, що містять багато зайвого і непотрібного; проміжна інформація складається з відомостей, пройшовших через процес попередньої “очистки” і систематизації, що дозволить вирішити питання про конкретні напрямки і засоби їхнього подальшого застосування; кінцева інформація дасть можливість приймати обгрунтовані управлінські рішення);

4. По повноті інформація буває частковою або комплексною (остання дасть всебічні вичерпні відомості про об'єкт і можливість безпосередньо приймати будь-які рішення; перша на практиці може використовуватися тільки в сукупності з іншою інформацією);

5. По ступеню надійності інформацію можна поділити на достовірну і вірогідну (вірогідний характер може бути зумовлений принциповою неможливістю отримати від існуючого джерела надійні відомості, оскільки наявні засоби не дозволяють цього зробити; неминучими скривленнями при їхній передачі, особливо в умовах ієрархії управлінської структури; завідомим розповсюдженням початково неправдивих відомостей).

 

Історичний розвиток науки про управління.

Необхідність в управлінській діяльності виникла фактично на пер-ших етапах становлення людського суспільства. Первісні люди змушені були якось будувати свою діяльність. Так, під час полювання, пошуку рослинної їжі виникала необхідність створити групи мисливців, шука-чів плодів тощо. Тому виникала потреба в перших, поки що примітив-них, управлінських функціях (розробка плану полювання на мамонта, розміщення мисливців при полюванні на хижаків, розбирання туші і т.д.). Але ця управлінська діяльність здійснювалась непослідовно (ко-жний раз мала різний характер) та непродумане (не застосовувались єдині принципи та підходи, не враховувались закономірності та попе-редній досвід). Тому не можна говорити про те, що наука про менедж-мент зародилась ще у первісні часи. Навіть з розвитком людського сус-пільства (рабовласницький лад, феодалізм тощо) певних обґрунтованих підходів та механізмів не було створено. З подальшим розвитком виробничо-господарської діяльності людей врешті-решт виникли певні організаційні форми (майстерні, господарс-тва поміщиків, примітивні підприємства тощо). Однак у кожному випад-ку застосовувались свої особливі підходи в управлінні, які не базувались на узагальненнях, принципових положеннях, виявлених тенденціях.

 

Потреба в науці про менеджмент виникла в кінці XIX -- на поч. XX ст. і пов'язана з появою великого машинного виробництва. Саме в цей період формуються великі підприємства, на яких працюють десят-ки, сотні і навіть тисячі людей. Постають проблеми планування їх дія-льності, організування робочих місць, створення ефективної системи формування зацікавленості працівників в результатах роботи, розроб-ки технологічних процесів, проведення точного обліку з метою забез-печення контролю тощо. Саме розвиток машинного виробництва по-ставив перед економістами та технологами питання про необхідність дослідження закономірностей в управлінні людьми, виявлення тенде-нцій розвитку виробничо-господарської діяльності під дією управлінського впливу розробки стандартних положень, інструкцій тощо. Так, в цей період з'явились перші наукові дослідження у сфері управління.

Сучасна теорія управління

Сучасна теорія управління в світі операється на дві основні теорії управління організаціями: вони були названі системним та ситуаційним.

В основі системного підходу лежить поняття системи.

Система (від грецького - утворення, складання) - це організована множина взаємопов'язаних компонентів та елементів, що взаємодіють між собою і зовнішнім середовищем в процесі досягнення поставлених цілей.

Системний підхід дав можливість зрозуміти, що ефективність будь-якої організації забезпечується не якимось одним її елементом, а є результатом, що залежить від багатьох факторів. У будь-якій системі важлива робота цілого - як результат досягнутої динамічної рівноваги. Системний підхід об'єднав внески різних управлінських шкіл, які в той чи інший час домінували в теорії та практиці управління.

Як доповнення до системного підходу, у 60-х роках виник підхід ситуа­ційний, який передбачає відмову від узагальнення, від виявлення універсальних закономірностей функціонування системи. За цим підходом, головним у забезпеченні ефективного управління організацією є вивчення конкретних умов її діяльності. Основні положення ситуаційного підходу в управлінні розроблені П. Друкером (професором з менеджменту Вищої школи бізнесу при Нью-Йоркському університеті).

