Структура соціологічного знання

Соціологія, як і будь-яке інше наукове знання, є певною системою, що має свою структуру, певну розгалуженість на підсистеми (частини, рівні, форми). Але потрібно зауважити, що відокремлення структурних елементів соціологічного знання має відносний характер. Це пов'язане, по-перше, з тим, що структурувати, тобто виділяти, рівні соціології можна на різних основах, виходячи з неоднакових ознак. А виходячи з різних основ поділу, можна отримати різні складники соціального знання. По-друге, всі структурні елементи знання взаємозалежні, тісно пов'язані один з одним, тобто існують як певна система.

У сучасній літературі в соціологічному знанні виділяють такі рівні:

Ø теоретичний та емпіричний;

Ø загальну соціологічну теорію, спеціальні соціологічні теорії, прикладну соціологію, що включає конкретно-соціологічні дослідження;

Ø макро- та мікросоціологічні рівні.

Теоретичний і емпіричний рівні виділяють у залежності від методів одержання знання, від характеру і рівня абстрагування отриманого знання.

Емпіричний рівень є відображенням окремих соціальних явищ, доступних безпосередньому спостереженню. Він передбачає використання таких методів, як соціологічне спостереження, опитування, вимірювання, опис, експеримент, анкетування тощо. Одиницею емпіричного знання є факт, тому його можна назвати фактологічним.

Теоретичне соціологічне знання спирається на результати емпіричних досліджень, узагальнює одержану сукупність фактів, відображає сутність явищ, а не лише фіксує останні. За допомогою спеціальних методів теоретичного пізнання створюються соціологічні теорії та концепції, які пояснюють та інтерпретують специфіку суспільного розвитку, його механізм, тенденції тощо. Крім того, теоретична соціологія спрямована на розробку та поглиблення методологічних засад емпіричного дослідження.

В залежності від спрямованості, цільового призначення соціологічного знання, виділяють теоретичну (загальну) соціологію, спеціальні соціологічні теорії та прикладну (вжиткову) соціологію.

Теоретична соціологія орієнтована здебільшого на вирішення певних наукових проблем, на розвиток певної теорії, на приріст соціологічного знання.

Але соціологія не просто «віддзеркалює» соціальне життя але й впливає на його творення та зміну. Прикладна соціологія спрямована на соціально-практичні проблеми, на перетворення дійсності, вдосконалення соціальних відносин, оптимізацію соціального управління та контролю.

Поділ на загальну соціологічну теорію, спеціальні та галузеві теорії здійснюється за ознакою рівня загальності об'єкта аналізу.

Загальна соціологія створює теоретичні моделі функціонування суспільства як системи, досліджує глобальні проблеми суспільного життя, тенденції розвитку людства, суспільства в цілому, систему соціальних механізмів, сутність і специфіку соціального феномену, сутність взаємозв'язків суспільства і природи, суспільства і особистості. Крім того, вона розробляє основні методологічні підходи, формулює принципи соціологічного пізнання. В сучасній соціологічній думці співіснують і взаємодоповнюють одна одну такі соціологічні теорії, як структурний функціоналізм, теорія конфліктів, символічний інтеракціонізм, теорія обміну, різновиди неомарксистських та феноменологічної соціології, структуралізм та постструктуралізм в соціології, неомодернізм тощо.

Спеціальні і галузеві соціологічні теорії, або теорії середнього рівня, досліджують відносно самостійні соціальні процеси, окремі ланки суспільного життя: проблеми особистості та соціальних спільнот, окремі соціальні інститути та процеси (сім'я, освіта, управління, організація, соціальна активність, праця, дозвілля, виховання, культура і т.ін.). Серед найсучасніших спеціальних теорій та галузевої соціології можна назвати теорії соціальної структури, теорії груп, теорії особистісних диспозицій, соціально-економічної поведінки, соціологію політики, соціологію знання тощо. Отож загальна і спеціальні соціологічні теорії розрізняються насамперед за об'єктом дослідження.

Третім рівнем соціологічного знання виступає прикладна соціологія.

Відмітні ознаки прикладної соціології можна звести до таких основних положень.

По-перше, прикладне соціологічне знання зорієнтоване завжди на конкретні практичні проблеми, що стосуються певних сфер людської життєдіяльності (проблеми міграції, освіти, сім'ї і т.д.), або ж певних соціальних груп (представників різних професій і т.п.).

По-друге, прикладне соціологічне дослідження здійснюється на базі часткових спеціальних соціологічних теорій, (а не загальної соціології), використовує категорійний апарат передусім певної теорії.

