Індивідуальне і суспільне пізнання

Наукове пізнання прагне стати абсолютно безособовим і намагається затверджувати те, що відкрите колективним розумом людства. В цьому розділі я розгляну, наскільки воно досягає успіху в досягненні цієї мети і якими елементами індивідуального пізнання слід пожертвувати для досягнення можливої міри успіху в цьому.

Колектив знає і більше, і менше, ніж індивідуум: він знає, як колектив, весь зміст енциклопедії та всі внески праць наукових установ, але він не знає тих близьких до серця й інтимних речей, які складають колорит і саму тканину індивідуального життя. Коли людина говорить: "Я ніколи не зможу передати того жаху, який я пережив, побачивши Бухенвальд" або: "Ніякі слова не можуть виразити моєї радості, коли я знову побачив море після довгих років тюремного ув’язнення", вона говорить про щось таке, що є істинним в найстрогішому і точнішому значенні слова: вона володіє через свій досвід пізнанням, яким не володіють ті, чий досвід був іншим, і яке не піддається повному виразу в словах. Якщо вона першокласний художник слова, вона може створити у сприйнятливого читача стан свідомості, не у всьому відмінний від її власного, але якщо вона спробує скористатися науковими методами, потік її досвіду буде безнадійно загублений в запорошеній пустелі.

Мова, наш єдиний засіб повідомлення наукового знання, соціальна по своїй суті, походженню і головних функціях. Звичайно, якби математик потрапив на безлюдний острів із зошитом і олівцем, він, ймовірно, спробував би прикрасити свою самотність обчисленнями за допомогою мови математики; правда також, що людина може писати щоденник, який вона приховує від усіх, окрім себе. У повсякденному житті більшість з нас користується словами при роздумі на самоті. Проте головною метою мови є спілкування, і для того, щоб служити цій меті, вона має бути народним, а не особистим діалектом, винайденим саме тим, хто говорить.

... Існує два способи взнати, що позначає слово: один – шляхом визначення значення слова за допомогою інших слів, що називається вербальним визначенням; інший — коли часто чуємо слово у присутності об'єкту, який воно позначає, що називається наочним визначенням. Ясно, що наочне визначення спочатку є єдино можливим, оскільки вербальне визначення, припускає знання слів, що вживаються у визначальній частині. За допомогою вербального визначення ви можете взнати, що п'ятикутник є плоска фігура з п'ятьма сторонами, проте дитина не цим способом взнає значення таких повсякденних слів, як "дощ", "сонце", "обід" або "ліжко". Таким словам навчають, вимовляючи потрібне слово з особливим наголосом, коли дитина бачить відповідний об'єкт. Внаслідок цього значення, яке дитина повинна пов'язати із словом, є продуктом її особистого досвіду і має відмінності відповідно до обставин та її здатності сприймати. Дитина, яка часто бачить дрібний дощ, що мжичить, пов'яже із словом "дощ" іншу ідею, ніж дитина, яка бачила тільки тропічні зливи. Короткозора і та, що нормально бачить дитина зв'яжуть різні образи із словом "ліжко".

Правда, освіта веде — і не без успіху — до знеособлення мови. "Дощ" представляється вже не явищем особистого досвіду, а "краплями води, що падають з хмар на землю", і "вода" — вже не тим, що може нас намочити, а Н₂О. Що ж до водню й кисню, то вони одержали вербальні визначення, які мають бути вивчені напам'ять, причому не має значення, розумієте ви їх чи ні. Отже, в процесі вашої освіти світ слів все більше і більше відділяється від світу відчуттів; ви опановуєте мистецтвом правильного використовування слів, як ви могли б оволодіти мистецтвом гри на скрипці; врешті-решт ви стаєте таким віртуозом в маніпулюванні словами, що вам навряд чи потрібно пам'ятати, що слова мають значення. Тепер ви стаєте цілком суспільною людиною, і навіть найпотаємніші ваші думки виявляються цілком відповідними для енциклопедії. Зате ви вже не можете більше сподіватися стати поетом, і якщо ви спробуєте виконувати роль закоханого, ви знайдете, що ваша знеособлена мова не дуже придатна для виразу почуттів, що переживаються вами. Ви пожертвували виразом ради повідомлення, і те, що ви можете повідомити, виявляється абстрактним і сухим.

