Походження культури. Процес культурогенезу на території України

Найстарші відомості про початки культури взагалі знайдено в добі палеоліту, коли льодовик покривав ще частину східної Європи. Тоді саме з'явилась в Україні неандертальського типу людина, яка ще не володіла розчленованою мовою і не вміла приручувати свійських тварин. До цієї доби належить найбільше відкриття, яке зробило людство, а це вміння видобувати вогонь, яким людина всебічно користувалась. До цієї доби належать житла людини в землянках, а основу життя творила родова спільнота. Але вже тоді ця людина відчувала існування вищої сили і намагалась привернути до себе її увагу і прихильність. Так постали складні магічні практики і початки вірувань у містичних предків людини — в тотеми. Такими „предками" могли бути рослини, тварини, камені, а їх пережитки збереглись у мистецтві, казках, тощо. Найдавніші пам'ятки мистецтва передісторичної людини на території України відносяться до доби пізнього палеоліту. Серед творів мистецтва найбільшу увагу привертають стародавні скульптури у формі невеличких статуеток, які мали б відображати образ матері в родовій громаді і користувались особливою пошаною, бо зберігались у т. зв. родових святилищах. Прикметне теж те, що в мізинських статуетках немає виразно окресленої голови, а якщо така є, то відсутнє обличчя. Крім жіночих статуеток зустрічаються фігури тварин і людиноподібних статуеток з кістки і каменя. В Мізині відкрито теж цілу майстерню з набором крем'яних знарядів. Мали теж мізинці замилування до прикрас з слоневої кістки та до геометричного орнаменту. По закінченні останнього льодовикового періоду (14-12 тис. років тому) кліматичні умови Євразійського материка зазнали значних змін. Льодовий покрив танув і поступово відступав у межі своєї первісної зони в північних широтах. У результаті потеплій складалися ландшафтно-географічні зони, близькі до сучасних. Змінився рослинний і тваринний світ. На територіях, де раніше був степ, тундра льодовик, виросли ліси. Зникли мамонти, шерстні носороги й інші тварини, котрі були головним об'єкт полювання та джерелом їжі в попередні часи. Ліси заселили північний олень, лось, кабан, бурий ведмідь, вовк, лисиця, бобер, а степи — бик, кінь, антилоп сайга й інші сучасні тварини. Почалася нова епоха, що дістала назву середнього кам'яного віку — мезоліту. Умови життя людей, зокрема добування ними їжі, різко змінились, що стало поштовхом до виготовлення складніших знарядь праці. Були створені вироби для обробки дерева — долото, сокира, тесло; нові знаряддя з кістки та дерева (ножі, кинджали, списи) з крем'яними пластинами. Також було зроблене важливе відкриття досить складного для того часу механічного знаряддя — лука. Великі родові колективи мисливців на мамонтів та бізонів змінились порівняно невеликими групами мисливців. Озброєна луком і стрілами людина тепер мала більшу самостійність і можливість полювати сама. Поширеним було полювання на північного оленя. З луком і стрілами людина навчилась забивати тварин на відстані, а дичину — на льоту. Крім мисливства одним із основних занять стає рибальство. В цей час були винайдені різноманітні пристосування для ловлі риби — гачки, сіть з поплавками, складна система загородок на ріках та озерах, а також човни, видовбані з цільних стовбурів дерев, та весла. Важливого значення набуло збирання річкових і морських черепашок, їстівних рослин та ягід. Домашньою твариною став собака — віднині постійний супутник людини. На відміну від попередніх часів в епоху мезоліту почали ховати померлих вже не серед живих, тобто на території стоянок, а за їх межами — у давніх родових чи племінних могильниках. Так, у Дніпропетровській області досліджено три могильники біля Волоського та Василівки, на яких виявлено близько 90 поховань. Більшість захоронених — чоловічої статі, покладені в могили на боці. Серед останків померлих знайдені стріли і навіть наконечникдротика (причому деякі з них застрягли прямо в кістках), а на деяких черепах є вм'ятини від ударів. Все це свідчить про те, що тут були поховані члени роду чи племені, котрі загинули під час сутичок. Деталі обряду поховання, зокрема орієнтація померлих, вказують на те, що люди епохи мезоліту поклонялися, мабуть, небесним світилам і понад усе — сонцю.

Донжон (фр. donjon — володіння) — головна житлова і найкраще укріплена башта феодального замку в середньовічній Європі, яка виступала в якості рятівного пункту оборони. Якщо ворог захоплював замок, то донжон залишалась останнім «володінням», звідсіля й назва. Донжон вважавсь символом неприступності замку.Являв собою масивну циліндричну або призматичну споруду з товстими міцними стінами, прорізаними бійницями й амбразурами. Донжон знаходився всередині фортечних мур і часто розміщувався на підвищеному і важкодоступному місці, відкритому з усіх боків. Крім господарських приміщень, житлових кімнат і рицарського залу тут містилися зброярня, головний колодязь, харчові склади, а у підземеллі — тюрма.