МОЛОДОЇ РЕСПУБЛІКИ (1654-1660 рр.)”
Мета: Розглянути перебіг військових дій впродовж 1654-1663 років, визначити конфліктні моменти в українсько-московському військовому союзі та причини відступу Москви від переяславських домовленостей, охарактеризувати діяльність Б. Хмельницького щодо створення антипольської коаліції і причини її краху, а також ознайомитись з передумовами укладання та наслідками Гадяцького договору та Переяславських статей (1659 р.). В кінцевому рахунку – визначити чинники, котрі сприяли розполовиненню України – розколу Гетьманщини.
План
1. Військові дії українсько-російських військ в Україні, Білорусії та Литві в 1654-1655 рр.
2. Віленське перемир’я 1656 р. Смерть Б. Хмельницького.
3. Гетьманування І. Виговського (1657-1659).
4. Українсько-московська війна 1658-1659 рр. Гадяцька угода 1658 р. та її наслідки.
5. Обрання гетьманом Ю. Хмельницького (1659-1663). Переяславські статті 1659 р. Слободищенський трактат 1660 року.
Реферати:
Гетьман Ю Хмельницький.
Гетьман І. Виговський.
Рекомендації для підготовки відповідей та короткий їх зміст:
У першому питанні потрібно відмітити, що входження Української козацької держави під протекторат Московії не відповідало політичним планам Речі Посполитої, Туреччини, Кримського ханства і Швеції. Навесні 1654 р. московський цар повів російські полки на територію Білорусії. На допомогу їм Б. Хмельницький відрядив 2-тис. козацький корпус І. Золотаренка. Союзні війська здобули Смоленськ, Мінськ, Вільно. У червні-вересні 1654 р. козаки І. Золотаренка захопили Гомель, Чичерськ, Новий Бихів, Пропойськ, а на початку 1655 р. – Бобруйськ і Річицю. На визволених з-під польської влади білоруських землях Іван Золотаренко, як наказний гетьман, почав запроваджувати козацький устрій, що призвело до конфлікту із царськими воєводами. У серпні-вересні 1655 р. українські війська під проводом Золотаренка, продовжуючи наступ, перейшли Німан і здобули Ліду, Новогрудок та Несвіж. В одному із боїв під Старим Биховом у серпні 1655 р. І. Золотаренко отримав смертельну рану.
Восени 1654 р. відновилися військові дії і на українських землях. Заручившись підтримкою кримського хана, польська влада направила військо в Україну. Воно вело наступ на Брацлавщину, взяло в облогу Умань, де захищалися 8 тис. козаків під проводом І. Богуна. Січневі морози 1655 року сприяли обложеним в Умані (фортечний вал обливали водою, перетворюючи на неприступну крижану перепону). На допомогу уманцям з-під Білою Церкви через Ставище вирушив Б.Хмельницький із основним військом. Об’єднавшись з татарами, поляками зняли облогу Умані і вирушили назустріч Хмельницькому.
19 січня 1655 р. поляки атакували козацьке військо, у складі якого були і російські ратні люди з В. Шереметьєвим. Страждаючи від великих морозів, українсько-московське військо до 22 січня відбивало атаки противника. Поле битви було полем холоду-дрижі – Дрижипільська битва. Ця битва під Охматовим коштувала великих втрат обом сторонам, але не принесла успіху жодній. Це послабляло сподівання українців до допомогу царя, який через своїх воєвод намагався встановити контроль над Україною.
Навесні 1655 р. шведський король оголосив війну Речі Посполитій, що відтягувало її військову силу. Скориставшись цим, Б. Хмельницький з корпусом московських вояків вирушив у Галичину, розгромив польську армію під Городком і почав облогу Львова. Та обмежившись викупом він відступив від Львова, українсько-московське військо здобуло Люблін. Та на допомогу Речі Посполитій вкотре підіспіли кримські татари і з огляду на це Б. Хмельницький відступив. 20 листопада 1655 р. під Озерною татари атакували українсько-московський табір і досягнення військової кампанії 1655 були втрачені.