Вельми важливим фактом виявляється те, що чим більше ми підходимо до закінченої абстрактності логіки, тим меншою стає неминуча різниця в значеннях, які різні люди пов'язують із словом. Я не бачу підстави, чому взагалі повинна бути якась відмінність між двома освіченими людьми в розумінні значення ідеї, що повідомляється їм словом "3481". Слова "або" і "ні" мають кожне абсолютно одне і те ж значення для двох різних логіків. Чиста математика у всіх її частинах працює поняттями, що мають цілком суспільний і безособовий характер. Причиною цього є те, що математичні поняття нічого не одержують від відчуттів, а джерелом всього особистого є саме відчуття. Тіло є апарат, що відчуває та реєструє, що постійно передає роздратування із зовнішнього світу; роздратування одного тіла ніколи не бувають абсолютно однаковими з роздратуваннями іншого, хоча практичні й соціальні потреби навчили нас не звертати уваги на відмінності між сприйняттями двох осіб, що стоять поряд. В побудові фізики ми підкреслювали просторово-часовий аспект наших сприйнятів, тобто аспект, найабстрактніший і споріднений логіці та математиці. Це ми зробили, прагнучи до популярності, заради того, щоб повідомити доступне для повідомлення, і для того, щоб покрити інше темним покривом забуття.

Проте простір і час, наскільки люди знають їх, насправді зовсім не так безособові, як наука зображає їх. Теологи зображають Бога тим, що дивиться на простір і час ззовні, без пристрасті і з повним усвідомленням цілого; наука намагається наслідувати цю безсторонність з деяким видимим успіхом, але успіх цей до певної міри ілюзорний. Людські істоти відрізняються від Бога теологів тим, що їх простір і час мають свої тут і тепер. Те, що знаходиться тут і тепер, — живо, а то, що далеке від нас, ховається в тумані, що поступово все більше згущується. Все наше пізнання розповсюджується з просторово-часового центру, який є крихітним відрізком, що ми займаємо в кожний даний момент. "Тут" — дуже невизначений термін, — в астрономічній космології Чумацький Шлях може розглядатися як "тут"; при вивченні Чумацького Шляху "тут" є сонячною системою; при вивченні сонячної системи "тут" — це земля; в географії це місто або район, в якому ми живемо; у фізіологічному вивченні відчуття — це мозок в його протилежності всій решті тіла. Ширші "тут" завжди містять в собі менш широкі "тут" як свої частини; всяке "тут" містить в собі мозок того, хто говорить, або, принаймні, частину його. Подібні ж міркування застосовні й до "тепер".

Наука претендує на усунення "тут" і "тепер". Коли на поверхні землі відбувається будь-яка подія або явище, ми визначаємо його положення в просторово-часовому різноманітті, приписуючи йому широту, довготу і дату. Ми розробили техніку, що дозволяє всім кваліфікованим спостерігачам з точними інструментами дійти одного і того ж визначення широти, довготи і дати. Внаслідок цього в цих визначеннях немає більше нічого особистого, оскільки ми задовольняємося числовими свідченнями, значення яких не дуже детально досліджено. Довільно вирішивши, що довгота Грінвіча і широта екватора рівні нулю, відповідно розраховують інші широти й довготи. Але що таке "Грінвіч"? Цей термін навряд чи є відповідним неупередженому погляду на всесвіт, і його визначення не є математичним. Щоб краще визначити "Грінвіч", треба привести людину до нього і сказати: "Ось Грінвіч". Якщо хто-небудь вже визначив широту і довготу місця, де ви знаходитеся, то "Грінвіч" може бути визначений широтою і довготою по відношенню до цього місця; він знаходиться, наприклад, на стільки-то градусів на схід і на стільки-то градусів на північ від Нью-Йорка. Але це не позбавляє від „тут”, яким тепер замість Гринвіча є Нью-Йорк.

