I. Життя й світогляд
…
Життєвий досвід
З міркувань над життям виникає життєвий досвід. Окремі події, породжені зіткненням наших інстинктів і почуттів усередині нас із тим, що оточує нас і долею поза нами, узагальнюються в цьому досвіді в знання. Як людська природа залишається завжди однієї й тієї ж, так і основні риси життєвого досвіду являють собою щось притаманне для всіх. …
…
До цього життєвого досвіду відноситься також і та визначена система відносин, у якій наше Я пов’язане з іншими людьми й предметами зовнішнього світу. Реальність цього Я, інших людей і речей, що оточують нас як і закономірні відносини між ними, утворюють основи життєвого досвіду та емпіричної свідомості, що виникає в ньому. … І що б не застосовувало філософське мислення, як би воно не намагалося відволіктися від тих або інших окремих факторів або відносин між ними, вони все-таки залишаються визначальними передумовами самого життя, непорушні як саме життя й не доступні зміні з боку мислення, тому що коріння їх закладені в життєвому досвіді незліченної кількості поколінь. Серед цих проявів життєвого досвіду, що лежать в основі реальності зовнішнього миру й моїх відношень до нього, найважливішими є ті, які обмежують мене, чинять на мене тиск, якого я уникнути не можу, які несподіваним і безповоротним чином обмежують мене в моїх намірах. Сукупність моїх індукцій, моїх знань базуються на цих передумовах, що ґрунтуються у свою чергу на емпіричній свідомості.
Загадка життя
Перед мисленням, увага якого спрямована на загальне й ціле, постає з даних досвіду життя, повний протиріч спосіб самого життя: життєвість і разом з тим закономірність, розум і свавілля; в окремих частинах може бути й щось зрозуміле, але в цілому щось зовсім загадкове. Душа прагне об’єднати ці життєві відносини й заснований на них досвід в одне струнке ціле, але досягти цього не в змозі. Осередок усього незрозумілого становлять народження, розвиток і смерть. …
Закон утворення світоглядів
...
…Тут на основі життєвого досвіду, обумовленого різноманітними життєвими відношеннями індивідуумів до світу, застосовуються і здійснюються спроби вирішення загадки життя. Саме в світоглядах у більш високих формах особливо часто застосовується один метод − пояснення деякого незрозумілого даного за допомогою даного більш зрозумілого. Ясне стає засобом розуміння й пояснення незрозумілого. Наука здійснює аналіз і потім встановлює загальні відношення між ізольованими таким чином однорідними групами фактів; релігія, поезія й первісна метафізика виражають значення й зміст цілого. Перша (тобто наука) вивчає, пізнає, а ці останні − розуміють. Таке тлумачення світу, яке його багатоманітну сутність пояснює за допомогою більш простого, постає вже в мові. Воно розвивається далі в метафорі у вигляді заміни одного погляду іншим, подібним до нього і в тому чи іншому сенсі пояснює його, в уособленні, у якому роз’яснення досягається за допомогою уподібнення людині, або у висновках за аналогією, у яких менш знайоме визначається за аналогією зі знайомим, роблячись у такий спосіб більш доступним науковому мисленню. Скрізь, де релігія, міф поезії або первісна метафізика намагаються створити що-небудь зрозуміле, знаходить застосування саме цей метод.
Будова світогляду
Усі світогляди, коли вони намагаються вирішити загадки життя, виявляють зазвичай одну й ту саму будову. Вони являють тоді одну струнку систему, у якій на основі однієї картини світу вирішуються питання про значення й сенс світу, і звідси виводиться ідеал − вище благо, основні принципи життя. Ця система визначається психічною закономірністю, згідно якої концепція дійсності кладеться в основу поділу станів й речей на приємні й неприємні, ті що викликають задоволення й невдоволення, гідні схвалення або осуду, а така оцінка життя постає у свою чергу основою, що визначає Нашу волю. … Усякий прояв життя розвивається в єдине ціле, у якому структурно пов’язані одні й ті самі відношення до світу. Так і світогляди являють собою системи, у яких проявляється ця будова нашого духовного життя. Основою їх є завжди деяка картина світу, що виникає в результаті закономірної послідовної роботи нашого пізнання. Ми спостерігаємо внутрішні процеси й предмети зовнішнього миру. Утворенні в такий спосіб сприйняття ми прояснюємо собі, виділяючи в них за допомогою елементарних розумових процесів основні співвідношення дійсного. Коли сприйняття закінчуються, вони відбиваються й систематизуються у світі наших уявлень, які піднімають нас над випадковістю сприйняття. … Але над цим світоглядом будується потім інша типова діяльність в аналогічній закономірній послідовності. Відчуваючи своє власне я, ми насолоджуємося цінністю нашого буття; ми приписуємо навколишнім речам і особам певне значення й дію тому, що вони піднімають і розширюють наше буття: ми визначаємо цінність через здатності цих речей приносити нам користь або шкоду; ми їм оцінюємо й для цього шукаємо який-небудь безумовний масштаб. Таким чином, стани, особи й речі одержують відоме значення у відношенні до єдності всієї дійсності, та й сама єдність одержує відомий смисл. У міру того як протікають ці етапи в житті наших почуттів, поступово наростає другий шар у структурі нашого світогляду: картина світу стає основою в оцінці життя й розумінні світу. І в такій же закономірності духовного життя, з оцінки життя й розуміння світу виростає вищий стан свідомості: ідеали, вище благо й вищі принципи, що вперше надають світогляду практичну енергію, свого роду вістря, за допомогою якого вони впроваджуються в людське життя, у зовнішній світ і в глибину самої душі. Тоді світогляд стає створюючим, реформуючим. …
Багатоманіття світоглядів
Світогляди формуються при різних умовах. Клімат, раси, нації, створені історією й тим або іншим державним порядком, обумовлені часом розподілу на епохи й століття, в яких живуть нації, впливаючи один на одного, − ось основні передумови, що впливають на багатоманіття світоглядів. …
І тут вбачається одна закономірність: пригнічена безперервною зміною вражень, негараздами долі й силою зовнішнього світу, душа повинна прагнути до внутрішньої стійкості, щоб бути в силах всьому цьому протистояти, і тому від мінливості, плинності, так би мовити, свого змісту, своїх світоглядів вона звертається до більш довготривалих оцінок життя й твердо поставлених цілей. …
Серед гаданої випадковості цих світоглядів існує в кожному з них відомий взаємозв’язок цілей, що випливає із взаємозалежності питань, що знаходяться в загадці життя і зокрема з постійного відношення, що існує між картиною світу, оцінкою життя й цілями, які ставить собі воля. Одна спільна людська натура й відомий порядок індивідуалізації перебуває у міцно встановлених життєвих відношеннях до дійсності, а ця остання залишається завжди однієї й тієї ж, життя показує завжди ті самі сторони.
…
Підсумовуючи все вищесказане в одному загальному положенні, яке підтверджується у всякому пункті порівняльно-історичним методом. Світогляди не є витвором мислення. Вони не виникають у результаті лише однієї волі пізнання. Осягнення дійсності постає важливим моментом у їхньому утворенні, але тільки один з моментів. Вони − результат зайнятої у житті позиції, життєвого досвіду всієї структури нашого психічного цілого. Піднесення життя до усвідомлення в пізнанні дійсності, оцінка життя й діяльності − ось та повільна й важка робота, яку здійснило людство в розвитку світоглядів.
Це основне положення вчення про світогляд підтверджується, якщо розглядати весь хід історії в цілому.
…
