Педагогічні погляди французьких філософів К. Гельвеція тад. Д1дро

Один з французьких філософів-просвітителів Клод Гельвецій (1715-1771) народився в Парижі в сім'ї придворного лікаря. За­кінчив єзуїтський колеж. У 1758 р. написав книгу "Про розулґ, що була спрямована проти основ феодального порядку, релігій­ної ідеології. Король та Папа приговорили книгу до спалення. Гельвецій врятував собі життя ціною публічного відречення від своєї праці. Однак він залишився вірним своїм ідеям, які виклав більш ґрунтовно в книзі "Про людину, її розумові здібності та її виховання⁹', яка була опублікована після його смерті.

Гельвецій продовжує Дж.Локка, коли погоджується з критико теорії "вроджених ідей" Декарта. Гельвецій стверджує, що все в людині можна звести до відчуттів. Звідси він робить висновок, що всі люди від народження мають рівні розумові здібності, рівні можливості до вдосконалення.

У поглядах Гельвеція можна виділити чотири основні ідеї:

1) вроджена рівність всіх лю­дей; 2) особливий інтерес як рушійна сила індивідуального розвитку і вирішальна основа в діяльності дітей; 3) виховання як спрямовуюча сила в розвит­ку інтересів; 4) політична сис­тема як визначальна основа виховання.Виходячи з того, що переробка суспільства можлива через виховання, Гельвецій пристрасно захищає суспільне

виховання і освіту. Серед основних переваг шкільного виховання Гельвецій називає: 1) сприятливі для здоров'я засоби того місця, де молодь може отримати своє виховання (мається на увазі, що при суспільному вихованні будинок, де виховуються та навча­ються діти, будується за містом і може добре провітрюватися, на відміну від батьківських домів, що часто малі і нездорові); 2) тверда дисципліна; 3) змагання, яке викликається, коли порів­нюють себе з багатьма іншими людьми; 4) освіченість виховате­лів; 5)твердість (домашнє виховання рідко буває мужнім і таким, що розвиває сміливість).

Гельвецій твердив, що мета виховання має полягати в тому, щоб розкрити серце дитини для гуманності, а розум - для правди, щоб виховувати патріотів, у свідомості яких ідея особистого доб­ра тісно пов'язана з ідеєю добра для всіх людей. Моральне вихо­вання, на думку Гельвеція, можна здійснювати за допомогою "Катехізису моралГ (подібно до релігійного катехізису), де ди­тина може взнати про справедливість, істину, користь тощо.

В працях Гельвеція велике місце відводиться розумовому ви­хованню, правильно поставленій освіті. Виходячи з того, що здо­рова людина є, при всіх інших умовах, більш щасливою, ніж лю­дина нездорова, Гельвецій велику увагу приділяв фізичному ви­хованню, яке повинно одночасно змінювати і тіло, і дух.

Критикуючи феодальне суспільство, Гельвецій висловлював­ся про виховання жінки. Жінки і чоловіки, на його думку, відріз­няються один від одного своєю реорганізацією, але це не означає, що ця відмінність є причиною більш низького розумового рівня жінок. Гельвецій бачив причину відсталості жінок у тому суспі­льному становищі, яке вони займають. Змінити становище жінки може правильне і добре організоване виховання.

Дені Дідро (1713-1784) - най­визначніший представник фра­нцузького просвітництва, випу­скник єзуїтського колежу в Па­рижі. Стоячи на позиціях сен­суалізму, Дідро вважав джере­лом знань відчуття. Проте, на відміну від Гельвеція, він не зводив до них пізнання, підкре­слюючи, що другим його сту­пенем є переробка відчуттів розумом. Він вважав, що "дум­ки правлять світом", і пов'язував прогрес суспільства з виданням мудрих законів і

розповсюдженням освіти. Натхненник і редактор "Енциклопедії наук, мистецтв і ремесел", він велику увагу приділяв питанням виховання і навчання. Свої думки з цього приводу виклав в осно­вному в двох працях: "Систематичне спростування книги Гель' веція'\ "Про людину" (1774) і "План університету або школи пуб­лічного викладення всіх наук для російського уряду" (1775). В пе­ршій книзі Дідро, визнаючи, що за допомогою виховання можна досягти чимало, критикує Гельвеція за недооцінку того впливу, який чинить фізична організація людини, її анатомо-фізіологічні особливості на всю її розумову діяльність.

На думку Дідро, значення виховання полягає не у тому, щоб зробити з будь-якої середньо організованої дитини те, що бажано для її рідних і близьких, а у тому, щоб примусити її постійно за­йматися тим, до чого вона здатна: ерудицією, якщо вона наділена пам'яттю; геометрією, якщо вона легко комбінує числа і просто­ри; поезією, якщо в ній є пристрасть і уява тощо. Заклик Дідро врахувати природні особливості дитини, розвивати її індивідуа­льність заслуговує на позитивну оцінку.

Дідро відстоював принцип загального безкоштовного почат­кового навчання. Він проектував державну систему народної освіти.

Дідро розташував предмети основного циклу середньої шко­ли таким чином: 1-й клас - математика; 2-й клас - механіка; 3-й клас - астрономія; 4-й клас - природознавство, експериментальна фізика; 5-й клас - хімія, астрономія; 6-й клас - логіка, критика, граматика; 7-й клас - рідна мова; 8-й клас - стародавні мови, ан­тична література.

Крім цього, передбачається ще три цикли в післяобідній час:

1) філософія, мораль, природна релігія, історія і хронологія, гео­графія, основи економічної науки; 2) малювання, елементи архі­тектури; 3) музика, танці, фехтування, плавання, їзда верхи.