Більше того, абсурдно визначати як Грінвіч, так і Нью-Йорк по їх широті й довготі. Грінвіч є реальне місце, населене реальними людьми і забудоване будинками, які існували ще до того, як він став пунктом відліку довгот. Ви можете, звичайно, описати Грінвіч, але завжди може знайтися інше місто з тими ж ознаками. Якщо ви хочете бути упевненим, що ваш опис не буде віднесено ні до якого іншого місця, ви повинні згадати його відношення до якого-небудь іншого місця — наприклад, сказати, що він знаходиться в стількох-то милях вниз по Темзі від Лондонського моста. Але тоді ви повинні буде визначити "Лондонський міст". Раніше або пізніше ви все-таки встанете перед необхідністю визначити якесь місце як те, що знаходиться "тут", і це буде егоцентричним визначенням, оскільки місце, про яке йтиме мова, не буде "тут" для всіх. Можливо, й існує спосіб уникнути цього; пізніше ми повернемося до цього питання. Але не існує, проте, явного і легкого способу, і поки цей спосіб не знайдений, всі визначення широти і довготи страждають суб'єктивністю цього "тут". Це значить, що хоча різні люди приписують одному й тому місцю одну й ту саму широту і довготу, вони все ж таки в останньому рахунку приписують не одне і те ж значення цифрам, до яких вони приходять.

Звичний світ, в якому, як ми упевнені, ми живемо, є конструкція частково наукова, частково ж донаукова. Ми сприймаємо столи як круглі або прямокутні всупереч тому факту, що художник, щоб відтворити їх вигляд, повинен малювати еліпси або не прямокутні чотирикутники. Ми бачимо людину такою, що має приблизно одні й ті самі розміри, чи знаходиться вона від нас в двох футах або в дванадцяти. Поки нашу увагу не привернуто до фактів, ми абсолютно не усвідомлюємо ті поправки, які досвід примушує нас робити при інтерпретації фізичних явищ. Є величезна дистанція від дитини, яка малює людину в профіль з двома очима, до фізика, який говорить про електрони і протони, але протягом усієї цієї дистанції існує прагнення до одної й тої самої мети: усунути суб'єктивність відчуття і замінити його знанням, яке було б одним і тим для всіх сприймаючих.

... При обговоренні підстав для віри в будь-яке емпіричне твердження ми не можемо уникнути сприйняття зі всією його особистою обмеженістю. Наскільки інформація, яку ми одержуємо з цього дефектного джерела, може бути очищена фільтром наукового методу і блискуче вийти з цього фільтру богоподібною в своїй безсторонності й об'єктивності - є важким питанням, з яким нам доведеться багато мати роботи. Проте одне ясне із самого початку: тільки в тій мірі, в якій початкові дані заслуговують на довіру, може існувати якась підстава для прийняття обширної космічної будівля висновку, яка ґрунтується на них.

Я зовсім не припускаю, що початкові дані сприйняття мають бути визнані безперечними; цього я зовсім не думаю. Є добре відомі методи підтвердження або ослаблення сили індивідуального свідоцтва; певні методи використовуються в судах, інші – дещо відмінні – використовуються в науці. Але всі вони виходять з того принципу, що деяке значення має бути приписано всякому свідоцтву, оскільки тільки завдяки цьому принципу вважається, що відоме число свідоцтв, що узгоджується одне з одним, дають високий ступінь ймовірності. Індивідуальні сприйняття є основою всього нашого пізнання, і не існує ніякого методу, за допомогою якого ми можемо починати з даних, які є загальними для багатьох спостерігачів.

С. 14-20.

РОЗДІЛ XI