Ситуаційний підхід передбачає, що підприємство в процесі своєї діяльності може опинитись в різних ситуаціях, які для свого вирішення вимагають застосування різних прийомів і методів управлінської діяльності.

27. Сутність планування, його види та їх взаємозвязок

Планування - це процес визначення мети, постановки завдань, розроблення структури організації, технології виробництва, визначення необхідних трудових і матеріальних ресурсів, а також розробка рішень і заходів щодо досягнення мети організації. Тобто, планування - це прогнозування реальних можливостей, які необхідно реалізувати для досягнення визначеної мети. Воно може здійснюватися на різний період. Планування показників (завдань) до року називається короткостроковим, від року до п'яти-середньостроковим, більше п'яти років-довгостроковим. Слід зазначити, що цей розподіл все ж таки умовний і залежить від багатьох чинників: складності, тривалості, трудомісткості, наукоємності та інших чинників виробництва і можливостей самої організації. Короткострокове планування - це оперативне або поточне планування. Довгострокове - це планування на перспективу, його ще називають стратегічним плануванням. Воно полягає у виборі стратегії розвитку організації. Короткострокове і довгострокове планування тісно взаємозв'язані. Саме довгострокові (стратегічні) плани визначають направленість короткострокових (поточних) планів, при цьому перші розглядаються як мета, інші - як завдання для досягнення цієї мети. Короткострокові плани - це сходинки до досягнення довгострокових планів, і кількість цих сходинок залежить від складності мети, теперішніх і майбутніх можливостей.

Короткострокові плани є реальними і точними (наскільки це можливо) розрахунками з урахуванням реальних можливостей.

Довгострокові плани - це менш точні, і навіть, можливо, нереальні щодо до моменту планування, але з урахуванням перспективи розвитку якихось нових можливостей (наприклад, в науці, техніці і т. д.) вони стають цілком реальними і досяжними.

Довгостроковий план формулює головну лінію, що визначає діяльність організації, її вибір і розробку основоположних ідей, мети, завдань з максимальним використанням наявних можливостей і перспектив. Він є основною стратегією і перспективою організації, націлює її на майбутнє, на стабільний розвиток і благополуччя.

Планування може здійснюватися у двох напрямах:

1) від наявності реальних можливостей до кінцевого результату;

2) від кінцевого результату до розрахунку необхідних можливостей. Перше відповідає тому,що ми можемо досягти при наявних можливостях, тобто це рух від можливостей до результату. Друге - це рух від результату до можливостей, тобто визначення, які можливості необхідні, щоб досягти відомого (запланованого) результату.

Планування має своїм початковим пунктом загальну мету організації, що позначається як її місія.

28. Поняття стратегічного планування

Стратегічне планування - це одна з функцій управління,яка являє собою процес вибору цілей організації та шляхів їхдосягнення. Стратегічне планування забезпечує основу для всіхуправлінських рішень, функції організації, мотивації і контролюорієнтовані на вироблення стратегічних планів. Динамічний процесстратегічного планування є тією парасолькою, під якоюховаються всі управлінські функції, не використовуючи перевагистратегічного планування, організації в цілому і окремі люди будутьпозбавлені чіткого способу оцінки мети і напрямку корпоративногопідприємства. Процес стратегічного планування забезпечує основудля управління членами організації. Проектуючи все вище написане нареалії обстановки в нашій країні, можна відзначити, що стратегічнепланування стає все більш актуальним для українських підприємств,що вступають в жорстку конкуренцію як між собою так і зіноземними корпораціями.

Проблемі стратегічного планування приділено велику увагу взахідній літературі, але на жаль в нашій країні довгий час неприділялося належної уваги даній проблемі. Необхідність появинавчальних посібників з планування, було викликане трансформацієюцентралізованого планування в систему державного регулювання,що вимагало кардинального перегляду всіх елементів системивнутрішньофірмового планування. Мета даних посібників - вивчення засобів,методів і технологій обгрунтування планових рішень на підприємстві,набуття навичок розробки стратегічних, тактичних і оперативно -календарних планів.

