Змістовий модуль І. Витоки українського народу та його історія до початку ХVІІ ст

 

Семінарське заняття № 1

 

Тема 1. Київська Русь, її піднесення. Втрата політичної єдності Київської Русі і державності.

Тема 2: Українські землі у складі іноземних держав (ХІV-XVI ст.). Україна у XVI– першій половині XVII ст.

Тема 3: Національно-визвольна війна українського народу під проводом Б. Хмельницького, її політичні результати.

План заняття

 

1. Східні слов’яни у давнині. походження, розселення, заняття і суспільний лад.

2. Київська Русь: походження, виникнення, політичний устрій, соціально-економічний розвиток.

3. Феодальна роздробленість Київської Русі. Монголо-татарська навала та встановлення золотоординського іга.

4. Духовне життя Давньої Русі, значення християнства для його розвитку.

5. Берестейський собор 1596 року.

6. Виникнення козацтва. Заняття, побут, звичаї, військове мистецтво козаків.

7. Запорізька Січ. Боротьба козацтва проти турецько-татарської агресії.

8. Україна напередодні визвольної війни. Причини, характер, рушійні сили війни.

9. Хід визвольної війни. Переяславська Рада та російсько-український договір 1654 р.

10. Відродження української державності у другій половині XVII - на початку XVIII ст. Внутрішня і зовнішня політика українського уряду.

Навчальні цілі: засвоєння, закріплення, поглиблення і систематизація знань про: походження, розселення та суспільний лад східних слов’ян у давнині; походження, виникнення, політичний устрій та культурний розвиток Київської Русі; феодальну роздробленість Київської Русі; особливості монголо-татарської навали та встановлення золотоординського іга; соціально-економічний та духовний розвиток Давньої Русі; становище українських земель у складі Польської та литовської держав; особливості укладання Люблінської та Берестейської унії (1596 р.); проблему православно-уніатсько-католицьких відносин; основні культурні досягнення України у ХІV-ХVІ ст.; передумови та причини виникнення українського козацтва; устрій та досягнення Запорізької Січі; заняття, побут, звичаї, військове мистецтво козаків; особливості становлення української державності в другій половині XVII - на початку XVIII ст.; Переяславську угоду 1654 р. та “Березневі статті”: їх умови, правове значення і наслідки.

 

Проблемні питання для обговорення

 

1. Охарактеризуйте заняття, побут та світогляд східних слов'ян у другій третині І тис. н. е.

2. Проаналізуйте причини виникнення державності у східних слов'ян.

3. Як виникла і розв’язувалась в історичній науці проблема прабатьківщини слов’ян?

4. Розкрийте основні тенденції політичного життя русичів у період правління перших Рюриковичів (від Олега до Святослава).

5. Проаналізуйте розвиток ремесел і торгівлі в Київській Русі у ІХ-ХІІІ ст., які найсуттєвіші зміни (якісні зрушення)відбулися у цих сферах господарського життя.

6. Опишіть становище основних верств давньоруського суспільства: князів, бояр, селян-смердів, міщан, залежних людей. Яку роль відіграли вони в політичному житті?

7. Яке значення мало запровадження християнства в Давній Русі?

8. Яка, на Вашу думку, роль варягів у формуванні держави східнослов'янських племен?

9. Чому саме землі полян стали основою, а Київ — столицею держави Рюриковичів?

10. Чи вичерпує причини прийняття християнства Руссю твердження: язичництво на відміну від християнства не могло забезпечити панування князя над підданими?

11. Автор "Повісті минулих літ" переповів легенду про вибір віри князем Володимиром. Чи Русь тоді, на Вашу думку, справді стояла перед проблемою вибору віри, чи прийняття християнства у X ст. було зумовлене історичними обставинами

12. Чому опір хрещенню чинили в основному люди незнатні -смерди, ремісники та жителі окраїн Київської Русі?

13. Чи можна стверджувати, що Русь, прийнявши в X ст. християнство, увійшла в лоно європейської цивілізації, стала "своєю" серед європейських держав?

14. Чи згідні Ви з твердженням, що за часів Ярослава Мудрого Київська держава була найбільшою державою в Європі? Аргументуйте свою точку зору.

15. Деякі історики підкреслюють торговельну спрямованість економіки Київської Русі, інші доводять, що її основу становило землеробство. Яку з цих позицій Ви поділяєте? Аргументуйте свою точку зору.

16. Охарактеризуйте боротьбу із золотоординськими завойовниками, зробіть власні висновки щодо її наслідків?

17. В історичній науці існують теорії, які не розглядають татаро-моглольську навалу, як «іго», а скоріш, як «симбіоз», співіснування слов’янських та тюркський державних утворень. Чи поділяєте ви таку точку зору?

18. У чому полягала суть Берестейської унії?

19. Які культурні досягнення України ХІV-ХVІ ст. вплинули на подальший розвиток українського народу?

20. Охарактеризуйте становище українських земель у складі Великого Князівства Литовського.

21. Які чинники зумовили впровадження кріпосного права? Яку роль в цьому процесі відігравав «Устав на волоки»?

22. В чому полягає зміст Магдебурзького права? Яка його роль в розвитку українських міст?

