Українська шляхта у XIV-XVI ст. Костянтин (Василь) Острозький

2. Українська шляхта.

Шляхта — дворянський стан у Польщі, Литві та Україні (XIV-XVIII ст.), який походив від рицарства і мав, зокрема, права на носіння зброї та наслідування власності.

У 1374 р. шляхта отримала так званий Кошицький привілей. Вона звільнялась від усіх податей, крім земельного. У 1433 р. за Краківським привілеєм шляхта отримала особисту недоторканість. З 1454 р. король зобов'язаний був обговорювати зі шляхтою законодавчі питання, не мав права починати війну без її згоди.

В Україні формування шляхетського стану починається в XIV ст. і завершується в XVI ст. Джерелом його формування стали князі, бояри, дворяни, рицарі та ін. У 1447 р. усі відповідні права були поширені на українську шляхту. У 1496 р. українська католицька і польська шляхта були урівняні в правах. Щоб очистити шляхетство від випадкових людей, великокнязівська влада у 1522 р. прийняла спеціальну ухвалу про "вивід шляхетства". За нею до шляхетського стану були віднесені нащадки тих осіб, які стали боярами за правління князів Вітовта, Сигізмунда й Казимира. У 1528 р. був складений список шляхти, затверджений сеймом. Наступного року в Литовському статуті було записано, що імунітетні грамоти шляхтичів не потрібно щороку підтверджувати, вони с постійним документом. В 40-50 ті роки XVI ст. були уточнені списки шляхти та їх слуг. Згідно з "Уставом на волоки" (1557 р.) шляхтичами визнавались лише "бояри стародавні", решта поверталась до станів селянства або міщанства.

У 1563 р. згідно з грамотою великого князя православна шляхта урівнювалась у правах з католицькою. Таким чином, на середину XVI ст. правляча верхівка була консолідована в одному шляхетському стані, який майже втратив національні особливості в межах єдиної Литовської держави, а згодом і в межах Речі Посполитої. Він мав широкі корпоративні права і привілеї, що відділяли його від інших верств суспільства.

Головним обов'язком шляхти була військова служба за власний кошт і сплата невеликого грошового збору.

Шляхтич входив до шляхетської корпорації, що вирішувала різні питання життя повіту, міг бути обраним до повітових органів влади і сейму. Його життя цінувалося дорожче за будь-кого. Винному в образі шляхтича селянину чи міщанину відрубували руку. Шляхта мала широкі привілеїв торгівлі та землекористуванні. Був вироблений своєрідний кодекс шляхетської честі. У суді слово шляхтича не потребувало доказу. Шляхтич, що вчинив злочин, позбавлявся привілеїв.

Виняткові політичні й особисті права виробили у шляхти високе почуття власної гідності й разом з тим зневажливе ставлення до представників нижчих верств.

У XVII ст. в трьох воєводствах - Київському, Волинському, Брацлавському — нараховувалось 38-40 тис. шляхтичів, що становило 2,3-2,5% загальної чисельності населення.

Шляхта була неоднорідна за своїм майновим становищем. Умовно її можна поділити на три основні групи - дрібна шляхта, середня, магнати. Дрібні шляхтичі мали від 1 до 50 селянських дворів, магнати — кілька або десятки тисяч.

Українські магнати не тільки багатіли, а й поступово окатоличувалися та ополячувалися. Найдовше трималась родина українських князів Острозьких. її найвпливовіший представник Костянтин Іванович у різний час обіймав посади литовського гетьмана, воєводи та ін. До самої смерті в 1530 р. він захищав православну церкву від наступу католицизму, організував захист українських земель системою міст і замків, здійснював походи проти татар.