Створення центру гуманної педагогіки (Ш. О. Амонашвілі)

Ш.О.Амонашвілі – академік, видатний діяч сучасної педагогіки, науковий керівник Всеукраїнського Центру Гуманної Педагогіки. Розробив і втілив у своїй експериментальній школі педагогіку співробітництва, особистісний підхід, оригінальні методики навчання мові і математиці.

 

Виникла технологія зі створенням у 1964 році лабораторії експериментальної дидактики при НДІ педагогіки Грузії ім..Я.С.Гогебашвілі під керівництвом Б.І.Хачапурідзе. В основу покладені ідеї гуманної педагогіки, що базуються на творчій спадщині класиків світової педагогіки: Г.Сковороди, М.Пирогова, А.Макаренка, В.О.Сухомлинського, Я.А.Каменського, С.Гессена, Д.Узнадзе.

Навчання спрямовувалось на формування у школярів мотивів навчальної діяльності, пізнавальної активності і самостійності, на перетворення у учня з об’єкту навчання на суб’єкт. Сутністю експериментального навчання була послідовна реалізація гуманістичного принципу, основою якого є навчання заради розвитку особистості учня.

За рівнем застосування технологія – загально педагогічна.

За філософською основою – гуманістична + релігійна. За орієнтацією на особистісні структури-емоційно –моральна.

За характером навчання: навчально-виховна, гуманітарна, загальноосвітня, особистісно-орієнтована.

За організаційними формами: традиційна класно-урочна з елементами індивідуалізації та диференціації.

По підходу до дитини: гуманно-особистісна, педагогіка співробітництва.

За методом навчання: пояснювально-ілюстративна, ігрова з елементами проблемності, творчості.

За типом управління: система малих груп.

Цільові орієнтації:

- сприяти становленню, розвитку і вихованню в дитині благородної людини шляхом розкриття її особистісних якостей;

- облагороджувати душу і серце дитини;

- розвиток і становлення пізнавальних сил дитини;

- забезпечення умов для розширеного і поглибленого об’єму знань і вмінь;

- ідеал виховання – самовиховання.

Концептуальні положення.

1. Положення особистісного підходу педагогіки співробітництва.

2. Дитина як явище несе в собі життєву місію, якій вона повинна служити.

3. Дитина – вище створіння Природи і Космосу і несе в собі їх риси – могутність і без граничність.

4. Цілісна психіка дитини включає три пристрасті: до розвитку, до свободи і до дорослішання.

Особливості змісту.

Важливіші уміння і здібності і відповідні їм дисципліни чи уроки:

Пізнавальне читання, письмово-мовленнєва діяльність, лінгвістичне чуття, математична уява, осмислення високих понять (вічність, нескінченність, світостворення), осягнення прекрасного (уроки про природу), планування діяльності, сміливість і витривалість, спілкування, іноземна мова, шахи, духовне життя, осмислення високих духовних цінностей (Дух, Душа, Серце, Благородство, Любов, Життя, Смерть та ін.), осягнення краси всього оточуючого за допомогою музики, образотворчого мистецтва, балету, театру.

 

Особливості методики.

- гуманізм: мистецтво любові до дітей, дитяче щастя, свобода вибору, радість пізнання;

- індивідуальний підхід: вивчення особистості, розвиток здібностей, заглиблення в себе, педагогіка успіху;

- майстерність спілкування: закон взаємності, гласність, його величність – запитання, атмосфера романтики;

- резерви сімейної педагогіки: батьківські суботи, геронтогогіка, культ батьків;

- навчальна діяльність: квазічитання і квазіписьмо, прийоми матеріалізації процесів читання і письма, літературна творчість.

Особливості оцінювання.

Використання оцінки дуже обмежене, бо оцінки – це «костилі хромої педагогіки», замість кількісної оцінки – якісне оцінювання: пакети результатів, навчання самоаналізу, самооцінці.

У навчанні за технологією Ш.О.Амонашвілі управління шкільним життям учнів з їх позиції здійснюється за допомогою методичних прийомів, які ставлять учнів у ситуації вільного вибору і самостійного прийняття рішень.

 

101.Етапи розбудови української національної школи.

Розбудова самостійної Української держави відкриває реальні можливості для відродження і розвитку української національної школи. Українська школа справді національна тоді, коли ґрунтується на українській етнопедагогіці, українській національній системі впливу на формування особистості й за орієнтаційний еталон має народні чесноти, норми моралі, гармонію родинно-громадянсько-шкільного виховання.

Педагогіка, за слушним визначенням К. Ушинського, не лише наука, а й мистецтво. А мистецтво як правило має своє національне вираження. Окрім того, педагогіка як наука й мистецтво стосується особливої сфери – формування особистості з притаманними їй національними рисами й почуттями.

Настав час, коли необхідно як найрішучіше повернутися до української родинної етнопедагогіки в Україні, до відродження традиційного статусу української родини з її непорушними авторитетами, подружньою вірністю, любов'ю до дітей і відданістю святому обов'язку їх виховання, повагою до батьків і материнським покликанням жінки, підняти роль чоловіка - дружини, батька - матері у створенні та захисті домашнього вогнищ а, забезпечуючи на їх взірцевому прикладі моральну підготовку молоді до подружнього життя, тобто відновити та зміцнити те вічне, на чому тримається людство, що ніколи не старіє. У цьому руслі українська національна школа стає надзвичайно актуальною.