23. Назвіть причини та джерела формування українського козацтва.

24. Дайте стислу оцінку відомих вам концепцій щодо походження козацтва.

25. Розкрийте механізм демократичного устрою Запорозької Січі.

26. Складіть розповіді про військові подвиги найславетніших козацьких вождів.

27. Що змінилося в історичній долі українського народу після проголошення Люблінської унії?

28. Подумайте, яке місце відводилося в духовному закріпаченні українського народу Берестейській унії?

29. Порівняйте політичний устрій Великого князівства Литовського у ХІУ-ХУ ст. та Русі у ХІ-ХІП ст.

30. Аргументуйте (чи заперечте) думку про те, що суть політики польської влади в Галичині у ХІУ-ХУ ст. полягала в руйнуванні ознак її державного минулого, в утвердженні цієї землі як невід'ємної складової Польської держави.

31. Чи є підстави характеризувати Литовську державу як литовсько-руську, як це роблять деякі українські історики? Аргументуйте свою точку зору.

32. Охарактеризуйте становище православної церкви у Великому князівстві Литовському в ХІУ-ХУ ст. Яка, на Вашу думку, роль церкви в житті тогочасних українців.

33. Коли, на вашу думку, завершився процес формування козацтва як соціального стану? Назвіть відповідні аргументи.

34. Реалізація яких функцій забезпечила Запорозькій Січі провідне місце в українському суспільстві?

35. Які події, пов'язані з історією українського козацтва, відбувалися на Дніпропетровщині?

36. Яким було політичне та соціально-економічне становище українських земель напередодні повстання Б. Хмельницького?

37. В чому полягав головний зміст, характер та наслідки основних етапів Визвольної війни 1648-1654 рр.?

38. Які основні чинники включала в себе програма Б. Хмельницького щодо побудови української козацької держави?

39. Як в історичній науці оцінюється характер, правові основи і наслідки Переяславської угоди 1654 р. та “Березневих статей”? В чому полягає суть цієї проблеми?

40. Чи вдалося Б.Хмельницькому створити Українську державу?

41. Дайте сучасну характеристику українсько-російському договору 1654 року.

42. Відтворіть біографічні сторінки історичної постаті Б. Хмельницького та інших українських гетьманів.

43. Наведіть приклади, які свідчили б про діяльність українського гетьмана Б. Хмельницького, спрямовану на збереження української державності.

 

Теми для підготовки доповідей

 

1. Походження терміну Русь.

2. Роль варягів в утворенні Київської держави. Норманська теорія.

3. Економічний розвиток Київської Русі.

4. Торгівля та грошова система у Київській Русі.

5. Міста та ремесла Київської Русі.

6. Трипільці: хто вони?

7. Побут, заняття та вірування скіфів.

8. Київська Русь під час правління нащадків Ярослава Мудрого. Володимир Мономах.

9. Історичні портрети правителів: Олега, Ігоря, Ольги, Святослава, Володимира, Ярослава, Володимира Мономаха.

10. Ослаблення і занепад Київської Русі та його причини.

11. Давня Русь і степ: взаємовідносини (Х- ХІІІ ст.)

12. Історичні портрети: Данило Галицький, Ярослав Осмомисл.

13. Язицькі вірування Давньої Русі.

14. Освіта, письменність і література Київської Русі.

15. Кревська і Люблінська унії.

16. Берестейській собор та його значення.

17. Магдебурзьке право на Україні.

18. «Устава на волоки» та закріпаченння українських земель.

19. Взаємовідносини України і Московського царства в ХV – першій половині ХVІІ ст.

20. Мистецтво ХIV-XVI ст. на українських землях.

21. Історичні постаті в Україні ХІV- першої половини ХVII ст.

22. Побут та звичаї українського народу ХІV- першої половини ХVII ст.

23. Виникнення та господарська діяльність козацьких поселень.

24. Козацтво як особлива соціальна верства в Україні.

25. Роль козацької еліти в державотворчих процесах Запорізької Січі.

26. Боротьба українського народу проти Кримського ханства і султанської Туреччини в ХV–ХVІ ст.

27. Теорії виникнення козацтва.

28. Запорізька Січ - господарство, фінанси, економічний розвиток.

29. Культура і освіта Запорізької січі.

30. Міжнародні зв’язки Запорізької Січі.

31. Причини, характер, рушійні сили Визвольної війни українського народу (1648-1654 рр.).

32. Етапи Визвольної війни українського народу (1648-1654 рр.).

33. Б. Хмельницький – видатний державний діяч, полководець, дипломат.

34. Характер української козацької держави, її територія та устрій.

35. Українсько-московські зв’язки під час Визвольної війни.

36. “Березневі статті” 1654 р.

37. Зовнішньополітичні зв’язки України в ХVІІ ст.

38. Боротьба за збереження незалежності України після смерті Б.Хмельницького.