По-третє, прикладна соціологія обов'язково використовує в тій чи іншій формі емпіричні методи дослідження соціальних явищ, що зовсім не є необхідним для теоретичної соціології. Власне, розвиток прикладної соціології і був зумовлений потребою в емпіричному вивченні певних соціальних явищ. У цій царині соціології широко застосовуються такі методи дослідження як спостереження, опитування, вивчення та аналіз документів тощо.

По-четверте, в теоретичній соціології підсумком дослідження певної проблеми є створення якоїсь концепції, яка інтерпретує досліджуване явище. Інакше завершується прикладне дослідження: його підсумком є вироблення практичних рекомендацій, які служать підставою для вдосконалення управління соціальними процесами, для розв'язання якихось конкретних завдань, вирішення конфліктів і т.п.

Проте, незважаючи на відмінності, теоретична і прикладна соціологія взаємодіють між собою. Теоретична соціологія через спеціальні соціологічні концепції виступає методологічною основою прикладних досліджень. Схематично цей зв'язок можна зобразити так: теоретична соціологія – спеціальні соціологічні теорії – прикладна соціологія. В свою чергу, існує й зворотній зв'язок між прикладною та теоретичною соціологією, який набуває іншої спрямованості: прикладна соціологія – спеціальні соціологічні теорії – теоретична соціологія. Суть другого типу зв'язку полягає в тому, що фактологічний матеріал, здобутий прикладною соціологією, використовується в теоретичній соціології для підтвердження, корекції або спростування концептуальних побудов, систем.

Із загальною та спеціальними соціологічними теоріями тісно пов'язані і такі напрямки як мікро- та макросоціологія, які виділяють чимало дослідників.

Макросоціологія орієнтована на глобальні процеси, на осягнення тенденцій і закономірностей суспільства в цілому, в сукупності його основних підсистем. Свій предмет дослідження макросоціологія визначає як науку про цілісність суспільного організму, про соціальні організації і соціальні системи. Базовою соціальною реальністю тут вважається тотальність соціальної системи, яка обумовлює життя окремих людей. Звідси – особливість методологічного підходу до розуміння суспільних явищ, використання здебільшого методів системного аналізу.

Мікросоціологія досліджує соціальні процеси, явища, які стосуються відносно невеликих соціальних систем – сім'ї, трудового колективу, інших малих груп. Вона оперує поняттями соціальної поведінки, соціальної дії, акцентує увагу на мотивах, стимулах і т.ін. в міжособистих взаємодіях. Всупереч макросоціологічному підходу, мікросоціологія виходить «з індивіду», а цілісність соціального життя пояснює через соціальну поведінку та взаємодію індивідів, через міжособисті стосунки. Особлива увага тут приділяється соціально-психологічним методам дослідження і розглядається соціологія як наука про масові соціальні процеси, про масову свідомість, поведінку, взаємодії.

 

3. Суспільні функції соціології

Функції соціології – це та сукупність ролей, які вона виконує, її призначення в суспільстві. Сучасне суспільне життя вже неможливо уявити собі без соціології, без результатів соціологічних досліджень. Здається буденною річчю, що засоби масової інформації регулярно повідомляють про результати соціологічних опитувань. В них фіксуються зміни в суспільному житті - в громадській думці, соціально-психологічному стані суспільства, політичних пріоритетах. Саме завдяки соціології ми дізнаємося про рейтинг політичних партій, рівень популярності політичних діячів. Саме соціологи роблять передбачення щодо виборів та їх результатів, виявляють, чи не сфальсифіковані вони. Соціологія намагається розкрити сутність і зміст складних явищ і процесів, що відбуваються в сучасному ринковому суспільстві, надає допомогу в прийнятті та реалізації ефективних рішень по управлінню соціальними процесами, групами, організаціями, слугує найважливішим засобом та інструментом аналізу складних процесів у всіх сферах життя суспільства. Соціологічні дослідження розкривають особливості соціального стану різних соціальних спільнот, соціальну мобільність і диференціацію сучасного суспільства, наявність певних видів цінностей, потреб, інтересів, домінуючих ціннісних орієнтацій та пріоритетів у суспільстві. Особлива увага в сучасній соціології приділяється проблемам соціальної стабільності, її критеріям, виясненню причин соціальних конфліктів та шляхів їх подолання. Така лише незначна частина проблем, на вирішення яких впливає соціологія.

