Володимир Великий. Запровадження християнства на Русі

2. Завершення формування Київської держави за князя Володимира.

3. Хрещення Русі та його історичне значення.

Після смерті Святослава (972 р.) між його синами Ярополком, Олегом та Володимиром кілька років точилися міжусобиці за великокняжий престол. У цій боротьбі переміг Володимир. Ставши Великим князем київським, він багато зробив, аби зміцнити державу, встановити лад і порядок. За його князювання та ще потім за князювання його сина Ярослава Київська Русь досягла вершини політичної могутності й стабільності, економічного і культурного розвитку. Князювання Володимира Святославовича та Ярослава Мудрого історики виділяють у другий період історії Київської Русі (978— 1054 pp.).

За часів Володимира в загальних рисах завершилося формування держави. Він приєднав до Києва східнослов'янські племінні князівства й союзи племен: хорватів і дулібів (981 p.), в'ятичів (982 p.), радимичів (984 р.) та ін. Видатний політик і адміністратор Володимир здійснив серію реформ. Спочатку він спробував реформувати язичництво, проголосивши Перуна верховним богом країни, а в 988 p., переконавшись у віджилості старої віри, запровадив на Русі християнство. Близько 988 р. великий князь провів адміністративну реформу, позбавивши влади місцеву знать (князьків) і замінивши їх великокняжими посадниками, своїми синами й наближеними боярами. На зміну родоплемінному поділу держави прийшов територіальний, що є однією з найважливіших ознак справжньої держави. Було запроваджено новий кодекс правових норм, поки що усний, — "Закон земляний". Володимир піклувався про охорону державних рубежів, давши відсіч агресивним балтським племенам ятвягів і волзьким тюркам-булгарам. Головне місце в міжнародних стосунках Русі займали, як і раніше, взаємини з Візантією. У 988 р. Володимир допоміг візантійському імператорові Василію приборкати бунтівних феодалів. У вдячність за це і розраховуючи на допомогу в майбутньому, Василій видав за князя сестру, принцесу Анну.

В останні роки X ст. Володимир зосередив зусилля на боротьбі з кочівниками-печенігами, що загрожували Русі з півдня. Він будував захисні вали й фортеці, не раз виходив з військом супроти печенігів і перемагав їх. Літопис умовчує про останні 15 років життя князя. Але з іноземних джерел відомо, що Анна померла 1011 р. і князь одружився з германською принцесою. Наприкінці життя проти Володимира повстали сини. Під час лаштування походу на Новгород проти Ярослава Володимир раптово помер 15 липня 1015 р. Князя поховано у зведеній за його велінням Десятинній церкві.

Князь Володимир був видатним державним діячем і полководцем, одним із засновників Давньоруської держави. Він увійшов в історію і як Володимир Хреститель, що запровадив на Русі християнство, зробив його офіційно релігією в Київській державі.

Запровадження християнства на Русі Володимиром Великим було підготовлене попереднім історичним розвитком східнослов'янських земель. Візантійські джерела повідомляють, що власне Київська земля була хрещена князем Аскольдом у 860 р. Християнкою була бабка Володимира — Ольга. Серед дружинників його діда Ігоря також були християни. Реформа язичницьких культів — проголошення Перуна верховним богом Київській Русі — не сприяла державному будівництву, усталенню привілеїв панівної верстви суспільства, розвиткові писемності й культури, налагодженню зв'язків з іншими, в абсолютній більшості християнськими країнами. Тому в середині 80-х pp. X ст. київський князь помалу схиляється до думки щодо прийняття іншої, якісно нової релігії — християнства. Проте він виявляв інтерес і до інших релігій — ісламу, іудаїзму.

Незадовго до прийняття нової віри відбувся ряд важливих політичних подій. У 987 р. у Візантії розпочалося повстання проти Василія II. Імператор попросив допомоги в київського князя Володимира. Той згодився, але за умови: імператор віддасть за нього свою сестру Анну. Василій II не мав вибору, тож погодився на вимогу. Володимир, у свою чергу, зобов'язався прийняти християнство. Коли минула небезпека, імператор не поспішав виконувати обіцянку. Тоді Володимир оголосив війну Візантії, рушив на Херсонес і захопив його. Імператор змушений був відправити до Херсонесу сестру. Як свідчить літопис, Володимир прийняв хрещення в соборі св. Василія і обвінчався із царівною. Християнство прийняло також його найближче оточення.

Весною 988 р. відбулося масове хрещення киян, що поклало початок хрещенню всієї країни. Процес християнізації в Київській державі плинув повільно, а нерідко й хворобливо, однак за Володимира більшість населення країни навернулася, принаймні формально, у нову віру. Християнство принесло нову культуру й докорінно змінило світосприймання та самовиявлення населення Київської Русі. Запровадження християнства мало прогресивний характер. Завдяки цьому Київська Русь прилучилася до європейської цивілізації, пожвавилися міжнародні зв'язки нової християнської держави, зріс її авторитет у Європі як могутньої держави. Надзвичайно піднісся й авторитет самого князя.

Таким чином, у період князювання Володимира Великого Київська Русь досягла значного політичного, економічного і культурного розвитку і стала однією з найбільших держав Європи. Вчені порівнювали її з великою Франкською імперією Каролінгів.

Ключові дати

2. Внутрішня та зовнішня політика Ярослава Мудрого.

3. "Руська правда".