 

Методичні рекомендації до семінарського заняття

 

При вивченні першого питання студентам слід звернути увагу на те, що слов’яни – одна з великих етнолінгвістичних спільностей на території сучасної Європи. Однією з складніших в історії є проблема походження слов’ян. Адже слов’яни – це велика група європейських народів, об’єднаних близькістю мов і спільним походженням. У мовному відношенні слов’яни поділяються на західних, східних та південних. До західних слов’ян відносяться такі народи, як поляки, чехи, словаки, лужичани. До південних: болгари македонці, хорвати, словенці, боснійці, чорногорці, серби. До східних: українці, росіяни, білоруси. Походження слов’ян до цього часу не з’ясовано повністю. Їхню прабатьківщину різні вчені розміщують між Лабою та Середнім Подніпров’ям. Чимало археологів вважають, що праслав’яни є нащадками скотарсько-землеробських племен, для яких характерна була культура шнурової кераміки. Необхідно запам’ятати, що на рубежі 3-2ст. до н.е. вони розселялися з Північного Причорномор’я і Східного Прикарпаття у східній і центральній Європі. У подальшому вважається, що серед слов’ян були поширені тшинецька культура між Віслою та середнім Дніпром, лужицька від Лаби до Волині та поморська. Зі слов’янами пов’язують також чорноліську культуру, твердячи, що до неї мають відношення неври і геродотові скіфи – орачі. Такі сучасні археологи як В.Баран, Д.Козак, Р.Терпиловський вважають, що до слов’ян має відношення й зарубинецька культура. Вона була поширена в 2 т. до н.е. до 1-2 ст. н. е. в середньому та частково у верхньому Подністров’ї і басейнах Прип’яті та Десни. У 2-5 ст. н. е. правому березі Дніпра, в лісостепу та на верхньому Побужжі і Придніпров’ї жили племена черняхівської культури, яких деякі археологи вважають слов’янськими. У 4 ст. слов’яни включились у рух Великого переселення народів. Розселення слов’ян призвело до розпаду їх етнічної та мовної єдності. В 5 ст. вони поділились на венедів, склавинів і антів. Венеди жили в сучасній Польщі, склавини – Чехії, Сербії, Словенії, правобережній частині лісостепу та Полісся України, а анти-в Північному Причорномор’ї. У наслідок розселення на величезному європейському просторі, їхня етнічна і мовна спільність почала розпадатися, що, з рештою і призвело до утворення трьох слов’янських груп – східної, західної та південної. Необхідно запам’ятати, що до східних слов’ян відносяться: українці, росіяни, білоруси. При вивченні занять та суспільного ладу східних слов’ян, варто запам’ятати, що економічною основою давніх племен була родова власність на землю. Парна сім’я, таким чином, ще не була економічно незалежною одиницею. Вона стала відігравати провідну роль пізніше, вже за часів державотворення. Певного розвитку у східних слов’ян досягла сфера культури і побуту. Вони жили на південних схилах річок та інших водоймищ. Їх житлами були – землянки чи напівземлянки із плетеними чи зрубленими стінами, значного розвитку набули культові споруди. Своєрідним фундаментом перших протодержав у Східній Європі були великі союзи слов’янських племен - дулібів, полян, волинян. Літописець Нестор та історик М.Грушевський стверджують, що український народ утворився від таких племен, як поляни, сіверяни, древляни, дуліби, уличі, тиверці, хорвати. За свідченням арабських авторів у 8-9 ст. існувало три осередки слов’янської державності: Куявія, Славія, Артанія. До Куявії входила земля полян. До Славії входили слов’янські землі. Артанію деякі історики ототожнюють з антами. Інші вважають, що можливо, до Артанії входили Причорноморські землі, Приазов’я та Чернігів. Найбільшим об’єднанням серед них була Куявія. Фахівці вважають, що вона стала тим територіальним об’єднанням навколо якого об’єднались інші князівства. Отож необхідно запам’ятати, що поступово з розкладом родоплемінного ладу і появою класів у VIII-IX ст. набирає силу процес об’єднання окремих племен та їхніх союзів. Саме на цьому ґрунті і виникають державні утворення - племінні князівства та їхні федерації. Найбільшим було державне об’єднання, яке літописець називає Руською землею (арабські автори асоціюють його з Куявією) з центром у Києві. Саме воно і стало тим територіальним і політичним ядром, навколо якого і зросла Давньоруська держава.

