Тема 5. Інфляція і антиінфляційна політика

План

1. Суть і механізми інфляції.

2. Причини і наслідки інфляції.

3. Основні напрямки боротьби з інфляцією.

СУТЬ І МЕХАНІЗМИ ІНФЛЯЦІЇ

За походженням інфляція – явище, пов'язане з рухом грошей. Термін інфляція (від лат. Inflatio - роздування) вперше став уживатись у Північній Америці в період громадянської війни 1861-1865 рр. і означав процес розбухання паперово-грошового обігу. Широке поширення в економічній літературі поняття інфляція отримало у ХХ ст. після першої світової війни.

Найбільш загальне, традиційне визначення інфляції – переповнення каналів обігу грошовою масою зверх потреб товарообігу, що викликає знецінення грошової одиниці й відповідно зростання товарних цін. Інфляція призводить до підвищення загального рівня цін. Але це не означає, що підвищуються обов'язково всі ціни. Деякі ціни можуть залишатись відносно стабільними, а інші – зменшуватись. Не всяке підвищення цін є показником інфляції. Ціни можуть підвищуватись внаслідок покращення якості продукції, погіршення умов добування паливно-сировинних ресурсів, змін суспільних потреб. Але це, як правило, явище не інфляційне, а певною мірою логічне, виправдане зростанням цін на окремі товари. З іншого боку, якщо здійснюється систематичне зростання цін на серійну продукцію, без покращення її якості, то тут має місце чітко виражена інфляція.

Інфляція являє собою надзвичайно складний, суперечливий, недостатньо вивчений процес. Більшість економістів під інфляцією розуміють загальне підвищення рівня цін в економіці. Американський економіст П.Хейне, полемізуючи з цією точкою зору, зазначав, що не слід забувати, що змінюються ціни не тільки товарів, але і вимірників їх цінності, тобто грошей. Інфляція – це не збільшення розмірів предмета, а зменшення довжини лінійки, якою ми користуємося. Беззаперечним є одне: падіння купівельної спроможності грошей і підвищення цін – тісно взаємопов'язані.

Інфляція вимірюється за допомогою індексу цін:

 

 

Наприклад, 2000 р. беремо за базовий період і для нього встановлюємо рівень цін, рівний 100. У 2006 році індекс цін був рівний 154. Це означає, що у 2006 році ціни були на 54% вищі, ніж у 2000 році, а інакше кажучи, даний набір товарів, який у 2000 році коштував 100 грн., у 2006 р. уже коштував 154 грн. В Україні інфляція найвищою була у 1993 р. і становила 10 600%. Це означає, що ціна ринкової корзини 1993 року у порівнянні з аналогічною корзиною 1992 року зросла у 100 разів.

Механізми інфляції пов'язані перш за все з сукупним попитом і сукупною пропозицією. Проникаючи в економіку, інфляційна грошова маса осідає на боці попиту. Якщо це відбувається регулярно, виникає стійкий розрив між сукупним попитом і сукупною пропозицією, інфляційна нерівновага ринків.

Економісти розрізняють два типи інфляції:

1. Інфляція попиту. Надлишковий попит приводить до підвищення цін при постійному реальному обсязі продукції. Суть інфляції попиту іноді пояснюють однією фразою: «Надто багато грошей полює за надто малою кількістю товарів». Основними причинами тут можуть бути розширення державних замовлень (воєнних і соціальних), збільшення попиту на засоби виробництва в умовах високого завантаження виробничих потужностей, зростання реальної заробітної плати. Внаслідок цього в обігу виникає надлишок грошей по відношенню до кількості товарів. Це і призводить до підвищення цін. Інфляцію попиту можна проілюструвати графічно (рис. 1)

 

 

Рис.1. Інфляція попиту

 

Збільшення грошової маси зрушує криву сукупного попиту вправо від АД1 до АД2 і, якщо економіка знаходиться на проміжковому або класичному відрізках кривої сукупної пропозиції, це веде до зростання цін, що представляє інфляцію попиту.

2. Інфляція витрат. Цей тип інфляції обумовлений зростанням витрат на одиницю продукції. У результаті зменшується пропозиція товарів і послуг у масштабі всієї економіки. Це зменшення пропозиції, у свою чергу, підвищує рівень цін. Витрати на одиницю продукції можуть спричиняти зростання номінальної заробітної плати, цін на сировину і енергію, неефективна фінансова політика держави тощо. Інфляція витрат може бути зображена графічно (рис.2).