 

29. Процес стратегічного планування

Розробка міжнародних стратегій - це не одновимірний процес. Як правило, міжнародний стратегічний менеджмент поділяється на два етапи: формулювання стратегії та реалізація стратегії. У спрощеному вигляді ці два етапи можна охарактеризувати наступним чином: формування стратегії зводиться до прийняття рішень про те, чим компанія повинна займатися, а реалізація стратегії означає практичне виконання намічених дій. На етапі формування стратегії в компанії відбувається ідентифікація цілей та розробка стратегічних планів досягнення цих цілей. У процесі вироблення міжнародної стратегії менеджери компанії приймають зважене рішення про те, на які ринки компанії слід проникнути (або які ринки їй слід покинути), а також яким чином забезпечити конкурентоспроможність компанії на кожному з цих ринків. На етапі реалізації стратегії в компанії розробляється тактика досягнення цілей, поставлених перед компанією в процесі формування стратегії. Наприклад, прийняття рішення про будівництво тематичного парку Паризький Діснейленд стало частиною процесу формування стратегії компанії Disney. Прийняття рішень про склад атракціонів, дату відкриття парку і призначення плати за вхід відноситься до етапу реалізації стратегії. Як правило, реалізація стратегії компанії залежить від її організаційної структури, роботи персоналу та контролюючих систем і процесів.

Механізм розробки плану - це сукупність заходів, які визначають конкретні цілі, зміст і розвиток міжнародної діяльності суб'єктів світового господарства.

Найчастіше головним компонентом місії є товар чи послуга, доля ринку, географія розміщення виробництва, основна технологія, думки про виживання, філософія (основні вірування, ціннісні орієнтири, філософські пріоритети, до яких звертаються при здійсненні управління і прийнятті рішень), самоконцепція (оцінка сильних і слабких корпорацій в конкурентній боротьбі, думки про громадський імідж). Документ про місію корпорації повинен відображати сподівання споживачів, тобто бути якомога доступнішим для розуміння цілей. Негативна громадська думка часто змушує корпорацію переоцінювати аспекти своєї місії, що конкретизується в стратегічних цілях, які розробляються на основі спеціальних досліджень технологічного розвитку і вивчення ринкової кон'юктури. Процес цілей є досить складним і відповідальним. Він передбачає певну послідовність етапів: відбір принципово можливого переліку цілей і їх ранжування за критерієм важливості; звуження переліку до більш короткого списку реальних цілей, які можуть бути забезпечені ресурсами; відбір однієї цілі та її формулювання; виділення підцілей і побудова "дерева рішень" тощо.

На практиці стратегічне планування - це складний процес, який охоплює щонайменше п'ять етапів:

1. Прогнозування, визначення основних характеристик майбутнього на основі систематичного аналізу певного кола факторів з метою передбачення можливостей, шансів і загроз.

2. Визначення і вибір варіантів розвитку на основі порівняння та оцінки альтернатив з урахуванням потреби в ресурсах (особливо гостродефіцитних), реальності планів, ризику і, нарешті, прибутковості.

3. Формування цілей та визначення строків їх досягнення.

4. Розробка програми дій і складання графіка (лінійного чи сіткового) поетапного здійснення робіт. Складання програми вимагає визначення завдань, черговості та орієнтовних строків їх виконання.

5. Формування бюджету (бюджетування) - здійснення розрахунків, пов'язаних з визначенням потреби у фінансових ресурсах, та їх розподіл за видами робіт і плановими етапами.

П. Лоранж визначає процес стратегічного планування, як "такий, що забезпечує нововведення та зміни в організації в достатній мірі". Він класифікував чотири основні види управлінської діяльності в межах функції планування: розподіл ресурсів, адаптація до зовнішнього середовища, внутрішня координація та організаційно-стратегічне передбачення.

Згідно із дослідженнями Лоранжа, процес стратегічного планування - це комплекс послідовних етапів:

o визначення поточної місії, цілей і стратегії корпорації;

o аналіз її зовнішнього середовища;

o визначення можливостей та небезпек в діяльності корпорації;

o аналіз наявних ресурсів;

o визначення сильних і слабких місць;

o переоцінка місії та цілей;

o формулювання чіткої стратегії;

o впровадження стратегії в дію;

o оцінка результатів впровадження стратегії.