Розкриваючи друге питання, слід усвідомлювати, що проблема походження Київської Русі є однією з складних в сучасної історіографії. Існують дві різних концепції утворення Київської Русі. Норманська та природно-історична. Норманська теорія була започаткована в другій половині 18 ст. німецькими істориками Г. Баєром та Г.Міллером. Вони стверджували, що нормани відіграли вирішальну роль у заснуванні Давньоруської держави. Антинорманісти ж довели, що східні слов’яни були в змозі утворити свою державу, що державність – це результат тривалого соціального, економічного, політичного розвитку, тобто вони мали всі необхідні внутрішні передумови. Варяги, на думку антинорманістів, переслідували свої інтереси – захоплення торговельних шляхів, обкладення даниною місцевого населення. Антинорманську теорію репрезентували у свій час українські історики: М.Костомаров, В. Антонович, М. Грушевський, Д. Багалій. Її дотримується і сучасна українська історіографія, яка доводить, що Київська Русь утворилась на власній основі. Окрім цих теорій, існують і інші гіпотези, які загалом не знайшли свого переконливого підтвердження. Також, необхідно запам’ятати, що політика об’єднання земель навколо Києва активно проводилась останніми князями з династії Києвичів – Діра і Аскольда, які мали на підвладних землях встановлювати данину. Особливо внутрішньої стабільності досягла держава за часів Аскольда, який воював з племенами деревлян і уличів, домігся визнання Русі Візантією. Необхідно пам’ятати, що Аскольд першим із руських правителів здійснив особисте хрещення, а згодом і свого оточення. Але останнє, а також часті воєнні походи викликали невдоволення і виникнення опозиції князю, тобто склалась політична криза,яка призвела до державного перевороту, внаслідок якого була скинута династія Києвичів, а влада захоплена представником династії Рюриковичів – Олегом. Літопис свідчить, що у 882 р. на Київську Русь Олег здійснив похід, при допомозі внутрішньої опозиції вбив Аскольда і утвердився на київському престолі. Вдалі війни з хазарами, результативні походи на Візантію (907, 911 рр.) дали змогу отримати вигідні торговельні та інші угоди. Наступником Олега, обставини смерті якого залишились не з’ясовані, на київському престолі став Ігор (912-944 рр.). Його політика була продовженням попередньої. У війнах з Візантією князь не завжди мав успіхи. Так, походи 941 і 944 рр. закінчились підписанням невигідних торгівельних угод для Русі. Потрібно запам’ятати і той аспект, що важливу роль у зміцненні Київської Русі відіграла активна зовнішньополітична діяльність дружини Ігоря, княгині Ольги. Під час дипломатичної місії до Константинополя 946 р. княгиня не лише уклала з імператором Костянтином Багрянородним вигідну торговельну угоду, а також була урочисто охрещена в присутності візантійського імператора. Її син, князь Святослав все своє правління провів у постійних походах і війнах від Каспійського моря до Балкан. Після смерті Святослава між його синами велась міжусобна боротьба, яка закінчилась 980 р. перемогою Володимира. Надзвичайно важливою подією за часів князювання Володимира стало прийняття у 988 р. християнства, як державної релігії, що було обумовлено цілою низкою причин: необхідністю укріплення князівської влади, зближення її з Візантією, єдності Русі. Утвердження нової релігії (християнства) знаменувало широкі культурні впливи Візантії в усіх сферах духовного і суспільно-політичного життя в Київській Русі. Усвідомлюючи роль наслідків запровадження християнства, необхідно звернути увагу на такі чинники, як поширення писемності, книжної справи, освіти в народі, будівництво церков та унікальних на той час архітектурних споруд. Отже, із запровадженням християнства, Київська Русь прилучилася до європейської цивілізації. В результаті міжусобної боротьби між синами Володимира після його смерті 1015 р. київським престолом заволодів Ярослав. Часи князювання Ярослава, якого в народі за його мудру політику прозвали Мудрим, відомі як період розквіту і апогею могутності Київської Русі. Ярослав Мудрий, відчуваючи найбільшу загрозу для держави в цей час з боку кочових племен печенігів розгромив їх в 1036 р. а раніше він укріпив західні кордони. Суттєвим внеском в узаконення змін, що відбулись в суспільстві, стало видання Ярославом Мудрим першого писемного збірника норм давньоруського права – “Руська Правда”. В 1037 р. було збудовано Софійський собор, в 1051 р. засновано православний Печерський монастир і в цьому році князь призначив київським митрополитом видатного письменника Іларіона. Після смерті Ярослава в 1054 р. Київська Русь була позбавлена боротьби за головну владу. Так званий тріумвірат синів князя – Ізяслава, Святослава і Всеволода «дав тріщину» в політичній єдності держави. Необхідно запам’ятати, що саме з цього моменту почалася феодальна роздробленість Київської Русі. Отже Київська держава зробила вагомий внесок у розвиток світової цивілізації. Маючи передовий на той час політичний устрій, виробничі відносини розвинені сільське господарство і ремісництво, активну дипломатичну діяльність у сфері міжнародних відносин, вона засвідчила свою рівноправність з країнами Європи.

Розкриваючи третє питання, треба пам’ятати, що період феодальної роздробленості охоплює період кінця XI-ХIV ст. Після смерті Ярослава Мудрого в 1054 р. починається зміна форми правління в Давньоруській державі: одноосібна монархія поступово переростає у монархію федеративну.

Період феодальної роздрібненості - закономірний етап у розвитку суспільства, адже роздрібненість - не особливість Київської Русі, а загальноєвропейська тенденція. Саме у цей час відбулося остаточне формування феодальної системи (чітко визначилися права феодалів та повинності селян, завершився процес становлення феодально-станової ієрархії, склався і вдосконалився державний апарат тощо). Особливістю періоду історії Київської Русі наприкінці XI - у середині XIII ст. були, з одного боку, посилення відцентрових тенденцій, втрата державної єдності, князівські міжусобиці, ослаблення держави, зниження обороноздатності, посилення тиску на Русь сусідніх держав, з іншого - формування великого землеволодіння, прогрес у сільському господарстві, піднесення міст, значне зростання чисельності населення, розвиток східнослов’янської культури.

