Розкрити сутність платіжного балансу, його основні розділи, види сальдо та показати взаємозв’язок між платіжним балансом і валютним курсом

 

 

Платіжний баланс – це статистичний звіт, поданий у формі бухгалтерських рахунків, про торгові та фінансові угоди економічних суб’єктів країни із закордоном за певний період часу, як правило за рік.

Платіжний баланс будь-якої країни відображає співвідношення між сумою надходжень у країну реальних цінностей і сумою їх вилучень із країни.

Згідно з методологією платіжного балансу, всі операції, які забезпечують надходження реальних цінностей у країну, наприклад експорт товарів і послуг, записуються зі знаком “+” (кредит), а всі операції, пов’язані з вивезенням реальних цінностей за кордон, наприклад імпорт товарів і послуг, відображаються зі знаком “–” (дебет).

Кредит – це відплив вартостей, за яким має відбутися їх компенсуючий приплив до певної країни. У кредиті відображається відплив цінностей із країни, за які її резиденти згодом одержують платежі в іноземній валюті.

Дебет – це приплив вартостей до певної країни, за які її резиденти повинні згодом платити, можливо, готівкою, тобто витрачати іноземну валюту.

Загальна сума дебету має дорівнювати загальній сумі кредиту платіжного балансу за визначенням. Тому підсумкове сальдо платіжного балансу дорівнює нулю.

Співвідношення між надходженнями та вилученнями породжує сальдо платіжного балансу з відповідним знаком.

Платіжний баланс складається із великої кількості статей. Але всі вони можуть бути об’єднані в кілька розділів. В Україні всі статті платіжного балансу об’єднуються в два розділи: 1) рахунок поточних операцій; 2) рахунок операцій із капіталом та фінансових операцій.

Статті платіжного балансу України

1. Рахунок поточних операцій

а) баланс товарів і послуг

Експорт товарів і послуг

Імпорт товарів послуг

Баланс товарів

Експорт товарів

Імпорт товарів

Баланс послуг

Експорт послуг

Імпорт послуг

б) доходи (сальдо)

в) поточні трансферти (сальдо)

2. Рахунок операцій з капіталом та фінансових операцій

а) рахунок операцій з капіталом

б) фінансовий рахунок

Прямі інвестиції

Портфельні інвестиції

Інші інвестиції

Резервні активи

Помилки та упущення

Баланс

Головним розділом платіжного балансу є рахунок поточних операцій. Його можна поділити на три частини:

1. Баланс товарів і послуг (БТП) – складова частина рахунка поточних операцій, яка показує співвідношення між експортом та імпортом товарів та послуг. Він відображає чисті надходження від експорту та імпорту товарів, а також від нефакторних послуг. До нефакторних належать послуги, не пов’язані з використанням факторів виробництва, а саме: транспортні перевезення, комунікаційні, туристичні, будівельні, страхові, фінансові, комп’ютерні послуги тощо.

Сальдо торговельного балансу – це різниця між експортом та імпортом. Додатне сальдо торговельного балансу існує тоді, коли вартість експорту (сума надходжень) більша за вірність імпорту (сума витрат), якщо навпаки – сальдо буде від’ємним.

2. Доходи (Д). Ця складова рахунка поточних операцій відбиває міжнародний рух доходів від факторних послуг, тобто послуг, пов’язаних із використанням факторів виробництва. Сюди включаються чисті доходи від оплати праці працюючим за кордоном, інвестицій (дивіденди), боргових зобов’язань (проценти). Сальдо доходів, тобто чистий дохід від цих послуг, обчислюється як різниця між отриманими та сплаченими доходами.

3. Поточні трансферти (ПТ). До них належать пенсії, дарунки, грошові перекази за кордон, гуманітарна допомога тощо. В платіжному балансі сальдо поточних трансфертів, тобто чисті поточні трансферти, обчислюються як різниця між отриманими та переданими трансфертами.

Сальдо рахунка поточних операцій (РПО) можна обчислити за формулою: РПО = БТП + Д + ПТ (10.1), де:

БТП – баланс товарів і послуг;

Д – доходи;

ПТ – поточні трансферти.