Готуючи відповідь на друге питання, потрібно наголосити, що з кінця 1655 року Московія, стурбована успіхами Швеції в Прибалтиці, пішла на зближення з Річчю Посполитою, щоб втупити в боротьбу зі Швецією. Розпочалася російсько-шведська війна. А Москва шукала шляхів замирення з Польщею. 24 жовтня 1656 р. у м. Вільно між Річчю Посполитою і Московською державою було укладене перемир’я. Українська делегація не була допущена до переговорів і до участі у вироблені умов перемир’я, а відсунуті гетьманом Б. Хмельницьким пропозиції були відкинуті. За Віленським перемир’ям припинилися воєнні дії між Польщею і Московією та обидві сторони зобов’язувалися не розпочинати переговорів про мир із Швецією. Обговорювалось питання про встановлення державних кордонів і про повернення України під владу короля, але конкретних рішень прийнято не було.
Укладене перемир’я Москви з Варшавою фактично розривало російсько-український військовий союз і розвіювало сподівання на допомогу Московської держави.
Невдоволений Віленською угодою, Б. Хмельницький розгорнув бурхливу дипломатичну діяльність, спрямовану на об’єднання усіх етнічних українських земель, на убезпечення України від татарської загрози, створення антипольської коаліції із Швеції, Семиграддя, Бранденбургу, Молдовії, Волощини, Литви, України. У червні 1657 р. до Чигирина прибуло шведське посольство з підтвердженням готовності до спільної боротьби проти Речі Посполитої. Та задумам гетьмана не судилося збутися, так як 27 липня 1657 року він помер. Похований Б. Хмельницький 23 серпня 1657 р. в Іллінській церкві в Суботові.
Третє питання – це розповідь про Івана Виговського, яку доцільно розпочати з коротких біографічних даних.
Після смерті Б. Хмельницького І. Виговський до повноліття Ю. Хмельницького став виконувати гетьманські функції і титулуватися «чигиринським гетьманом». Старшинська рада в Чигирині 5 вересня 1657 р. обрала І. Виговського гетьманом на невизначений час («поки змужніє син гетьманський Юрій Хмельницький»). А повноправним гетьманом його проголошено 15 жовтня 1657 р. на раді у Корсуні. Ставши гетьманом, І. Виговський продовжував політику Б.Хмельницького, спрямовану на унезалежнення України. У жовтні 1657 р. уклав українсько-шведський договір, умови якого виробив ще Б. Хмельницький. Відновив союз з Кримським ханством і розпочав переговори з Річчю Посполитою. Активна зовнішня політика непокоїла московський уряд.
Внутрішня політика І. Виговського зосереджувалась на посиленні ролі козацької старшини. Прорахунками політики було поширення практики оренди, збільшення поборів, часткове відновлення шляхетського землеволодіння в деяких південних полках. Кошовий Запорозької Січі Яків Барабаш і полтавський полковник Мартин Пушкар очолили антигетьманську опозицію. Війська опозиції зазнали поразки під Полтавою в другій половині травня 1658 року (М. Пушкар загинув, а Яків Барабаш зумів втекти, але був спійманий і страчений). Перемога під Полтавою була короткочасним успіхом гетьмана. Невдоволення його політикою продовжувало наростати, що підштовхнуло до переговорів з Польщею.
Після укладання Гадяцького договору (1658 р.) і Конотопської битви (1659 р.) протигетьманська опозиція почала діяти рішуче. Промосковки настроєні полковники І. Безпалий, В. Золотаренко та ін. виступили проти гетьмана І. Виговського. Скориставшись цим, московські війська під командуванням Г. Ромадановського захопили Лівобережну Україну. За таких обставин, в жовтні 1659 р. Іван Виговський зрікся гетьманської влади і виїхав до Польщі. Через деякий час його призначено сенатором і київським воєводою. З 1662 р. брав активну участь у діяльності Львівського братства. 17 березня 1664 р. за звинуваченням у зраді був розстріляний під Вільхівцем недалеко Лисянки (Черкаська обл.). Похований у Скиті Манявському на Івана-Франківщині.
Відповідь на четверте питання є продовженням третього. Зокрема, необхідно повернутися до тези, що перемога над антигетьманською коаліцією навесні 1658 р. була короткочасною. Виговському не вдалося повністю ліквідувати опозицію і це підштовхнуло його до переговорів з Річчю Посполитою. 16 вересня 1658 р. у м. Гадячі була ухвалена угода І. Виговського з польським урядом – Гадяцький договір.