Розкриваючи особливості монголо-татарської навали та встановлення золотоординського іга, треба звернути увагу на те, що суть золотоординського іга як історичного явища полягає у формуванні та зміцненні стійкої системи залежності руських земель від завойовників. Золотоординське іго виявилося насамперед у трьох сферах: економічній (система податей та повинностей - данина, мито, плужне, підводне, корм, ловче та ін.); політичній (затвердження Ордою князів на столах та видача нею ярликів на управління землями); військовій (обов’язок слов’янських князівств делегувати своїх воїнів до монгольського війська та брати участь у його воєнних походах). Стежити за збереженням та зміцненням системи залежності покликані були ханські намісники в руських землях - баскаки. Крім того, з метою ослаблення Русі Золота Орда протягом майже всього періоду свого панування практикувала періодичні спустошливі походи.

При висвітленні четвертого питання слід звернути увагу на те, що духовне життя є важливою багатогранною складовою будь-якого етносу.

До кінця Х ст.. основу духовного життя давніх русичів становили язичницькі вірування. Усі їхні ритуали, свята базувались на цьому. Слід роглянути пантеон язичцьких богів, їхні ієрархічні зв’язки, окремо назвавши тих богів, які були визначені Володимиром головними на першому етапі релігійної реформи (Перун, Хорс, Дажбог, Стрибок, Сімаргл, Мокош).

Аналіз слов’янської міфології дозволить глибше усвідомити духовний світ давніх русичів, їх психологію, особливості світосприйняття, краще зрозуміти обрядовість, пов’язану з народженням, одруженням та смертю, різні культові відправи, особливо свята землеробського календаря.

З духовною культурою давніх русичів невідривно пов’язана їхня матеріальна культура, поселення, житлові споруди, побутові речі, знаряддя праці, страви, одяг, витвори образотворчого мистецтва (різьблення, ліплення, вишивка, розпис).

Із затвердженням християнства на русі в духовному житті всіх прошарків населення поступово відбуваються радикальні зміни: трансформуються язичеські обряди в християнські, спостерігається їх своєрідний синтез, старі форми наповнюються новим християнським змістом. Такий компроміс був необхідний, він прискорював зміни у свідомості колишніх язичників, прийняття ними нового світогляду, що було неминуче в умовах християнізації давньоруського суспільства.

Необхідно зазначити, що прийняття християнства відіграло величезну роль у розвитку культури Давньої Русі. Воно сприяло розвиткові освіти та писемності (школи та бібліотеки за часів Володимира та Ярослава Мудрого, графіті), літератури („Слово про закон і благодать” Іларіона. „Слово о полку Ігореві”). При монастирях, які були важливими осередками культури, розвивається літописання („Повість временних літ” Нестора, Київський літопис). Споруджуються визначні пам’ятки архітектури (Десятинна церква, Софіївський собор, Золоті ворота в Києві, Успенські собори в Чернігові й Володимирові-Великому. Зводяться могутні фортифікаційні захисні споруди міст, своєрідності набувають витвори образотворчого та прикладного мистецтва (іконопис, фресковий розпис, мозаїка, різьблення по каменю, ювелірні вироби. чеканка).

У цілому розгляд духовного життя повинен підвести до висновку, що всі творення давньоруської культурної спадщини свідчать про яскраву, високохудожню, різноманітну, потужну культуру Русі, яка займала одне з перших місць у світовій культурі того часу.

Історія України ХІV – першої половини ХVІІ ст. – це історія колоніальних загарбань українських земель сусідніми державами, розвитку феодальних відносин, боротьби українського народу за незалежність, проти соціального і релігійного гніту.

З ХІV ст. українські (давньоруські) землі, роздроблені на окремі князівства і знесилені золотоординським ігом, були об’єктом експансії Польщі, Угорщини, Литви, Молдавії, Московського князівства, Кримського ханства і Оттоманської імперії.