 

 

 

Рис.2. Інфляція витрат

 

Зміщення кривої пропозиції вліво (АS1 до АS2) відображає збільшення витрат на одиницю продукції, зростають ціни (з Р1 до Р2), скорочується реальний обсяг виробництва (з Q1 до Q2).

На практиці нелегко відрізнити один тип інфляції від іншого, вони тісно взаємодіють, тому зростання заробітної плати, наприклад, може виглядати і як інфляція попиту, і як інфляція витрат.

Постійне зростання цін – не єдина ознака інфляції. Інфляційний розрив між попитом і пропозицією цілком може поєднуватись із стабільними, і навіть із понижувальними цінами (приклад командної економіки про це свідчить). Інфляційний процес може розвиватись у двох основних напрямках:

1. Якщо макроекономічна нерівновага у бік попиту виражається у постійному підвищенні цін, інфляцію вважають відкритою. Така інфляція проявляється у відкритому, явному зростанні цін. Вона типова для країн із ринковою економікою, де державне регулювання цін зведено до мінімуму.

2. Якщо макроекономічна нерівновага супроводжується всезагальним державним контролем над цінами, інфляція стає придушеною. Така інфляція характерна для планової, або командної, системи господарства. Придушена інфляція може супроводжуватись стабільним рівнем цін, але форми її прояву інші:

а) дефіцит товарів і послуг;

б) черги;

в) погіршення якості товарів.

Придушена інфляція супроводжується картковим розподілом і формуванням чорного ринку, на якому відкрито зростають ціни. Механізм придушеної інфляції пов'язаний із неминучим виникнення розриву між адміністративно встановленими цінами й вільними, які вирівнюють пропозицію з інфляційним попитом. З'являється могутній економічний стимул, який викликає переміщення товарних мас із офіційної економіки в тіньову, в яку провалюється багато чого із створеного працею всього народу.

Розрізняють три види відкритої інфляції:

1. Помірна інфляція – ціни зростають поступово (менше 10% в рік). Вартість грошей зберігається. Відсутній ризик підписання контрактів у номінальних цінах. 1990-і рр. і початок 2000-их рр. для країн ЄС і США характеризувався невисокими темпами інфляції, а Японія зіткнулася з дефляцією, тобто зниженням загального рівня цін. Встановлений Європейським центральним банком допустимий рівень інфляції складає 2,75% в рік. На протязі 2000-2003 рр. «порушників» цього показника було небагато: Іспанія – 3% і Нідерланди 3,4% у 2003 році. У США рівень інфляції в 2003 р. склав 2%, в Україні в 2005 р. – 11,3%.

2. Галопуюча інфляція – ціни зростають до 200% в рік. Більшість контрактів «прив'язуються» до зростання цін, тобто індексуються, або до іноземної валюти. Гроші прискорено матеріалізуються в товари. Іноді зустрічається і термін «висока інфляція», під яким потрібно розуміти річні темпи інфляції не менше 100% в рік.

3. Гіперінфляція – темп зростання цін перевищує 200% в рік. Найбільш відоме визначення гіперінфляції Ф.Кейгена. Американський економіст Ф.Кейген у 1956 р. визначив гіперінфляцію як інфляцію, яка розпочинається у тому місяці, коли зростання перевищує 50%. Якщо щомісячний темп інфляції складає 50%, то, використовуючи складні відсотки, можна визначити, що за рік ціни зростуть більш, ніж на 13 000%.

У інфляції є дуже неприємний механізм інфляційного очікування. Виробники і торговці, розраховуючи на підвищення цін, починають зменшувати реалізацію товарів і послуг (на державних підприємствах приховувати товари), сподіваючись згодом збути їх дорожче. Споживачі навпаки нарощують поточний попит і зменшують збереження, а це призводить до чергового підвищення цін. Наприклад, механізм інфляційного очікування призвів до того, що в торгівлі України на 1 грудня 1992 року у порівнянні з попереднім роком залишки м'яса, птиці, олії збільшились в 1,5 раза, ковбасних виробів – у 4,1, маргаринової продукції – в 2,1, цукру – в 2,1 раза. А це був час, коли економіка знаходилася у стані гіперінфляції й попит на товари і послуги був надзвичайно високий.