За Гадяцьким договором, Україна (в межах Київського, Брацлавського та Чернігівського воєводств) на рівних правах мала входити до федерації з Польщею і Литвою як незалежне Велике князівство Руське. Очолювати князівство Руське мав гетьман, який обирався на Раді пожиттєво і затверджувався королем. Законодавча влада мала належати Раді, яку складали представники усіх суспільних груп. В Україні мала бути власна скарбниця і армія (30 тис. козацького і 10 тис. найманого війська). Польські і литовські війська могли перебувати на українських землях тільки під командуванням українського гетьмана. Церковна унія мала бути скасована, а Православна Церква у правах зрівнювалася з католицькою. В Україні мало постати два університети і «скільки потрібно» колегіумів та гімназій з латинською та грецькою мовами навчання. Козакам гарантувались давні соціальні права, а за поданням гетьмана щорічно 100 осіб з кожного полку мали отримувати шляхетство. Загалом, Гадяцький договір узаконював українську державність і забезпечував можливість боротьби за об’єднання всіх українських земель.
Антипольські настрої більшої частини суспільства та московська політика щодо України унеможливлювали реалізацію Гадяцького договору.
Російський цар Олексій Михайлович у грамоті до українського народу таврував гетьмана І. Виговського зрадником і закликав до непокори йому. У листопаді 1658 року російське військо на чолі Г. Ромодановським вступило в межі України. Навесні 1659 р. до нього приєдналися князі О. Трубецький та С. Пожарський і загальна чисельність російської армії сягнула 100 тис. вояків. Під Конотопом 5 тис. козаків Ніжинського і Чернігівського полків під командуванням полковника Г. Гуляницького зупинили московське військо. З 21 квітня 1659 р. упродовж 70 днів козаки тримали оборону. Тільки 24 червня І. Виговський з 16 тис. козаків та кількома тисячами найманців, невеликим польським загоном та татарами вирушив на допомогу обложеним козакам. За 15 верст від Конотопа гетьман залишив засідку і виманив до неї ворога. 27 червня атаки українського війська спричинили велику паніку у таборі росіян, а потім, вдаючи відступ, козаки заманили за собою 30 тис. військо Пожарського, яке теж потрапило у пастку. Під ударами козаків і татар російське військо було знищене.
Та І. Виговському не вдалося скористатися наслідками своєї перемоги. Гадяцький договір зумовлював невдоволення, зростання опозиції, посилював промосковські настрої. До того ж, у Києві стояла московська залога із В. Шереметьєвим. А запорожці напали на Крим, що відвернуло від гетьмана його союзників – кримських татар. За таких обставин у жовтні 1659 р. І. Виговський зрікся гетьманської влади.
У п’ятому питанні потрібно розповісти про Юрія Хмельницького (бл. 1640-1685 рр.) – гетьмана України (1657, 1659-63 рр.), гетьмана Правобережної України (1677-81; 1685 рр.). після усунення І. Виговського від влади (1659 р.), на раді у Білій Церкві Ю. Хмельницького знову проголошено гетьманом України. В існуючій ситуації єдино можливим варіантом він побачив повернення під московську протекцію, уклавши з Москвою Переяславські статті 1659 року.
За новим договором, схваленим царським урядом і прийнятим старшиною, зберігалися козацькі права і вольності. Та водночас, він містив пункти, які унеможливлювали розрив України з Москвою. Так, гетьман позбавлявся права на зносини з будь-якою державою і прийом послів. Без царського дозволу козакам заборонялося вступати у війну, або надавати військову допомогу сусіднім державам. Окрім Києва, царські воєводи з військами мали стояти у Переяславі, Ніжині, Чернігові, Брацлаві, Умані. Московський уряд посилював контроль за діяльністю старшини, яка самостійно не могла змінити гетьмана. Гетьман позбавлявся права міняти полковників та генеральну старшину. Київська митрополія підпорядкувалась московському патріархові. Український козацький уряд мав повертати селян-втікачів російським поміщикам, а московський уряд мав повертати українських селян. Козацькі загони мали залишити Білорусь. Москві мала бути видана родина І. Виговського.
Порівняно з українсько-московським договором 1654 р., Переяславський договір 1659 р. значно звужував автономію України.
