Необхідність державного втручання в економіку

У класичній теорії А.Сміта державі належала роль «нічного вартового» в економічній системі, яка за своєю природою здатна до самоорганізації, саморозвитку та саморегулювання. Гнучкими економічними регуляторами виступають ціни, відсоток та заробітна плата. Названі змінні величини урівноважують економічну систему, забезпечуючи властивий їй природний порядок. Однак в 20-30 рр. ХХ ст. ринок не зміг довести свою повну ефективність у розподілі ресурсів. Проблеми, які виникли у період Великої депресії, показали, що ринок не може вирішити багатьох питань суспільного відтворення.

Відомий американський учений у галузі економіки державного сектору Дж.Е.Стігліц називає шість обставин, пов'язаних із відмовами ринку, які обгрунтовують діяльність уряду:

1. Неефективність конкуренції.

2. Небхідність виробляти товари суспільного споживання.

3. Екстерналії.

4. Неповні ринки.

5. Недостовірність інформації.

6. Безробіття, інфляція і дисбаланс.

Пояснимо коротко кожну з названих причин.

1. Для того, щоб ринок виконував «невидимою рукою» ефективний розподіл ресурсів, необхідно існування конкуренції. Монополія, яка утворюється самим процесом конкурентної боротьби, може отримувати максимально високий прибуток завдяки обмеженню обсягів виробництва. Якби монополіст не обмежував виробництво і збут, то він вимушений би був знизити ціну. Обмежуючи обсяг виробництва і продажу та піднімаючи ціни, монополіст реалізує свій економічинй інтерес. Разом із тим він не додає необхідних товарів суспільству, порушуючи парето-ефективність ринку. Розподіл, ефективний по Парето, означає, що не можна покращити добробут одного члена суспільства, не погіршивши при цьому добробут іншого члена суспільства.

2. Тепер розглянемо другий випадок порушення функціонування ринку, який пов'язаний з існуванням суспільних благ і послуг. Всі блага, які ми споживаємо, умовно можна поділити на приватні та суспільні. Приватні блага – це блага індивідуального споживання. Прикладом приватних благ можуть слугувати предмети особистої гігієни, взуття, одяг й інші. На товари індивідуального споживання поширюється принцип вилучення, який вказує, що ті, хто бажає і в змозі платити зрівноважену ціну, отримують продукт, інші усуваються від можливості його споживання.

Але існують суспільні блага і послуги, на які не розповсюджується принцип вилучення. Ці блага неподільні, вони складаються з великих одиниць, які не можуть бути продані індивідуальним покупцям і тому ринкова система їх не виробляє і не бажає виробляти. Класичний приклад маяк. Будівництво маяка буде економічно обгрунтованим, якщо вимоги (менше корабельних аварій) перевищать виробничі витрати. Але практично не має способу вилучення для деяких кораблів можливості користування вигодами від маяка. Сигнальне світло маяка служить орієнтиром для всіх човнів.

В економічній теорії існує проблема «фрірайдера»: люди можуть користуватись вигодами деякого продукту і при цьому не несуть ніяких витрат на його виробництво. Тут ми маємо справу з послугою, яка приносить суттєву вигоду, але на виробнитцво якої ринок не стане виділяти ресурси. Такими видами суспільних благ є національна оборона, регулювання повені, боротьба з комахами й інше. Таким чином, щоб суспільство могло користуватись такими благами і послугами, забезпечити їх повинен державний сектор, а фінансувати їх виробництво слід за допомогою системи примусових стягнень у формі податків.

Держава забезпечує суспільство багатьма товарами і послугами, до яких принцип виключення може бути застосований (автомагістралі, поліцейська і пожежна охорона, бібліотеки і музеї, профілактичне медичне обслуговування). Такі товари і послуги іноді називають квазісуспільними. Однак, як уже зазначалось, ринкова система не буде виробляти їх у достатній кількості. Проводяться дискусії у багатьох країнах, наприклад, про статус державної системи охорони здоров'я і житлового будівництва. Чи повинні ці блага індивідуального користування забезпечуватись через ринкову систему, чи це квазісуспільні блага, які держава повинна надавати людям?

В умовах, коли ринкова система не виділяє ресурси на суспільні блага, а на квазісуспільні виділяє їх недостатньо, яким же повинен бути механізм, який забезпечує їх виробництво? У демократичних державах види і обсяги виробництва різних суспільних благ визначаються політичними методами, тобто шляхом голосування за певну політико-економічну програму. І тут існують різні підходи у різних країнах.