В основі іншого механізму відкритої інфляції лежить взаємозв'язок витрат і цін. Підвищення цін вимагає підвищення заробітної плати, щоб не зменшились реальні доходи людей. А підвищення заробітної плати призводить до зростання витрат виробництва, що, в свою чергу, вимагає чергового підвищення цін. Таку ситуацію називають інфляційною спіраллю «зарплата – ціна». Якщо вона розкручується, то зупинити з кожним новим обертом її все важче.

Люди прагнуть передбачити можливі зміни загального рівня цін. Тому прийнятно розрізняти і такі види інфляції, як прогнозована і непрогнозована. Прогнозована інфляція – темп інфляції, який очікується через певний період часу. Непрогнозована (неочікувана) інфляція – перевищення фактичного темпу інфляції над очікуваним. Якщо очікуваний темп інфляції 5% в рік, а фактичний виявився рівним 10% за цей же рік, то непередбачений темп інфляції становить 5%. Виробники продукції закладають очікуваний темп інфляції в ціни на свою продукцію. Робітники через профспілки враховують її в колективних договорах. Кредитори враховують інфляцію при визначенні номінальної ставки відсотка, надаючи позики.

Інфляція чинить серйозний вплив на зайнятість. У 1958 р. професор Лондонської школи економіки О.Філіпс (1914-1975), використовуючи дані статистики Великобританії за 1861-1956 рр. побудував криву, яка відображає залежність між зміною ставок заробітної плати і рівнем безробіття. При цьому було встановлено, що збільшення безробіття в Англії зверх 2,5 – 3% призводило до різкого сповільнення зростання цін і заробітної плати. Звідси випливав висновок, що зменшення безробіття супроводжується підвищенням цін і заробітної плати. Інакше кажучи, нація може знизити рівень безробіття за рахунок прискорення темпів інфляції.

У подальшому американські економісти П.Самуельсон і Р.Солоу модифікували криву Філіпса, замінивши ставки заробітної плати на темпи зростання товарних цін. Крива Філіпса має такий вигляд (рис.3).

 

 

 

Рис.3. Крива Філіпа

 

На осі абсцис показаний рівень безробіття, на осі ординат – темпи зростання товарних цін. Крива відображає сполучення цих параметрів. Якщо уряд країни розглядає рівень безробіття U1 (йому відповідає темп зростання цін Р1) як надзвичайно високий, то для його пониження проводяться бюджетні й грошово-кредитні заходи, які стимулюють попит. Це веде до розширення виробництва, створення нових робочих місць. Норма безробіття понижується до величини U2, але однозначно зростають темпи інфляції до Р2. Нові умови можуть викликати «перегрів» економіки, серйозні кризові явища, що змусить уряд ввести кредитні обмеження, скоротити витрати з державного бюджету тощо. У результаті темпи зростання цін знизяться до рівня Р3, а безробіття зросте, його норма складе U3.

Практика економічного регулювання показала, що крива Філіпса може бути застосована для економічної ситуації в короткострокові періоди, оскільки в довгостроковому плані (5-10 років), незважаючи на високий рівень безробіття, інфляція продовжує зростати. Вважається також, що крива Філіпса може бути використана для економічного аналізу альтернативи інфляції і безробіття лише в умовах помірної інфляції з постійним темпом.

Із кінця 60-х років ХХ ст. в економічно розвинутих країнах ціни зростали постійно, навіть у періоди економічних спадів. Таке явище отримало назву стагфляції, що означає інфляційне зростання цін в умовах стагнації, економічної кризи.

Історія утримує немало прикладів, які здавалось свідчать про те, що інфляція має не тільки мінуси, але й плюси. Дійсно, нерідко буває, що відкрита інфляція викликає сліпу реакцію ринкових механізмів, стимулює пожвавлення на товарних ринках, веде до підвищення ділової активності, розширення виробництва і зайнятості. В 60-ті і на початку 70-х років ХХ ст. уряди багатьох розвинених держав навмисне провокували інфляційні механізми, використовуючи їх в якості засобу короткострокового регулювання економіки.

Більшість економістів вважають, що формування планів інфляційного стимулювання економіки можна порівняти з «лікуванням» важко хворого наркотичними препаратами. Сьогодні є достатньо підстав стверджувати, що інфляція – феномен негативний. Винуватцем інфляції є держава, жертвою – населення, причому жертвою беззахисною, яка не може самостійно вирішувати цю проблему.