Об'єкт та предмет соціології. Ціннісний підхід у соціології.
Структура соціологічного знання. Системна єдність соціології.
Суспільні функції соціології.
1. Об'єкт та предмет соціології
Термін «соціологія» (від латинського societas – суспільство і грецького logos – вчення) буквально означає «вчення про суспільство». Однак таке визначення є надто загальним, воно не вказує на специфіку соціологічного знання і тому ще не відрізняє соціологію від багатьох інших гуманітарних дисциплін, які в тому чи іншому аспекті досліджують суспільство, – соціальної філософії, політекономії, демографії, соціальної психології, політології тощо. Тобто в такому найабстрактнішому значенні соціологія мала б бути тотожною суспільствознавству загалом. Однак не випадково термін «соціологія», що з'явився в 30-х роках ХІХ століття в працях французького філософа і соціолога О. Конта, був пов'язаний саме з відокремленням цієї науки від інших гуманітарних і суспільних вчень, з утвердженням соціології як самостійної наукової дисципліни. Щоб зрозуміти особливість соціології як науки, потрібно чітко розрізняти предмет та об'єкт її дослідження.
В загальнофілософському розумінні об'єкт пізнання – це реальність, що потрапляє в коло пізнавальної діяльності людей, причому це може бути сфера як об'єктивного, так і суб'єктивного світу. Об'єктом соціології виступає життя суспільства, соціальна реальність, суспільні явища як такі (наприклад, соціальні спільноти, соціальні інститути, соціальна взаємодія та відносини). Але соціальною реальністю цікавляться не лише соціологи, але й юристи, філософи, економісти, психологи та інші науковці. Таким чином, за своїм об'єктом соціологія суттєво не відрізняється від інших суспільних наук, а свою відмінність від них вона отримує завдяки власному предмету. Предмет дослідження – це лише певний аспект, кут зору, позиція, з якої даний об'єкт досліджується. Предмет соціології повинен показати нам, що саме цікавить її в суспільних явищах, які проблеми і яким способом вона намагається розв'язати. Що ж саме є предметом соціології?
Перш ніж назвати предмет соціології, дати визначення цій науці, потрібно зробити деякі попередні зауваження. Суспільне життя є досить складним явищем, котре можна досліджувати в різних ракурсах. Саме цим зумовлений той факт, що до цього часу в науковому середовищі немає єдино визнаної всіма вченими соціологічної теорії і єдиного розуміння її предмета, навпаки різні наукові школи та концепції мають неоднакові погляди на це. У світовій соціологічній науці переважає думка, згідно з якою для соціології характерна наявність не однієї, а декількох предметних областей. Серед явищ, що вважають ключовими у визначенні предмета соціології, називають «людське суспільство», «соціальне життя», «соціальну взаємодію», «соціальну поведінку», «соціальну групу», «форми людських спільнот», «соціальні відносини» і т.ін. До того ж, в соціології постійно видозмінюється предметне коло під впливом створення нових моделей соціуму, нових підходів до осягнення соціального життя та його інтерпретації. Як слушно зауважили сучасні соціологи Е. Гідденс і Дж. Тьорнер, «дослідження людської поведінки неминуче мусить бути справою, схожою на змагання; лише в тоталітарному суспільстві може існувати єдина незаперечна площина аналізу людської поведінки».
Соціологія виникає в межах традиції позитивістської філософії, яка розглядала суспільство за аналогією з об'єктивними природними процесами, використовувала методи точних природних наук і – на цьому варто наголосити – значною мірою ігнорувала людську свідомість, внутрішній духовний світ та соціальну активність індивідів, суб'єктивні сторони людської діяльності. Тому на противагу позитивістській соціології у XX столітті виникає традиція так званої розуміючої соціології (зокрема феноменологічної, екзистенціальної, теорії символічного інтеракціонізму, етнометодології). Ці концепції основну увагу приділяють аналізу свідомості, людської суб'єктивності, розумінню мотивів та цілей діючих індивідів, але ігнорують, в свою чергу, факт об'єктивності соціального світу, об'єктивної обумовленості суспільного життя. Позитивістська та розуміюча соціологія у взаємній критиці доповнюють одна одну, намагаючись подолати обмеженості іншої сторони. Крім цих двох, в 60-х роках стає популярною третя соціологічна традиція XX століття – конфліктологічна, або критична, пов'язана з іменами Маркса, Вебера, Дарендорфа, Козера та ін. Кожна з трьох традицій висуває своє розуміння предмета соціології, цілей та методів соціологічного знання.
Але попри всі розбіжності і різноманітні позиції щодо предмета соціології, в ній оформлюються і утверджуються положення, котрі можна вважати якщо не загальноприйнятими, то принаймні найбільш поширеними уявленнями про суто соціологічний підхід до соціальних проблем, а звідси – і про предметне поле соціології.