При розкритті наступного питання слід усвідомлювати, що з моменту розколу християнства 1054 р. на православну та католицьку гілки ідея унії (об’єднання) завжди знаходила своїх прихильників. Проте, якщо православні вважали, що унія можлива лише за відмови Римського Папи від ієрархічної першості у християнській церкві, то основною вимогою католиків було визнання православними зверхності Папи. Також, слід звернути увагу на те, що першими занепадом українських земель скористались литовські феодали. Після смерті Юрія ІІ Болеслава на Волині й Галичині у 1340р. закріпився син Гедиміна Любарт. Проникнення литовців на південно руські землі призвело до 40-річного військово-політичного протистояння з Польщею, яка також претендувала на Галицько-Волинську спадщину. Загарбницьку політику щодо українських земель здійснювала Польща. 1340 року король Казимир третій під приводом захисту католиків вдерся зі своїм військом в Галичину, здобув Львів та пограбував княжий палац. Повставши, галицькі бояри вигнали поляків,а провідника бояр - Дмитра Дедька, було визнано правителем Галичини. 1349 року Казимир ІІІ вдруге нападає на Галичину, захоплює Галицько-Холмське та Перемишльське князівства і проголошує себе «Правителем Королівства Русі». Не зрікаючись Галицької землі, Литва розпочинає війну з Польщею. В цьому багаторічному протистоянні остання виявилася сильнішою і у 1366р. підпорядкувала своїй владі Галичину і частину Волині. З 1372 по1378 і з 1385до 1387 року правління в Галичині належало васалу угорського короля сілезькому герцогові Володиславу Опольському. Після Кревської унії 1385р. Польща знову набирає сили і у 1387р, остаточно приєднує Галичину і частину споконвічної Волині(Холмщину) до своїх володінь,утримуючи їх під своєю владою до 1772р. Необхідно запам’ятати подію, яка докорінно змінила становище південно-руських земель. У 1385р. між Польським королівством і Литовською державою у м. Крево було укладено союз (унію), який отримав назву - Кревська унія. На сеймі, що проходив у Любліні з 10-го січня до 12 серпня 1569 р., в результаті об’єднання Польського королівства і Великого князівствам Литовського, була утворена нова держава – «Річ Посполита». Люблінська унія відкрила польським магнатам та шляхті широкі можливості для придбання українських земель. Після Люблінської унії з боку польської влади та католицької церкви в українських землях активізується політика витіснення української мови, культури, православної релігії, загалом насильними шляхами здійснюється ополячення українського народу.

Берестейська унія 1596р. глибоко розколола українське суспільство, посилила позиції католиків. Водночас становище самих греко-католиків було досить хитким. Православні вбачали в уніатах зрадників, а католики не вважали їх рівними до свого сану. Під приводом впровадження унії польська шляхта і католицьке духовенство розгорнули широкий наступ на православну церкву. Загроза існуванню православ’я підняла на його захист здорові сили українського суспільства. Помітно активізували свою діяльність культурно-просвітницькі товариства (братства), їх представники та українські шляхтичі-патріоти захищали інтереси людей грецької віри на сеймах, сеймиках і судах. Православну віру в гострій полемічній боротьбі відстоювали – С.Зизаній, І.Борецький, М.Смотрицький, І.Вишневецький та інші українські патріоти.

При висвітленні наступного питання треба звернути увагу на те, що литовське проникнення, польська експансія, татарська агресія суттєво вплинули на перебіг подій в українських землях. У XIV-XVI ст. відбулися значні зміни у всіх сферах суспільного життя. Позитивні зрушення в культурі праці та господарюванні, пов’язані з налагодженням Україною активних торгово-економічних зв’язків з Європою. Поява елементів громадянського суспільства та моделі-зародку (Запорозька Січ) національної державності у політичній та правовій культурі; зростання цивілізованості у сфері побутової культури; суттєві якісні зміни у культурі духовній, зумовлені впливом ідей гуманізму та реформації, створили сприятливий ґрунт для зростання національної свідомості українського народу, зміцнення його віри у власні сили для згуртування в боротьбі за свою землю, віру, права та незалежність.

Аналізуючи питання слід звернути увагу на те, що причинами та передумовами появи та формування козацтва були:

1. Існування великого масиву вільної землі зі сприятливими для життєдіяльності умовами у порубіжжі між хліборобською та кочовою цивілізаціями.

2. Досвід освоєння південних територій уходниками, добичниками, бродниками та ін.

3. Природне прагнення людей до міграції у пошуках кращого, до самозбереження, самоствердження і самореалізації.

4. Зростання великого феодального землеволодіння, що розпочалося з XV ст. і підштовхнуло процес господарського освоєння та колонізації нових земель.

5. Посилення феодальної експлуатації, прогресуюче закріпачення, наростання релігійного та національного гніту.

6. Зростання зовнішньої загрози, нагальна потреба захисту від нападів турків і татар.

Слід запам’ятати, що на ранньому, побутовому етапі свого розвитку в козацтві поруч із захисними функціями уживалися елементи руйнівного характеру. За прикладом татарських козаків з південноукраїнських замків та сіл виходили в степ ватаги шукачів легкої здобичі. Як пишуть польські джерела, більшу частину часу вони займалися рибальством і добичництвом, вважаючи ворогом кожного, від кого сподівалися отримати більше здобичі. Особливу неприязнь відчували до невірних, насамперед татар. Однак, походи на татарські усули становили тільки одну з сторін діяльності низових козаків. Величезні простори необроблених і незаселених південноукраїнських степів сприяли розвитку уходництва. Зем'яни – шляхта, міщани та селяни навесні відправлялися в південні степи на промисли, де вони займалися мисливством, рибальством, бортництвом, добували сіль. З огляду на постійну небезпеку збройних сутичок татарськими козаками та чабанами, уходи об'єднувалися у невеликі ватаги або громади і відповідно озброювалися. Для зберігання і переробки продукції з промислів та захисту від ординців на уходах споруджувалися тимчасові стоянки-засіки (січі) або ж «городці». З розширенням колонізаційної діяльності створюється ціла система укріплених осередків, розташованих на південь р. Самари аж до татарського прикордоння. Звідси, з глибини Дикого Поля уходники вже не поверталися зимувати до замків-фортець. Необхідно запам’ятати, що соціальну природу козацтва визначали джерела його формування, які під впливом соціально-економічних факторів складалися в різні періоди його існування. Проблеми які довелося розв'язувати литовській владі і порубіжному українському суспільству в другій половині 15-на початку 16ст. спричинили, з одного боку, масове покозачення всього населення прикордонних міст і сіл. На боротьбу з татарами виступали бояри, службові люди, міщани, осілі козаки, що володіли нерухомим майном, наприклад власним будинком, та селяни навколишніх сіл. Варто звернути увагу на те, що в українському козацтві існувала і аристократична, рицарська течія, яскравими представниками якої були Д.Вишневський, відомі шляхтичі С.Копицький, І.Свирговський, Л.Чорнинський, Я.Шах та інші, хто з патріотичних мотивів відмовлявся від своїх багатств, цивільної служби і цілком віддавався «козакуванню».