Коли в країні виникає дефіцит балансу по поточних операціях, то це означає, що її витрати по оплаті імпорту перевищують доходи від експорту.

Цей дефіцит фінансується в основному чистим припливом капіталу на рахунок руху операцій з капіталом та фінансових операцій. Ці операції ведуть до скорочення чистих іноземних активів.

Чисті іноземні активи – це різниця між величиною закордонних активів, якими володіють вітчизняні резиденти, і величиною національних активів, якими володіють іноземці.

Вичерпання кредиту й активів, що користуються попитом, веде до макроекономічного коригування рахунка поточних операцій платіжного балансу. Коригування припускає збільшення доходів від експорту товарів та послуг або скорочення витрат по імпорту, у тому числі й за допомогою зовнішньоторговельних обмежень (введення тарифів на імпорт, імпортних квот тощо).

Додатне сальдо рахунка поточних операцій протилежне дефіциту: у цьому випадку країна одержує іноземної валюти більше, ніж витрачає за кордоном, отже, може надавати кредити іноземцям або накопичувати іноземні активи.

Другим розділом платіжного балансу є рахунок операцій із капіталом та фінансових операцій, або скорочено – рахунок капітальних операцій (РКО). У цьому розділі відображаються всі міжнародні угоди з активами: доходи від продажу акцій, облігацій, нерухомості тощо іноземцям і витрати, що виникають у результаті купівлі цих активів за кордоном. Тобто він характеризує міжнародний рух активів та кредитів.

Баланс руху капіталу = надходження від продажу активів – Витрати на купівлю активів за кордоном.

Ідентифікована величина цього рахунка складається з двох елементів: 1) рахунок операцій з капіталом (РОК) та 2) фінансовий рахунок (ФР). Перший відбиває рух капітальних трансфертів, другий – рух інвестицій і кредитів. Звідси випливає сальдо рахунка капітальних операцій:

РКО = РОК + ФР (10.2), де:

РОК – рахунок операцій із капіталом;

ФР – фінансовий рахунок.

Якщо капітальні цінності надходять у країну з-за кордону, то це імпорт (приплив) капіталу. Якщо вони вилучаються з країни, то це експорт (відплив) капіталу. Різниця між імпортом та експортом породжує чистий імпорт капіталу, який може бути зі знаком “+” чи “ –“.

Продаж іноземних активів збільшує запаси іноземної валюти, а купівля – зменшує. Тому баланс руху капіталу показує чисті надходження іноземної валюти від всіх угод з активами.

Додатне сальдо рахунку руху капіталу визначається як чистий приплив капіталу до країни.

Чистий відплив (вивіз) капіталу виникає на тлі дефіциту рахунку руху капіталу, коли витрати на купівлю активів за кордон перевищують доходи від їх продажу за кордон.

Особливу роль у платіжному балансі відіграє стаття під назвою “ Помилки та упущення ”. Це автономна стаття платіжного балансу, яка відображає неточності в обліку зовнішньоекономічних операцій, пов’язані з часовими та вартісними розбіжностями між митною і банківською статистикою.

Стаття “Помилки та упущення” доповнює платіжний баланс неідентифікованими операціями, які за своєю природою можуть відноситись на рахунок поточних чи капітальних операцій. Тому сальдо цього розділу обчислюється як різниця між рахунками поточних та капітальних операцій.

Резервні активи – стаття рахунка капітальних операцій, яка відображає суму ліквідних активів центрального банку й використовується для регулювання платіжного балансу.

Коли позитивне сальдо рахунка капітальних операцій (РКО) менше, ніж від’ємне сальдо рахунка поточних операцій (РПО), дефіцит валютних надходжень покривається завдяки зменшенню резервних активів на адекватну величину.

Якщо позитивне сальдо рахунка капітальних операцій більше, ніж від’ємне сальдо рахунка поточних операцій, то надлишок валютних надходжень спрямовується на збільшення резервних активів.

Згідно з концепцією платіжного балансу, він повинен бути врівноваженим, тобто надходження й вилучення мають взаємно покриватися. Це означає, що незбалансованими можуть бути лише окремі статті або розділи. Сальдо рахунка поточних операцій повинне компенсуватися протилежним за знаком сальдо рахунка капітальних операцій з одночасним урахуванням неідентифікованих чистих надходжень.