Прийняті Переяславські статті, що обмежувало суверенітет Гетьманщини, викликали невдоволення у старшини і в усього козацтва. Тимчасом у 1660 році розпочалася російсько-польська війна, у якій Москва переслідувала мету, в т.ч. змусити поляків змиритися з втратою України. Основні сили московської держави під командуванням В. Шереметьєва, українське військо Ю. Хмельницького і польське під орудою Ю. Любомирського 7 жовтня 1660 р. зустрілись біля Слободища (сучасна Житомирщина). 15 жовтня Ю. Хмельницький почав переговори з поляками про замирення. Українську делегацію на переговорах очолювали полковники П. Дорошенко, Г. Лісницький, М. Хананко, І. Кравченко. З польського боку – учасниками переговорів були: брацлавський воєвода князь І. Чорторийський, галицький каштелян О. Центнер, коронний хорунжий Я. Сабеський, сандомирський стольник Я. Шумовський і львівський хорунжий А. Сокольницький. 17 жовтня обидві сторони зійшлися на тому, що замирення можливе на умовах Гадяцького договору, з якого вилучили формулювання про самостійне Руське князівство. Нова домовленість отримала назву Слободищенського трактату. 18 жовтня 1660 р. обидві сторони присягнули на цих умовах. Козацька рада в Корсуні схвалила Слободищенський трактат, але лівобережні полки на чолі з Я. Сомком і В. Золотаренком не погодилися з умовами договору і висловились за збереження союзницьких відносин з Москвою, що започаткувало поділ Гетьманської держави на Правобережну і Лівобережну частини.
Основна хронологія:
19-22 січня 1655 р. – Дрижипільська (Охматівська) битва;
24 жовтня 1656 р. – Віленська угода;
27 липня 1657 р. – помер Б. Хмельницький;
1657-1659 рр. – гетьманування Івана Виговського;
16 вересня 1658 р. – Гадяцький договір;
червень 1659 р. – Конотопська битва;
1659-1663 рр. – гетьманування Ю. Хмельницького;
17 жовтня 1659 р. – Переяславський договір;
18 жовтня 1660 р. – Слободищенський трактат.
Опорні поняття та терміни:
ГАДЯЦЬКИЙ ТРАКТАТ – угода гетьмана Івана Виговського з польсько-шляхетським урядом про унію України з Польщею та Литвою.
ГЕТЬМАНСТВО – самобутня національна форма організації вищої влади в Україні в умовах її автономії у складі Російської держави (середини ХVІІ – ХVІІІ ст.).
ГЕТЬМАНСЬКІ СТАТТІ ХVІІ – ХVІІІ СТ. – документи державно-правового характеру, котрі визначають суспільно-політичний устрій Української держави-Гетьманщини ХVІІ – ХVІІІ ст. та порядок її взаємовідносин з Російською державою. Як правило, вони укладалися з нагоди виборів кожного нового гетьмана як своєрідна угода між козацькою старшиною на чолі з гетьманом та представниками московського царя.
Література:
1. Антонович В. Про козацькі часи на Україні. – К., 1991. - С. 129-154.
2. Бердута М.З., Бутенко В.І., Солощенко О.М. Історичні постаті. Гетьмани України. – Харків, 2004. – С. 38-44.
3. Бойко О.Д. Історія України. – К., 1999. – С. 126-147.
4. Бульвінський А.Г. Українсько-московська війна 1658-1659 рр. // Історія в школах України. – 2003. - № 5. – С. 41-46.
5. Видатні постаті в історії України ІХ-ХІХ ст. Короткі біографічні нариси / В.І. Гусєв, В.П. Дрожжин, Ю.О. Калінцев та ін. – К., 2002. – С. 184-187; 172-176.
6. Володарі гетьманської булави. Історичні портрети. – К., 1994. – С. 191-206.
7. Горобець В. Гадяцька угода 1658 р. в контексті міжнародних відносин // КС. – 1999. - № 1. – С. 46-61.
8. Дорошенко Д.І. Нарис історії України. – Львів, 1991. – С. 256-305.
9. Історія України в особах ІХ-ХVІІІ ст. – К., 1993. – С. 318-338.
10. Історія України. Курс лекцій. – К., 1991. – С. 237-260.
11. Крип’якевич І.П. Історія України. – Львів, 1990. – С. 170-186.
12. Полководці Війська Запорозького: Історичні портрети / Редкол.: В. Смолій та ін. – К., 1998. – С. 39-53.
13. Степанков В. Іван Виговський // Історія України в особах. Козаччина. – К., 2000. – С. 57-71.
14. Хроненко І. Спадковий гетьманат в Україні у другій половині ХVІІ ст. // КС. – 2000. - № 4. – С. 15-22.
15. Шевчук В. Козацька держава. – К., 1995. – С. 88-106.
16. Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків. У 3-х т. – Т. 2. – К., 1990. – С. 190-229.
СЕМІНАР № 24