Розкриваючи наступне питання, слід відзначити, що протягом XV-XVI ст. у суспільстві формується нова соціальна верства - козацтво, яка виникла як опозиція, як виклик існуючій системі, як нова еліта, що небезпідставно претендувала на роль політичного лідера і владу.

Важливу роль у консолідації козацтва, формування його самосвідомості та утвердженні організаційної і військової структури відіграла Запорозька Січ. Про час і місце її виникнення існують різні твердження. Перша писемна згадка про Запорозьку Січ з'являється 1551р. у праці польського історика М. Бєльського «Всесвітня хроніка». Необхідно запам’ятати, що найважливішими причинами заснування військово-організаційного центру козацтва в Нижньому Подніпров'ї були: внутрішня потреба козацтва в своїй організації, у зв'язку із зростанням його чисельності на середину 16ст.; практична потреба в захисті українських земель від зростаючої татарської агресії.; необхідність об'єднання в згуртовані загони на чолі з досвідченим отаманом, в зв'язку з тривалим перебуванням козаків далеко від волостей. На Січі була створена збалансована структура органів управління, яка включала законодавчу, виконавчу і судову гілки влади. Демократичний характер влади на Січі був зумовлений дією таких принципів, як: заперечення феодально-кріпосницької залежності та станової нерівності; рівність у праві на участь в органах управління та володіння землями й угіддями; незалежно від соціальної, національної чи релігійної приналежності тощо. Запорозька Січ послідовно захищала православну віру в Україні. Діяльність Запорозької Січі була спрямована на збереження самобутності мови, культури та звичаїв українського народу. Вона також здійснювала власну міжнародну політику. Щодо аспекту, який розкриває боротьбу козаків проти турецько-татарської агресії, слід запам’ятати наступне: Запорізьке козацтво не тільки відбивало напади турецько-татарських військ, але й самостійно здійснювало походи на їх фортеці в Північному Причорномор'ї. Одним із перших вважається прорив турецької оборони по лінії Бендери – Акерман, здійснений козаками спільно з молдаванами у 1541 р. З другої половини 16 ст. походи українських козаків у пониззя Дніпра та Дунаю набувають постійного характеру. Взірцем військового мистецтва українських козаків стала битва, що відбулася восени 1693р. на р. Кодима, між семитисячним загоном С.Палія та сорокатисячним татарським військом. Зазнавши поразки, кримське військо повернуло в степ. З Кодимським порубіжжям тісно пов'язані події визвольної війни українського народу середини 17 ст., російсько-турецьких воєн 18 ст., гайдамаччина.

Період, який охоплює третя тема, складає півтора століття. Він насичений надзвичайно важливими подіями, які мали величезне значення і наслідки для українського народу. Початок його ознаменувався переможною Визвольною війною проти польсько-шляхетського панування. Потім відбулося приєднання України до Росії і об’єднання українських земель, що в цілому позитивно позначилося на розвитку виробничих сил, політичному становищі і культурі України.

З метою глибокого та об’єктивного з’ясування характеру та змісту подій, пов’язаних з ходом та наслідками Визвольної війни українського народу 1648-1654 рр., студентам слід ґрунтовно осмислити її причини, характер, цілі та рушійні сили. Для цього необхідно розібратися в питаннях, пов’язаних з становищем українського народу в складі Речі Посполитої, особливостях гніту, якого він зазнавав. Це дасть змогу об’єктивно уяснити характер війни, її цілі та розклад рушійних сил. При цьому слід неухильно дотримуватися принципу конкретно-історичного підходу в оцінці і осмисленні матеріалу і особливо тих питань, які мають дискусійний характер, тобто не розв’язані в історичній науці.

Необхідно розкрити основні причини війни:

1. посилення соціального та національного гноблення селянства, козацтва, міщанства з боку Польші;

2. переслідування культури і звичаїв українського народу;

3. насильницьке окатоличення населення.

Необхідно докладно змалювати політичний портрет державного діяча і полководця Богдана Зиновія Хмельницького, розкрити погляди полководця щодо існування незалежної української держави.