Дефіцит платіжного балансу може бути профінансований за рахунок скорочення офіційних резервів Центрального банку (золото, іноземна валюта, кредитна частка країни у МВФ та ін.).

Оскільки в цьому випадку пропозиція іноземної валюти на внутрішньому ринку збільшується, то ця операція є експортоподібною й враховується в кредиті зі знаком “+” (хоча запаси іноземної валити в Центральному банку при цьому знижуються). При цьому пропозиція національної валюти на внутрішньому ринку відносно зменшується, а її обмінний курс відносно підвищується, що здійснює на економіку стримуючий вплив.

Активне сальдо платіжного балансу супроводжується зростанням офіційних валютних резервів у Центральному банку.

Це відображається в дебеті зі знаком “ – “, оскільки така операція зменшує пропозицію іноземної валюти на внутрішньому ринку.

З метою оцінки стану платіжного балансу слід розрізняти первинне, вторинне та підсумкове його сальдо.

Первинне сальдо – це сальдо рахунка поточних операцій. Воно є початковою ознакою платіжного балансу і має вирішальний вплив на його загальний стан.

Вторинне сальдо - це інтегральне сальдо двох рахунків - поточних і капітальних операцій, - доповнене статтею “Помилки та упущення”.

Незалежно від того, яке сальдо має рахунок поточних операцій, вторинне сальдо платіжного балансу повинне бути нульовим, а платіжний баланс - урівноваженим. Це має забезпечуватися адекватним за величиною та протилежним за знаком сальдо рахунка капітальних операцій з одночасним урахуванням статті “Помилки та упущення”.

Підсумкове сальдо – це сальдо з урахуванням вторинного сальдо і змін у резервних активах. Воно завжди нульове. Але оскільки в Україні зміни в резервних активах є складовим елементом рахунка капітальних операцій, то підсумкове сальдо збігається із вторинним сальдо. Враховуючи, що стаття “Помилки та упущення” є лише особливим способом доповнення платіжного балансу неідентифікованими поточними та капітальними операціями, а рух резервних активів враховується в розділі РКО (рахунок капітальних операцій), формулу платіжного балансу можна записати таким чином:

ПБ = РПО + РКО + ПУ (10.3), де:

ПБ – платіжний баланс;

РПО– рахунок поточних операцій;

РКО – рахунок капітальних операцій;

ПУ – помилки та упущення.

Світова практика свідчить: в переважній більшості випадків первинне сальдо платіжного балансу є від’ємним, тобто рахунок поточних операцій зводиться з дефіцитом.

Кінцеве вирівнювання платіжного балансу України досягається шляхом залучення зовнішніх фінансів на рахунок капітальних операцій. Проте іноземне фінансування країни не безмежне. Зловживання іноземним фінансуванням породжує надмірний зовнішній борг, який лягає додатковим тягарем на платіжний баланс наступних періодів.

Якщо дефіцит платіжного балансу (різниця між надходженнями та вилученнями) зростає, то альтернативою його іноземного фінансування може бути вжиття урядом спеціальних заходів макроекономічного регулювання, в тому числі внесення змін у валютну та торговельну політику.

 

Розкрити сутність валютного курсу та навести його основні види. Проаналізувати сутність девальвації і ревальвації та визначити їх вплив на зовнішню торгівлю держави. Паритет купівельної спроможності

Проведення торговельних і фінансових операцій між країнами передбачає існування системи валютних відносин. Обмін валют і розрахунки між державами здійснюються на підставі валютного (обмінного) курсу. Валютний курс встановлюється на валютному ринку в процесі торгів валютами різних країн.

Валютний (обмінний) курс – це ціна будь-якої валюти, виражена через певну кількість іншої валюти. Іншими словами, валютний курс – ціна грошової одиниці певної країни, виражена в грошових одиницях іншої країни.

Валюта поділяється на конвертовану, що вільно обмінюється на іншу валюту та неконвертовану, яка використовується тільки в межах даної країни.

Валютний паритет – встановлюване законодавством відношення між двома валютами, яке є основою валютного курсу.