3. Екстерналії виникають тоді, коли деякі вигоди або витрати, пов'язані з виробництвом або споживанням товару (послуги), «переміщуються» до третіх осіб, тобто осіб, які не є безпосередніми покупцями або продавцями. Екстерналії називаються також побічними ефектами, оскільки вони являють собою вигоди і витрати, які випадають на долю індивіда чи групи, що не є учасниками ринкової угоди.

Найбільш очевидні негативні ектерналії пов'язані з забрудненням навколишнього середовища. Хімічні підприємства, м'ясокомбінати, цементні заводи і т.ін. забруднюють повітря, воду і від цього страждає усе населення. Заощаджуючи на очисних спорудах, безвідходних технологіях, фільтрах виробник зменшує свої витрати, роблячи свої товари дешевими і конкурентоспроможними. Водночас виробник перекладає заощаджені ним витрати на інших суб'єктів, які дихають забрудненим повітрям, п'ють воду, яка завдає шкоди їхньому здоров'ю, і змушують витрачати кошти на встановлення домашніх фільтрів для очищення води, купувати ліки для пом'якшення наслідків проживання в умовах нездорового довкілля, споживання екологічно забруднених продуктів і т.ін.

Держава може впливати на негативні екстерналії декількома методами.

По-перше, прийняттям законів, які забороняють забруднення навколишнього середовища, можна зобов'язати підприємства придбати додаткове обладнання, яке запобігає шкідливим викидам. Це збільшує витрати виробництва і веде до зменшення пропозиції, а в деяких випадках і до закриття підприємств – забруднювачів навколишнього середовища.

По-друге, держава може ввести податки на шкідливі викиди (з розрахунку на одиницю готової продукції). Цей захід зменшує обсяг пропозиції продукції, яка забруднює навколишнє середовище.

По-третє, держава може організувати функціонування ринку прав на забруднення навколишнього середовища. Державні ліцензії на скидання відходів виступають об'єктом купівлі–продажу на ринку на основі попиту і пропозиції на них. Забруднювачі, які купили такі ліцензії, але скоротили на період їх дії шкідливі викиди, можуть залишок з ліцензії продати на ринку, а якщо вони повністю звільняться від викидів відходів, то можуть продати ліцензію тим, хто не вкладається у дозволені норми забруднення.

Крім негативних екстерналій існують і позитивні екстерналії, коли вигоду отримує не тільки безпосередній споживач даного блага, але й «треті особи». Під «третіми особами» тут, як правило, розуміють суспільство в цілому. Наприклад, освіта, запобігання інфекційними хворобами приносять всеохоплюючу і суттєву вигоду для всього суспільства. Економіка у цілому виграє від більш продуктивної робочої сили. Освіта взагалі впливає на поведінку людини, наприклад, зменшується кількість злочинів. Чим більше здорових, освічених і культурних людей буде у суспільстві, тим більше передумов для розвитку має таке суспільство.

Вплив на позитивні екстерналії держава може здійснювати шляхом стимулювання тих, хто виробляє такі блага, тобто запроваджуючи систему винагород.

4. Поняття неповних ринків увів в економічну науку американський економіст, лауреат Нобелівської премії К.Ерроу. Неповні ринки – це такі ринки, які не забезпечуються належною кількістю товарів і послуг, навіть якщо ціна пропозиції менша за ціну, яку споживач готовий запропонувати. До неповних ринків найчастіше відносять страховий і кредитний ринки. Річ у тім, що приватні страхові компанії відмовляються від страхування багатьох ризиків. Такими, наприклад, є ризики страхування від паводків, землетрусів, війн, терористичних актів, гіперінфляції тощо. Страхування кредитних ризиків в умовах депресивної економіки, коли велика кількість банкрутств серед банків, робить неприйнятним страхуванням таких ризиків приватним сектором.

5. Асиметричність інформації означає, що існують відмінності в інформації, якою володіють сторони при здійсненні ринкової угоди. Наприклад, продавець знає, що товар, який він намагається збути, має прихований дефект, а покупець не проінформований про це. Інформація про якість товару розподілена асиметрично. В результаті покупець переплачує за товар низької якості.

