Церковне життя наприкінці XVI — в першій половині XVII ст. Петро Могила

1. Брестська церковна унія.

2. Братства.

3. Відновлення православної ієрархії. Метрополит Петро Могила.

Бурхливі події релігійного життя в Європі XVI ст. мали значний вплив на українських землях. Деякі православні архієреї почали схилятися до того, щоб визнати владу Папи Римського. Вони сподівалися, що укладення злуки з Римським престолом піднесе престиж православної церкви, забезпечить права віруючих, скріпить незалежність української церкви від державної влади і вселенських патріархів, а також захистить українську еліту від полонізації. Зі свого боку, польські католики сподівались через унію асимілювати українське православ'я і міцніше пов'язати Україну з Польщею. На підтримку унії виступили польський король Жигмонт III Ваза і польські магнати.

Ініціаторами укладення унії вважаються єпископи: львівський Гедеон Балабан, луцький Кирило Терлецький, володимирський Іпатій Потій, холмський Діонісій Зборуйський, пинський Леонтій Пельчинський. У 1595 р. справа унії була погоджена з папою Клементом VII. Офіційне проголошення унії відбулося в жовтні 1596 р. на церковному соборі в Бересті. З 8-ми єпархій Київської митрополії унію прийняли 6: Київська, Володи ми ро-Волинська, Турово-Пинська, Луцька, Холмська, Полоцька (Перемиська та Львівська прийняли її відповідно 1692 р. та 1700 р.). В результаті утворилась Українська греко-католицька церква. Згідно з умовами Берестейської унії, українська церква зберігала східний обряд, церковно-слов'янську літургічну мову, право заміщення духовних посад, вживання старого календаря, право нижчого духовенства одружуватись тощо. Одночасно визнавалася зверхність римського папи як першоієрарха всієї християнської

церкви та були прийняті католицькі догми. Православне духівництво, шляхта та міщани урівнювались в правах з католиками, українським єпископам були обіцяні місця в сенаті. Уніатським митрополитом собор затвердив Михайла Рогозу.

Спроба об'єднати християнські церкви не вдалася: одночасно в Бересті пройшов православний собор, який засудив унію. Обидва собори апелювали до короля, але той підтримав уніатів. Берестейська унія розмежовувала українське суспільство, яке поділилося на дві конфесії: православну й уніатську (греко-католицьку). Чимало впливових сучасників (серед них князь К. Острозький) виступили проти унії. Не все духовенство згодилося на унію. Простий люд, а почасти й шляхта виступили на захист православної віри. Найбільший опір чинили міщани Львова і Києва. Проти унії рішуче виступило запорозьке козацтво.

Берестейська церковна унія 1596 р. погіршила становище православної церкви на українських землях. Хоча православна церква втратила свою ієрархію, проте українське й білоруське населення в основній своїй масі залишилось відданим їй і доклало всіх зусиль до її відновлення і реформування. На чолі цієї боротьби стали братства. Боротьба за відновлення православної церкви та її реформування стала основним змістом політичного життя України у першій половині XVII ст.

Перетворення братств на силу, здатну боротися за православну віру, відбувалось поступово протягом XVI ст. На початку XVII ст. вони були вже церковними організаціями з широкими повноваженнями: мали право відлучати парафіян від церкви, пильнувати дотримання священиками церковних приписів. Такі повноваження (ставропігії — право підпорядковуватись не своїм єпископам, а безпосередньо константинопольському патріарху) деякі братства отримали від константинопольського патріарха: Львівське у 1586 p., Луцьке і Київське у 1620 р. Захисником православ'я виступала православна українська шляхта, яка, користуючись своїми привілеями в Речі Посполитій, вимагала визнання православної церкви через сейм і домоглась певних результатів. Києво-Печерський монастир в 1605 р. було повернуто православним.

Важливим кроком у відродженні і зміцненні православної церкви було відновлення православної ієрархії. Ініціатором цього кроку був гетьман козацького війська Петро Конашевич-Сагайдачний. На запрошення Сагайдачного на Україну

прибув єрусалимський патріарх Феофан, який під захистом козаків висвятив нового київського митрополита Йова Борецького та кількох єпископів. Ця акція засвідчила, що у православної церкви є могутній захисник — козацтво, яке разом зі своїм гетьманом записалось до Київського братства. Борецький, будучи засновником і покровителем Київської братської школи, великі надії у справі відродження православної церкви покладав на освіту і друкарство. Йому вдалося згуртувати навколо себе талановитих освічених учених, письменників, які прагнули не тільки до відродження, а й до реформування православної церкви.

Після смерті Борецького його справу продовжив Петро Могила, який став митрополитом у 1632 р. Митрополитові Могилі судилось не тільки Зміцнити православну церкву, зробити її найавторитетнішою з усіх східно-християнських церков, а й визначити напрям розвитку культури і освіти, пов'язаної з церквою. Спочатку він не користувався авторитетом серед козацтва — основної опори православної церкви, але повернення з-під влади уніатів Софійського собору та інших церков та монастирів піднесло його авторитет. Як владика Могила нагадував радше вельможного князя. Він рішуче взявся за оновлення церковного життя. Йому вдалося навести дисципліну і прибрати до рук ієрархів і, головне, братства, які своїми діями іноді вносили анархію у церковне життя.

У процесі реформування церкви важливим завданням Могила вважав формування фундаментальних догматів і впорядкування служби в такий спосіб, щоб обрядовість була логічна і однотипна. Цим цілям слугувало видання твору "Православне сповідування віри" Ісаї Трофимовича, "Служебника"(тексти Богослужб), "Краткого катехізису", "Требника" (тексти обрядів). Також, щоб наблизити церкву до народу, він запровадив богослужіння українською мовою.

У справі реформування церкви найбільше уваги Петро Могила надавав освіті духовенства. З цією метою у 1632 р. було об'єднано Київську братську школу з Лаврською в Києво-Братську (Києво-Могилянську) колегію.

У 1996 р. за визначні заслуги перед Українською православною церквою Петра Могилу було канонізовано — визнано Святим.

Однак в другій половині XVII ст., після Переяславської угоди 1654 p., самостійність української православної церкви була ліквідована Росією. У 1686 р. великий турецький візир, отримавши хабара від російського уряду, звелів константинопольським патріархам передати київську метрополію Москві.

Ключові дати

1596 р. - Брестська церковна унія

1620 р. — відновлення православної ієрархії