Валютний курс може встановлюватися в двох формах. По-перше, у формі прямого котирування, коли масштабна одиниця іноземної валюти (1, 10, 100 тощо) виражається через певну кількість національної валюти. Наприклад, 1 дол. США = 5 грн. 5 коп. або 100 японських ієн = 0,8 дол. США. По-друге, у формі оберненого котирування, згідно з яким масштабна одиниця національної валюти виражається через певну кількість іноземної валюти. Наприклад, 1 грн. = 0,20 дол. США або 1 дол. США = 125 японських ієн.

Між курсами національної та іноземної валют існує обернено пропорційна залежність: якщо курс іноземної валюти падає, то в такій же пропорції зростає курс національної валюти. При котируванні валют визначається курс продажу (вищий) і курс купівлі (нижчий). Різниця між ними формує дохід продавців валюти.

При фіксованому курсі підвищення (зниження) ціни іноземної валюти внаслідок державних рішень називається девальвацією (ревальвацією). Девальвація – цілеспрямовані дії уряду на зниження валютного (обмінного) курсу національної валюти. Ревальвація – цілеспрямовані дії уряду на підвищення валютного (обмінного) курсу національної валюти.

Девальвація означає, що товари країни стають дешевшими на міжнародному ринку, оскільки інші країни платять за них менше валюти, а товари, куплені за кордоном, - дорожчими, що веде до зменшення імпорту (зниження внутрішнього попиту на імпортні товари).

Валютний курс позначається на життєвому рівні споживачів і фірм, тому уряд веде боротьбу з його коливанням.

Валютна інтервенція – вплив на курс національної валюти шляхом купівлі-продажу іноземної валюти для фіксації її курсу. Валютна інтервенція впливає на резерви країни, а отже, на обсяг грошової маси. Щоб виключити цей вплив, одночасно з інтервенцією проводиться стерилізація – продаж-купівля валюти на відкритому ринку.

Залежно від режиму формування валютного курсу слід розрізняти три його види:

1. вільний плаваючий валютний курс – валютний курс, який формується лише під впливом попиту і пропозиції на валютному ринку;

2. фіксований валютний курс – курс національної валюти, котрий держава офіційно зобов’язується підтримувати. Різновидом фіксованого курсу є валютний коридор;

3. керований плаваючий валютний курс – валютний курс, зміна якого регулюється державою через цілеспрямований вплив на кон’юнктуру валютного ринку.

В основі валютного курсу - паритет купівельної спроможності окремих валют (ПКС). Паритет купівельної спроможності – це співвідношення купівельної спроможності двох чи більше валют щодо певного набору товарів і послуг. При порівнянні купівельної спроможності окремих валют до уваги береться ринковий кошик, тобто набір загальнодоступних і найуживаніших товарів та послуг, які перебувають у міжнародному товарообігу. Згідно з паритетом купівельної спроможності, курс національної валюти в прямому котируванні можна визначити за формулою:

ВК = (10.4), де:

ВК – валютний курс;

Ц р.к. нац. валюті – ціна ринкового кошика в національній валюті;

Ц р.к. іноз. валюті – ціна ринкового кошика в іноземній валюті.

Між торговельним балансом і валютним курсом існує обернений зв’язок. Якщо, наприклад, торговельний баланс погіршується (збільшується від’ємне сальдо), це означає, що країна більше витрачає грошей за кордоном, ніж отримує їх від продажу своїх товарів і послуг. У цьому випадку на валютному ринку з боку учасників торгових операцій збільшується пропозиція національної валюти і зростає попит на іноземну валюту, що спричиняє до зниження курсу національної валюти. Навпаки, при позитивному сальдо торговельного балансу виникає тенденція до підвищення курсу національної валюти.

Звичайно, падіння курсу національної валюти стимулює вітчизняних експортерів і робить менш вигідним імпорт.

Зі зростанням курсу національної валюти все відбувається навпаки.

Одночасно слід враховувати, що обернений зв’язок між торговельним балансом і валютним курсом не є пропорційним. Він залежить від еластичності цін стосовно експорту та імпорту. Але незважаючи на цінову еластичність, у довгостроковій перспективі зміни валютного курсу - важливий чинник регулювання торговельного балансу.