При вивченні подій Визвольної війни необхідно глибоко вникнути в зміст внутрішньо- і зовнішньополітичних чинників, які впливали на її хід і наслідки. Передусім це стосується зовнішньополітичної діяльності Б. Хмельницького, основу якої складав пошук надійних і вірних союзників у цій важкій і виснажливій війні. Адже Україні протистояла одна з найсильніших країн Європи того часу, яка, будучи одним з бастіонів католицизму, користувалася всебічною підтримкою багатьох країн і перш за все Ватикану. Тому студентам варто глибоко осмислити і проаналізувати цілу низку причин, згідно з якими Б. Хмельницький та його соратники обрали саме Московську державу з числа країн, які б могли стати потенційним союзником України в боротьбі проти Речі Посполитої.

У нступному питанні необхідно розкрити значення головних перемог визвольної війни, роль Переяславської Ради, проаналізувати зміст Березневих статей.

Головна мета війни – знищення польсько-шляхетського режиму й утворення української держави. Необхідно з’ясувати значення основних етапів визвольної війни.

Перший етап – січень-грудень 1948 р. Аналізуючи факти і події, пов’язані з ходом бойових дій на поч. війни важливо назвати причини перших перемог повстанців у битвах на Жовтих водах, під Корсунем, під Пилявцями у 1648 р. Необхідно вказати мотиви припинення у грудні 1648 р. походу Б. Хмельницького в польські землі у напрямку до Варшави.

Другий етап – літо 1649-1651 р. Необхідно пояснити наслідки Зборівської битви для українського народу, визначити причини поразки повстанців у битві під Берестечком, дати порівняльний аналіз Зборівського (1649) та білоцерківського (1651 р.) договорів.

Третій етап – травень 1651 – 1657 рр. Слід пояснити, як події битви під Батогом (1652) та Жванцем (1653) змінили ситуацію на українських землях.

Особливу увагу слід приділити вирішенню Хмельницьким проблеми пошуку союзника у війні.

Слід зауважити, що за період з 1649 по 1654 рр. в України перебувало із Москви 13 посольств і навпаки. На прохання гетьмана надати йому військову допомогу, Москва тривалий час не відповідала позитивно. Лише 1 жовтня 1653 р. цар скликав Земський собор. Пізніше, 9 жовтня 1653 р. в Україну була направлена надзвичайна дипломатична місія на чолі з В.Бутурліним для виконання рішення Земського собору. Під час переговорів мали місце непорозуміння та різниця в поглядах. 8 січня 1654 р. Б.Хмельницький зібрав в Переяславі 1654 р. загальновійськову Генеральну раду. Остаточний договір було укладено у Москві в березні (так звані Березневі статті). Після обговорення проекту договору, 21 березня їх було сформовано жалуваною грамотою. Надто різні були національно-державні інтереси й цілі двох союзників. Військово-політичний союз України і Московщини поступово перетворився на панування Москви над Україною.

Березневі статті представляли собою остаточний договір про об’єднання (не воз’єднання) двох незалежних держав на рівноправних взаємовигідних умова, договір, який відображав реальні потреби української політики. У той самий час необхідно визнати що відсутність у березневих статтях чіткого визначення політичних прав України, управління її фінансами, призвело до поступової ліквідації самостійності Української держави після смерті Б. Хмельницького. Слід підкреслити, що наступні гетьмани, укладаючи нові договори з Москвою, спиралися на „статті Б. Хмельницького” і додавали до них другу частину – „Нові статті”.

Аналізуючи наслідки визвольної війни необхідно підкреслити негативні та позитивні сторони союзу України з Москвою, оцінку Березневих статей у сучасній літературі.

Основними результатами визвольної війни є:

1. визволення значної частини етнічних українських земель від шляхетської Польщі;

2. ліквідація великого феодального землеволодіння, послаблення гніту;

3. укладення договору про об’єднання України з Росією;

4. утворення української держави.

В останньому питанні необхідно звернути увагу на адміністративний устрій Війська Запорізького (полки та сотні), його фінансову систему, функції загальновійськової ради, генеральної військової канцелярії, роль гетьмана як глави держави. Визначаючи роль генеральної військової канцелярії як військового штабу і кабінету міністрів необхідно назвати функції генерального писаря, генерального осавула, генерального обозного та ін. Водночас слід зазначити, що в державі Б. Хмельницького спостерігалося загострення соціальних відносин між козацької старшиною, олігархією і козацько-селянськими масами. Фактично козацька держава мала класовий характер, відтворювала феодальні порядки, хоча і мала елементи народовладдя.

Такий своєрідний устрій війська запорізького, безумовно, виділяв його серед інших середньовічних держав Європи. Необхідно відзначити зовнішньополітичну діяльність Хмельницького. Він створив досить складну систему союзів (союз з Москвою проти Речі Посполитої, визнання влади Туреччини, союз з к римом, Молдавією, Трансільванією, Швецією), ціллю якої було здобуття українською державою повної самостійності, визнання України європейськими країнами.

 

Рекомендована література:

Основна література: 3, 6, 7, 8,13,15, 16, 18,19.

Додаткова література: 10,12, 13, 14, 15,16, 18, 21, 23, 24, 25, 31, 36, 39,55,58, 87,91,93,95,98, 101.

 

Семінарське заняття № 2