Особливого значення набуває соціологічне знання сьогодні в Україні в умовах трансформації суспільства і реформування всіх сфер життя. Без теоретичного осмислення і ґрунтовних конкретно-соціологічних досліджень проблем, особливостей та шляхів подальшого поступу України, перетворення її у відкрите суспільство, без з'ясування необхідних духовних передумов цього процесу неможливо увійти в загальноцивілізаційне русло розвитку.

Соціологія, як будь-яка інша наука, спрямована і на вирішення своїх внутрішніх проблем, на вдосконалення і розвиток власної системи знання. Тому вона виконує дві основні функції – пізнавальну й практичну, котрі в свою чергу утворюють похідні функції – теоретичну, методологічну, описово-інформаційну, прогностичну, ідеологічну, світоглядну та інші. Розглянемо деякі з них.

Теоретична функція соціології полягає у розробці теоретичних моделей суспільного життя, системи основних понять, котрі відображають реальний людський світ. Від точності теоретичної моделі залежить якість соціологічних досліджень.

Методологічна функція тісно пов'язана з теоретичною, оскільки всі соціологічні концепції можуть бути методологічною основою при проведенні конкретно-соціологічних досліджень. Крім того, розроблені в соціології методи аналізу соціальної реальності широко використовуються іншими суспільними науками.

Описово-інформаційну функцію можна віднести як до пізнавальної, так і до практичної функції. З одного боку, соціологія спрямована на накопичення і приріст нового соціального знання, на здобуття інформації про суспільне життя. Вона виявляє, описує, пояснює, інтерпретує тенденції, закони розвитку та функціонування соціального світу. З другого боку, призначенням соціології є забезпечення соціально-політичних структур, широкої громадськості надійною інформацією. Результати соціологічних досліджень описуються, аналізуються, систематизуються в якості соціологічної інформації, зосереджуються в пам'яті ЕОМ, соціологічних центрів. Використовується така інформація для оптимізації процесів управління суспільством, для прийняття ефективних рішень у різних сферах суспільного життя, для здійснення соціального контролю.

Прогностична функція соціології полягає в тому, що на основі соціологічних досліджень створюються тимчасові та довгострокові прогнози щодо процесів суспільного життя. Причому не лише прогнозується певний хід подій, але й розробляються практичні рекомендації, що сприяє науковому обґрунтуванню економічних та політичних планів і рішень. На основі соціологічних досліджень робляться практичні висновки, приймаються управлінські, політичні та законодавчі рішення. Соціологія розкриває перспективи розвитку суспільства, створює сценарії, моделі можливих процесів і змін, визначає ймовірні втрати чи здобутки. Суспільство звертається до соціологічного знання, коли воно відчуває потребу реформувати усталену систему соціальних зв'язків, коли йому потрібні нові засоби для активізації людських сил, для використання культурних ресурсів.

З прогностичною функцією соціології безпосередньо пов'язана управлінська. Хоча соціологія і соціологи самі не приймають управлінських рішень та не забезпечують їх виконання, вони входять дедалі частіше в якості експертів, радників у різні урядові установи та приватні організації, які вирішують практичні управлінські завдання. Соціологи, надаючи інформацію і розробляючи технології для цих інституцій, здійснюють істотний вплив на соціальні процеси в суспільстві. Фактологічний матеріал соціології та її концептуальні схеми постійно використовуються владними структурами та громадськими організаціями для розв'язання конкретних суспільних проблем, які виникають «тут», «тепер» і «негайно», а також, хоча й в значно меншій мірі, для оцінок, що буде «потім» і «там», тобто щоб оцінити, які наслідки принесуть сьогоднішні рішення в майбутньому.

У періоди глобальних змін соціологія визначає діапазон можливостей, ймовірностей, який відкривається учасниками подій на конкретному історичному етапі, вона розробляє альтернативні сценарії майбутніх процесів, пов'язаних з кожним з обраних шляхів. Світоглядно-регулятивний вплив соціології на свідомість людей полягає і в тому, що вона окреслює межі абсолютно недосяжного, нездійсненного за даних обставин, того, на що не варто витрачати зусиль та ресурсів і що, більше того, може мати трагічні наслідки для суспільства. Інакше кажучи, соціологія застерігає нас від історичного пророкування, як називав це К. Поппер, від ілюзій, які віщують прихід золотого віку і тим самим відвертають людей від практичного вирішення щоденних проблем суспільного життя.

Соціологія виконує і світоглядну функцію. Вона «змальовує» загальну картину соціальної реальності, створюючи через це систему координат і орієнтирів для людської особистості, для її життєвої поведінки та суспільної самореалізації.