Після смерті князя Володимира Великого між його синами почалася кривава війна за владу. У ній загинули Борис і Гліб. У 1019 р. у битві на р. Альті Ярослав переміг свого головного суперника — пасинка Володимира Святополка, прозваного за вбивство братів Окаянним. З братом Мстиславом Ярослав у 1026 р. уклав угоду, за якою вони розділили по Дніпру Південну Русь. Ярослав отримав Правобережжя з Києвом, Мстислав - Лівобережжя з Черніговом. По смерті Мстислава (1036 р.), у якого не було спадкоємців, Ярослав зробився, за словами "Повісті временних літ", "самовладцем Руської землі".

Ярослав Мудрий князював у Києві 35 років (1019—1054 pp.). Головну увагу Ярослав приділяв внутрішнім проблемам, а також відбудові країни та захисту її кордонів. 1036 р. він розбив і відкинув назавжди від Києва печенігів, на початку 30-х pp. XI ст. відвоював у Польщі червенські міста і Белзьку волость, здійснив успішні походи проти ятвягів і Литви. Для захисту західних рубежів держави київський князь заснував над р. Саяном місто Ярослав, підкорив племена чуді, на березі Чудського озера заклав місто Юргів (християнське ім'я Ярослав - Юрій, Георгій). З розгромом печенігів південні кордони Київської Русі на Правобережжі відсунулися від р. Стугни до Росі приблизно на 100 км. На Росі було збудовано Юр’їв (сучасна Біла Церква) та інші міста-фортеці. Київська Русь стала найбільшою державою в Європі, її кордони простягалися від Волги до Карпат і від Росі до Балтійського моря.

Могутність Київської держави була визнана всією Європою, і правлячі династії почали вступати з родиною київського князя у шлюбні відносини. Самого Ярослава Мудрого звали "тестем Європи". Його дружиною була дочка шведського короля Інгігерда (Ірина). Сестра князя Добронега була дружиною польського князя Казиміра. Одна його дочка Анна стала французькою королевою, друга, Єлизавета, — норвезькою, третя, Анастасія, — угорською. Син Ярослава Всеволод одружився з дочкою візантійського імператора Костянтина Мономаха Марією; від цього шлюбу народився майбутній київський князь Володимир Мономах.

Ярослав розбудував Київ, спорудивши величне "місто Ярослава", головною окрасою якого стали Золоті ворота та Софіївський собор. У 1051 р. на схилах Дніпра був заснований Печерський монастир — майбутній центр утвердження християнства й культури на Русі. Загалом у Києві в той час нараховувалось 40 церков. Із розвоєм християнства Ярослав у 1051 р. призначив київським митрополитом видатного письменника — русина Іларіона. Тим самим була послаблена залежність Русі від візантійського імператора.

З ім'ям Ярослава пов'язаний розквіт давньоруської культури, писемності й наукових знань. За любов до книжок і науки його й прозвали Мудрим. З ім'ям Ярослава Мудрого пов'язане створення першого літописного зводу 1037—1039 pp.

та першого писаного зводу законів — "Руської правди". Об'єднання звичаєвих правових норм у збірник законів вважається однією з найбільших заслуг Ярослава Мудрого.

Нині відомо понад 100 списків "Руської правди". Більшість дослідників поділяють їх на три редакції: коротку, поширену і скорочену. Складається "Руська правда" з "Правди Ярослава", або "Найдавнішої правди" (її датують 1016 p., коли вона була дана Ярославом новгородцям), "Правди Ярославичів" (датують 1072 р.) і окремих законодавчих постанов. "Правда Ярослава" дороблялася й остаточно під назвою "Суд Ярослава Володимировича" упроваджена 1036—1037 pp. Разом з "Уставом Володимира Всеволодовича" (Мономаха) вона складає Поширену редакцію "Руської правди". Скорочена редакція розглядається здебільшого як найпізніша, створена шляхом вилучення застарілих норм із Поширеної редакції у XIV—XV ст. Кожна з редакцій "Руської правди" відбиває певний ступінь зрілості феодальних відносин, що в цілому дає змогу характеризувати цю збірку як пам'ятку феодального права. Закріплюючи в офіційному документі норми звичаєвого права і таким чином суттєво обмежуючи феодальну сваволю, "Руська правда" загалом увічнювала феодальну нерівність, усебічно захищала інтереси і власність феодалів, створювала умови для закабалення феодально-залежного населення. Коли за вбивство селянина платилося 6, то за князівського дружинника — 80 гривень. Однак законодавець певною мірою дбав і про права "низів", зокрема захищав від господарської сваволі закупів, не допускав протиправного обернення їх на холопів тощо. Основним об'єктом захисту стало життя, тілесна недоторканість людини, хоч і різні за її фінансовою оцінкою. На відміну від багатьох аналогічних європейських юридичних пам'яток (так званих "варварських правд"), "Руська правда" не передбачала застосування смертної кари, відрубування рук, ніг чи інших аналогічних покарань. А кровна помста хоча й допускалася за часів Ярослава Мудрого, проте вже його синами була категорично заборонена. Замість неї вводилася грошова компенсація. "Руська правда" відіграла важливу роль у соціально-економічному розвиткові суспільства, поступі державності і складанні державного управління.

За Ярослава Володимировича Київська Русь сягнула зеніту свого розквіту й могутності, стала в ряд з головними країнами середньовічного світу — Візантією та Германською імперією. Та його сини не змогли підтримати державу на тому рівні, на який вона піднеслася за їхніх діда й батька.

Ключові дати

1019-1054 pp. - князювання Ярослава Мудрого 1036-1037 pp. - перемога Ярослава Мудрого над печенігами

1017 (1037) р. - початок будівництва Софіївського собору

1051 р. — заснування Києво-Печерської лаври