По-перше, це стосується розуміння суспільства як цілісної системи, як об'єктивного соціального світу, що набуває власних тенденцій, незалежних у кінцевому випадку від намірів, інтересів, суб'єктивних уподобань та мотивів поведінки людей. Суспільство, безумовно, є результатом індивідуальної взаємодії, зв'язків і відносин між людьми. Люди свідомо вступають у такі відносини. Але внаслідок цих взаємозв'язків та взаємодій, через зіткнення певних індивідуальних зусиль, намірів, із сукупності людських вчинків, що обумовлені особистими ідеалами, безпосередніми переживаннями, високими та низькими інтересами, формується об'єктивний рух соціального процесу. Суспільний результат не співпадає з вихідними намірами та потребами, з якими люди (свідомо чи несвідомо) вступали у соціальні зв'язки.
По-друге, соціологія визначається як суто наукове дослідження суспільних явищ (на відміну від філософсько-світоглядної, ціннісної та оцінюючоїпозиції щодо суспільства). Так, Н. Смелзер підкреслює, що соціологію можна визначити як «наукове вивчення суспільства та суспільних відносин». Соціологія прагне дослідити суспільні явища суто об'єктивно, безпристрасно, неупереджено, вилучивши при можливості зі свого аналізу всі суб'єктивні нашарування: переживання, особистісне ставлення та власні інтереси соціолога-дослідника.
Отже, відмінність між соціологією та філософією полягає передусім у тому, що соціологія намагається уникнути будь-яких оціночних підходів при дослідженні соціуму, нейтралізувати оцінки, тоді як суть філософії полягає саме в оцінці людиною світу і людини в цьому світі, у виясненні сенсу світу та людського буття, тобто в ній домінують оціночні установки.
Відокремлення соціології від філософії було колись пов'язане з використанням в соціології методів емпіричних наук, з освоєнням кількісних методів, складних математичних процедур, у тому числі теорії ймовірності, зі збором та аналізом емпіричних даних. Вважається, що в соціології вивченню підлягають лише ті соціальні явища, які можна спостерігати, зафіксувати шляхом досвіду, виміряти і подати в кількісних параметрах. З цим пов'язувалося особливе значення певних галузей та методів природничого знання – кібернетики, математичного моделювання, статистики, новітніх розділів біології. Однак позитивістська тенденція в соціології, яка намагалася перетворити її в одну з точних наук на кшталт природничих, повністю очистити соціологію від оціночних суджень та смислових інтерпретацій явищ соціального життя, зазнала невдачі. Ця криза позитивістського підходу до розуміння соціології була викликана тим, що прагнення соціологів-позитивістів використовувати природничонаукову парадигму з необхідністю вимагає висновку, який стверджує нібито соціальні явища мають ті самі характеристики, що й природні. Але між світом природи й соціальним світом існує істотна відмінність: якщо світ природи не має внутрішньої смислової структури, позбавлений внутрішнього смислу, то соціальний світ – це світ конституйований змістом, він твориться людьми, які діють у ньому, переживають та інтерпретують його як світ певних значень, цінностей і смислів. І соціологія не може повністю нейтрально розуміти та пояснювати світ людського буття. Мова йде не про те, щоб ігнорувати цінності і смисл, що завжди присутні в діях індивідів і спільнот, а про те, щоб, як зауважив ще М. Вебер, дослідник виразно відокремлював свою власну оцінку, тобто своє судження про соціальні факти як бажані чи небажані від смислу та оцінок дій тих людей і груп, які він досліджує. Дотримання цієї вимоги й надає соціологічному дослідженню об'єктивності та неупередженості, перетворює його в наукове знання.
Внаслідок неспроможності звести методологію соціологічного пізнання до методів природничих наук поступово сформувався комплекс своїх власних методів освоєння соціальних процесів, серед яких, насамперед, потрібно відзначити провідну роль системного аналізу, системно-структурного методу в соціології. Використання понять «система», «структура», «елемент», «функція» дозволило декомпозувати суспільство на сукупність його складових, виявити механізм їхнього зв'язку, а також їх роль у функціонуванні соціального цілого і одночасно розглядати соціологію як цілісну систему.
По-третє, соціологія розглядає суспільне ціле через поведінку соціальних спільнот та індивідів, що складають ці спільноти. Соціологія вивчає суспільство крізь призму людської діяльності, як зіткнення різних інтересів, ціннісних орієнтацій, видів активності. Таким чином, соціологія не ігнорує окрему людину, особистість як головного суб'єкта суспільного цілого і творця історичного розвитку. Але суто соціологічний кут зору полягає у тому, що соціологія обмежується розглядом людини виключно в системі її суспільних зв'язків, в аспекті її суто соціальних якостей. Вона досліджує людину як елемент суспільного життя, як представника певної соціальної спільноти. Саме соціальна спільнота постає в центрі уваги соціології, бо соціологічний аналіз як індивіда, так і цілісної суспільної системи можна здійснити на основі дослідження соціальних груп та спільнот як проміжної ланки в системі «людина-суспільство».
Отже, тепер ми можемо зробити певні висновки щодо визначення предмета соціології. Предметом соціології є суспільство як цілісна система з її структурними елементами, яка досліджується через поведінку та соціальну взаємодію особистостей і соціальних спільнот. Соціологія – це наука про суспільство як цілісну систему, про її функціонування і розвиток, що здійснюються через сукупність суміжних дій та взаємозв'язків суб'єктів суспільного процесу – індивідів та соціальних спільнот.