Роль держави полягає в тому, що вона може зобов'язати надавати визначену законодавством інформацію щодо якісних характеристик тих товарів і послуг, які пропонуються на приватних ринках. Така інформація має поширюватись безкоштовно, або споживачами має бути оплачена тільки трансляція інформації. Крім того, держава встановлює певні стандарти якості продукції, слідкує за їх дотриманням і проводить інші адміністративні заходи щодо припинення функціонування ринку і покарання недобросовісних економічних суб'єктів.

6. Ринок не гарантує стійкого поступального зростання економіки в національному масштабі. Періодичні злети і падіння обсягів національного виробництва і доходу, високий рівень безробіття та інфляції, обертаються для суспільства високими соціально-економічними втратами. У зв'язку з цим держава повинна проводити стабілізаційну макроекономічну політику.

Окрім згаданих, існують ще деякі причини, що обумовлюють необхідність втручання держави в економіку. У суспільстві повинно існувати правове функціонування ринкового механізму. На державу покладається завдання захисту прав виробників і споживачів, діючих на ринку. Насамперед повинно бути забезпечено право власності. Власник, не впевнений у недоторканності своєї власності, буде побоюватися її відчуження, обмеження своїх прав на неї і не зможе використати повною мірою творчий і матеріальний потенціал. Тому необхідна наявність законодавства, яка забезпечує право власності. На таку необхідність ще у 18 ст. звертав увагу А.Сміт, який у своїй першій великій науковій праці «Теорія моральних почуттів» відмічав: «До тих пір поки нема власності, не може бути і держави, мета якої якраз і полягає в тому, щоб охороняти багатство і захищати заможніх від бідняків».

Ринкова економіка – це система добровільного обміну. Важливо забезпечити цю добровільність, створюючи стабільні «правила гри», захист прав власності. Ринки взагалі не можуть розвиватись без гарантії ефективного дотримання прав власності. А такі гарантії можливі тільки при певних умовах. Основні з них такі:

– захист громадян від розкрадання, насильства й інших форм відчуження власності й недобровільного обміну;

– захист від свавілля уряду (діапазон може бути достатньою широким – від введення придушуючих дійову активність податків до корупції);

– наявність справедливої і передбачувальної судової системи.

Перераховані умови можливі тільки в державній системі, де чітко реалізований принцип розподілу влади на законодавчу, виконавчу і судову. Ця система «стримування і противаг», якщо вона створена і ефективно функціонує, захищає права громадян не тільки від «приватних» грабіжників і бандитів, але й здирників у державному секторі економіки.

Важливу роль у правовому забезпеченні має державна протидія необмеженій владі монополій. В економічно розвинутих країнах розроблене антимонопольне законодавство, яке обмежує діяльність недобросовісних конкурентів. Розроблені закони відносно захисту інтелектуальної власності, діяльності банківської сфери й інших галузей економіки.

Особлива роль покладена на державу у сфері соціальної політики, направленої на більш справедливий розподіл доходів у суспільстві. Ринкова економіка відтворює суттєву нерівність у суспільстві. Ринковий механізм відправляє товар тому, хто платить гроші. А це означає, що багаті люди володіють набагато більшою кількістю «грошових голосів», ніж бідні. Звідси робиться висновок, що ринкова система може виділяти ресурси на виробництво дорогих предметів для багатих за рахунок ресурсів на виробництво товарів першої необхідності для бідних. Держава може змінити цю ситуацію при допомозі перерозподільчої політики, яка проявляється:

1) у трансфертних платежах (передача права володіння), які забезпечують допомогу безробітним, інвалідам, малозабезпеченим і т.ін.;

2) уряд змінює також розподіл доходів шляхом ринкового втручання, тобто шляхом модифікації, які встановлюються ринковими силами. Наприклад, гарантування цін фермерам, законодавче встановлення мінімальної заробітної плати – уряд підвищує таким чином доходи певних груп населення.

Держава, проводячи політику перерозподілу доходів (стягуючи більш високу ставку з багатих і передаючи частину отриманих доходів із державного бюджету бідним) сприяє соціальній стабільності й створенню рівних умов для належного існування всіх громадян країни.

Таким чином, держава в ідеалі є інститутом, який доповнює і корегує ринковий механізм. Активність держави спрямовується на компенсацію неспроможності ринку забезпечити парето-ефективну економіку.